Постанова № 74478638, 31.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2018 р. Справа№ 910/15453/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

Секретар судового засідання: Камінська Т.О.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 31.05.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018

у справі № 910/15453/17 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

третя особа Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, обґрунтовані тим, що третя особа, як державне підприємство, у статутному капіталі якого більше 50 % акцій належать державі, при залученні кредитних коштів мала погодити умови відповідного кредитного договору із органами центральної виконавчої влади, відповідно до передбаченої чинним законодавством процедури. У той же час, умови укладеного 29.12.2011 між відповідачем та третьою особою Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 не відповідають умовам, які були погоджені уповноваженими органами, зокрема, щодо сплати комісійних платежів та строку користування кредитом. Таким чином, позивач просив визнати відповідні пункти Кредитного договору недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2018, повний текст якого підписаний 12.03.2018, у справі № 910/15453/17 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 09.1-04.1/1997/18 від 04.04.2018), відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/15453/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням усіх обставин справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголосив, що укладений договір повністю відповідає законодавству України і положення частини 1 статті 215 та частини 1 статті 203 ЦК України не підлягали застосуванню судом першої інстанції.

Частиною 3-4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі позовна заява сторонони у спорі, зробленою до винесенню ним рішеня. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Дотримуєчись встановлених законодавством вимог, до винесення судового рішення відповідач направив суду заяву про застосування наслідків пропущення позивачем строку позовної давності.

Однак суд першої інстанції заяву про застосування наслідків пропущення строку позовної давності не взяв до уваги та не надав їй оцінки, чим порушив положення ЦК України та права відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та призначено до розгляду на 22.05.2018.

27.04.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від ПАТ "Укрзалізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ПАТ "Укрзалізниця" заперечує проти доводів апеляційної скарги та просило апеляційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 по справі № 910/15453/17 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 по справі № 910/15453/17 без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 оголошено перерву в судовому розгляді справи № 910/15453/17 за апеляційною скаргою до 31.05.2018.

В судовому засіданні 31.05.2018 представники відповідача надали пояснення по суті спору, підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили задовольнити апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 скасувати та прийняти нове рішення яким, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, в судовому засіданні 31.05.2018 представники відповідача дали пояснення по справі, підтримали усне клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 31.05.2018 представник позивача заперечувала проти клопотання про відкладення розгляду справи.

Вислухавши думку учасників по справі з приводу заявленого усного клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи наступне.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Крім того, колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про відкладення розгляду справи не ґрунтується на нормах ГПК України крім того, слід наголосити, що ухвалою від 10.04.2018, коли колегією суддів відкривалося апеляційне провадження, сторонам було роз'яснено процесуальні права щодо участі в судовому засіданні.

В судовому засіданні 31.05.2018 представник позивача надала пояснення по суті спору, заперечувала проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", а рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 31.05.2018, повноважні представники третьої особи не з'явилися.

Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників третьої особи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2011 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ДТГО "Південно-Західна залізниця" укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1.

За умовами якого відповідач зобов'язався надати третій особі кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12500000 дол. США на умовах, встановлених цим Договором, а третя особа зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим Договором (п. 2.1. вказаної угоди).

Згідно із пунктом 2.2. Договору дата остаточного повернення всіх отриманих у межах кредитної лінії сум кредиту - 22 грудня 2014 року.

Відповідно до пункту 3.2. даного правочину проценти за користування кредитом нараховуються відповідачем на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються третьою особою, виходячи із встановленої відповідачем процентної ставки в розмірі 11 % річних.

Пунктом 3.8. Договору визначено, що з метою забезпечення належного та своєчасного виконання зобов'язань третьої особи по погашенню кредиту, плати за кредит та неустойки третя особа відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" доручає відповідачу за умови настання строків виконання грошових зобов'язань за цим Договором від імені та за рахунок третьої особи здійснювати договірне списання коштів у сумі заборгованості за кредитом, платою за кредитом та неустойкою, з поточного рахунку № 2600830118655/840, або з будь-яких рахунків, які відкрито третій особі у ПАТ Промінвестбанк та направити на погашення заборгованості перед відповідачем за цим договором (на відповідні рахунки обліку відповідачем зазначеної заборгованості). Абзац 2 вказаного пункту передбачає, що позичальник доручає банку за здійснення операції з купівлі, обміну та продаж валюти списати кошти в еквівалентні суми комісійної винагороди банку за здійснення відповідної операції з поточного рахунку в національній валюті позичальника № 2600830118655/980, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ Промінвестбанк. У випадку відсутності коштів для оплати комісійної винагороди на зазначених рахунках, позичальник доручає банку здійснити списання коштів з рахунків в іноземній валюті, відкритих у банку, код банку 300012, або відкритих у ПАТ Промінвестбанк в еквіваленті суми комісійної винагороди банку по курсу банку на день списання та здійснити продаж/обмін іноземної валюти за курсом банку на день здійснення операції.

Відповідно до пункту 6.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, отримання погодження Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України, скріплення печатками сторін, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.

Частиною 4 статті 67 Господарського кодексу України визначено, що державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 3 Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 809, для погодження залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантії або поруки за таким зобов'язанням підприємство подає Мінфіну або уповноваженому органу заяву, до якої додаються, зокрема, 1) у разі погодження залучення кредиту (позики): проект кредитного договору (договору позики, проспекту емісії або рішення про закрите (приватне) розміщення облігацій підприємства, а в разі надання повноважень щодо залучення кредиту (позики) - також проект відповідного договору), який зокрема: - повинен передбачати напрями використання залучених коштів, що відповідають визначеній установчими документами меті діяльності підприємства, плату за користування кредитом (позикою), яка відповідає тій, що склалася на ринку фінансових послуг на момент подання заяви, а також право підприємства на дострокове виконання зобов'язань за кредитом (позикою); - не може передбачати дострокове виконання зобов'язань за кредитом (позикою) з ініціативи кредитора із необґрунтованими фінансовими втратами (за винятком здійснення запозичення у формі випуску облігацій підприємства), неконкурентний спосіб переходу права власності на майно підприємства, а також не повинен містити положень щодо обов'язкового дострокового виконання зобов'язань на вимогу кредитора (інвестора) у разі зниження кредитного рейтингу України та/або підприємства.

Тобто, третя особа, як державне підприємство, у статутному капіталі якого більше 50 % акцій належать державі, для залучення кредитних коштів мала отримати погодження від уповноваженого органу, надаючи на розгляд певний пакет документів та проект відповідного кредитного договору, на умовах якого мало відбуватися запозичення грошових коштів.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Державна адміністрація залізничного транспорту України направляла Міністерству фінансів України та Міністерству інфраструктури України листи від 12.12.2011 № ЦЗЕ-11/2362 та № ЦЗЕ-11/2365 щодо надання дозволу на отримання довгострокових кредитних коштів у вигляді відновлювальної кредитної лінії, у т.ч. з відповідачем, з наданням проектів кредитних договорів.

Міністерство інфраструктури України у листі від 27.12.2011 № 11494/11/10-11, розглянувши лист Укрзалізниці від 12.12.2011 № ЦЗЕ-11/2362 щодо погодження умов залучення третьою особою довгострокових кредитних ресурсів (відновлювальна кредитна лінія), повідомило, що відповідно до поданих на розгляд документів планується здійснити шляхом укладення кредитних договорів, зокрема, з відповідачем: сума кредитів - 91,25 млн. дол. США; строк користування кредитними коштами - 3 роки; відсоткова ставка - 11 % річних; комісійні платежі - відсутні; забезпечення - застава майнових прав у співвідношенні 1:3,34; мета запозичення - виконання програми капітальних інвестицій. Відповідно до Порядку погодження залучення державними підприємствами, у т.ч. господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 15.06.2011 № 809, Міністерство погоджує третій особі зазначені умови залучення довгострокового кредиту, за умови отримання від Мінекономрозвитку інформації про відповідність державній політиці у сфері управління державним сектором економіки залучення підприємством кредитів. Одночасно, з метою захисту інтересів державного підприємства, рекомендовано при укладенні кредитного договору з відповідачем п. 3.9. виключити, а в п. 5.5. зменшити розмір штрафу.

29.12.2011 листом № 31-12110-103-10/33215 Міністерство фінансів України, адресованим третій особі, повідомило щодо погодження здійснення довгострокових внутрішніх запозичень, що відповідно до поданих на його розгляд документів, планується здійснити шляхом укладення кредитних договорів у загальній сумі 116,25 млн. дол. США на наступних умовах, зокрема, з відповідачем: сума кредитів - 91,25 млн. дол. США; строк користування кредитними коштами - 3 роки; відсоткова ставка - 11 % річних; комісійні платежі - відсутні; забезпечення - застава майнових прав у співвідношенні 1:3,34; мета запозичення - виконання програми капітальних інвестицій та перекредитування діючих запозичень. Зведений фінансовий план залізниць України на 2011 рік затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.10.2011 № 983-р, в якому передбачається залучення третьою особою довгострокових кредитів на суму 973,5 млн. грн. Ураховуючи викладене, Міністерство фінансів України погоджує здійснення вищезазначеного запозичення третій особі за умови, якщо не будуть перевищені відповідні показники фінансового плану підприємства на 2011 рік.

Як вбачається зі змісту даних листів, центральними органами виконавчої влади було погоджено укладення кредитного договору з відповідачем на умовах трирічного строку користування кредитними коштами та без комісійних платежів.

Однак, відповідно до п. 3.8. спірного договору за здійснення операції з купівлі, обміну та продаж валюти третя особа доручає банку списати кошти в еквівалентні суми комісійної винагороди банку за здійснення відповідної операції з рахунку позичальника в національній валюті.

Наведений вище пункт договору прямо суперечить умові щодо відсутності будь-яких комісійних платежів при наданні погодження уповноваженими органами на укладення кредитного договору з відповідачем. Заперечення відповідача з приводу виникнення обов'язку третьої особи з оплати комісійної винагороди за здійснення валютно-обмінних операцій в разі невиконання зобов'язання з повернення коштів у визначений договором строк за умови відсутності на рахунках третьої особи коштів у валюті зобов'язання, не спростовує факту невідповідності даного пункту умові щодо відсутності комісійних платежів, яка не передбачала виключень на здійснення валютно-обмінних операцій.

Крім того, із реквізитів оспорюваного договору вбачається, що останній укладено 29.12.2011, проте датою остаточного повернення всіх отриманих у межах кредитної лінії сум кредиту встановлено 22.12.2014, що є меншим трирічного строку користування кредитними коштами та, одночасно, створює для підприємства додаткове фінансове навантаження.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що умови проекту кредитного договору, який планувалося укласти з відповідачем, досліджувалися Міністерством інфраструктури України та Міністерством фінансів України, стислий зміст таких умов був відображений останніми в листах щодо надання дозволу на отримання довгострокових кредитних коштів на підставі відповідного кредитного договору.

Разом з тим, зміст оспорюваного договору не відповідає основним умовам, що були погоджені уповноваженими органами, зокрема, щодо укладення кредитного договору з відповідачем на умовах трирічного строку користування кредитними коштами та без комісійних платежів.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зауважував, що центральним органам виконавчої влади направлявся проект спірного договору, який був ними погоджений.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Міністерству інфраструктури України та Міністерству фінансів України направлявся текст саме цього спірного договору, оскільки викладені в оспорюваному договорі умови запозичення кредитних коштів відрізняються від тих, що були погоджені та стисло відображені в листах.

Вищевикладене спростовує заперечення відповідача щодо наявності в матеріалах справи погодження центральних органів виконавчої влади на укладення спірного договору саме в такій редакції, що наразі оспорюється.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Що стосується тверджень відповідача про незастосування судом першої інстанції строків позовної давності.

Згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 177 ГПК України встановлено, що завданнями підготовчого провадження є, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; зясування заперечень проти позовних вимог.

Беручи до уваги, що заява про застосування наслідків пропущення строку позовної давності не заявлена відповідачем протягом строку проведення підготовчого провадження і не долучена до матеріалів справи на момент винисення рішення, таким чином не знаходить свого підтвердження.

Відповідно до частини 4 статті 87, частини 1 статті 89 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру.

Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПАТ "Укрзалізниця" зареєстроване в єдиному державному реєстрі 21.10.2015.

Частиною 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, оскільки ПАТ "Укрзалізниця" не було стороною Договору, то могло довідатися про порушення своїх прав умовами Договору не раніше моменту офіційного створення товариства, який закон пов'язує з державною реєстрацією юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, оскільки судом першої інстанції встановлено, що зміст оспорюваних умов договору не відповідає наданим третій особі центральними органами виконавчої влади погодженням на укладення кредитних договорів, що є порушенням встановленій в постанові Кабінету Міністрів України процедурі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання таких умов договору недійсними.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний міста Києва від 27.02.2018 на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/15453/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/15453/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/15453/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/15453/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 05.06.2018.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко