Рішення № 74478482, 25.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.05.2018Справа № 910/2798/18за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тартак ТТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО»

про стягнення 263 321,13 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Кукота О.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Суткович М.А. - по дов.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тартак ТТ» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» про стягнення основного боргу в сумі 195 800 грн., пені в розмірі 44 175,70 грн., 3% річних в сумі 5037,16 грн., інфляційних втрат в розмірі 18 308,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором №02/02-2017 від 02.02.2017р. поворотної безвідсоткової фінансової допомоги в частині повернення грошових коштів позикодавцю у строки, що встановлені правочином.

Ухвалою від 19.03.2018р. судом було відкрито провадження по справі №910/2798/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.04.2018р.

У судове засідання 18.04.2018р. представник відповідача не з'явився. Судом було відкладено підготовче засідання на 07.05.2018р. На адресу відповідача скеровано ухвалу про виклик у наступне судове засідання.

07.05.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.05.2018р.

Представник позивача у судовому засіданні 25.05.2018р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 25.05.2018р. не з'явився, проте, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ухвала від 08.05.2018р. про виклик була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м.Київ, провулок Бехтерівський, буд.4, літ.А, нежиле приміщення, 19.

Відповідачем було отримано судову кореспонденцію, що підтверджується поштовим повідомленням №0103047136745.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

До того ж, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач ви судовими рішеннями по справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Наразі, за висновками суду, неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті у судовому засіданні 25.05.2018р.

В судовому засіданні 25.05.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

02.02.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тартак ТТ» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» (позичальник) було укладено договір №02/02-2017 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, відповідно до п.1.1 якого позикодавець надає позичальнику безвідсоткову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та умовах, передбачених договором.

Поворотна безвідсоткова фінансова допомога - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (п.1.2 договору №02/02-2017 від 02.02.2017р.).

Згідно п.2.1 договору №02/02-2017 від 02.02.2017р. розмір фінансової допомоги за договором становить 303 000 грн.

У п.2.2 укладеного між сторонами правочину визначено, що проценти за надання фінансової допомоги не нараховується та не сплачується.

Позикодавець перераховує суму фінансової допомоги в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника однією сумою або частинами (п.3.1 договору №02/02-2017 від 02.02.2017р.).

За умовами п.3.2 договору №02/02-2017 від 02.02.2017р. днем надання фінансової допомоги вважається день зарахування суми (частини суми) фінансової допомоги на поточний рахунок позичальника.

Фінансова допомога має бути повернута в строк до 24.03.2017р. включно (п.4.1 договору №02/02-2017 від 02.02.2017р.).

Пунктами 5.1, 5.2 укладеного між сторонами правочину передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути суму фінансової допомоги (її частину) в останній день строку, встановленого в п.4.1 договору. Сума фінансової допомоги підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця однією сумою або частинами.

Цей договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми фінансової допомоги (її частини) та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором (п.7.1 договору №02/02-2017 від 02.02.2017р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №02/02-2017 від 02.02.2017р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №02/02-2017 від 02.02.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Тартак ТТ» було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» фінансову допомогу в розмірі 303 000 грн., а саме 31.01.2017р. перераховано 250 000 грн., а 24.02.2017р. - 53 000 грн.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» лише частково було повернуто фінансову допомогу, а саме перераховано позикодавцю грошові кошти в сумі 107 200 грн. Отже, неповернення позичальником грошових коштів в повному обсязі та строки, визначені договором, і стало підставою для рахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст.1049 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, фінансова допомога має бути повернута в строк до 24.03.2017р. включно (п.4.1 договору №02/02-2017 від 02.02.2017р.).

Пунктами 5.1, 5.2 укладеного між сторонами правочину передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути суму фінансової допомоги (її частину) в останній день строку, встановленого в п.4.1 договору. Сума фінансової допомоги підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця однією сумою або частинами.

Отже, виходячи з вищевикладеного, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами договору та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що строк повернення позичальником фінансової допомоги за договором №02/02-2017 від 02.02.2017р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими доказами не спростовані, відповідачем свої обов'язки за договором №02/02-2017 від 02.02.2017р. в повному обсязі виконано не було, грошові кошти в розмірі 195 800 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Тартак ТТ» у порядку та строки, визначені правочином, не переховано.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги чинного законодавства, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором №02/02-2017 від 02.02.2017р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тартак ТТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» в частині стягнення 195 800 грн.

Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.6.2 договору №02/02-2017 від 02.02.2017р. при простроченні повернення фінансової допомоги позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 5% від неповернутої суми фінансової допомоги за кожен день прострочення протягом всього періоду прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені.

З огляду на порушення позичальником строків повернення фінансової допомоги, позикодавцем було нараховано та заявлено до стягнення пеню за період з 25.03.2017р. по 26.01.2018р. на суму 44 175,70 грн. Проте, за висновками суду, наведений позивачем розрахунок неустойки є помилковим виходячи з наступного.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за весь період прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 14.02.2018р. Верховного Суду по справі №917/1622/16.

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за весь період прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №02/02-2017 від 02.02.2017р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Здійснивши перерахунок суми неустойки з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в сумі 25357,44 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №02/02-2017 від 02.02.2017р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 5037,16 грн. та інфляційні втрати в сумі 18308,27 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» (04053, м.Київ, провулок Бехтерівський, будинок 4, літ.А, нежиле приміщення 19, ЄДРПОУ 39374960) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тартак ТТ» (10014, Житомирська обл., місто Житомир, вул.Мала Бердичівська, будинок 16, каб.8, ЄДРПОУ 40133509) основний борг в сумі 195 800 грн., пеню в розмірі 25357,44 грн., 3% річних в сумі 5037,16 грн., інфляційні втрати в розмірі 18308,27 грн. та судовий збір в сумі 3667,56 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 05.06.2018р.

Суддя Спичак О.М.