Рішення № 74477271, 29.05.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2018м. ДніпроСправа № 904/977/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля", м. Добропілля Донецької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Доненергопром", м.Дніпро

про стягнення 388091,39 грн

у присутності представників:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № ББУ/ДУ1/Д/18 від 10.01.2018;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

12.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Доненергопром" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення 388091,39 грн, з яких:

- 213758,52 грн основного боргу, 19881,59 грн пені, 120,02 грн штрафу, 6225,15 грн інфляційного збільшення, 2087,39 грн 3% річних, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання умов договору № 2180-ДУ про суборенду державного майна, укладеного між сторонами 30.03.2017;

- 132139,25 грн основного боргу, 10146,36 грн пені, 64,92 грн штрафу, 2627,11 грн інфляційного збільшення, 1041,08 грн 3% річних, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання умов договору № 2189-ДУ про суборенду державного майна, укладеного між сторонами 28.04.2017.

Ухвалою суду від 13.03.2018 відкрито провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) з призначенням підготовчого засідання на 10.04.2018.

10.04.2018 від позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу на 54838,34 грн за рахунок включення боргу за лютий 2018 року, а також позивач збільшив розмір 3% річних до 2839,95 грн по договору № 2180 та 3% річних по договору № 2189 до 1580,84 грн.

Заява прийнята судом до розгляду.

Представники сторін у засідання суду 10.05.2018 не з'явились, але 07.05.2018 на електронну поштову скриньку суду позивач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою вжиття заходів сторонами щодо мирного врегулювання спору.

Відповідач 02.05.2018 подав відзив на позов, у якому просить відмовити в задоволенні вимог, оскільки за іншими договорами він здійснював поставку позивачу товару та надавав послуги, за які позивач має заборгованість в сумі 496280,05 грн. Він неодноразово звертався до позивача з пропозицією провести залік взаємного боргу, проте позивач не повернув направлені йому акти звірки.

03.05.2017 відповідач надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на переговори сторін щодо заліку заборгованості.

Ухвалою від 10.05.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.05.2018.

Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ухвала суду від 10.05.2018 про призначення справи для судового розгляду по суті була надіслана відповідачу завчасно на його юридичну адресу, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, що підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідного судового процесуального документу.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про необхідність подання витребуваних судом документів та повідомлення про всі судові засідання.

При цьому, ст. 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пункт 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Нормами ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов’язків щодо доказів. Тож, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень.

Відповідно до п.п. 1, 2 частини 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на що суд дійшов висновку про доцільність здійснення розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 165 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ "Доненергопром" (суборендар) та ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" (орендар) було укладено договір № 2180-ДУ від 30.03.2017 про суборенду державного майна (далі - договір № 2180-ДУ), відповідно до умов якого орендар передав, а суборендар прийняв по акту приймання-передавання в строкове платне користування окреме індивідуально визначене державне майно - будівлю АПК №1 (інв.№102, Ремонтно-механічний завод) загальною площею 898,1 м2 та вбудоване приміщення будівлі цеху металоконструкцій (інв.№101, Ремонтно-механічний завод) загальною площею 423,6 м2, які розташовані за адресою: Донецька обл., м. Добропілля, вул. Залізнича, 44.

Зазначене майно згідно з умовами Договору № 2180-ДУ було передано позивачем та прийнято відповідачем у суборенду, що підтверджується Актом приймання-передавання майна від 01.05.2017.

Відповідно до пункту 3.6. договору суборендна плата перераховується орендарю щомісяця не пізніше 15 числа місяця, що випливає за звітним місяцем на рахунок орендаря, зазначений у договорі, на підставі рахунків орендаря.

Згідно з пунктом 3.3. договору № 2180-ДУ, суборендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування суборендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

На виконання умов договору № 2180-ДУ позивачем відповідачу були виставлені наступні рахунки-фактури та коригувальні рахунки-фактури: № 90233632 від 31.05.2017, № 890009676 від 12.06.2017, № 90251437 від 30.06.2017, № 890010517 від 12.07.2017, № 90265668 від 31.07.2017, № 890012336 від 11.08.2017, № 90287703 від 31.08.2017, № 890006232 від 11.09.2017, № 90301912 від 30.09.2017, № 890008349 від 11.10.2017, № 90332648 від 31.10.2017, № 890010979 від 15.11.2017, № 90357275 від 30.11.2017, № 890013926 від 15.12.2017, № 90394136 від 31.12.2017, № 890011570 від 15.01.2018, № 90408294 від 31.01.2018, № 890006189 від 20.02.2018.

Надання послуг по договору № 2180-ДУ підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання наданих послуг та коригувальними актами здачі-приймання наданих послуг на загальну суму 272 141,77 грн, такими актами є: акт від 31.05.2017, коригувальний акт від 12.06.2017, акт від 30.06.2017, коригувальний акт від 12.07.2017, акт від 31.07.2017, коригувальний акт від 11.08.2017, акт від 31.08.2017, коригувальний акт від 11.09.2017, акт від 30.09.2017, коригувальний акт від 11.10.2017, акт від 31.10.2017, коригувальний акт від 15.11.2017, акт від 30.11.2017, коригувальний акт від 15.12.2017, акт від 31.12.2017, коригувальний акт від 15.01.2018, акт від 31.01.2018, коригувальний акт від 20.02.2018.

Згідно з пунктом 4.2. договору № 2180-ДУ, суборендар зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати суборендну плату.

Оплата відповідачем здійснена лише частково на суму 58 850,97 грн, а саме:

- 01.06.2017 у сумі 28772,12 грн (за травень місяць 2017 року);

- 22.08.2017 у сумі 466,34 грн (за червень місяць 2017 року);

- 25.09.2017 у сумі 29 612,51 грн (за липень місяць 2017 року).

15.01.2018 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 1/22 від 15.01.2018 року, у якому позивач заявив про відмову від договору від 30.03.2017 № 2180-ДУ про суборенду державного майна та вимагав повернення майна, яке було передано в суборенду, у термін до 31 січня 2018 року.

Листом № 52 від 27.02.2018 відповідач запропонував розірвати договір від 30.03.2017 № 2180-ДУ про суборенду державного майна.

Станом на 05.03.2018 заборгованість відповідача по сплаті суборендної плати по договору № 2180-ДУ становить 213 758,52 грн.

Відповідно до пункту 3.7.договору № 2180-ДУ суборендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 3.8. договору передбачено, у разі, якщо на дату сплати суборендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, суборендар також сплачує штраф у розмірі 0,1 % від суми заборгованості.

28.04.2017 Між ТОВ "Доненергопром" та ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" було укладено договір № 2189-ДУ від року про суборенду державного майна, відповідно до умов якого відповідач прийняв по акту приймання-передавання від 01.07.2017 в строкове платне користування окреме індивідуально визначене державне майно - обладнання у кількості 60 одиниць згідно переліку (з інвентарними номерами, що додається до вказаного договору, яке розташоване за адресою: Донецька обл., м. Добропілля, вул. Залізнича, 44.

Відповідно до пункту 3.6. договору № 2189-ДУ суборендна плата перераховується орендарю щомісяця не пізніше 15 числа місяця, що випливає за звітним місяцем, на рахунок, зазначений у договорі, на підставі рахунків орендаря.

Згідно з пунктом 3.3. договору № 2189-ДУ, суборендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування суборендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

На виконання умов договору № 2189-ДУ позивачем відповідачу були виставлені наступні рахунки-фактури та коригувальні рахунки-фактури: № 90268617 від 31.07.2017, № 890012346 від 11.08.2017, № 90285791 від 31.08.2017, № 890009378 від 11.09.2017, № 90301913 від 30.09.2017, № 890005663 від 11.10.2017, № 90332649 від 31.10.2017, № 890012028 від 15.11.2017, № 90357229 від 30.11.2017, № 890013936 від 15.12.2017, № 90394146 від 31.12.2017, № 890012778 від 15.01.2018, № 90408295 від 31.01.2018, № 890006190 від 20.02.2018.

Надання послуг по договору № 2189-ДУ підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання наданих послуг та коригувальними актами здачі-приймання наданих послуг на загальну суму 153 042,43 грн. Такими актами є: акт від 31.07.2017, коригувальний акт від 11.08.2017, акт від 31.08.2017, коригувальний акт від 11.09.2017, акт від 30.09.2017, коригувальний акт від 11.10.2017, акт від 31.10.2017, коригувальний акт від 15.11.2017, акт від 30.11.2017, коригувальний акт від 15.12.2017, акт від 31.12.2017, коригувальний акт від 15.01.2018, акт від 31.01.2018, коригувальний акт від 20.02.2018.

Згідно з пунктом 4.2. договору № 2189-ДУ, суборендар зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати суборендну плату.

Відповідачем орендна плата сплачена 22.08.2017 лише частково на загальну суму 21 238,64 грн.

15.01.2018 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 1/21 від 15.01.2018 року, у якому позивач заявив відмову від договору від 28.04.2017 № 2189-ДУ про суборенду державного майна та вимагав повернення майна, що було передано в суборенду, у термін до 31 січня 2018 року.

Листом № 52 від 27.02.2018 відповідач запропонував розірвати договір від 28.04.2017 № 2189-ДУ про суборенду державного майна.

Позивач зазначає, що станом на 01.03.2018 заборгованість відповідача перед ним по сплаті суборендної плати по договору № 2189-ДУ становить 132 139,25 грн.

Відповідно до пункту 3.7. договору № 2189-ДУ суборендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 3.8. договору № 2189-ДУ передбачено, що у разі, якщо на дату сплати суборендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, суборендар також сплачує штраф у розмірі 0,1 % від суми заборгованості.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором найму, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто – неналежне виконання.

Факт надання відповідачу послуг з користування майном підтверджений матеріалами справи та останнім не оспорений.

Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Викладена правова норма кореспондуються із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 3 якого визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Пунктами 3.7. договорів суборенди встановлено, що суборендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочку оплати за користування майном по договору від 30.03.2017 № 2180-ДУ позивач заявив до стягнення 19881,59 грн пені, 120,02 грн штрафу, 6225,15 грн інфляційних нарахувань на суму боргу та 2087,39 грн 3% річних за загальний період прострочки з 16.06.2017 по 05.03.2018.

За прострочку оплати за користування майном по договору 28.04.2017 № 2189-ДУ позивач заявив до стягнення 10146,36 грн пені, 64,92 грн штрафу, 2627,11 грн інфляційних нарахувань на суму боргу та 1041,08 грн 3% річних за загальний період прострочки з 16.08.2017 по 05.03.2018.

Розрахунок пені за прострочку сплати послуг за травень, червень, липень 2017 року по договору № 2180 та за липень 2017 року по договору № 2189 здійснено за період більше ніж 6 місяців, але суд вважає цей розрахунок таким, що відповідає чинному законодавству.

Верховний суд України в постанові від 15.04.2015 по справі № 910/6379/14 зазначив, що частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Суд касаційної інстанції не звернув уваги, що згідно з пунктом 4.2.1 договору за недотримання термінів оплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

Отже, умовами договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, який відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України.

В договорах суборенди між сторонами цього спору умови щодо сплати пені викладені аналогічно.

В поданій до суду 10.04.2018 заяві про збільшення позовних вимог позивач позивач збільшив розмір 3% річних до 2839,95 грн по договору № 2180 та 3% річних по договору № 2189 до 1580,84 грн, але не надав розрахунку збільшених сум, не вказав періоди їх нарахування, тому підстави для стягнення цих сум відсутні, 3% річних підлягають задоволенню в розмірі, який вказано в позовній заяві.

Відповідач не надав до справи доказів, які б спростовували факт наявності за отримані послуги боргу перед позивачем в заявленій до стягнення сумі.

Підтвердження проведення з позивачем заліку взаємних вимог також відсутні.

Суд також не вбачає підстав для проведення заліку, оскільки надані до справи відповідачем документи не підтверджують ні наявність боргу позивача перед відповідачем ні її розмір, підстави виникнення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов’язку щодо своєчасної оплати отриманих послуг, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення боргу в сумі 400736,11 грн, 30027,95 грн пені, 3% річних у сумі 3128,47 грн та інфляційних нарахувань у сумі 8852,26 грн, в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених вимог покладаються 6643,94 грн витрат по сплаті судового збору, 19,38 грн витрат по сплаті судового збору покладаються на позивача.

При зверненні з позовом до суду позивач сплатив 9094,43 грн судового збору. Враховуючи розмір заявлених вимог, позивачем зайво сплачено 2431,11 грн, які відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" підлягають поверненню позивачу у разі подання ним відповідного клопотання.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Доненергопром" (м. Дніпро, провулок Добровольців, 17, ідентифікаційний код 32083341) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (Донецька обл., м. Добропілля, м. Білицьке, вул. Добропільська, буд 1А; ідентифікаційний код 37014600) борг в сумі 400736,11 грн, 30027,95 грн пені, 3% річних у сумі 3128,47 грн, інфляційні нарахування у сумі 8852,26 грн, 6643,94 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 05.06.2018.

Суддя ОСОБА_2