Постанова № 74476174, 30.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

місто Київ

справа №757/65146/17-ц

провадження №22-ц/796/3558/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.,

суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г.

за участю секретаря - Осінчук Н.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Міністерство внутрішніх справ України

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу представника Міністерства внутрішніх справ України

на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Матійчук Г.О. від 18 грудня 2017 року у справі про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує право на повагу до гідності, честі, ділової репутації; про спростування недостовірної інформації,

встановив:

у листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує право на повагу до гідності, честі та ділової репутації; про спростування недостовірної інформації, в якому просив:

- визнати недостовірною та такою, що порушує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену Міністерством внутрішніх справ України ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Новини» на офіційному веб-сайті Міністерства внутрішніх справ України, а саме:

«ОСОБА_1 та … у 2015 році здійснили перерахування ста мільйонів доларів США на користь ВАТ «Перший канал» (Російська Федерація) в якості оплати за удаваний правочин з придбання 29 відсотків акцій ПрАТ «Телеканал Інтер». В подальшому частину акцій ПрАТ «Телеканал «Інтер» було виведено на зареєстровану на території Республіки Кіпр компанію OSKARO INVESTMENTS LIMITED…»; «…ОСОБА_1 … є власником акцій компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED… на загальну суму 2 609 600 000 (два мільярди шістсот дев'ять мільйонів шістсот тисяч) грн., що складає понад 100 млн. доларів США»; «Офіційні доходи ОСОБА_1, як державного службовця у період з 2014 по 2016 рік складають 334 046, 82 грн.»; «…ОСОБА_1 має у власності акції компанії на суму, що у понад сім тисяч разів перевищує його офіційно задекларовані доходи за останні три роки»; «…що ОСОБА_1 через підконтрольні йому офшорні компанії легалізував частину здобутих злочинним способом коштів шляхом придбання численних об'єктів нерухомості у різних країнах світу.» (далі - оскаржувана інформація)

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом публікації на офіційному веб-сайті Міністерства внутрішніх справ України у розділі «Новини» інформації наступного змісту:

«СПРОСТУВАННЯ

Міністерством внутрішніх справ України на своєму офіційному веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Новини» було поширено неправдиву недостовірну інформацію про народного депутата України ОСОБА_1. Зокрема, не відповідає дійсності (є неправдивою) інформація про те, що:

«ОСОБА_1 та … у 2015 році здійснили перерахування ста мільйонів доларів США на користь ВАТ «Перший канал» (Російська Федерація) в якості оплати за удаваний правочин з придбання 29 відсотків акцій ПрАТ «Телеканал Інтер». В подальшому частину акцій ПрАТ «Телеканал «Інтер» було виведено на зареєстровану на території Республіки Кіпр компанію OSKARO INVESTMENTS LIMITED…»; «…ОСОБА_1 … є власником акцій компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED… на загальну суму 2 609 600 000 (два мільярди шістсот дев'ять мільйонів шістсот тисяч) грн., що складає понад 100 млн. доларів США»; «Офіційні доходи ОСОБА_1, як державного службовця у період з 2014 по 2016 рік складають 334 046, 82 грн.»; «…ОСОБА_1 має у власності акції компанії на суму, що у понад сім тисяч разів перевищує його офіційно задекларовані доходи за останні три роки»; «…що ОСОБА_1 через підконтрольні йому офшорні компанії легалізував частину здобутих злочинним способом коштів шляхом придбання численних об'єктів нерухомості у різних країнах світу.»

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Міністерства внутрішніх справ України за електронною адресою в мережі Інтернет: http://mvs.gov.uaу розділі «Новини» було розміщено інформаційне повідомлення під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у якому містилася інформація, яка є неправдивою та недостовірною інформацією, носить негативний характер і спрямована на порушення особистих немайнових прав позивача.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року позов задоволено в повному обсязі.

17 січня 2018 року МВС України було подано заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 5 лютого 2018 року, відмовлено МВС України в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

У поданій апеляційній скарзі представник Міністерства внутрішніх справ України просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову громадянинові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Зазначав, що усі спірні фрази, які суд постановив скасувати, фактично є уривками із загального тексту і зазначені без важливих частин речень (тексту), які вказані в тексті поряд з цими уривками і які фактично визначають характер цих спірних фраз.

Вказував на те, що суд помилково визначив, що тягар доказування достовірності спірної інформації лежить на відповідачеві, крім того, суд у рішенні послався на ч. 3 ст. 277 ЦК України, яка втратила чинність на момент виникнення спірних правовідносин та судового розгляду.

Посилався на те, що саме позивач повинен був довести наявність усіх обставин, що складають склад юридичного правопорушення в даній категорії спорів щодо кожної фрази, яку він просить визнати недостовірною і спростувати в своєму позові.

Окрім того посилається на недоведеність факту недостовірної інформації, неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, що і призвело до неправильних та помилкових висновків по суті спору.

В судовому засіданні представник МВС України просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

Представник ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІ від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 2 червня 2016 року №1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на офіційному веб-сайті Міністерства внутрішніх справ України розміщено оскаржувану інформацію.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Це право кореспондує обов'язку не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною першою ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ст. ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією розуміється документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Як роз'яснив пленум Верховного суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» - під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації,тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У відповідності до міжнародних та конституційних принципів особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку (п.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 62 Конституції України).

Зокрема, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому застосування Європейської конвенції та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права є обов'язковим для всіх державних органів України.

Презумпція невинуватості має значення не лише оберігати честь і гідність особи від необґрунтованих звинувачень у вчиненні злочину, а й має запобігати формуванню громадської думки щодо винуватості/невинуватості особи за відсутності остаточного судового рішення, тому свобода вираження поглядів та переконань (ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) не є абсолютним правом, а має межі, окреслені правами інших осіб або ж законодавчо встановленими обов'язками (ст. 68 Конституції України).

Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Принцип презумпції невинуватості закріплений ч.2 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України та встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може буди піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Отже, судом першої інстанції вірно було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що оскаржувана інформація була повідомлена невизначеному колу осіб, оскільки була поширена через глобальну мережу Інтернет та була доведена до відома невизначеної кількості користувачів та відвідувачів веб-сайту відповідача.

Також правильним є висновок суду, що поширена відповідачем інформація стосується позивача, про що свідчить пряма вказівка на прізвище позивача та дана інформація не підпадає під ознаки критики, не є оціночними судженнями, оскільки носить стверджувальний характер щодо фактів причетності позивача до злочинних дій, які стали підставою для порушення кримінальної справи, і до остаточної перевірки таких фактів судом і постановлення вироку - є порушенням презумпції невинуватості.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем надано суду докази недостовірності поширеної інформації, а саме копії листа Державної фіскальної служби України №8819/5/99-99-13-04-01-16 від 25 травня 2017 року (а.с.25); копії листа Державної фіскальної служби України №392/9/2655/1207 від 03 лютого 2016 року (а.с. 26); копії Сертифікату про склад акціонерів компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED (а.с. 27); копії декларації на майно, доходи і зобов'язання фінансового характеру ОСОБА_1 за 2014 звітний рік (а.с. 28-37); копії декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 за 2015 звітний рік (а.с. 38-46); копії декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 за 2016 звітний рік (а.с. 46-53) та інші докази, що спростовують інформацію надану відповідачем.

Водночас, суд бере до уваги той факт, що відповідач не надав суду першої інстанції жодних доказів, які б підтверджували достовірність оскаржуваної інформації, і при цьому в загальному контексті послався на ст. 277 ЦК України та Постанову Верховного Суду України, а не на ч. 3 ст. 277 ЦК України, яка втратила чинність на момент виникнення спірних правовідносин та судового розгляду, як про це зазначив в апеляційній скарзі апелянт.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції з урахуванням наданих доказів, оцінивши розповсюджену відповідачем оскаржувану інформацію та приймаючи до уваги викладені роз'яснення Верховного суду України, а також з урахуванням того, що відповідач не довів фактів достовірності оскаржуваного інформаційного повідомлення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує право на повагу до гідності, честі та ділової репутації; про скасування недостовірної інформації.

Відповідно до частини четвертої ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом першої інстанції вірно застосовано практику Європейського суду з прав людини, в якій вказано, що «державний службовець в силу характеру державної служби повинен виявляти стриманість і обачність» (п.70); «для суду важливо встановити, чи діяла особа, що обнародує інформацію добросовісно…» (п.77); «свобода вираження думки супроводжується обов'язками і відповідальністю, і будь-яка особа, яка вирішила оприлюднити інформацію, повинна ретельно перевірити - в тій мірі, в якій дозволяють обставини, що вона точна і достовірна» (п.75) - (Гужа проти Молдови №14277/04); «в даному випадку деякі з найбільш високопоставлених співробітників французької поліції назвали пана Аллене де Рібемона без будь-яких застережень одним з підбурювачів, тобто співучасників вбивства. Отже, очевидна заява про винність, яка, з одного боку, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншого - випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Отже, порушення статті 6 п.2 мало місце» (п.41 рішення Європейського суду з прав людини у справі Аллене де Рібемона проти Франції від 10 лютого 1995 року); «Беручи до уваги той факт, що зазначені особи займали важливі посади в органах міста та обласної прокуратури, вони змушені були приділяти неабияку увагу і обережність у виборі слів, описуючи процес розслідування кримінальної справи» (п.96 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хужин та інші проти Росії».

Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона поширена.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі, чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість особистого життя.

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті ( у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері), спорті чи в будь-якій іншій галузі .

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. при цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частина першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

Таким чином, доводи апеляційної скарги що спірні фрази містять інформацію, про те, що було встановлено під час розслідування у відповідному провадженні висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недостовірність інформації, оприлюдненої відповідачем, про наявність у позивача акцій компанії на загальну суму 2 609 600 000 грн., оскільки як було встановлено судом ОСОБА_1 є акціонером компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED, вказана компанія зазначена позивачем у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки., які містять офіційну інформацію про номінальну вартість акцій компанії, що становить 130 480 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засідання.

Відповідно до ст.. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 р. ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 268, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

постановив:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ залишити без задоволення.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Дата виготовлення повного тексту постанови - 5 червня 2018 рік.

Головуючий: С.В. Кулікова

Судді: В.А. Кравець

С.Г. Музичко