Ухвала суду № 74472332, 31.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №642/8613/14-к Головуючий 1 інстанції: Грінчук О.П.

Провадження № 11кп/790/1922/17 Доповідач: Люшня А.І.

Категорія: ч.2 ст.286 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

-головуючого Люшні А.І.,

-суддів: Плетньова В.В., Савченка І.Б.,

-при секретарі Пильченко Ю.В.,

-за участю прокурора Бухана В.Г.,

-захисника ОСОБА_1,

-обвинуваченого ОСОБА_2,

-потерпілої ОСОБА_3,

-представника потерпілої ОСОБА_4,

-представника цивільного відповідача ОСОБА_5,

-цивільного відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Харкові кримінальне провадження №11кп/790/1922/17 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_3, представників цивільних відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 14 червня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст.286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено.

Постановлено стягнути:

- з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

- з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 400000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

- з страхової компанії «ВУСО» на користь ОСОБА_3 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 28 853 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

Як установив суд, 10 серпня 2014 року, приблизно о 10 год., ОСОБА_2, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по автошляху «Київ-Харків-Довжанський», зі сторони вул.Кільцевий шлях в напрямку вул.Лагерної, зі швидкістю 30-40 км/год., в районі ресторану «Берлога», грубо порушив вимоги п.п.1.5,12.3,13.1 Правил дорожнього руху.

Так, згідно:

п.1.5 ПДР: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров’ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов’язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху та цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це не можливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, інформувати підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган»;

п.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпеки для інших учасників руху об’їзду перешкоди»;

п.13.1 «Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться і стану транспортного засобу повинен дотримуватися безпечної дистанції і безпечного інтервалу».

У результаті порушення правил дорожнього руху ОСОБА_2 допустив зіткнення з мотоциклом НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, який в цей час рухався попереду нього у попутному напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної події пасажиру мотоциклу ОСОБА_3 згідно висновку судово-медичної експертизи № 814-А\14 від 29.08.2014 року були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у виді перелому розтрощення 2,3,4,5, пальців правої кісті з подальшою їх ампутацією, що оцінюється як втрата працездатності на 55%.

Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_2 які знаходяться у причинному зв’язку з подією та наслідками, виразилося в тому, що він керуючи транспортним засобом, не зорієнтувався в дорожній обстановці, вибрав небезпечну дистанцію до мотоциклу «Зонгшин» під керуванням ОСОБА_8, який рухався попереду нього в попутному напрямку, та при виникненні небезпеки у вигляді того, що вказаний мотоцикл почав знижувати швидкість руху, не прийняв заходи до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, і допустив з ним зіткнення, що спричинило тяжкі наслідки.

В апеляційних скаргах:

-захисник ОСОБА_1 просить вирок щодо ОСОБА_2 скасувати та закрити кримінальне провадження, у зв’язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначив, що висновки експертиз, на які посилається суд у вироку, є недопустимими доказами, оскільки частина з них несе в собі необґрунтовані висновки, що визнав сам експерт у судовому засіданні, а також у зв’язку з тим, що частина питань, які були поставлені перед експертом, взагалі не були вирішені з наведенням необґрунтованих для цього мотивів. Указав, що суд не дав оцінку:

-висновку експерта №854/15/1919 від 11.05.2016 року, в частині невідповідності дій водія ОСОБА_2 вимогам п.12.4 ПДР, тоді як при допиті в судовому засіданні експерт зазначив, що підстав для такого висновку не було і що він є помилковим;

-висновку експерта №1066/16 від 01.03.2017 року, в якому експерт фактично відмовився від експертного дослідження питання про технічну можливість у водія ОСОБА_2 попередити ДТП, не дивлячись на те, що це питання було поставлено перед ним в ухвалі від 14.11.2016 року та у нього були наявні всі вихідні дані для вирішення цього питання, а саме початкова швидкість мотоцикла, перед заїздом на міст та швидкість до її зниження;

-відсутності експертного дослідження щодо поставленого питання про швидкість мотоцикла до зниження ним швидкості рух;

-висновку експерта №801/14 від 18.09.2014 року, з якого вбачається, що під час дослідження було використано значення «J» - нормативний висновок уповільнення технічно справного автомобіля Мерседес, що дорівнює величині 5,2, однак ні де у висновку немає даних, що саме ця величина відповідає саме той моделі Мерседеса, якою керував ОСОБА_2. Вірно зазначена величина значення уповільнення автомобіля є суттєвою, оскільки згідно використаної методики, експертом з використанням вказаного значення «J», ним був математично розрахований зупинний шлях автомобіля Мерседес.

-дослідженому експертом питання щодо відповідності дій водія мотоцикла вимогам ПДР, під час якого експерт не зрозуміло з яких причин виходив з неіснуючих даних про технічну несправність мотоцикла, тоді як мотоцикл був технічно справним, згідно вихідних даних.

Указав, що зі змісту вироку вбачається, що суд оцінював належність висновків експертиз з точки зору наявності формальних реквізитів – номерів, дат, печаток, даних щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність, а не зі змісту дослідної частини висновків, їх обґрунтованості та їх узгодженості з проведеними дослідженнями. Вважає, що суд, ігноруючи неповноту та неправильність висновків експертиз, а також фактичну некомпетентність експерта та його неправдиві покази суду під час допиту, незаконно відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про призначення повторної автотехнічної експертизи.

Також указав, що матеріалах справи відсутні постанови слідчого про призначення кожної із проведених під час досудового розслідування експертиз, що робить неможливим зазначену судову перевірку.

-обвинувачений ОСОБА_2, в редакції внесених доповнень, наводить доводи, аналогічні доводам апеляційної скарги захисника. Указав, що суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам, а твердження про його винуватість побудовані виключно на даних автотехнічних експертиз, висновки яких є неповними та суперечливим. Також указав, що суд у вироку не навів мотивів, з яких виходив, визначаючи розмір суми для відшкодування моральної шкоди потерпілій. Просить вирок скасувати та закрити кримінальне провадження.

-потерпіла ОСОБА_3 просить скасувати вирок у зв’язку з невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення через м’якість. Зазначила, що при призначенні покарання суд не взяв до уваги не визнання обвинуваченим своєї вини і стверджував про винуватість у дорожньо-транспортній пригоді водія мотоцикла; обставини події; поведінку обвинуваченого після вчинення злочину; думку, в тому числі прокурора, стосовно розміру покарання. Просить ухвалити апеляційним судом вирок, яким призначити ОСОБА_2 за ч.2 ст.286 КК України покарання – 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

-представник цивільного відповідача ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_5 указує на необґрунтованість вироку в частині завищеного, на його думку, грошового розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_3 у сумі 400 000 грн., тоді як згідно судової практики, що склалася, за спричинені тяжкі тілесні ушкодження суди стягують в середньому від 20 до 30 тисяч гривень. Зазначає, що посилання суду на відсутність можливості у потерпілої забезпечувати дітей та мати похилого віку, не може бути віднесено до критеріїв визначення розміру моральної шкоди, оскільки моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Указав, що ОСОБА_6 особисто прямим завдавачем шкоди не був, а несе цивільну відповідальність за неправомірні дії свого працівника ОСОБА_2, який вчинив злочин з необережності. Вважає, що потерпіла не позбавлена можливості пред’явлення позову до водія мотоциклу, оскільки згідно ч.2 ст.1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Просить вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої змінити та стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

-представник цивільного відповідача ОСОБА_9 «СК «ВУСО» - ОСОБА_7 просить вирок в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_9 «СК «ВУСО» скасувати та постановити нове рішення, яким залишити позовні вимог потерпілої на відшкодування заподіяної шкоди здоров’ю та моральної шкоди без розгляду. Зазначає, що обов’язок відшкодування заподіяної шкоди страховиком випливає не з обвинувачення, яке пред’явлено обвинуваченому, а із договірних зобов’язань про відшкодування шкоди, які визначаються спеціальним Законом, у зв’язку з чим, суд не вправі розв’язувати у кримінальному провадженні цивільно-правовий спір з особою, не причетною до самої події злочину. Зазначає, що потерпілий не позбавлений права на звернення до суду для вирішення цивільного позову в порядку цивільного судочинства згідно ч.7 ст.128 КПК України. Указав, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в сумі 28 853 грн., суд вийшов за їх межі, оскільки предметом позову була сума – 28 852 грн. 81 коп., що свідчить, на думку апелянта, про поверхневе дослідження судом матеріалів справи. Також указала, що судом не було враховано, що при заявлених позовних вимогах по відшкодуванню витрат на придбання медичних препаратів цивільним позивачем було обґрунтовано свої вимоги фіскальними чеками з аптечних пунктів на загальну суму 14 199 грн., однак у відшкодування витрат на лікування потерпілої було задоволено позов у більшому розмірі, ніж це було обґрунтовано фактичними даними. Щодо витрат пов’язаних зі стійкою втратою працездатності, то вони є необґрунтованими, оскільки в довідці з акту МСЕК зазначено що причиною інвалідності є загальне захворювання та жодної вказівки на зв'язок з ДТП та винними діями ОСОБА_2 не містить, а тому стягнення страхового відшкодування пов’язане зі стійкою втратою працездатності є таким, що недоведено належним чином. Висновок суду щодо суми моральної шкоди стягнутої зі страхової компанії є таким, що суперечить Закону, оскільки суд, навіть з огляду на задоволення заявлених позовних вимог про стягнення страхового відшкодування за шкоду заподіяну здоров’ю в повному обсязі – 28 852 грн. 81 коп., міг стягнути з ОСОБА_9 «СК «ВУСО» суму не більшу ніж 1 442 грн. 64 коп.. Зазначає, що мотоцикл під керуванням водія ОСОБА_8, так само як і автомобіль під керуванням водія ОСОБА_2 є транспортними засобами, а отже шкода потерпілій ОСОБА_3 заподіяна внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, а тому, на думку апелянта, повинна відшкодовуватись в загальному порядку, передбаченому ст.1188 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу потерпілої; обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, які підтримали свої скарги; потерпілу ОСОБА_3, яка підтримала свою скаргу; цивільного відповідача ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_5, які підтримали апеляційну скаргу представника цивільного відповідача ОСОБА_5; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним дорожньо-транспортної пригоди за обставин, викладених у вироку, кваліфікація його дій за ч.2 ст.286 КК України ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і належним чином досліджених у судовому засіданні доказах та є правильними.

Доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не містять у собі необхідних та достатніх підстав для скасування чи зміни вироку в частині доведеності вини і спростовуються сукупністю доказів, які належним чином були досліджені і оцінені судом.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3 пояснила, що 10 серпня 2014 року вона разом із ОСОБА_8 на мотоциклі їхали на ринок «Лоск» разом із знайомим ОСОБА_10 У районі ресторану «Берлога» вони їхали по полосі розгону та коли почали перестроюватися на основну полосу руху то їх швидкість становила приблизно 70 км\г. По полосі розгону їхали приблизно п’ять хвилин після чого сталося ДТП, в результаті якого їй пошкодило руку. На час зіткнення з автомобілем їх мотоцикл рухався. ОСОБА_8 знижував швидкість руху плавно, так як почули шум у двигуні. Крім цього, вказала, що ОСОБА_8. рухався по середині полоси руху. Як водій грузовика рухався вона не бачила, чула сигнал за декілька секунд до зіткнення.

Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих потерпілою ОСОБА_3 в результаті ДТП, підтверджено наведеними у вироку висновками судово-медичної експертизи від 12.08.2014 року №814-А\14 (т.1 а.с.233-234).

Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 10.02.2014 року вбачається, що ОСОБА_3 встановлено інвалідність безстроково (т.2 а.с.174, 175).

Свідок ОСОБА_8 показав у суді, що 10 серпня 2014 року о 9 год. 30 хв. він разом із ОСОБА_3 та товаришем ОСОБА_11 на двох мотоциклах поїхали на ринок «Лоск». На кільцевій дорозі проїхавши перший міст біля ресторану «Берлога» він прийняв вправо пропустити автомобіль, а сам продовжив рух, однак двигун його мотоцикла почав глохнути, пропала тяга, потім почув ззаду сигнал і удар. Після цього, побачив, що потерпіла лежала біля переднього колесу, а її рука знаходилась у неприродному положенні. На момент зіткнення його швидкість приблизно становила 30 км\г. По полосі розгону він проїхав до кінця, після чого перестроївся. Коли зрозумів про несправність мотоцикла, то до моменту зіткнення не встиг вчинити ніяких дій. Все трапилось дуже швидко. Автомобіль він бачив коли виїжджав на міст, однак він був дуже далеко. Шолом не вдяг ні він, ні потерпіла так як в цей день було дуже жарко.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що 10 серпня 2014 року він разом із ОСОБА_8 та потерпілою їхали на ринок «Лоск». В районі ресторану «Берлога» у бокові дзеркала він побачив автомобіль що їх наздоганяв. Він рухався за грузовиком обвинуваченого, який в цей час почав знижувати швидкість, у зв’язку з чим він також був вимушений переміститись вправо. Бачив безпосередньо зіткнення, яке відбувалось в початку мосту, ОСОБА_8 рухався по середині полоси руху. У результаті ДТП у автомобіля була пошкоджена передня права бамперна частина при зіткненні. Автомобіль зменшував швидкість.

Свої показання свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_10 підтвердили в ході проведення за їх участю слідчого експерименту від 27.08.2014 року, що підтверджується даними протоколу цієї слідчої дії (т.1 а.с.168-171).

Згідно протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10.08.2014 року, вбачаються пошкодження автомобіля «Мерседес» та мотоцикла (т.1 а.с.200-203).

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи від 17.09.2014 року, на момент огляду та на момент ДТП рульове управління, гальмівна система та ходова частини мотоцикла НОМЕР_3 перебували в технічно працездатному стані, при якому були відсутні несправності, що впливали б на їх вихідні параметри (т.1 а.с.172-186).

Із висновків експерта за результатами транспортно-трасологічної експертизи від 18.09.2014 року вбачається, що в момент первинного контакту автомобіль «Мерседес» контактував правою частиною переднього бампера з задньою частиною заднього багажника мотоцикла. В момент первинного контакту взаємне розташування автомобіля «Мерседес» та мотоцикла було таким, що передня фронтальна частина автомобіля «Мерседес» була звернена до задньої частини мотоцикла. В момент первинного контакту кут між поздовжньою віссю автомобіля «Мерседес» та повздовжньою віссю мотоцикла вірогідніше за все був близьким до 0 градусів. Місце зіткнення автомобіля «Мерседес» та мотоцикла знаходилось перед розташуванням слідів «зчосів» на асфальтобетонному покритті, відносно руху у напрямку вул. Лагерна (1 а.с.187-199).

Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 21.08.2014 року, під час проведення цієї слідчої дії ОСОБА_2 надав пояснення і відтворив обставини щодо механізму ДТП (т.1 а.с.204-207).

Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 19.06.2015 року (а.с.84,85т.2) проведеного органом досудового слідства на підставі ухвали суду від 15.05.2015 року після зміни обвинуваченим своєї позиції у справі, вбачається, що обвинувачений ОСОБА_2 від дачі пояснень відмовився. До протоколу було складено схему. Під час проведення зазначеної слідчої дії доповнень, зауважень та клопотань від учасників не надходило (т.2 а.с.84-86).

Згідно висновку експерта №854\15\1919 від 11.05.2016 року проведено дослідження відеозапису, що міститься на лазерному компакт-диску в матеріалах справи (т.1 а.с.263), вбачається, що в діях водія мотоцикла ОСОБА_8 не мається невідповідності вимогам ПДР, які, з технічної точки зору, знаходилися б в причинному зв’язку з ДТП. В діях водія автомобіля «Мерседес» ОСОБА_2 маються невідповідності вимогам п.п.12.3,12.4, 13.1 ПДР, які, з технічної точки зору, знаходилися в причинному зв’язку з ДТП (т.2 а.с.116-139).

В апеляційних скаргах обвинуваченого та захисника наявні доводи про те, що суд не дав оцінку висновку вищезазначеної автотехнічної експертизи, в частині невідповідності дій водія ОСОБА_2 вимогам п.12.4 ПДР, тоді як при допиті в судовому засіданні експерт зазначив, що висновок у цій частині є помилковим.

Як слідує із матеріалів провадження, обвинуваченому ОСОБА_2 інкриміновано порушення вимог п.п.1.5,12.3,13.1 Правил дорожнього руху. Порушення п.12.4 ПДР, згідно обвинувального акту, обвинуваченому не інкримінується.

Тому, виходячи із вимог ст.337 КПК України, щодо меж судового розгляду, давати оцінку висновку вищезазначеної автотехнічної експертизи, в частині невідповідності дій водія ОСОБА_2 вимогам п.12.4 ПДР, суд першої інстанції був позбавлений можливості.

Висновком експерта №1066\16 від 01.03.2017 року за результатами додаткової судової автотехнічної експертизи, підтверджені висновки експерта про невідповідність дій ОСОБА_12 ПДР, які з технічної точки зору, знаходилися в причинному зв’язку з ДТП (т.2 а.с.195-200).

Що стосується тверджень в апеляційних скаргах обвинуваченого та захисника про те, що у вищезазначеному висновку, експерт фактично відмовився від експертного дослідження і вирішення питання щодо технічної можливості у водія ОСОБА_2 попередити ДТП, то вони безпідставні.

Як убачається із висновку експерта №1066\16 від 01.03.2017 року, технічна можливість запобігання ДТП для водія автомобіля «Мерседес» ОСОБА_2, визначалась виконанням ним вимог п.п.12.3, 13.1 ПДР, невідповідність вимогам яких встановлена зазначеним висновком.

Доводи скарг обвинуваченого та захисника про відсутність експертного дослідження щодо поставленого ухвалою суду питання про швидкість руху мотоцикла до зниження ним швидкості, є також безпідставними.

Зі змісту висновку автотехнічної експертизи №854/15/1919 від 11.05.2016 року убачається, що провівши необхідні дослідження згідно методичних рекомендацій і навівши відповідні мотиви, експерт дійшов висновку про те, що встановити швидкість мотоцикла до зниження ним швидкості, не представилось можливим.

Такий висновок не свідчить про неповноту або неправильність експертного дослідження та чи про суперечність цих висновків.

Крім того, в апеляційній скарзі захисник послався на те, що у висновку експерта №801/14 від 18.09.2014 року (т. л.л.221-227) відсутні дані про те, що використане під час дослідження значення «j» - уповільнення автомобіля Мерседес при зниженні ним швидкості, що дорівнює величині 5,2, відповідає саме тій моделі Мерседес, якою керував ОСОБА_2

Згідно установчої частини даного висновку, є необхідні посилання на технічні характеристики автомобіля, виходячи з яких експертом була взята відповідна величина, що підтвердив останній в судовому засіданні під час надання роз’яснень щодо зазначених висновків.

Твердження у скарзі захисника про те, що через відсутність в матеріалах провадження постанов слідчого про призначення кожної із проведених під час досудового слідства експертиз неможливо перевірити справу, позбавлені підґрунтя.

Відповідно до положень ст.242 КПК України експертиза проводиться експертом лише за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Зі змісту висновків експертиз слідує, що вони були проведені на виконання відповідних постанов слідчого, а їх відсутність у матеріалах судового провадження не є підставою для визнання проведених експертиз недопустимим доказом.

Залишення судом без задоволення клопотання сторони захисту про призначення повторної автотехнічної експертизи, не є підставою для скасування вироку, оскільки зазначене рішення ухвалене судом у порядку, передбаченому процесуальним законом, та належним чином вмотивоване, а сукупність зібраних у провадженні доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку було достатньо для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, сукупністю вищенаведених та інших доказів, на які є посилання у вироку, і які узгоджуються між собою та не викликають сумніву в їх об'єктивності, спростовуються доводи апеляційних скарг обвинуваченого і захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчинені вищевказаного кримінального правопорушення, за яке його засуджено.

Цими ж доказами повністю підтверджена винуватість ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і його дії правильно кваліфіковано судом за цим законом.

Таким чином, підстав для скасування чи зміни вироку, у тому числі на які посилаються в апеляційних скаргах захисник та обвинувачений, не встановлено.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_2 призначено згідно з вимогами ст.65 КК України.

При цьому враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжких злочинів, обставини його вчинення та наслідки, що настали, у виді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність обтяжуючих та пом’якшуючих обставин покарання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд призначив обвинуваченому у межах санкції ч.2 ст.286 КК України покарання, яке за своїм видом і розміром є необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Тому доводи апеляційної скарги потерпілої в цій частині позбавлені підстав.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно п.6 ч.2 ст.242 КПК України слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Як слідує із матеріалів провадження суд, у порушення вимог ч.1 ст.129, п.6 ч.2 ст.242, п.2 ч.3 ст.374 КПК України, задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, у мотивувальній частині вироку на не навів доказів на підтвердження доведеності розміру позову в цій частині, а задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди і визначаючи його розмір не навів відповідних мотивів для цього та прийняв рішення за відсутності відповідної експертизи щодо розміру шкоди немайнового характеру, до якої належить моральна шкода.

Крім цього, судом не надано належної оцінки наявного в матеріалах кримінального провадження страхового полюсу, яким встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю та шкоду заподіяну майну (т.1 а.с.220).

Допущені судом вищевказані порушення кримінального процесуального закону, згідно ч.1 ст.412 КПК України, є істотними, що відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України тягне скасування вироку в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Разом з тим, заявлене обвинуваченим ОСОБА_2 клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році», підлягає задоволенню.

Відповідно до п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винним у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей - інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, вирок щодо нього не набрав законної сили, на день набрання чинності Закону України «Про амністію у 2016 році» його дитина, ІНФОРМАЦІЯ_4, не досягла 18 років, і даних щодо позбавлення обвинуваченого батьківських прав матеріали кримінального провадження не містять.

Підстави, передбачені ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році» та ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», які унеможливлюють застосування амністії до обвинуваченого, - відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про амністію у 2016 році» особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

З урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжких злочинів, обставини його вчинення та наслідки, що настали у виді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2, на підставі п.«в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році», підлягає звільненню від відбування лише основного покарання, призначеного йому вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 14 червня 2017 року.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_3, представників цивільних відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 14 червня 2017 року щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – скасувати і призначити новий розгляд в цій частині в порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції.

У решті вирок залишити без змін.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України “Про амністію в 2016 році” звільнити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, призначеного йому вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 14 червня 2017 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню в частині призначення нового розгляду в суді першої інстанції цивільного позову потерпілої ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у порядку цивільного судочинства – не підлягає.

В іншій частині ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: