Постанова № 74470118, 29.05.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/583/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Гриновець О.Б. Провадження № 22-ц/789/427/18 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 39

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Романюк Х.Ю.

за участю апелянта — ОСОБА_1,

представника апелянта — ОСОБА_2,

представника відповідача — ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 600/583/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2018 року, ухваленого суддею Гриновець О.Б., повний текст якого складено 18 лютого 2018 року, в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення від права спадкування,-

В С Т А Н О В И В:

В липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Козівського районного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що із письмової інформації Вікторівської сільської ради Козівського району Тернопільської області від 17 листопада 2014 року він дізнався, що 04 січня 2011 року його тіткою ОСОБА_5 було складено заповіт, згідно якого остання заповіла своє майно ОСОБА_4 Вказує, що перед смертю саме він доглядав за своєю тіткою, надаючи їй усю необхідну допомогу, оскільки та була в безпорадному стані та самостійно не могла забезпечувати своє життя. Вважає, що посвідчення заповіту на користь ОСОБА_4 зумовлено тим, що остання пообіцяла надання матеріальної допомоги ОСОБА_5, однак в подальшому публічно відмовилась від надання такої допомоги і не надавала її. Крім того, зазначає, що відповідачка не надавала допомоги ОСОБА_5 в той час, коли вона перебувала у важкому стані, не навідувала її та не цікавилась станом її здоров'я. На підставі вищевказаного та норми ч.5 ст.1224 ЦК України, вважає, що є достатньо підстав для усунення від спадкування ОСОБА_4, як особи, яка ухилилася від надання допомоги спадкодавцеві, яка в наслідок хвороби та похилого віку перебувала в безпорадному стані, потребувала догляду та матеріального утримання.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Зазначає, що судом не враховано поведінку особи відповідача, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, та її необхідність для подальшого існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Окрім цього, відповідач не приймала участі в догляді за хворою ОСОБА_5, не цікавилась станом її здоров'я, не відвідувала її та не вчиняла жодних інших дій щодо утримання та надання будь-якої допомоги, байдуже віднісшись до стану здоров'я спадкодавця, усвідомлюючи необхідність надання невідкладної допомоги та підтримки. Звертає увагу на те, що відповідач не приймала участі в похованні спадкодавця.

У травні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_1 не мав належних правових підстав для звернення до суду із заявою про усунення її від спадкування за законом згідно ч.5.ст.1224 ЦК України, оскільки вона є спадкоємцем за заповітом, а не за законом.

В судовому засіданні апелянт та його представник свою апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

21 грудня 2010 року ОСОБА_5 складено та підписано заповіт, за яким все своє майно вона заповіла ОСОБА_1

04 січня 2011 року у Вікторівській сільській раді ОСОБА_5 було складено та підписано заповіт, посвідчений секретарем Вікторівської сільської ради ОСОБА_6, за яким усе своє майно вона заповіла ОСОБА_4

Обидва заповіти зареєстровані у журналі реєстрації нотаріальних дій Вікторівської сільської ради.

28 грудня 2013 року ОСОБА_5 померла.

Згідно ч.2 ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Таким чином, на час смерті ОСОБА_5 був чинним її заповіт на користь відповідачки.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про усунення відповідачки від права на спадкування на підставі ч.5 ст.1224 ЦК України.

Відповідно до вказаної норми за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Предметом доказування, у цьому випадку, згідно роз”яснень, викладених в п.6 постанови пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», є як встановлення факту ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. При цьому, ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Підставою для усунення спадкоємця від права на спадкування може бути лише наявність вказаних обставин у їх сукупності, а саме: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Дослідженими судом першої інстанції доказами не підтверджено факт перебування ОСОБА_5 в безпорадному стані та ухилення відповідачки від надання спадкодавцеві допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

При цьому, згідно ч.1 ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною 1 ст.1235 ЦК України встановлено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно ч.1 ст.1278 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

При цьому, в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України). У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст.1262 ЦК України). У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст.1263 ЦК України). У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст.1264 ЦК України). У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення (ст.1265 ЦК України).

Суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що оскільки ОСОБА_5 було складено в користь відповідачки заповіт, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права, які регулюють правовідносини спадкування за заповітом.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати ч.5. ст.1224 ЦК України, яка регламентує усунення від права на спадкування за законом, оскільки неможливим є усунення від права на спадкування за законом ОСОБА_4, якій таке право належить на підставі заповіту.

При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на ч.6 ст.1224 ЦК України, згідно якої положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ, оскільки дія вказаної норми не поширюється на спадкоємців за заповітом, якою є відповідачка.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в позові судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Спір вирішено із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2018 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови — 03 червня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_7