Рішення № 74467113, 21.05.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/14205/17

Провадження № 2/369/107/18

РІШЕННЯ

Іменем України

21.05.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

Головуючої судді: Дубас Т.В.,

при секретарі Ковриженко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ДТЕК Енерго» про визнання дій протиправними, визнання дій незаконними, визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов’язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов’язання скасувати запис в трудовій книжці, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що з 03 грудня 2013 року він працює в ТОВ «ДТЕК Енерго» на підставі безстрокового трудового договору на посаді начальника відділу з оперативного забезпечення департаменту з корпоративних розслідувань дирекції з безпеки. 15 листопада 2017 року відповідно до ст. ст.1, 2, 3, 20, 22, 23, та 28 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» під час особливого періоду він прийнятий на військову службу за контрактом на строк 5 років. 23 листопада 2017 року військовим комісаром Києво-Святошинського військового комісаріату повідомлено відповідача про прийняття працівника підприємства на військову службу та нагадано про обов’язок роботодавця пор збереженню місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України. 01 грудня 2017 року наказом відповідач звільнив його із займаної посади на підставі вищезазначеного листа з посиланням на п.3 ст. 36 КЗпП України. З наказом про звільнення він ознайомився 08 грудня 2017 року, письмово зазначивши про незаконність звільнення його з підприємства, та отримав трудову книжку із записом про звільнення за ч. 3 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із призивом або вступом працівника на військову службу. Зазначив, що з 15 листопада 2017 року він обіймає статус військовослужбовця, який проходить військову службу під час особливого періоду, що передбачено ч.9 ст. 1 , п.5 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17 березня 2014 року. Зазначив, що генеральний директор ТОВ «ДТЕК Енерго» ОСОБА_2 не тільки не мав права звільняти його з роботи згідно п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України (на підставі призову або вступу працівника на військову службу), а навпаки зобов’язаний зберегти за ним, як за працівником прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення, або до дня фактичного звільнення, місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві. Вважає дії відповідача протиправними, а наказ про його звільнення незаконним та недійсним. Окрім того, на підставі ст. 235 КЗпП України відповідач зобов’язаний виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Зважаючи, що він звільнений у грудні 2017 року для обчислення суми середньоденної заробітної плати слід враховувати виплати за останні два календарні місяці, що передують звільненню, тобто жовтень та листопад 2017 року, та кількість відпрацьованих робочих днів у цьому періоді.

Тому позивач просив визнати дії генерального директора ТОВ «ДТЄК Енерго» ОСОБА_2 протиправними, звільнення незаконним, а наказ №354-к від 01.12.2017 року про звільнення його з посади начальника відділу з оперативного забезпечення департаменту з корпоративних розслідувань дирекції з безпеки ТОВ «ДТЄК Енерго» недійсним; поновити його на посаді начальника відділу з оперативного забезпечення департаменту з корпоративних розслідувань дирекції з безпеки ТОВ «ДТЄК Енерго» та зберегти за ним вказане місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві, на час виконання громадського обов’язку; зобов’язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов’язати відповідача скасувати запис №29 від 01.12.2017 року в трудовій книжці «про звільнення у зв’язку з призовом чи зарахування працівником на військову службу на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП» зроблений згідно наказу №354-к від 01.12.2017 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно з п.п. 9 п. 1Розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 січня 2018 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області, в зв'язку із набранням законної сили змін до Цивільного процесуального Кодексу України призначено справу до підготовчого засідання за правилами загального позовного провадження.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відзиві на позов від 12 лютого 2018 року представник відповідача зазначає, що обставини, на які посилається позивач, є необґрунтованими та не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Свої вимоги обґрунтував тим, що 23.11.2017 року до відповідача надійшов лист військового комісару Києво-Святошинського районного військового комісаріату № 2396 від 22.11.2017 року, яким повідомлялось про укладення 15.11.2017 року ОСОБА_1 контракту зі Збройними Силами України та проходження військової служби у військовій частині А2900 (м. Житомир). 01 грудня 2017 року відповідачем отримано витяг з наказу командира військової частини А2900 № 256 від 15.11.2017 року, в якому прямо вказано про укладення ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби строком на 5 років починаючи з 15.11.2017 року. Витяг з наказу № 256 від 15.11.2017 року також містить відомості про відповідне повне забезпечення позивача та сплату йому грошових коштів у вигляді посадового окладу, премії за особистий внесок, надбавки та щомісячної додаткової винагороди. 01 грудня 2017 року позивача будо звільнено в зв'язку з призовом або вступом працівника на військову службу (п. З ст. 36 КЗпП України) згідно наказу №354-к від 01.12.2017 року. 08 грудня 2017 року позивач під підпис ознайомився з наказом № 354-к від 01.12.2017 року про своє звільнення та письмово виклав свою незгоду. В день звільнення з Позивачем проведено повний розрахунок. В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на ч. З ст. 119 Кодексу законів про працю України (Надалі КЗпП України) та вказує, що за ним повинно було зберігатись місце роботи, посада та середній заробіток. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ч. З ст. 119 Кодексу законів про працю України (Надалі КЗпП України) та вказує, що за ним повинно було зберігатись місце роботи, посада та середній заробіток. Проте законом чітко визначено підставу зберігання місця роботи, посади та середнього заробітку за працівником, зокрема прийнятим на військову службу за контрактом (за укладеним новим контрактом на проходження військової служби). Такою підставою є обов'язкова наявність особового періоду при укладанні працівником зазначеного контракту. Особливий період безпосередньо та нерозривно пов'язаний з мобілізацією, оскільки настає з моменту її оголошення та охоплює час такої мобілізації. Разом з тим, починаючи з 23.08.2015 року мобілізації, а отже й особливі періоди, в Україні не оголошувались та не проводились. Відповідні Укази Президента України не приймались та Законами Верховної Ради України не затверджувались. На момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби особовий період не діяв, а отже є цілком безпідставним твердження Позивача про збереження за ним місця роботи, посади та середнього заробітку згідно ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Таким чином звільнення позивача згідно наказу № 354-к від 01.12.2017 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України здійснено в повній відповідності до діючого законодавства. Окрім того, посилання позивача на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є також безпідставними, оскільки ЗУ жодним чином не регулює заходи стосовно особового періоду (мобілізації), який згідно ч. З ст. 119 КЗпП України є необхідним критерієм для збереження за працівником місця роботи, посади та середнього заробітку. Не регулюються такі заходи й Указом ПУ № 405/2014. Тому просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач вказав, що висновок представника відповідача, що саме час проведення заходів з мобілізації охоплює час тривання особливого періоду та їх було вже декілька – є безпідставним з огляду на нижченаведене. Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду може бути здійснено лише у спосіб, зазначений у статті 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" , а саме рішенням Президента сни про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою України. На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалося. Окрім того, зазначив, що відповідач помилково, ототожнює термін «особливий період», який він, майже постійно називає «особовим періодом» з терміном - словосполученням «у разі виникнення кризової ситуації що загрожує національній безпеці». Оскільки позивач прийнятий на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому право на користування гарантіями передбаченими ч. ч. З, 4 ст. 119 КЗпП України, додатково закріплено також у ч. 2 ст. 39 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу». Не є таким, що відповідає дійсності, висновок Відповідача, про ігнорування МО України факту визначеності тривання «особового» періоду в самому тексті Указу Президента України. Тому просив суд відхилити заперечення відповідача, як безпідставні та задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі. Просила суд задовольнити позов. Заперечення відповідача вважати безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав у повному обсязі. Підтримали доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Оцінюючи кожен аргумент, наведений учасниками справи, ґрунтуючись на засадах верховенства права, на повно і всебічно з'ясованих обставин, об'єктивно та безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, наявних у справі, суд дійшов до наступного висновку.

При розгляді справи судом встановлено, що наказом генерального директора ТОВ «ДТЕК» від 02 грудня 2013 року №283-к ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника відділу з безпеки вугледобування департаменту з безпеки виробничих підприємств дирекції з безпеки в ТОВ «ДТЕК Енерго» на підставі трудового договору.

18 березня 2014 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу з оперативного забезпечення департаменту з корпоративних розслідувань дирекції з безпеки в ТОВ «ДТЕК Енерго» на підставі наказу №52-к.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського (старшинського) складу, укладений між ОСОБА_1О, та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А2900 полковника ОСОБА_3 від 15 листопада 2017 року, який діє з вказаного часу, укладено контракт на проходження військової служби строком на 5 років.

Згідно наказу командира військової частини А2900 від 15 листопада 2017 року №256 ОСОБА_1 визнано таким, що прибув із Києво-Святошинського військового комісаріату Київської області призначеного наказом командира військової частини А2900 Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 15 листопада 2017 року №71-РС на посаду сержанта-інструктора навчальної роти навчального батальйону військової частини А2900 Високомобільних десантних військ Збройних Сил України та укладено контракт строком на 5 років. Наказу № 256 від 15.11.2017 року також містить відомості про відповідне повне забезпечення позивача та сплату йому грошових коштів у вигляді посадового окладу, премії за особистий внесок, надбавки та щомісячної додаткової винагороди.

Листом військового комісару Києво-Святошинського районного військового комісаріату № 2396 від 22.11.2017 року повідомлено генерального директора ТОВ «ДТЕК Енерго» про укладення 15.11.2017 року ОСОБА_1 контракту зі Збройними Силами України та проходження військової служби у військовій частині А2900 (м. Житомир).

01 грудня 2017 року ТОВ «ДТЕК Енерго» отримано витяг з наказу командира військової частини А2900 № 256 від 15.11.2017 року, в якому зазначено про укладення ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби строком на 5 років починаючи з 15.11.2017 року.

Згідно наказу генерального директора ТОВ «ДТЕК Енерго» ОСОБА_2 №354-к від 01.12.2017 року ОСОБА_1 будо звільнено в зв'язку з призовом або вступом працівника на військову службу (п. 3 ст. 36 КЗпП України) та проведено кінцевий розрахунок. Компенсація за невикористані дні відпустки складає 2 дні, з яких щорічна основна відпустка 2 дні за період роботи з 02 грудня 2016 року по 01 грудня 2017 року.

08 грудня 2017 року ОСОБА_1 під підпис ознайомився з наказом № 354-к від 01.12.2017 року про своє звільнення та письмово виклав свою незгоду.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - КЗпП України) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

За приписами частини третьої статті 119 КЗпП Україниза працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Частинами першою, другою та четвертою Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Особливості проходження ОСОБА_1 військової служби є підставою виникнення цього спору та пов’язано із початком та закінченням особливого періоду, а також питанням чи у всіх випадках оголошення мобілізації прийматиметься рішення про демобілізацію.

Визначення особливого періоду надано в статті Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Законі України "Про оборону України".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України"передбачає, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до вищезазначених норм права, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а у випадку оголошення війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд зазначає, що в розглянутому періоді в Україні не оголошено воєнний час, отже й, відсутні підстави для вирішення питання про переведення економіки, органів влади, юридичних осіб та військових формувань в умови мирного стану (часу), а саме - демобілізації.

Відповідно до п. 2 прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року № 1275-VII поширено дію ч. 2 і 3 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ч. 3 ст. 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".

Указом Президента України №303/2014 "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 року було оголошено та проведено частково мобілізацію протягом 45 діб, цей указ набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України "Про затвердження Указу "Про часткову мобілізацію" №1126-VII від 17.03.2014, який набрав чинності 18.03.2014.

Указом Президента України №454/2014 "Про часткову мобілізацію" від 06.05.2014 оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України "Про затвердження Указу "Про часткову мобілізацію" №1240-VII від 06.05.2014, який набрав чинності 07.05.2014.

Указом Президента України №607/2014 від 21.07.2014 "Про часткову мобілізацію"оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України "Про затвердження Указу "Про часткову мобілізацію" №1595-VII від 22.07.2014, який набрав чинності 24.07.2014.

Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015 "Про часткову мобілізацію"оголошено та проведено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України "Про затвердження Указу "Про часткову мобілізацію" №113-VIII від 15.01.2015, який набрав чинності 20.01.2015.

Враховуючи вищезазначені Укази Президента України, особливий період, визначення якого наведено в статтях 1 Законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"та Закону України «Про оборону України» в Україні діяв з 18.03.2014 по 02.05.2014, з 07.05.2014 по 21.06.2014, з 24.07.2014 по 07.09.2014, з 20.01.2015 по 22.08.2015.

Суд зазначає,що в чинному законодавстві України відсутня пряма норма, яка пов`язує закінчення особливого періоду виключно із демобілізацією.

Термін дії контракту ОСОБА_1 розпочався 15 листопада 2017 року.

Зважаючи на вищенаведене, слідує, що в цей час закінчився строк, на який оголошено останню хвилю часткової мобілізації (до 22.08.2015), нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану, отже, суд приходить висновку, що станом на 15 листопада 2017 року закінчився особливий період, у зв`язку із чим у відповідача були наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

В Постанові Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105 «Про затвердження Порядку виплати компенсації за 2014-2015 роки підприємствам, установам, організаціям, фермерським господарствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам незалежно від підпорядкування і форми власності та фізичним особам - підприємцям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом» прямо конкретизовано про те, що дія цієї Постанови поширюється лише на тих осіб, які були призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, в тому числі на працівників, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період і які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом і працювали на час призову у фермерських господарствах, сільськогосподарських виробничих кооперативах незалежно від підпорядкування і форми власності та у фізичних осіб - підприємців.

В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського та старшинського складу 15 листопада 2017 року останній із Міністерством оборони України в особі командира військової частини А2900 полковника ОСОБА_3, із власної ініціативи, одночасно перебуваючи на посаді начальника відділу з оперативного забезпечення департаменту з корпоративних розслідувань дирекції з безпеки в ТОВ «ДТЕК Енерго».

В даному випадку ТОВ «ДТЕК Енерго» не буде мати відповідних підстав для отримання компенсацій відповідно до положень вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України, так як позивач не підпадає під жодну категорію осіб, які вказані у цій Постанові, оскільки у 2017 році Укази Президента України про проведення мобілізації не приймались.

Стаття 76 ЦПК України визначає що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Заслуговують на увагу посилання представника ТОВ «ДТЕК Енерго», щодо науково-правового висновку Національного юридичного університету ім.. ОСОБА_4 від 08 лютого 2018 року щодо застосування положень законодавства щодо правильності застосування ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» положень КЗпП України у спірній ситуації та надання рекомендацій щодо застосування положень КЗпП України, а також щодо підтвердження відсутності необхідності застосування ч. 3 ст.119 КЗпП України, якою встановлено державні гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків, при звільненні ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» працівника на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Так, згідно вказаного висновку припинення трудових відносин із працівником ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» за п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є правомірним в день отримання витягу з наказу командира військової частини. Оскільки остання мобілізація закінчилася 22 серпня 2015 р., то особливий період на території України не діє. Настання особливого періоду настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію. Таким чином, якщо на момент укладення контракту між працівником ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» та Міністерством оборони України особливий період не діяв, отже, відсутні підстави для застосування ч. 3 ст. 119 КЗпП України при звільненні працівника

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у позові.

На підставі викладеного та керуючись ст. 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 141, 263-265, 280-282, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ТОВ «ДТЕК Енерго» про визнання дій протиправними, визнання дій незаконними, визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов’язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов’язання скасувати запис в трудовій книжці – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 01 червня 2018 року.

Суддя: Дубас Т.В.