Рішення № 74466670, 29.05.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/19494/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області у складі

головуючої судді Мороз В.О.,

за участю секретаря Козельської Г.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Хмельницькому справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного ОСОБА_5 Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, Комісія з розгляду питань щодо призначення (відновлення) виплати пенсії внутрішньо-переміщеним особам ОСОБА_5 праці і соціального захисту населення Хмельницької міської ради про зобов’язання здійснити виплату пенсії, -

встановив :

10 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного ОСОБА_5 Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, Комісія з розгляду питань щодо призначення (відновлення) виплати пенсії внутрішньо-переміщеним особам ОСОБА_5 праці і соціального захисту населення Хмельницької міської ради про зобов’язання здійснити виплату пенсії, в якому просить зобов’язати відповідача здійснити їй виплату заборгованості з пенсії з квітня 2017 р. по 01 жовтня 2017 р.

Свої вимоги мотивує тим, що з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини на території Луганської області, вона була змушений покинути своє місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 та прибула до Хмельницької області, де у встановленому порядку взята на облік як внутрішньо переміщена особа. Вказує, що їй не виплачені суми пенсії за період з з квітня 2017 р. по 01 жовтня 2017 р., а тому вона звернувся до відповідача із відповідним листом від 14.09.2017, в якому просила здійснити заходи щодо виплати сум належної їй пенсії. Проте, відповідач 28.09.2017 листом №390/Т-12 відмовив в такій виплаті. Таку відмову вважає незаконною та просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала і просять їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову, вказавши, що їх дії є законними, оскільки відповідно до витягу з протоколу засідання Комісії № 9 від 2 червня 2017 року, прийнято рішення не відновлювати позивачу виплату пенсії. На підставі інформації компетентних органів про тривалу відсутність за місцем проживання виплату пенсії позивачу було призупинено. Спеціалістом управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому направлено запит від 28.03.2017 р. на Комісію для розгляду питання щодо призначення (відновлення) виплат пенсії. ОСОБА_5 праці, та соціальною захисту населення Хмельницької міської ради від 07.08.2017р. було повідомлено управління Пенсійного фонду у м. Хмельницькому про скасування довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 22.03.2017 р. На підставі заяви позивача від 11.09.2017 р. спеціалістом управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому повторно направлено подання на Комісію 12.09.2017 р. для розгляду питання щодо виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 р. Відповідно до витягу з протоколу засідання Комісії від 21 вересня 2017 року прийнято рішення не відновлювати виплату пенсії позивачу на підставі інформації компетентних органів про тривалу відсутність за місцем проживання та наказу від 02.08.2017 р. про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Представник третьої особи заперечила щодо задоволення позову, вказавши що такі підстави відсутні.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює дані правовідносини, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, у зв’язку із наступним.

Згідно п.10 Перехідних положень справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною 1,2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Так, судом встановлено, що відповідно до даних посвідчення за № 498243, ОСОБА_4 є пенсіонером та отримує пенсію за віком з терміном виплати "довічно".

З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини на території Луганської області, вона була змушена покинути своє місце проживання в Луганському районі Луганської області та прибула до Хмельницької області, де у встановленому порядку взята на облік як внутрішньо переміщена особа.

Спочатку позивач була взята на облік 22.03.2017 року, потім 11.09.2017 р.

На підставі наказу № 143-В від 02.08.2017 р. ОСОБА_5 праці та соціального захисту населення ХМР було скасовано довідки про взяття на облік позивача, оскільки згідно акту № 8685, остання була відсутня за місцем проживання.

В судовому засідання встановлено, що таких акт складався лише за одноразовим відвідуванням.

З протоколу засідання Комісії № 9 від 2 червня 2017 року, прийнято рішення не відновлювати позивачу виплату пенсії. На підставі інформації компетентних органів про тривалу відсутність за місцем проживання виплату пенсії позивачу було призупинено. Відповідно до витягу з протоколу засідання Комісії від 21 вересня 2017 року № 14 прийнято рішення не відновлювати виплату пенсії позивачу на підставі інформації компетентних органів про тривалу відсутність за місцем проживання та наказу від 02.08.2017 р. про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Рішення про призупинення виплати також 28.03.2017 р. було і прийнято відповідачем.

Потім позивач знову була взята на облік 02.11.2017 р., а виплату її пенсії було відновлено рішенням відповідача від 18.12.2017 р.

При цьому, позивач не отримала суми своєї пенсії за період з квітня 2017 року по 01.10.2017 року, що підтверджується матеріалами пенсійної справи та не заперечується представником відповідача. Доказів виплати пенсії позивачу за вказаний період часу органом владних повноважень не надано, і судом відповідно таких не здобуто.

Позивач звернулася до відповідача із відповідним листом від 134.09.2017, в якому просила здійснити заходи щодо виплати сум належної їй пенсії за період з квітня 2017 року. Проте, відповідач 28.09.2017 листом №390/Т-12 відмовив в такій виплаті та повідомив, що такі підстави відсутні, оскільки довідка про взяття на облік скасована і прийнято рішення не поновлювати пенсію.

Однак, така відмова у виплаті пенсії є незаконною, у зв’язку із наступним.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження", Луганський район Луганської області віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження.

З метою врегулювання питання фінансування бюджетних установ Донецької та Луганської областей Кабінет Міністрів України постановою від 07.11.2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" затвердив Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей.

Вказаною постановою Уряд доручив Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям забезпечити до 01.12.2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Крім того, п. 2 Постанови встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення). Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року. Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV ), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно ст. 5 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. А Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ст. 46 Закону № 1058-IV).

Приписами ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік випадків припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

При цьому, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 "Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції" передбачено, що Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Зокрема, механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначено саме Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок).

Згідно з ч. 5 Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.

Відповідно до п. 7 Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування: Соціальні виплати припиняються у разі:1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Пунктом 15 Порядку визначено, що орган, що здiйснює соцiальнi виплати та структурний пiдроздiл з питань соцiального захисту населення, на пiдставi рiшення комiсiї призначає (вiдновлює) таку соцiальну виплату з мiсяця, в якому надiйшла заява внутрiшньо перемiщеної особи, та здiйснює повернення сум недоотриманих соцiальних виплат за минулий перiод вiдповiдно до законодавства.

При цьому даною постановою від 08.06.2016 року № 365 встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (див. п. 33 цього рішення). Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією листа відповідача виплата пенсії позивачу була призупинена у зв'язку з скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у зв’язку із відсутністю один раз за місцем проживання.

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у зв’язку із відсутністю один раз за місцем проживання.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Водночас суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, перевірка за місцем фактичного проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, тощо.

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується . Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Таким чином, аналізуючи вищенаведене, у відповідача не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для відмови у виплаті пенсії, а доказів щодо правомірності своїх дій стосовно невиплати пенсії позивачу відповідачем не надано.

Натомість, в розрізі встановлення факту невиплати позивачу, призначеної (відновленої) пенсії, відповідач, заперечуючи факт наявності в своїх діях ознак неправомірності, жодних належних та допустимих доказів суду не надав.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу..

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2 -14, 72-77, 122, 241-255, 295 КАС України, суд, -

ухвалив :

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов’язати Головне ОСОБА_5 Пенсійного фонду України у Хмельницькій області здійснити виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_4 за період квітень 2017 р. по 01.10.2017 р.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький міськрайонний суд.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01.06.2018 року

Суддя