Ухвала суду № 74465815, 29.05.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/2995/15-кГоловуючий у 1-й інстанції Зеленко О.В. Провадження № 11-кп/789/22/18 Доповідач - Ваврів І.З.Категорія - ч.1 ст.115, п.13 ч.2 ст.115 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Вавріва І.З.

Суддів - Коструба Г. І., Стадник О. Б.,

при секретарі — ОСОБА_1

з участю:

прокурора — ОСОБА_2

обвинувачених —ОСОБА_3, ОСОБА_4

захисників — ОСОБА_5, ОСОБА_6

представників потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8 — ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014090010002864 від 14 вересня 2014 року, відносно ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.115, п.13 ч.2 ст.115 КК України та ОСОБА_4, обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.396, ч.1 ст.310 КК України, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисників — адвокатів ОСОБА_10 та ОСОБА_5, обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисників — адвокатів ОСОБА_11 та ОСОБА_6, на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

вказаним вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, неодруженого, ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше несудимого

визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.115, п.13 ч.2 ст.115 КК України, та призначено йому покарання:

за ч.1 ст.115 КК України позбавлення волі на строк п'ятнадцять років;

за п.13 ч.2 ст.115 КК України довічне позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України визначено ОСОБА_3 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання довічним позбавленням волі.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати з часу фактичного затримання 12 листопада 2014 року.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід тримання під вартою ОСОБА_3 залишено без змін.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженку та жительку м.Івано-Франківськ, вул. Пулюя, 10/116, місце реєстрації проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6, українку, громадянку України, неодружену, ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше несудиму,

визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.396, ч.1 ст.310 КК України, та призначено їй покарання:

за ч.1 ст.396 КК України позбавлення волі на строк три роки;

за ч.1 ст.310 КК України обмеження волі на строк один рік.

На підставі ст.70 КК України визначено ОСОБА_4 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - позбавлення волі на строк три роки.

Строк відбуття покарання рахувати з 17 січня 2017 року — дати її затримання на виконання вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року.

Вирішено питання щодо цивільних позовів та речових доказів.

Згідно вироку суду, ОСОБА_3 проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 у приміщенні стоматологічного кабінету, який облаштований для постійного проживання у ньому. У вказаному стоматологічному кабінеті він працював стоматологом разом із своєю матірю ОСОБА_12

07 вересня 2014 року близько 18 години ОСОБА_3 зустрівся із своїм знайомим ОСОБА_13 на вул.Грушевського в м.Івано-Франківську з метою вживання спиртного. Придбавши разом пляшку горілки ємкістю 1 літр, направились до місця проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7, де розпивали придбаний алкоголь.

Того ж дня, близько 20 години до ОСОБА_3 прийшла його дівчина ОСОБА_4 та приєдналась до розпиття спиртного. Під час спільного вживання алкоголю у великих кількостях ОСОБА_3 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків вирішив позбавити життя ОСОБА_13, тобто умисно вбити.

З метою реалізації свого злочинного наміру та подальшого полегшення приховування слідів скоєння злочину, ОСОБА_3 під приводом розмови віч-на-віч заманив ОСОБА_13 до ванної кімнати.

Знаходячись в приміщенні ванної кімнати зазначеного стоматологічного кабінету, близько 24 години, ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, схопив ножиці, які лежали на пральній машинці, та знаходячись у безпосередній близькості до ОСОБА_13, діючи умисно, наніс йому один цілеспрямований удар лезами ножиців у ліве око, від якого ОСОБА_13 впав на підлогу, однак продовжував подавати ознаки життя. Після чого ОСОБА_3, маючи на меті покінчити із життям потерпілого, чим довести до кінця свій злочинний намір, наніс ОСОБА_13 ще один удар ножицями у праве око, спричинивши йому тілесні ушкодження, від яких наступила смерть ОСОБА_13 на місці, тобто умисно вбив його.

Переконавшись, що ОСОБА_13 мертвий, ОСОБА_3 залишив його тіло у ванній кімнаті, а сам повернувся до приміщення кухні, де разом із ОСОБА_4 продовжив розпиття спиртного.

08 вересня 2014 року о 02 год 39 хв. ОСОБА_3 з метою відвернення від себе підозри у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13, взяв його мобільний телефон, вийшов на вулицю, із свого мобільного телефону зателефонував на номер ОСОБА_13 та підняв слухавку на нетривалий час, після чого викинув мобільний телефон потерпілого у смітник.

Вчинивши умисне вбивство ОСОБА_13, ОСОБА_3 вирішив приховати сліди злочину, а саме розчленувати труп потерпілого, щоб в подальшому непомітно винести частини тіла та сховати їх у непримітному місці. З цією метою, ОСОБА_3 08 вересня 2014 р. на протязі першої половини дня у приміщенні ванної кімнати за допомогою кухонного ножа розчленував тіло ОСОБА_13 та в подальшому зніс частини тіла потерпілого у підвал свого помешкання, присипавши їх сіллю для притуплення трупного запаху. Того ж дня у вечірній час ОСОБА_3 за допомогою ОСОБА_4 помили приміщення ванної кімнати від слідів крові.

09 вересня 2014 року близько 02 години ОСОБА_3, з метою скриття слідів злочину та уникнення кримінальної відповідальності, за допомогою ОСОБА_4 на металевому візку вивезли частини тіла ОСОБА_13 та приховали їх поряд із недобудовою у дворі будинку №4 по вул. Вовчинецькій в м. Івано-Франківську.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 500, ОСОБА_13 спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток основи черепа, яка утворилась від дії гострого колюче - ріжучого предмета, якими могли бути і бранші ножиць, різаних ран шиї, плечових, кульшових та колінних суглобів, грудної клітки, живота, промежини, які утворились внаслідок відчленування голови, кінцівок, зовнішніх статевих органів та розрізу грудної клітки та передньої черевної стінки.

Окрім цього, 04.10.2014 близько 14 год ОСОБА_3 разом із своїми знайомими ОСОБА_14 та ОСОБА_15 розпивали спиртні напої у центральній частині м.Івано-Франківська. Того ж дня близько 15 год 10 хв до ОСОБА_3 зателефонував його товариш ОСОБА_16 та запропонував прийти в гості до їх спільного знайомого ОСОБА_17

В подальшому ОСОБА_3 разом із ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_17 у квартирі останнього, що за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Грюнвальдська, 2/7 продовжили розпивати спиртне.

Після вживання спиртного ОСОБА_17 попросив вказаних осіб покинути його помешкання. Вийшовши із квартири ОСОБА_17, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 направились за місцем свого проживання, а ОСОБА_3 запросив ОСОБА_16 до себе у підвальне приміщення, яке розташоване у тому ж будинку, де вони удвох продовжили розпиття алкоголю.

У подальшому, приблизно о 18 год 30 хв. у підвальне приміщення ОСОБА_3 прийшла ОСОБА_4 та приєдналась до вживання спиртного. В ході розпиття алкоголю між ОСОБА_3 та ОСОБА_16 розпочалась бійка. Під час бійки з ОСОБА_16, ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин вирішив позбавити життя ОСОБА_16

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення умисного вбивства ОСОБА_16, 04 жовтня 2014 р. близько 19 години ОСОБА_3, перебуваючи у підвальному приміщенні у будинку № 2 по вул.Грюнвальдській у м. Івано-Франківську, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство ОСОБА_13, схопив у руку кухонний ніж, який лежав на тумбочці, та діючи умисно, наніс ним ОСОБА_16 один цілеспрямований удар у праве око, в результаті якого ОСОБА_16 впав на підлогу. Після спричинення удару ОСОБА_3 витягнув ніж із ока потерпілого та взяв у руку молоток та, маючи на меті остаточно покінчити із життям потерпілого, наніс йому серію ударів молотком по голові, в результаті яких спричинив ОСОБА_16 тілесні ушкодження, від яких той помер на місці, тобто убив його.

Вдруге вчинивши умисне вбивство, ОСОБА_3, з метою уникнення кримінальної відповідальності, вирішив аналогічно приховати сліди злочину, а саме розчленувати труп ОСОБА_16, щоб в подальшому непомітно винести частини тіла та сховати поряд із вказаною недобудовою, що по вул. Вовчинецькій у м. Івано-Франківську.

З цією метою, 06 жовтня 2014 р. близько 11 години ОСОБА_3, спустившись до підвалу, де знаходилось тіло ОСОБА_16, за допомогою ножа розчленував тіло останнього. Розчленовані частини тіла ОСОБА_16 упакував в окремі поліетиленові пакети та мішок. У нічний час, а саме 07 жовтня 2014 року близько 03 години ОСОБА_3, разом із ОСОБА_4, на металевому візку вивезли частини тіла ОСОБА_16 та приховали їх поряд із недобудовою у дворі будинку №4 по вул. Вовчинецькій в м. Івано-Франківську, поряд із розчленованими частинами тіла ОСОБА_13, які були заховані попередньо.

Повернувшись у вказане підвальне приміщення, з метою укриття слідів злочину ОСОБА_3, разом із ОСОБА_4 промили його миючими засобами від слідів крові.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 499, ОСОБА_16 спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з проникаючою колото-різаною раною в ділянці правого ока, яка проходила через задню стінку правої очниці, праве крило клиновидної кістки та турецьке сідло справа, з руйнуванням головного мозку по ходу ранового каналу, із забійною раною в лівій скроневій ділянці, уламковими переломами лівої скроневої кістки з переходом на основу черепа та крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку; 2 різаних,1 колото-різаної та 4 забійних рани лобно тьмяно - вискової ділянки зліва; 2 колото-різаних та 6 забійних ран в ділянці правого ока; травми носа з переломами кісток спинки носа, 1 різаної та 2 забійних ран м'яких тканин носа; різаних ран в ділянці шиї, плечових суглобах, кульшових суглобів, живота, промежини.

ОСОБА_4 вчинила інкриміновані їй злочини за наступних обставин.

Так, 07 вересня 2014 року близько 20 години ОСОБА_4 прийшла в гості до свого хлопця ОСОБА_3 у його помешкання, що по вул.Грюнвальдська, 2/3 у м.Івано-Франківську де останній розпивав спиртні напої разом із своїм знайомим ОСОБА_13 та приєдналась до вживання алкоголю.

У подальшому, будучи в стані алкогольного спяніння, ОСОБА_4 заснула. Через деякий час почувши шум та прокинувшись, вона зрозуміла, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_3 наказав останньому пройти із ним у приміщення ванної кімнати для розмови.

Близько 24 години ОСОБА_4 підійшла до ванної кімнати та побачила, що на підлозі лежить ОСОБА_13 без ознак життя із ножицями в правому оці. ОСОБА_4, перелякавшись від побаченого, запитала у ОСОБА_3, що він накоїв, на що той відповів, що все гаразд та їм необхідно продовжити вживання спиртного. Випивши ще алкоголю, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заснули, а тіло ОСОБА_13 залишилось на підлозі ванної кімнати.

Прокинувшись 08 вересня 2014 р., ОСОБА_4 направилась на замісну терапію. Того ж дня, близько 18 години ОСОБА_4 повернулась до помешкання ОСОБА_3, однак тіла ОСОБА_13 у ванній кімнаті вже не було. Запитавши у ОСОБА_3 де тіло, той відповів, що у підвалі у розчленованому стані.

В подальшому, ОСОБА_4, усвідомлюючи, що ОСОБА_3 скоїв умисне вбивство, тобто особливо тяжкий злочин, допомогла ОСОБА_3 знищити сліди злочину, а саме прибрати приміщення ванної кімнати від слідів крові потерпілого.

09 вересня 2014 року ОСОБА_3 зателефонував до ОСОБА_4 та попросив її принести з дому металевий візок для транспортування частин тіла ОСОБА_13 у непримітне місце для приховання. Того ж дня у вечірній час ОСОБА_4 прийшла до помешкання ОСОБА_3 із металевим візком, про що було домовлено попередньо.

10 вересня 2014 року близько 02 години ОСОБА_4, розуміючи, що вчиняє активні дії по приховуванню особливо тяжкого злочину, разом із ОСОБА_3 спустилась до підвального приміщення, де побачила запаковані частини тіла ОСОБА_13, які вони з ОСОБА_3 винесли на вулицю та за допомогою згаданого візка транспортували до закинутої недобудови, що у дворі будинку № 4 по вул.Вовчинецькій в м. Івано-Франківську, де їх приховали.

Повернувшись до помешкання ОСОБА_3, ОСОБА_4 з метою остаточного приховання слідів кримінального правопорушення, допомогла ОСОБА_3 прибрати підлогу у підвальному приміщенні від слідів крові.

Крім цього, 04 жовтня 2014 близько 17 години ОСОБА_4 прийшла у помешкання свого хлопця ОСОБА_3, а саме у підвальне приміщення, де він разом із своїм знайомим ОСОБА_16 розпивав спиртне та приєдналась до них.

Під час розпиття спиртного, між ОСОБА_3 та ОСОБА_16 розпочалась бійка, в ході якої ОСОБА_3 схопив у руку ніж, який лежав на тумбочці, та спричинив ОСОБА_16 один цілеспрямований удар ножем у праве око, в результаті якого ОСОБА_16 впав на підлогу. Побачивши це, ОСОБА_4 вибігла із підвального приміщення в загальний коридор, звідки чула звуки ударів. Через кілька хвилин у загальний коридор вийшов ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зрозуміла, що він вчинив вбивство ОСОБА_16

07 жовтня 2014 року близько 03 години ОСОБА_4, усвідомлюючи що ОСОБА_3 скоїв умисне вбивство, тобто особливо тяжкий злочин, разом із ОСОБА_3 спустились у підвальне приміщення, де на той час уже були розчленовані та упаковані частини тіла ОСОБА_16 і винесли пакунки із частинами тіла потерпілого на вулицю та транспортували їх до недобудови, що у дворі будинку № 4 по вул.Вовчинецькій в м.Івано-Франківську, де приховали поряд із розчленованими частинами тіла ОСОБА_13, які були заховані попередньо.

Повернувшись до помешкання ОСОБА_3, ОСОБА_4 з метою остаточного приховування слідів кримінального правопорушення, допомогла ОСОБА_3 прибрати підлогу у підвальному приміщенні від слідів крові.

Крім того, 12 листопада 2014 року під час проведення санкціонованого обшуку помешкання ОСОБА_4, по вул. Пулюя, 10/116 у м. Івано-Франківську, у приміщенні кімнати, де мешкає остання, було виявлено та вилучено 11 (одинадцять) рослин в землі, які проростали в полімерних ємкостях та які відповідно до висновку експерта № 09/12-1371 від 08.12.2014, є нарковмісними рослинами роду Коноплі (Cannabis). Вказані нарковмісні рослини ОСОБА_4 вирощувала за місцем проживання для власного вживання, без мети збуту.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 вважає вирок суду незаконним у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що відповідно до ч.1 ст.418 КПК України є підставою для скасування даного судового рішення.

Зокрема, вказує на суперечливість показань обвинуваченої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_18 щодо обставин, мотиву та знаряддя вчиненого злочину, які суд першої інстанції, в порушення вимог ст.94 КПК України, належним чином не оцінив і не навів обґрунтованих мотивів відхилення його показань.

Зазначає, що суд належним чином не дослідив докази на предмет того, що кімната, де знаходиться санвузол є малих розмірів і це унеможливлює розчленування тіла потерпілих; не усунув розбіжності в його показаннях та показаннях ОСОБА_4; не відобразив достовірно показання свідків ОСОБА_17, ОСОБА_19 та ОСОБА_12; не дав оцінку його звернення до прокурора області та неправильно виклав його пояснення в судовому засіданні.

На думку апелянта, вирок побудований виключно на припущеннях щодо його вини у двох вбивствах, на показаннях обвинуваченої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_18, які особисто зацікавлені у його засудженні.

Захисник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_10 в апеляційній скарзі вказує на незаконність та необгрунтова6ність вироку Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2016 року, який ухвалений з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому злочинів суперечить фактичним обставинам справи, які були встановлені під час судового розгляду.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги адвокат ОСОБА_10 вказує на те, що вирок ґрунтується виключно на показаннях обвинуваченої ОСОБА_4, яка мала всі підстави оговорити її підзахисного.

Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують вчинення саме ОСОБА_3 кримінально караного діяння, за яке його засуджено, однак судом, без жодної мотивації, одні показання взяті до уваги та покладені в основу обвинувачення, а інші- відкинуті.

Вважає, що аналіз відомостей, які містяться у скарзі ОСОБА_3 від 25 листопада 2014 року, направленій прокурору Івано-Франківської області є порушенням принципу безпосередності, оскільки сторона захисту ставила питання про визнання таких доказів очевидно недопустимими.

Також вказує, що суд першої інстанції не встановив обставин злочину та дій обвинувачених, а вдався до загального опису подій без їх конкретизації і у вироку суд належним чином не зазначив формулювання обвинувачення, форму вини, спосіб, мотиви та мету скоєного злочину.

Вказує на порушення судом вимог ч.4 ст.95 КПК України, який прийняв до уваги свідчення обвинуваченого на досудовому слідстві (скаргу, подану на ім'я прокурора; дані, які повідомляв органу досудового розслідування; свідчення, надані під час проведення слідчого експерименту; письмові заяви ОСОБА_4, надані нею під час досудового розслідування).

На підтвердження своїх доводів апелянт вказує, що суд першої інстанції належним чином не перевірив правдивість наданих в судовому засіданні пояснень ОСОБА_3, не з'ясував наявність розбіжностей в поясненнях ОСОБА_4, а також не спростував тверджень ОСОБА_3 про те, що його письмові зізнання на досудовому слідстві були надані під впливом обставин, на які він посилався.

Вважає, що не встановлено достатньо доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 в суді і вичерпані можливості їх отримання, а тому, на підставі ст.417 КПК України, просить скасувати оскаржуваний нею вирок Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2016 року та у відповідності до ст.284 КПК України закрити провадження у справі.

Захисник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 в апеляційній скарзі та поданих до неї змінах вказує, що вирок суду першої інстанції ухвалений з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів щодо незаконності вироку суду зазначає, що:

- не знайшов свого підтвердження висновок суду щодо проживання ОСОБА_3 у стоматологічному кабінеті, оскільки стороною обвинувачення не надано жодних доказів про облаштування даного кабінету під житло;

- не підтверджується зібраними доказами висновок суду про конфлікт між ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_13. При цьому, судом не прийнято до уваги показання свідка ОСОБА_20, який повідомив, що саме ОСОБА_4 вела себе агресивно;

- не узгоджуються між собою показання ОСОБА_3 про завдані тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_13 з висновком судово-медичної експертизи;

- не спростовані показання ОСОБА_3 про те, що коли він дізнався від ОСОБА_4, що ОСОБА_13 пішов до дому, він зателефонував йому на мобільний телефон і, переконавшись, що хтось підняв слухавку, вирішив, що ОСОБА_13 дома та не бажає спілкуватися;

- не здобуто доказів, що вбивство та розчленування тіла ОСОБА_13 було вчинено у санвузлі, оскільки вилучені там сліди крові потерпілому ОСОБА_13 не належать, що підтверджується висновком молекулярно-генетичної експертизи № 10/529 від 16.02.2015 року;

- не спростовано доводи ОСОБА_3 про те, що йому не було відомо про вбивство ОСОБА_13, оскільки даними зняття інформації з телекомунікаційних засобів встановлено, що саме ОСОБА_4 шукала місце, де приховати труп;

- показання ОСОБА_3 під час проведення слідчого експерименту щодо кількості нанесених ударів потерпілому ОСОБА_16 не узгоджується висновком судово-медичної експертизи № 499 від 13.11.2014 року;

- обґрунтовуючи доведеність вини ОСОБА_3, суд у вироку посилається на ряд проведених судово-медичних експертиз, які, на думку апелянта, доводять смерть потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_16, однак не доводять вину ОСОБА_3;

- жоден із допитаних свідків не підтвердили мотив вчинення злочину — ревність, як про це зазначалося в обвинувальному акті, а мотив злочину — раптово виниклі неприязні відносини свідками та іншими доказами по справі не підтверджено;

- не встановлено знаряддя вбивства;

- неповно досліджений як доказ зняття інформації з телекомунікаційних систем засобів зв'язку ОСОБА_3;

- суд у мотивувальній частині вироку не провів аналізу доказів відповідно до ст.ст.86, 87, 89, 94 КПК України, а також не зазначив, якими саме доказами і які саме обставини вчинення кримінальних правопорушень вони підтверджують.

Вважає, що вина ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому злочинів не доведена, оскільки неповне дослідження доказів та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, позбавляло суд можливості ухвалити обвинувальний вирок.

Просить скасувати вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 червня 2016 року в частині обвинувачення ОСОБА_3 за ч.1 ст.115, ч.2 п.13 ст.115 КК України та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Захисник обвинуваченої ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_11, не оспорюючи в цілому фактичні обставини кримінального провадження, правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 та доведеність її вини в інкримінованих їй злочинах, вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої.

Вважає, що судом першої інстанції не повністю враховано сукупність пом'якшуючих обставин, таких як повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також дані про її особу, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання і критично ставиться до вчинених правопорушень, що є достатньою підставою для призначення більш м'якого покарання його підзахисній.

Окрім того, зазначає, що злочин, передбачений ч.1 ст.396 КК України вчинено ОСОБА_4 під впливом погрози, що також повинно бути враховано судом при призначенні покарання.

Просить змінити вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 червня 2016 року в частині обраного ОСОБА_4 покарання та призначити їй більш м'яке покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

Обвинувачена ОСОБА_4 та її захисник ОСОБА_6 в поданій апеляційній скарзі наводять аналогічні мотиви щодо суворості призначеного покарання, що й адвокат ОСОБА_11 і просять пом'якшити обране їй покарання, застосувавши норми ст.75 КК України та звільнивши її від відбування покарання з випробуванням.

Вважає, що судом належним чином не враховано її пояснення на предмет того, що вона була залякана діями ОСОБА_3 та боялась за своє життя та життя своїх рідних і тому не повідомила правоохоронні органи про вчинені ОСОБА_3 злочини.

Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_5, які подані ними апеляційні скарги повністю підтримали, просили їх задовольнити і скасувати оскаржуваний ними вирок Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2016 року в частині обвинувачення ОСОБА_3 за ч.1 ст.115, п.13 ч.2 ст.115 КК України та призначити новий розгляд в суді першої інстанції; обвинувачену ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_6, які заперечили щодо задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисників, підтримали подані ними апеляційні скарги і просять звільнити її від відбування покарання з випробуванням; представника потерпілих ОСОБА_9 та прокурора, які доводи апеляційних скарг обвинувачених та їх захисників заперечили, вирок суду першої інстанції вважають законним і обґрунтованим та просять залишити його без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати та надавши обвинуваченим останнє слово, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За змістом вказаної правової норми рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності його нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, а також доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Як встановлено перевіркою матеріалів провадження, досудове та судове слідство проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Таких порушень цього закону, які були б істотними та потягли за собою скасування судового рішення, у справі не допущено, а висновок суду про доведеність винності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих їм злочинів суд зробив на підставі ретельно досліджених в судовому засіданні і детально викладених у вироку доказів.

Обґрунтовуючи свої висновки щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_3 в умисному вбивстві ОСОБА_13 і умисному вбивстві ОСОБА_16 вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, а також обвинуваченої ОСОБА_4 в заздалегідь не обіцяному приховуванні особливо тяжких злочинів і незаконному вирощуванні конопель, суд у вироку належним чином проаналізував показання допитаних в судовому засіданні обвинувачених, потерпілих ОСОБА_21 та ОСОБА_8М, свідків ОСОБА_20, ОСОБА_17, ОСОБА_22, ОСОБА_14, ОСОБА_23 та інших, а також висновки судово-медичних експертиз і протоколи слідчих дій, які, у своїй сукупності, доводять винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.115, п.13 ч.2 ст.115 КК України, що останній разом із своїми захисниками оспорює в апеляційній інстанції і що є предметом апеляційного розгляду.

Так, допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4, як безпосередній очевидець вчинених злочинів, повністю підтвердила викладені обвинуваченням обставини, за яких ОСОБА_3 07 вересня 2014 року вбив ОСОБА_13 та 04 жовтня 2014 року умисно позбавив життя ОСОБА_16 і детально розповіла яким чином обвинувачений ОСОБА_3 вчинив інкриміновані йому злочини та які в подальшому приймав заходи, щоб приховати вчинене.

Показання обвинуваченої ОСОБА_4 є послідовними, логічними, повністю узгоджуються між собою та об'єктивно підтверджуються іншими доказами, дослідженими судом першої інстанції і сумніві у колегії суддів в їх правдивості не викликають.

Зокрема, відповідно до протоколу слідчого експерименту від 14 листопада 2014 року, який був предметом дослідження суду першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_4, в присутності свого захисника ОСОБА_6, повідомила деталі вчинення ОСОБА_3 вбивства ОСОБА_13 в приміщенні ванної кімнати стоматологічного кабінету по вулиці Грюнвальдській, 2/3 в м. Івано-Франківську, а також вбивства ОСОБА_16 в підвальному приміщення за вказаною адресою.(т.3 а.п.176-182)

Жодних підстав, які б свідчили про те, що обвинувачена ОСОБА_4 оговорила обвинуваченого ОСОБА_3, а також доводів про суперечливий характер показань ОСОБА_4, як про це стверджують в апеляційних скаргах ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_10 колегія суддів не вбачає і апелянтами не наведено.

Окрім того, про безпідставність доводів обвинуваченого ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_10 свідчить досліджений місцевим судом протокол проведення слідчого експерименту від 13 листопада 2014 року, згідно якого ОСОБА_3, за участі свого захисника ОСОБА_5, продемонстрував обставини вчинених ним убивств ОСОБА_13 і ОСОБА_16 і подальше розчленування їх тіл, а також розповів про вжиті спільно з ОСОБА_4 заходи по приховуванню слідів злочину, які повністю узгоджуються з показаннями ОСОБА_4 (т.3а.п.141-146)

При цьому, ОСОБА_3 повідомив такі деталі, які могли бути відомі лише безпосередньому виконавцеві злочинів і які були підтверджені іншими зібраними по справі доказами. Зокрема, це стосувалося предметів, які були використані як знаряддя вбивства; характеру тілесних ушкоджень, що стали причиною смерті ОСОБА_13 і ОСОБА_16; деталей розчленування трупів, що в подальшому знайшло своє підтвердження за наслідками проведених судово-медичних експертиз.

Твердження захисника ОСОБА_10 про недопустимість як доказів свідчень ОСОБА_3 на досудовому слідстві, які викладені у його скарзі на ім'я прокурора та під час слідчого експерименту, а також письмових заяв ОСОБА_4, наданих під час досудового розслідування і порушення, таким чином, судом положень ч.4 ст.95 КПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Виходячи із змісту ст.99 КПК України, складений в порядку передбаченому цим Кодексом протокол процесуальної дії та додатки до нього, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії, є документами як процесуальним джерелом доказу, в розумінні ст.84 КПК України. Тому, відомості, які суд встановив, дослідивши протокол проведення слідчого експерименту від 13 листопада 2014 року є належними та допустимим доказами в контексті вимог ст.ст.85, 86 КПК України і повністю узгоджуються з положеннями кримінального процесуального законодавства, що регламентує поняття доказів і їх належність та допустимість при визнанні відомостей доказами. (т.3 а.п.140-146)

Заяви ОСОБА_4, про які вказує в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10, досліджені судом в сукупності з іншими доказами по справі, які не суперечать одні одним, узгоджені між собою в деталях і були підтверджені та деталізовані обвинуваченою ОСОБА_4 в судовому засіданні. (т.3 а .п.150, 151)

Що стосується відомостей, викладених у скарзі ОСОБА_3 на ім'я прокурора Івано-Франківської області від 25 листопада 2014 року, про недопустимість яких як доказу зазначає захисник ОСОБА_10, то суд у вироку навів їх не в контексті доведеності вини ОСОБА_3, а як такі, що аналогічні його показанням в судовому засіданні в частині заперечення своєї участі у вбивстві ОСОБА_13 і ОСОБА_16С.(т.4 а. п.214)

Досліджені судом першої інстанції висновки судово-медичних експертиз, в своїй сукупності, підтверджують результати слідчого експерименту за участі ОСОБА_3 від 13 листопада 2014 року щодо характеру заподіяних ОСОБА_13 та ОСОБА_16 тілесних ушкоджень, від яких настала їх смерть, а також щодо подальшого їх розчленування.

Зокрема, з висновку судово-медичної експертизи № 500 від 12.11.2014 — 13.01.2014 року суд встановив, що смерть ОСОБА_13 настала у термін 2-2,5 місяці до моменту експертизи, від відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток основи черепа, яка утворилась від дії гострого колючо-ріжучого предмета, яким могли бути і бранші ножиць.(т.3 а. п.189-194)

Висновком судово-медичної експертизи № 499 від 13.11.2014 - 13.01.2015 року підтверджено настання смерті ОСОБА_16 в термін біля 1-1,5 місяці до моменту експертизи трупа від відкритої черепно-мозкової травми з проникаючою колото-різаною раною в ділянці правого ока, із забійною раною в лівій скроневій ділянці, уламковими переломами лівої скроневої кістки з переходом на основу черепа та з крововиливом під оболонку та в речовину головного мозку.(т.3 а. п.203-210)

Фактично ці ж обставини щодо часу заподіяння і виду тілесних ушкоджень навела у своїх показаннях обвинувачена ОСОБА_4, а висновки експерта щодо причин настання смерті та розчленування трупів узгоджуються з деталізацією вчинених злочинів ОСОБА_3 під час проведення з ним слідчого експерименту.

Розбіжності між висновком експерта і слідчим експериментом відносно кількості ударів заподіяних ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_16, про що захисник ОСОБА_5 вказує в апеляційній скарзі, є незначними і в цілому не можуть свідчити про недопустимість цих доказів.

Тому, доводи адвоката ОСОБА_5 про неузгодженість вказаного експертного висновку з результатами слідчого експерименту проведеного з обвинуваченим ОСОБА_3 щодо кількості нанесених ударів ОСОБА_16 колегія суддів вважає надуманими та безпідставними.

Окрім того, висновком судово-медичної експертизи № 1030, проведеної 24.11.2014р. — 03.12.2014 р. підтверджено, що кров, виявлена під час огляду приміщення стоматологічного кабінету у зішкрібі з підлоги умивальника може належати потерпілому ОСОБА_16, а на зрізах деревини з підлоги обігрівача — як потерпілому ОСОБА_13 так і ОСОБА_3 (т.4 а .п.16-21)

Аналогічно приналежність крові потерпілим ОСОБА_16 та ОСОБА_13 і обвинуваченому ОСОБА_3 підтверджено висновками судово-медичних експертиз за результатами дослідження елементів одягу, що були вилучені під час огляду трупів у морзі. (т.4 а .п.31-33)

Наведені вище судово-медичні висновки, які поряд з іншими результатами експертних досліджень були предметом детального аналізу судом першої інстанції, спростовують доводи захисника ОСОБА_5 про те, що вказані результати медичних досліджень не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні вбивства потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_16, оскільки, на думку колегії суддів, свідчать про причетність ОСОБА_3 до інкримінованих йому дій.

З огляду на ці обставини, колегія суддів вважає безпідставними твердження захисника ОСОБА_10 на предмет того, що вирок ґрунтується виключно на показаннях обвинуваченої ОСОБА_4, яка мала всі підстави оговорити її підзахисного і про відсутність в матеріалах провадження належних та допустимих доказів вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено.

Сукупність досліджених місцевим судом доказів щодо обставин вбивства ОСОБА_13 та ОСОБА_16, на думку колегії суддів, не дає підстав для висновку про надуманий характер показань обвинуваченої ОСОБА_4 з метою оговорити обвинуваченого ОСОБА_3, як про це вказує захисник в апеляційній скарзі.

Як слідує із змісту вироку, доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 суд мотивував не лише показанням обвинуваченої ОСОБА_4, а й іншими належними та допустимим доказами, якими є протоколи слідчих дій, висновки судово-медичих експертиз та показання свідків.

При цьому, суд навів аргументовані докази на підтвердження встановлених ним обставин, а також навів мотиви неврахування окремих доказів, на що також безпідставно звертає увагу захисник ОСОБА_10.

Аналіз тексту вироку суду першої інстанції вказує на дотримання місцевим судом вимог ст.374 КПК України, якою регламентовано вимоги до змісту вказаного судового рішення.

Це стосується, зокрема і таких елементів як формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, зазначення місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, на відсутність яких необґрунтовано звертає увагу захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_10.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо оцінки показань свідків, жоден з яких не був безпосереднім очевидцем вбивств ОСОБА_13 та ОСОБА_16 і в своїх свідченнях надавали лише характеристику обвинувачених ОСОБА_3 і ОСОБА_4, яка не впливає на доведеність їх вини у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Це ж стосується і показань свідка ОСОБА_24, про суперечливість та неправдивість яких вказує обвинувачений ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, а також свідків ОСОБА_17, ОСОБА_19 та ОСОБА_12, про неправильну оцінку яких обвинувачений також зазначає у скарзі.

Неточності у формулюванні показань обвинуваченого ОСОБА_3 судом першої інстанції та відсутність оцінки щодо його звернення до прокурора області з проханням перекваліфікації його дій, на що він вказує в апеляційній скарзі, на думку колегії суддів, не містять відомостей, які б спростовували його вину у вчиненні злочинів.

Твердження захисника ОСОБА_5 про невстановлення мотиву вчиненого злочину колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки місцевий суд на підставі ретельного аналізу встановлених фактів детально аргументував свій висновок щодо мотиву вчиненого ОСОБА_3 вбивства ОСОБА_13 та ОСОБА_16, яким є неприязні відносини, що раптово виникли на ґрунті тривалого надмірного вживання алкоголю та мотивував свій висновок про відсутність доказів про прояв ревнощів, як мотиву вбивства ОСОБА_3 потерпілих.

З огляду на вищенаведені обставини, які детально досліджувались місцевим судом та перевірені судом апеляційної інстанції, той факт, що обвинувачена ОСОБА_4 шукала місце, де приховати труп, жодним чином не свідчить, що ОСОБА_3 не було відомо про вбивство ОСОБА_13, як про це стверджує в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5, так як вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні даного злочину підтверджена сукупністю належних та допустимих доказів, серед яких судом надана також відповідна правова оцінка діям обвинуваченої ОСОБА_4 щодо її причетності до цього злочину.

Факт наявності телефонного з'єднання з мобільних телефонів ОСОБА_3 та ОСОБА_13 вночі 08 вересня 2014 року, про неналежну перевірку та відсутність правової оцінки якого стверджує в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5, на думку колегії суддів не доводить невинуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вбивстві потерпілого ОСОБА_13.

Як слідує з показань ОСОБА_3 в суді першої інстанції, після встановлення з'єднання з ним ніхто не розмовляв, що не підтверджує версію останнього, про те, що ОСОБА_13 на той час був ще живий. Крім того, сукупністю досліджених судом доказів, сам факт вказаного телефонного дзвінка, місцевим судом правильно оцінено як намір відвернути від себе підозру у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_13

Безпідставними, на думку колегії суддів, є доводи захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_3 про неповно досліджений як доказ зняття інформації з телекомунікаційних систем засобів зв'язку ОСОБА_25. Як слідує з матеріалів провадження, судом першої інстанції досліджувалися докази, які стороною обвинувачення були відкриті в порядку ст.290 КПК України, серед яких протокол проведення негласної слідчої (розшукової) дії — зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. (т.4 а. п.212-213)

Клопотання про дослідження інших доказів, пов'язаних із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж сторони кримінального провадження в судовому засіданні першої інстанції не заявляли. Будь-яких аргументованих доводів на предмет наявності в такій інформації доказів, які повинні були дослідужватися судом першої інстанції і могли вплинути на доведеність вини обвинуваченого, апелянтами не наведено.

Колегія суддів не погоджується з доводами захисників ОСОБА_3 про невстановлення точного місця вбивства ОСОБА_13 та ОСОБА_16 та знарядь злочинів, оскільки вважає, що матеріалами кримінального провадження та дослідженими судом доказами достовірно встановлено, що вбивство ОСОБА_13 було вчинено у ванній кімнаті, а ОСОБА_16 — в підвальному приміщення стоматологічного кабінету по вул. Грюнвальдській, 2 в м. Івано-Франківську, про що свідчать як результати проведених слідчих експериментів з обвинуваченими, так і показання обвинуваченої ОСОБА_4, підстав для сумнівів у яких в колегії суддів немає.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_5 про відсутність доказів проживання ОСОБА_3 у стоматологічному кабінеті, то, на думку колегії суддів , вони є безпідставними, оскільки з огляду на доведеність факту вчинення її підзахисним злочину у вказаному місці, вони не мають суттєвого значення для встановлення обставин, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні.

Висновком судово-медичної експертизи № 183, проведеної 27.11.2014 р. — 05.12.2014 р. підтверджено наявність епітальних клітин, походження яких не виключається від ОСОБА_26 на клинку ножа, вилученого під час огляду місця події по вул. Грюнвальдській, 2 в м. Івано-Франківську. (т.4 а. п.66-68)

Також, експертним висновком № 186 від 20.11.2014р. — 05.12.2014р. підтверджено можливість приналежності ОСОБА_16 слідів крові на дерев'яній ручці молотка, вилученого за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська 2/3, де було скоєно вбивство останнього.(т.4 а. п.69-71)

Наведені експертні дослідження, аналіз яких відображено у вироку суду першої інстанції, спростовують заперечення захисників ОСОБА_3 щодо невстановлення знарядь злочину.

Неналежність слідів крові, вилучених в санвузлі стоматологічного кабінету потерпілому ОСОБА_13 не може свідчити про недоведеність вини ОСОБА_3, як про це вказує захисник ОСОБА_5, оскільки з часу вчинення вбивства до моменту огляду місця вбивства пройшов значний проміжок часу, за який вказане приміщення ретельно прибиралося, що й було відповідно оцінено судом першої інстанції і з цією оцінкою даних обставин колегія суддів погоджується.

Твердження сторони захисту, що незначні розміри даного приміщення (санвузла) унеможливлювали вчинення там вбивства та розчленування трупа, на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки факт вчинення там інкримінованих ОСОБА_3 дій стверджується належними та допустимими, які були досліджені судом першої та перевірені апеляційною інстанцією і сумнівів у їх правильності не викликають.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно проаналізував проведені по справі судово-медичні експертизи і в сукупності з іншими доказами дав їм оцінку з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення відповідного процесуального рішення. Тому доводи захисника ОСОБА_5, що відображені у вироку висновки медичних експертів не доводять вину її підзахисного у вчиненні злочину, колегія суддів вважає надуманими, які базуються на суб'єктивному аналізі апелянтом матеріалів провадження і які спростовуються мотивованими висновками місцевого суду щодо оцінки кожного з досліджених доказів.

Згідно ст.415 КПК України визначено вичерпний перелік підстав, за яких суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції.

Ставлячи питання про скасування вироку в частині обвинувачення ОСОБА_3 за ч.1 ст.115, ч.2 п.13 ст.115 КК України та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, адвокат ОСОБА_5, в поданій нею апеляційній скарзі, не наводить жодних аргументованих доводів щодо наявності таких підстав визначених вказаною правовою нормою.

Окрім того, колегія суддів враховує, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_25 проти України" (заява N 11370/02) від 21 червня 2007 року "повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи. Перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох точок зору на предмет не є підставою для повторного розгляду справи.

Тому твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_5 про неповне дослідження судом доказів по справі та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і необхідність призначення з цих підстав нового розгляду в суді першої інстанції є безпідставними та необґрунтованими.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що досліджені судом першої інстанції докази, у своїй сукупності, свідчать про те, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_3 в умисному вбивстві ОСОБА_13 і умисному вбивстві ОСОБА_16 вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних досудовим слідством та досліджених судом першої інстанції доказів щодо доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч.1 ст.115, п.13 ч.2 ст.115 КК України, в колегії суддів немає. Обґрунтованих доводів з цього приводу не наведено як в апеляційних скаргах, так і безпосередньо під час перегляду вироку в апеляційному порядку.

Що стосується покарання, призначеного обвинуваченій ОСОБА_4, про пом'якшення якого вона та її захисники ОСОБА_11 і ОСОБА_6 ставлять питання в апеляційних скаргах, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог закону і, відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених нею злочинів, фактичні обставини кримінального провадження, особу винної, а також інші обставини.

Зокрема, судом враховано, що злочини, вчинені ОСОБА_4, відповідно до ст.12 КК України є злочинами невеликої та середньої тяжкості; те, що вона ніде не працює; виявляє ознаки розладу психіки, внаслідок вживання опіоїдів; вчинила злочини в стані алкогольного сп'яніння, а також тяжкі наслідки та особливу суспільну небезпеку злочинів, до яких вона причетна.

З урахуванням наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 неможливе без її ізоляції від суспільства, і обґрунтовано мотивував своє рішення щодо необхідності призначення їй покарання у виді позбавлення волі.

При цьому, суд також врахував всі наявні пом'якшуючі покарання обставини, в тому числі і ті, про які обвинувачена ОСОБА_4 та її захисники вказують в апеляційних скаргах — повне визнання вини, щире розкаяння у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність судимостей і критична оцінка вчинених нею правопорушень.

Колегія суддів вважає, що покарання призначене судом першої інстанції ОСОБА_4 у виді трьох років позбавлення волі повністю відповідає ступеню тяжкості вчинених нею злочинів та особі обвинуваченої, узгоджується із санкціями статей обвинувачення, відповідає інтересам суспільства, є обґрунтованим, а також є достатнім та необхідним для її виправлення та запобігання вчинення нових злочинів.

Твердження сторони захисту про вчинення ОСОБА_4 злочину внаслідок залякування зі сторони ОСОБА_3 та страху за своє життя колегія суддів вважає надуманими, оскільки будь-якими аргументованими доводами ці обставини апелянтами не підтверджено.

Рішення щодо призначеного ОСОБА_4 покарання належним чином умотивоване і відповідає вимогам кримінального закону, а тому підстав для зміни вироку через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винної і застосування ст.75 КК України, про що ставиться питання в апеляційних скаргах обвинуваченої ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_6, колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції є обґрунтованим і законним. Будь-яких передбачених ст.ст.408, 409 КПК України підстав до його зміни чи скасування, про що ставлять питання апелянти, не виявлено при перевірці справи в апеляційному порядку, а тому в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, —

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисників - адвокатів ОСОБА_10 та ОСОБА_5, обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисників - адвокатів ОСОБА_27 та ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року щодо ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.115, п.13 ч.2 ст.115 КК України та ОСОБА_4, обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.396, ч.1 ст.310 КК України — без змін.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання”), зарахувати ОСОБА_3 в строк відбуття покарання термін його попереднього ув'язнення з 12 листопада 2015 року по 29 травня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання”), зарахувати ОСОБА_4 в строк відбуття покарання термін її попереднього ув'язнення з 17 січня 2017 року по 29 травня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою — в той самий строк з дня вручення їм копії судового рішення.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_28