Постанова № 74463013, 08.02.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1424/18 Справа № 200/8501/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Посунся Н.Є.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді: Посунся Н. Є.

суддів – Баранніка О.П., Пономарь З.М.

при секретарі – Гречишниковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Дніпрогаз» - про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, –

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року, посилаючись на його незаконність, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд, вивчивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, вважає оскаржуване рішення законним, таким, що повинне бути залишене без змін, виходячи з наступного.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що наказом №188/к від 10.03.2004 року позивача прийнято на роботу до ПАТ «Дніпрогаз» на посаду слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування.

09.03.2017 року він надав до відділу кадрів ПАТ «Дніпрогаз» заяву про звільнення за власним бажанням у зв’язку з переїздом. 13.03.2017 року його звільнено за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (наказ №67/к від 13.03.2017 року). Цього ж дня він отримав трудову книжку та з ним було проведено всі розрахунки.

Посилаючись на незаконність звільнення з підстав його примусового характеру, психологічного тиску на нього з боку майстрів підприємства, зацікавлених у його звільненні, позивач просив суд визнати звільнення незаконним, поновити його на роботі, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції прийшов до висновку, що відповідачем вимоги законодавства при звільненні позивача з займаної посади дотримано.

Такий висновок відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону.

Так, Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Стаття 38 КЗпП України передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання, переведення на роботу в іншу місцевість та ін..), власник повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом наведеної норми закону працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Згідно роз*ясень, що містяться у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92. (із змінами) - по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку.

Суд має перевірити, чи дотримано порядок звільнення працівника з мотивів, які послужили підставою для розірвання трудового договору, викладених власником або уповноваженим ним органом у наказі про звільнення.

З*ясовуючи повно та всебічно обставини справи, райсудом було встановлено, що наказ про звільнення ОСОБА_3 з посади є законним, винесеним на підставі його заяви та в строки, які зазначені позивачем у заяві. В останній від 09.03.2017. він просив звільнити його за власним бажанням з 13.03.2017. в зв*язку з переїздом. Його твердження про те, що у дійсності він не мав бажання та причин для звільнення, суд обгрунтовано не прийняв до уваги, оскільки належних доказів цьому, крім пояснень його дружини, ним не було надано, в той же час, заяву про звільнення ним відкликано не було, хоча він мав можливість це зробити, доказів про таке відкликання не надав; після написання заяви про звільнення виконання службових обов'язків ОСОБА_3 не продовжив.

У відповідності до правил ст. 47, 116 КЗпП в день звільнення позивачеві видано трудову книжку і проведено розрахунок, що ним не заперечувалося.

На підставі встановлених обставин, райсуд зробив вірний висновок, що у позивача було розуміння та волевиявлення залишити займану посаду, а тому відсутні підстави вважати, що його звільнення здійснено всупереч вимог чинного законодавства.

Посилання позивача на те, що його було примушено до написання заяви про звільнення не знайшло підтвердження у судовому засіданні. Вказані обставини чітко, детально не підтвердила допитана у якості свідка ОСОБА_4, яка є дружиною позивача, та яка пояснила, що погроз життю і здоров’ю та дзвінків з місця роботи чоловіка не надходило, вона просила чоловіка не писати заяву за власним бажанням.

Твердження позивача у скарзі, що суд не перевірив, чи існувала дійсно підстава звільнення- переїзд, - не може бути прийняте до уваги, оскільки сам позивач у своїй письмовій заяві вказав таку підставу, і в такому випадку достовірність цієї підстави не потребує перевірки, навіть у випадку відсутності такої обставини як переїзд, це не має правових наслідків з огляду на вказану обставину самим працівником та прийняття такої причини звільнення як дійсної власником підприємства. Наявні у заяві про звільнення помилок, дописок не можуть бути прямим свідченням того, що заява ним писалась під диктовку інших осіб.

Інші доводи скарги перевірені та визнані такими, що не впливають на законність судового рішення.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року – залишити без змін.

Постанова чинна з моменту прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.Є. Посунся

Судді: О.П. Бараннік

ОСОБА_5