Постанова № 74462922, 28.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7910/17 Справа № 199/2779/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Посунся Н.Є.

Категорія 30

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді: Посунся Н. Є.

суддів – Баранніка О.П., Пономарь З.М.

при секретарі – Гречишниковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, –

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд, вивчивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, вважає оскаржуване рішення законним, таким, що повинне бути залишене без змін, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що позивач дійсно проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 17 квітня 1985 року по 07 травня 1987 року.

В період з 14 серпня 1985 року по 07 травня 1987 року приймав участь у бойових діях на території Афганістану, в зв’язку із чим має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 27 листопада 2012 року - зазначені захворювання колишнього військовослужбовця пов’язані із виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

У 2013 році позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності за загальним захворюванням, а 31 березня 2016 році - ІІ групу інвалідності.

Керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», встановивши дійсні обставини справи, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявність причинного зв’язку між шкодою та винними діями відповідача в її завданні. Сам по собі факт отримання поранення під час проходження військової служби не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень осіб, відповідальність за які несе держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Доводи апелянта в скарзі про те, що причиною встановлення йому ІІ групи інвалідності є поранення, контузія та захворювання, що пов’язані з виконанням обов’язків військової служби, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Міністерства оборони України, - є необґрунтованими та безпідставними, оскільки сам факт наявності шкоди не свідчить про обов’язок її компенсації, вимагається доведеність усих складових цивільно-правової відповідальності та вірне визначення суб’єкта такої відповідальності. Виконання позивачем військового обов’язку в ДР Афганістан відбувалось у 1985-1987 рр. в складі діючої Радянської армії, а Акт проголошення незалежності держави Україна відбувся у 1991році. Прийнятий відразу після незалежності України у грудні 1991 року ЗУ «Про Збройні Сили України», зокрема, його ст.1, 6, передбачав, що Збройні Сили України призначені для збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканості України. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється Міністерством оборони України. Таким чином, Збройні Сили України були сформовані для захисту Вітчизни, а у випадку, що розглядається, позивач виконував службовий обов’язок в результаті війни в іншій державі. Підстав вважати наявним та доведеним факт протиправного діяння з боку держави Україна в особі Міністерства оборони України, а також зв’язок між спричиненою позивачеві шкодою і протиправним діянням, саме держави Україна в особі зазначеного Міністерства як заподіювача, та вини останнього в її заподіянні, - немає. Разом з тим, позивач у відповідності до правил ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як інвалід війни має право на відповідні пільги.

Інші твердження апелянта перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального законів, підстав для його скасування апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року – залишити без змін.

Постанова чинна з моменту прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.Є. Посунся

Судді: О.П. Бараннік

ОСОБА_3