Ухвала суду № 74460907, 10.05.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/25170/16-а

Провадження № 2-а/522/523/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

в складі: головуючого судді Загороднюка В.І.

при секретарі Смоковій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі клопотання представника відповідача – ОСОБА_1 про закриття провадження по справі за адміністративним позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_2 про приведення приміщення у первісний стан,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про приведення приміщення у первісний стан, в якому просить суд зобов’язати ОСОБА_2 привести у первісний стан до реконструкції об’єкт будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Представника відповідача – ОСОБА_1 заявила клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на ту обставину, що дана категорія справ не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначає, що предмет захисту прав позивача випливає з цивільно-правових правовідносин, тому розгляд таких справ віднесено до цивільної юрисдикції.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне клопотання про закриття провадження задовольнити, виходячи з нижченаведеного.

Обґрунтовуючи свою позицію позивач посилається на положення ст.376 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 4 КАС України в частині 1 пункту 1 дає визначення терміну "адміністративна справа", а саме, що це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;

Відповідно до п.5 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами згідно ч.4 ст.46 КАС України та в чітко визначених законами України випадках.

Так, відповідно до ч.1 ст.38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Разом з цим у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. ч.2-4 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб кваліфікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

У постанові Верховного суду України від 14.12.2016 року у справі №6-2554цс16 суд вказав, що аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (в редакціях, які діяли до 15.12.2017 року) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

При цьому в даній частині позовних вимог позивачем правовими підставами звернення до суду визначено Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Цивільний кодекс України.

Проте ст.38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» надає не будь-якій особі, а виключно органу державного архітектурно-будівельного контролю право звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва.

Позивач, намагаючись захистити відповідне речове право від порушень, пов'язаних із здійсненням реконструкції відповідачем спірної будівлі, стверджуючи, що в ході реконструкції відбулась зміна геометричних розмірів будівлі, внаслідок чого порушене право власності на землю територіальної громади м. Одеси.

Отже спір в цій частині не має характеру публічно-правового, а Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради як уповноважений орган Одеської міської ради у спірних правовідносинах виступає як власник земельної ділянки, а не як суб'єкт владних повноважень, який звертається до адміністративного суду у передбаченому законом випадку.

Верховний Суд України у постанові від 15.11.2016 року по справі №21-1959а16 вказав на те, що за змістом статті 177 Цивільного кодексу України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав, оскільки такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний із вирішенням питання щодо речового права.

Відповідно до положень ст. 1 ЦК України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, вищенаведені правовідносини є спором про право, тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &? ;…&?о; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &? ;…&?б;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З урахуванням вищезазначений позов не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходе до висновку про наявність підстав закриття провадження у справі, роз'яснивши, що спір підлягає розгляду в порядку, встановленому нормами ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 238, 248, 250, 256 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача – ОСОБА_1 про закриття провадження по справі за адміністративним позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_2 про приведення приміщення у первісний стан – задовольнити.

Закрити провадження за адміністративним позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_2 про приведення приміщення у первісний стан

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому положеннями ст.256 КАС України

Ухвала може бути оскаржена у порядку та в строк відповідно положень ст.ст.294, 295 КАС України.

Суддя:

10.05.2018