Постанова № 74459354, 04.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 569/9875/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"04" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Мацького Є.М.

ОСОБА_1,

за участю секретаря Круглій В.В.,

сторін та їх представників: пред. ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від "29" січня 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про зобов'язання провести поновлення пенсії шляхом її призначення , -

суддя в 1-й інстанції - Панас О.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, в якому просила зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області провести поновлення пенсії за віком ОСОБА_3 з 27.04.2002 року - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено частково.

Зобов'язано Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області провести поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_3 з 23.12.2016 року - відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" .

Вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернулася до Житомирського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить назване рішення суду змінити в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія ОСОБА_3 та зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області провести поновлення пенсії за віком з 07.10.2009 року.

На підтвердження доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що поновлення пенсії пенсіонерам, які проживають за кордоном повинно відбуватись з 07 жовтня 2009 року - дати постановлення рішення Конституційним судом України №25-рп/2009.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 01.02.1991 року по досягненню пенсійного віку та наявності 28 років страхового стаж, що підтверджується копією трудової книжки, була призначена пенсія за віком. Перебуваючи на обліку у відповідача з 01.02.1991 року позивач отримувала пенсію за віком по 27.10.2001 року, до виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.

27.10.2001 року ОСОБА_3 виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, та перебуває на консульському обліку посольства України в Державі Ізраїль.

На момент виїзду ОСОБА_3 до Держави Ізраїль, пенсія їй була виплачена за шість місяців наперед та припинена виплата з 27.04.2002 року.

04.05.2017 року представник ОСОБА_3, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала до ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області особисту заяву позивача про поновлення пенсії.

ОСОБА_4 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області №390/10 від 13 травня 2017 року позивача повідомлено про відмову в задоволенні заяви про поновлення виплати пенсії у зв'язку з відсутністю правових підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача стосовно відмови позивачу у відновленні пенсії є протиправними, однак, прийшов до висновку про необхідність застосування шестимісячного строку звернення до суду з позовом, визначеного ст. 122 КАС України.

Розглянувши та обговоривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у неї виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.

Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права у порядку та строки встановленому законом. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виходячи з приписів статей 122, 123 КАС України, права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного суду від 27.02.2018 року №523/5348/17 та від 30.01.2018 року №408/2861/17.

На підставі викладеного, колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від "29" січня 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: Є.М. Мацький

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "05" червня 2018 р.