Постанова № 74455484, 31.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 р. Справа № 818/264/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі

колегії суддів: головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Олійник А.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2018р. по справі № 818/264/18

за позовом ОСОБА_1

до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Сумської області

про встановлення права на пенсію без обмежень,

ВСТАНОВИВ:

26.12.2017р. ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1М.) звернувся до суду з позовом до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області в якому просив встановити його право на трудову пенсію без обмеження з 01.01.2004.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що розпорядженнями пенсійного органу від 30.07.1998р., 01.09.1999р. та від 01.12.2000р. його розмір пенсії встановлено довічно в розмірі 747,62 грн., 822,38 грн. та 921,07 грн. відповідно, проте пенсія з 01.01.2004р. виплачується йому в меншому розмірі, перерахунок пенсії не здійснюється.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2018р. в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить його скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти вимог апеляційної скарги , вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову виходив з того, що відповідач діяв правомірно, порушень прав позивача судом не встановлено.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що при вирішенні позовних вимог за період з 01.01.2004р. по 25.06.2017р. суд першої інстанції не врахував строки звернення до суду з позовом.

Відповідно до положень п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, з огляду на пропуск процесуального строку звернення до суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером з 1994р., оскаржує дії відповідача щодо порушення його права на трудову пенсію з обмеженнями з 01.01.2004р., зазначаючи, що саме з цього часу пенсійним органом виплачується йому пенсія в меншому розмірі, однак з даним позовом звернувся лише 26.12.2917р.

Колегія суддів зазначає, що позов подано до суду після спливу шестимісячного строку, який обчислюється з 01.01.2004р., тобто з дня коли позивач повинен був дізнатися про порушення його прав відповідним рішенням відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи

Так, згідно ч.1,2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк , який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відтак, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не скористався можливістю оскарження у встановлений законом шестимісячний строк, який слід обчислювати з 01.01.2004року, оскільки звернувся до суду з адміністративним позовом лише 26.12.2017 року, тобто з пропуском встановленого процесуального строку.

Позивачем не надано доказів наявності перешкод раніше звернутися до суду та не зазначено підстав пропуску строку звернення до суду.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Позивачем не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів наявності перешкод звернення до суду раніше, крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач був обізнаний про наявність розпоряджень пенсійного органу від 1998,1999 та 2000р. яким йому встановлено розмір пенсій, та мав можливість своєчасно звернутися до суду.

Отже, позовна заява в частині позовних вимог за період з 01.01.2004р. по 25.06.2017р. підлягає залишенню без розгляду, з огляду на пропуск строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, а рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню.

Щодо позовних вимог з 25.06.2017р. колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 1994 році позивач перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ковпаківської районної в м. Суми ради, як одержувач пенсії, призначеної та обрахованої відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Обмеження пенсії позивача було застосовано на рівні 3 мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.5 ст.19 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в період з 1994р. -01.01.2004р. , на час виникнення спірних правовідносин позивач перебуває на обліку в Сумському ОУПФУ та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

30.11.2017 р. позивач звернувся до Сумського ОУПФУ з вимогою виплатити пенсію без обмеження за минулий час, посилаючись на те, що з 01.12.2000р йому довічно визначено розмір пенсії 921,07 грн., розпорядженням від 01.01.2004 визначено розмір пенсії довічно 425,71 грн. , проте виплата пенсії проводиться в меншому розмірі. (921,07 - 425,71 = 495,36 грн.) (а.с.13).

Відповідачем, за наслідками розгляду зазначеної заяви, листом № 628/С від 14.12.2017р. повідомлено позивача, що на поставлене питання неодноразово надавалася вичерпна інформація, іншого законодавством не передбачено (а.с.4).

Згідно ст. 19 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону, - чотирьох мінімальних пенсій за віком.

Таким чином до 2004 року (до моменту перерахунку пенсії позивача відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”) йому виплачувалася пенсія на рівні трьох мінімальних пенсій відповідно до вказаної статті.

У зв'язку з набранням чинності Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 01.01.2004 позивачу встановлено розмір пенсії за віком довічно 425,71 грн., згідно розпорядження про перерахунок пенсії(а.с.9).

З 01.09.2015р. розмір пенсії позивачу перерахований відповідно до Закону України " Про Державний бюджет України на 2015р." та становив 2863,12 грн., а з 01.10.2017р. пенсія позивача становить 5651,13 грн., розмір пенсії перерахований відповідно до Закону України від 03.10.2017р. " Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій".

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем не застосовувалися жодні обмеження до пенсії позивача, пенсія виплачується Сумським ОУПФУ в повному обсязі.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України відповідачем доведено правомірність своїх дій, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 306, 315,316,319, 321,325 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 по справі № 818/264/18 скасувати в частині відмови в позові ОСОБА_1 за період з 01.01.2004 р. по 25.06.2017 р. та в цій частині позов залишити без розгляду.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 р. по справі №818/264/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови виготовлений 05.06.2018 р.