Постанова № 74455295, 30.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/2189/18Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Святецького В.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року (суддя – Чуприна О.В., час ухвалення – 14:02 год., місце ухвалення – м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту – 16.01.2018 р.),

в адміністративній справі №809/1685/17 за позовом судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Поповича Володимира Стефановича до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області,

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суддівської винагороди,

встановив:

У грудні 2017 року позивач суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Попович В.С. звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ТУ ДСА України в Івано-Франківській області, в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування позивачу суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної ЗУ «Про державний бюджет України на 2017 рік»; 2) стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2017 р. по 31.10.2017 року в сумі 168539,56 грн.; 3) допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за жовтень 2017 року в розмірі 15946,84 грн..

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.01.2018 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо не здійснення нарахування та виплати судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Поповичу Володимиру Стефановичу суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що визначена Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» №1801-V-ІІІ від 21.12.2016 р., за період з 1 січня по 31 жовтня 2017 року. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на користь судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Поповича Володимира Стефановича недоплачену суддівську винагороду за період з 1 січня по 31 жовтня 2017 року в сумі 168539 гривень 56 копійок із сплатою належних податків, зборів та страхових внесків. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення в користь судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Поповича Володимира Стефановича суддівської винагороди за жовтень 2017 року в сумі 15946 гривень 84 копійки.

З цим рішенням суду першої інстанції від 11.01.2018 року не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що відповідно до п.24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ розмір посадового окладу судді, становить з 01.01.2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Водночас, абз.1 п.22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Натомість п.23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року. Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач призначений на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області до набрання чинності Законом №1402-VІІІ та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді. Зазначає апелянт, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн..

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 11.01.2018 р. та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Також апелянт просить зобов’язати позивача повернути на користь відповідача отриману суддівську винагороду за жовтень 2017 р. в сумі 15946, 84 грн..

Позивач апеляційної скарги не визнав, суду апеляційної інстанції подав відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення залишити без змін.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, з врахуванням наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Указом Президента України від 12.03.2012 р. за №193/2012 позивача ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (а.с. 15-19).

Наказом голови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28.03.2012 р. за №138 позивача ОСОБА_1 зараховано на посаду судді цього суду з 28.03.2012 р. та встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 15% посадового окладу (а.с. 20).

Станом на момент розгляду даної адміністративної справи позивач ОСОБА_1 є суддею Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, який з 29.03.2017 р. не здійснює правосуддя.

За розглядуваний період з січня по жовтень 2017 р. позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16000 гривень, що підтверджується довідкою ТУ ДСА України в Івано-Франківській області від 23.11.2017 р. за №335. Згідно з вказаною довідкою ОСОБА_1 нараховано і виплачено суддівську винагороду в загальному 181860,44 гривень, в тому числі за січень 2017 – 18400 гривень, лютий 2017 – 18400 гривень, березень 2017 – 32763,64 гривень, квітень 2017 – 16000 гривень, травень 2017 – 16052,54 гривень, червень 2017 – 16006,57 гривень, липень 2017 – 16053,17 гривень, серпень 2017 – 16065,68 гривень, вересень 2017 – 16065,68 гривень і жовтень 2017 – 16053,16 гривень (а.с. 21).

Також судом встановлено, що позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності ЗУ від 02.06.2016 р. за №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено підпунктом 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України, пункту 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ від 02.06.2016 за №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Суд апеляційної інстанції не може погодитися із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України від 02.06.2016 р. № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 3 статті 135 цього Закону, базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В свою чергу, пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (ст.132 із наступними змінами).

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-VІ).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є суддею Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

Відповідно до частини 3 статті 133 Закону №2453-VІ, посадовий оклад судді встановлюється, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 р. №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно з статтею 7 Закону України від 21.12.2016 р. №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», з 01.01.2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн..

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду цієї справи Закон №1774-VІІ не визнаний неконституційним.

Також слід врахувати, що Закон №1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону №2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону №1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону №1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів звертає увагу, що у зв`язку з прийняттям Закону №1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 01.12.2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2 статті 8 Закону України від 25.12.2015 року №928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 року №1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права позивача не порушені.

Крім того, в рішенні ЄСПЛ від 10.03.2011 р. у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини, розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року.

Тобто, практика ЄСПЛ полягає в тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Так, згідно з частиною 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.119 Бюджетного кодексу України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 р. №1801-VIII видатки на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн., не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 р. у справі № 820/4653/15.

Згідно зі ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27.05.1996 року, суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Щодо вимоги апеляційної скарги про повернення на користь апелянта отриманої позивачем суддівської винагороди за жовтень 2017 р., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 381 КАС України, поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб'єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та апелянтом не надані відомості на підтвердження того, що оскаржене рішення суду першої інстанції було обґрунтовано на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Суддівська винагорода, присуджена позивачу, підпадає під перелік виплат, передбачених у статті 381 КАС України.

Окрім того, частиною 5 статті 380 КАС України встановлено, що до заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Однак, матеріали справи не місять зазначеного у наведеній нормі документу, а долучений до апеляційної скарги «розрахунковий лист за січень 2018 р.» не містить інформації про його складача, підпису осіб, що склали цей документ (цей інформаційний блок потрібен для того, щоб зробити висновок про компетентність авторів документа складати його і, отже, про наявність у цього документа юридичної сили), печатки організації що видала документ.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення даної вимоги апеляційної скарги.

Щодо вимоги апелянта про стягнення з позивача на користь відповідача сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.2 ст.139 КАС України, при задоволенні позову суб’єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Згідно ч.5 цієї статті, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, не підлягають стягненню з позивача кошти сплачені відповідачем в якості судового збору.

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 11.01.2018 року слід скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області – задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року в адміністративній справі №809/1685/17 за позовом судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Поповича Володимира Стефановича до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суддівської винагороди – скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Поповича Володимира Стефановича – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: В.В. Святецький

ОСОБА_2

Повний текст постанови складено 04.06.2018 року