Постанова № 74455075, 30.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа №826/26519/15 Головуючий у І інстанції - Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач - Кучма А.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Василенка Я.М., Безименної Н.В.

за участю секретаря: Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 17.01.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2015 №2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції, заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ України; поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ з 06.11.2015 та перевести в Національну поліцію на рівнозначну посаду з 07.11.2015; зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по день поновлення на службі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 17.01.2018 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року 2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_2 полковника міліції, заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління з органів внутрішніх справ; поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України; поновлено право ОСОБА_2 щодо переведення до органів поліції у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»; стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 17.01.2018 у розмірі 217992,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Міністерство внутрішніх справ України та Національна поліція України подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що позивач не повідомив про бажання проходити службу в Національній поліції України, відповідного рапорту подано не було, тому звільнення позивача відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивачем також подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині, що стосується суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та прийняти нове, яким рішення суду першої інстанції в цій частині змінити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції допущено помилку при визначенні суми середнього заробітку та розміру грошового забезпечення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача зі служби, спірний наказ прийнято всупереч чинного трудового законодавства, зокрема порушено ст.ст. 42 та 49 - 2 Кодексу законів про працю України.

Відповідач та третя особа заперечували проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що наказ про звільнення позивача є обґрунтованим, підстави для розгляду кандидатури позивача для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» відсутні.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційні скарги відповідача та третьої особи підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував на службі в органах внутрішніх справ з 1991 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №2338 о/с від 06.11.2015 «По особовому складу» згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_2 (М-048031), заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил.

Позивач вважаючи звільнення із займаної посади незаконним та необґрунтованим, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію», національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно з п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Відповідно до п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

06.08.2015 Закону України «Про Національну поліцію» опубліковано в газеті «Голос України» №141-142.

Отже, позивача у встановлений Законом спосіб попереджено про звільнення через скорочення штатів в силу Закону із моменту його опублікування за три місяці.

Додаткового порядку попередження позивача про наступне звільнення Законом не передбачено.

Згідно з Приписами пунктів 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції; працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З зазначеного вбачається, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до пп. «г» п. 64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Як вбачається з пояснень позивача, він наміру звільнятися з правоохоронних органів не мав, та бажав продовжувати службу в органах поліції. Наприкінці жовтня 2015 року, у зв'язку із дією Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» першим заступником начальника Головного слідчого правління МВС підполковником міліції Педос Ю.В. проведено нараду за участю керівництва ГСУ МВС. На цій нараді повідомлено про автоматичне переведення шляхом видачі наказів працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції, до Національної поліції. Зокрема, Педос Ю.В. зазначив, що усі співробітники ГСУ МВС будуть переведені на рівнозначні посади до Головного слідчого управління Національної поліції.

Однак, 05.11.2015 інспектором кадрів ГСУ його повідомлено про звільнення 06.11.2015 з органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що з моменту опублікування Закону України «Про Національну поліцію» і до часу звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (через скорочення штату), Національної поліції України створено не було. Тобто, протягом цього періоду позивач, як і будь-який інший працівник міліції не мав можливості подати рапорт про намір проходити службу в Національній поліції України, а відповідні кадрові органи не мали можливості прийняти рішення.

Враховуючи, встановлений законом порядок прийняття на службу в поліцію та не створення умов його реалізації у строки та порядку визначеному Законом України «Про Національну поліцію» наявні підстави для визнання протиправного звільнення позивача за скороченням штатів, як такого, що не виявив бажання проходити службу в органах поліції. При звільненні позивача на підставі пунктів 10 та 11 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 64 «г» Положення за скороченням штатів, не запропонувавши йому іншої посади, не дослідивши можливість використання останнього на службі в поліції, відповідач допустив порушення вимог діючого законодавства, а тому зазначені порушення є підставою для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на роботі.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не було надано доказів, що він якимось чином заявляв про своє бажання проходити службу в поліції. Позивач мав можливість звернутися до Голови Національної поліції України (призначено 04.11.2015) із заявою про прийняття на службу до поліції, натомість жодних дій вчинено не було, доказів, що вказують на інше не надано.

Колегія суддів наголошує, що факт подання рапортів співробітниками міліції із повідомленням про бажання проходження подальшої служби в органах Національної поліції безпосередньому керівництву або до кадрової служби органів системи МВС є загальновідомим, багаторазово досліджувався судами різних інстанцій. В ході судових розглядів встановлено, що з моменту опублікування Закону України «Про Національну поліції» такі рапорти подавались, приймались та були враховані в подальшому при призначенні бажаючих проходити службу в поліції на відповідні посади, як таких, що прибули з МВС.

Дані обставини спростовують твердження позивача та суду першої інстанції про неможливість працівників міліції подати заяву про намір проходити службу в поліції.

Аналізуючи положення «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», ні в Національної поліції України, ні у будь-якого іншого органу поліції не виникло обов'язку прийняти на службу позивача, оскільки п.9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» не містить зобов'язання до вчинення дій зі сторони поліції.

Для того, щоб прийняти працівника міліції на службу, особа, згідно цього ж пункту, повинна виявити бажання проходити службу в поліції. Без відповідного волевиявлення особи орган поліції не може прийняти її на службу, натомість жодних заяв або інших звернень, які б свідчили про бажання позивача проходити службу в поліції не надходило.

Дія норм Закону України «Про Національну поліцію», що регулюють відносини прийняття на службу до поліції працівників міліції обумовлена визначеним періодом часу (тримісячним терміном з моменту попередження про наступне вивільнення, згідно п.10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону), у межах якого працівники міліції могли реалізувати своє право на подачу заяви про прийняття їх на службу до поліції за спеціальним порядком встановленим цим Законом.

Особи, які не подали відповідну заяву у визначений період часу, після його спливу вже не можуть реалізувати своє право на прийняття на службу до поліції за спеціальним порядком.

Починаючи з 07.11.2015 спеціальний порядок прийняття працівників міліції на службу до поліції припиняє свою дію, а особи, у тому числі, які раніше проходили службу в міліції, можуть бути прийнятті на службу до поліції на загальних підставах за результатами конкурсу на відповідні посади.

Разом з тим, всі працівники міліції, які мали бажання проходити службу в лавах поліції подали рапорти саме до 07.11.2015, тобто до дня початку функціонування Національної поліції, що спростовує твердження суду першої інстанції, що з моменту опублікування Закону України «Про Національну поліцію» і до часу звільнення позивача з органів внутрішніх справ, Національної поліції створено не було, що позбавило позивача можливості подати відповідний рапорт.

Колегія судді дійшла до висновку, що позивач не скористався своїм правом на переведення до органів поліції, у відповідача станом на 06.11.2015 були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_2 за п.63 «з» (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

При цьому, у відповідача виникли усі законні підстави для звільнення позивача з органів внутрішніх справ відповідно до п.64 «г» Положення (через скорочення штатів), оскільки питання щодо подальшого проходження позивачем служби в органах поліції не було вирішено в порядку п.9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Стосовно обов'язку щодо пропонування позивачу інших посад в системі МВС у зв'язку із скороченням штатів, колегія зазначає, що із набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» всі підрозділи, а відповідно і посади в них, підлягали скороченню, тому запропонувати іншу вакансію для проходження служби ОСОБА_2 можливості не було.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що єдиною законодавчо передбаченою формою волевиявлення особи щодо працевлаштування, проходження нею служи є виключно особисто написаний рапорт такої особи.

Для реалізації права на працевлаштування законодавчо вимагається вчинення активних індивідуальних дій особою, яка хоче бути працевлаштованою, звернення із рапортом у встановленні строки та у порядку встановленого законодавством. В іншому випадку, якщо протягом вказаного терміну працівник міліції не вчинив таких дій, ця обставина є достатньою для його звільнення у зв'язку із скороченням штату.

Крім того, колегія суддів зазначає, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про Національну поліцію» передбачено повне припинення діяльності органів внутрішніх справ з їх подальшою ліквідацією (зокрема повне припинення діяльності Головного слідчого управління МВС України де проходив службу позивач).

Наказом МВС України від 06.11.2015 №1389 «Про затвердження структури апарату Міністерства внутрішніх справ України» відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» затверджено Структуру апарату МВС України.

В Міністерстві внутрішніх справ України скорочені всі посади атестованих співробітників та введено посади державних службовців, що вказує на неможливість поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління МВС України, у спеціальному званні полковника міліції, оскільки зазначена посада скорочена, а органи внутрішніх справ відповідно до Закону України «Про національну поліцію» на території України ліквідовані.

Доводи позивач, що він неодноразово в усному порядку повідомляв керівництво МВС про своє бажання продовжувати службу і в органах міліції, і в органах поліції, а також те, що ним було подано відповідний рапорт на ім'я начальника ГСУ МВС про переведення до Національної поліції, але лише в одному екземплярі колегією суддів не приймаються, оскільки дані обставини будь-якими доказами не підтверджуються.

Позивачем у своїй апеляційній скарзі, письмових поясненнях та інших доповненнях не було спростовано тієї обставини, що він не звертався з відповідним рапортом про бажання проходити службу у поліції, не спростував викладених в апеляційних скаргах відповідача та третьої особи доводів з приводу зазначених обставин.

Колегія суддів дійшла до висновку, що Міністерство внутрішніх справ України при прийнятті наказу №2338 о/с від 06.11.2015 про звільнення позивача діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, тому даний наказ є правомірним та не підлягає скасуванню, натомість позивачем не надано належних доказів щодо дотримання норм чинного законодавства в частині звернення з відповідною заявою про подальше проходження служби чи вчинення будь-яких інших дій, які б вказували на бажання позивача і надалі перебувати на службі.

Враховуючи, що інші позовні вимоги позивача є похідними від позовної вимоги про скасування оскаржуваного наказу, вони також не підлягають задоволенню.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційні скарги відповідача та третьої особи підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 17.01.2018 - скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді відмовити.

Постанова набирає законної з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 04.06.2018.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: Я.М. Василенко

Н.В. Безименна