Постанова № 74454831, 29.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15241/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючий суддя Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 червня 2016 року №3460-1305.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд вказане судове рішення скасувати та винести нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є власником нежитлового будинку площею 72,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі від 02 червня 2016 року №3460-1305 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 27 997,62 грн.

Сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належним позивачу нежитловим будинком площею 72,1 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач вважає протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки власник нежитлового будинку повинен сплачувати земельний податок з моменту реєстрації права на земельну ділянку, що знаходиться під цим будинком, а розмір цієї земельної ділянки, з якого розраховується земельний податок, встановлюється правовстановлюючим документом; платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку у зв'язку із використанням нежитлового будинку в господарській діяльності.

Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правого статусу вказаної земельної ділянки та її належності ФОП ОСОБА_2 на праві власності або користуванні, оскільки у справі відсутні дані з державного земельного кадастру, які б підтверджували право власності або право користування позивача на земельну ділянку загальною площею 0,0138 га. Крім того, податковий орган не надав доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.п. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

У частинах 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення, далі ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст.ст. 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення). За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За змістом п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 ст. 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно наведених норм права, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ст. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку від 19.01.2012 року Серія А №2381111952 позивач є платником єдиного податку.

Згідно пункту шостого вказаного свідоцтва, місцем провадження господарської діяльності, серед інших, є м. Київ, вул.. Лайоша Гавро, 20-в.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач використовує земельну ділянку під належним йому нежитловим будинком у власній господарській діяльності, а отже, звільняється від сплати земельного податку.

Крім того, як вже було зазначено, відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 287.6, 287.8 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку; власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що відповідно до витягу бази даних ПК «Кадастр» за ОСОБА_2 обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0138 га.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правого статусу вказаної земельної ділянки та її належності ФОП ОСОБА_2 на праві власності або користуванні, оскільки у справі відсутні дані з державного земельного кадастру, які б підтверджували право власності або право користування позивача на земельну ділянку загальною площею 0,0138 га.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не довів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на початку судового засідання представником позивача було заявлено усне клопотання щодо закриття провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 305 КАС України, оскільки, на переконання представника, апеляційна скарга подана не встановленою особою.

Надаючи оцінку поданому клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Зі змісту ч. ч. 3, 6, 8 ст. 59 КАС України вбачається, що довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. При цьому оригінал такої довіреності, її копія, засвідчена суддею, або її копія, засвідчена у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на подання і підписання апеляційної скарги має особисто керівник або представник на підставі довіреності. При цьому копія довіреності може засвідчуватись лише суддею, або у визначеному законом порядку.

Як свідчать матеріали справи, повноваження представника податкового органу Бондаренко О.О. підтверджені відповідною довіреністю, яка завірена суддею, а отже у суду відсутні підстави для закриття провадження, та, як наслідок, колегія суддів відмовляє в задоволенні заявленого клопотання.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року - залишити без змін.

Повний текст постанови складено « 04» червня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма