Рішення № 74454575, 08.05.2018, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/1435/15-ц Провадження № 2/450/58/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2018 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Данилів Є.О.

при секретарі Ориняк Н.М.

з участю: представника позивача ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «ОСОБА_1 залізниця» ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільська рада Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «ОСОБА_1 залізниця» до ОСОБА_6 сільської ради об’єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_5 про (предмет спору): визнати незаконним та скасувати рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21.07.1995 № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_7 площею 0,09 га. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_7, яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21.07.1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 17.04. 2006 року серії ВСР № 553051, згідно якого ОСОБА_5 отримав у власність земельну ділянку площею 0,0863 га.; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_5, яка була отримана останнім у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 року серії ВСР № 553051; витребувати від ОСОБА_5 земельну ділянку отриману останнім у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 серії ВСР № 553051; зобов’язати ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні регіональної філії «ОСОБА_1 залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а саме звільнити зайняту земельну ділянку в межах ОСОБА_3 - ОСОБА_1 сільської ради на км 5+867 м - 5+871 м.; стягнути на користь регіональної філії «ОСОБА_1 залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з відповідачів судові витрати,

суд постановив таке рішення:

підстави позову (позиція позивача): в земельна ділянка в межах ОСОБА_3 - ОСОБА_1 сільської ради на км 5+867 м - 5+871 м. площею 0,0863 га. перебуває у власності відповідача ОСОБА_5. Зазначена земельна ділянка була набута відповідачем за таких обставин: рішенням Сороки-Львівської сільської ради від 21.07.1995 № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність», крім іншого, вирішено передати у приватну власність земельну ділянки ОСОБА_7 площею 0,09 га. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд. На підставі зазначеного рішення орган місцевого самоврядування ОСОБА_7 видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753. ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 спірну земельну ділянку площею 0,0863 га на підставі Договору дарування земельної ділянки від 17.04. 2006 року серії ВСР № 553051. На теперішній час спірна земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_5. Позивач вважає, що спірна земельна ділянка ніколи не належала ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільській раді Пустомитівського району Львівської області, оскільки перебувала у власності позивача постійно, належить до земель транспорту. Тому, сільська рада не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою. Таким чином, спірна земельна ділянка вибула із власності позивача поза його волею незаконно, а тому підлягає поверненню позивачеві.

Позиція відповідача ОСОБА_6 сільської ради об’єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області: представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнала. Згідно планів села Муроване Сороки-Львівської сільської ради радгоспу «Жовтневий» від 1968 року та від 1974 року ці землі належали радгоспу «Жовтневий» до 1996 року. У 1996 році було зроблено проект роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки-Львівської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області. В проекті чітко зазначено, які землі не підлягають роздержавленню та приватизації, в тому числі є землі залізничного транспорту 108,5 га. - котрі сільська рада не має права нікому передавати у приватну власність. Згідно генерального плану площа земель залізничного транспорту - не змінювалась. В січні 2014 року Сороки-Львівська сільська рада звернулась із запитом в ДП «Інститут землеустрою» з проханням надати пояснення на підставі чого був розроблений проект роздержавлення від 1996 року котрим Сороки-Львівська сільська рада користувалась при приватизації земель на території Сороки-Львівської сільської ради. Відповідь від 15.01.2014р. де вказано, що проект розроблено у відповідності до матеріалів корегування планово-картографічних матеріалів радгоспу «Жовтневий» Пустомитівського району. У Сороки-Львівській сільській раді є генеральний план села Муроване, котрий пройшов усі процедури згідно законодавства України це всі погодження, громадську раду, громадське обговорення - під час якого ДТГО «ОСОБА_1 залізниця» не заявила жодних претензій. Розробник генерального плану Фізична особа-підприємець ОСОБА_9 надала пояснення, яке є в матеріалах справи, що при розробці генерального плану смуги відведення залізниці не змінювались. Сільська рада діяла в межах повноважень, не порушуючи права залізниці, оскільки позивач не надав до позову копій будь-яких правовстановлюючих документів, щодо права користування чи розпорядження, даною земельною ділянкою. Норми на які посилається позивач це норми неіснуючої держави, які втратили чинність. Жодних документів ДТГО «ОСОБА_1 залізниця» на право користування спірною земельною ділянко не представлено. У підтвердження свого права на землю позивач посилається на ОСОБА_10 границь полоси відводу лінії Львів-Ківерці Львівської залізної дороги в адміністративних границях Брюховецького району Львівської області, 1956 року з якої, зокрема, неможливо чітко визначити ширину смуги відведення, а також де чітко знаходиться земельна ділянка на цій карті позивач не вказав. Крім того, ОСОБА_10 у значній частині не відповідає фактичним обставинам, оскільки була здійснена добудова під’їзної колії, яка на плані 1956 р. позивача не вказана, але дана колія відображена на картах затвердженого генерального плану села Муроване - Сороки-Львівської сільської ради. Отже, поданий позивачем ОСОБА_10 границь полоси відводу лінії Львів-Ківерці Львівської залізної дороги в адміністративних границях Брюховецького району Львівської області, 1956 року не є належним доказом, що підтверджує його право користування спірною земельною ділянкою, а вказана ділянка не відноситься до земель залізничного транспорту в розумінні ст. 65 Земельного кодексу України. Крім цього, 26.11. 2015 року суду подана заява про застосування строку позовної давності.

Позиція відповідача ОСОБА_11, який також діє як правонаступник після смерті ОСОБА_7: заявлені позивачем позовні вимоги не визнав. Подав суду письмове заперечення проти позову, яке за змістом відповідає позиції органу місцевого самоврядування.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

22.06. 2015 року ухвала суду про залишення позовної заяви без руху; 03.08. 2015 року заява про усунення недоліків позовної заяви; 31.08. 2015 року ухвала суду про відкриття провадження у справі; 28.09.2018 року заперечення проти позову представника ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради; 26.11. 2015 року заява представника ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради про застосування позовної давності; 01.02. 2016 року клопотання представника позивача про заміну позивача; 25.08. 2016 року клопотання представника ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради про долучення доказів; 10.10. 2016 року ухвала суду про відкладення розгляду справи; 25.11. 2016 року клопотання представника ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради про долучення доказів; 01.12. 2016 року ухвала суду про відкладення розгляду справи; 01.03. 2017 року клопотання представника ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради про долучення доказів; 28.02. 2017 року заперечення ОСОБА_5; 07.09. 2017 року заява про уточнення позовних вимог; 10.05. 2017 року заява про застосування строків позовної давності.

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

із рішення ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21.07. 1995 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» слідує, що зазначеним рішенням, крім іншого, вирішено передати у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,09 га. З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ – ЛВ № 050753 видно, що ОСОБА_7 на підставі зазначеного вище рішення органу місцевого самоврядування зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,0870 га, призначена для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташована в с. Муроване, Пустомитівського району, Львівської області.

Частиною 1 ст. 410 ЦК України передбачено, що землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт». Частиною 2 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт» встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про транспорт» до земель транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. Згідно ст. 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Судом встановлено, що 14.11.2013 року комісією в складі працівників Державного територіально - галузевого об’єднання «ОСОБА_1 залізниця» та землевпорядника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 сільської ради під час обстеження земель смуги відведення в адміністративних межах ОСОБА_3 - ОСОБА_1 сільської ради Пустомитівського району Львівської області виявлено, що на 5км+836м - 5км+866м з правої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення Залізниці 74,4 м, на відстані 30-17 м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка ОСОБА_5, яку останній отримав у дар від ОСОБА_7. Вказані обставини також підтвердженні Актами обстеження земельної ділянки від 23.08.2016 року, 24.11.2016 року, 24.02.2017 року.

Згідно з пунктом 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав. Статтями 1 і 4 ОСОБА_12 «Про землі, надані транспорту», затвердженого ОСОБА_13 Центрального виконавчого комітету СРСР № 58 і ОСОБА_13 народних комісарів СРСР № 50 від 07.02.1933 року, передбачалося, що землями, наданими транспорту (в т. ч. - і залізничному), визнавались землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури. ОСОБА_12 діяло до набрання чинності ОСОБА_13 Міністрів СРСР від 08.01.1981 року № 24 «Про затвердження ОСОБА_12 про землі надані транспорту». Нормами чинних на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1962 році нормативно-правових актів, а саме ЗК УРСР від 25.10.1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених ОСОБА_13 ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходитися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Разом з тим, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до п. п. 54, 55 "Общих начал землепользования и землеустройства" (ОСОБА_13 ЦИК СССР 15.12.1928 року). В контексті ст. 17 Закону України "Про основи містобудування" долучений до матеріалів справи ОСОБА_10 смуги відведення залізниці є містобудівною документацією, яка є основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Відповідно до плану смуги відведення Залізниці відведено під залізничну колію на лінії Львів-Ківерці ОСОБА_1 залізниці земельну ділянку, право користування якою не підлягало посвідченню Державним актом на постійне користування земельною ділянкою у зв'язку з відсутністю в 1956 році законодавчого врегулювання державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою та посвідчення цього права Державними актами на право постійного користування землею. Земельні ділянки відводилися залізниці в користування на підставі постанови ОСОБА_13 Міністрів СРСР від 27 січня 1962 року № 83, Інструкції про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року, та нормами відведення земель для залізниці СН 468-74, затвердженими постановою Держбуду СРСР від 19 грудня 1974 року № 247. Вказані правові акти не суперечать Конституції та законам України, тому відповідно до постанови Верховної ОСОБА_13 України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» застосовуються на території України до прийняття відповідних актів законодавства України.

За змістом ч. 4 ст. 84 ЗК України землі під державними залізницями не можуть передаватися у приватну власність. До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про транспорт»). Ця норма закону кореспондується з положенням ст. 68 ЗК України.

Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року у справі №3-150гс14 у подібних правовідносинах.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що земельна ділянка площею 0,0870 га, призначена для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташована в с. Муроване, Пустомитівського району, Львівської області передана у власність ОСОБА_7 на підставі рішення ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21.07. 1995 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» належить до земель транспорту. І ця обставина не спростовується доказами наданими відповідачами.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Згідно принципу законності органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Наведене об’єктивно свідчить про незаконність оскаржуваного рішення ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21.07. 1995 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_7 площею 0,09 га. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

Таким чином, заявлена позивачем позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21.07.1995 № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_7 площею 0,09 га. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд за свої змістом підставна.

Вирішуючи питання про сплив позовної давності щодо вказаної вище позовної вимоги суд виходить із такого:

оскаржуване рішення ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» прийняте 21.07. 1995 року.

Згідно вимог ЦК України в редакції від 19.12. 2011 року (п. 4 ч. 1 ст. 268) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено. Згідно п. 3 ч. 5 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Позивач звернувся до суду із позовом що розглядається 19.06. 2015 року.

ВСУ у справі за № 6-2469цс16 висловлена така Правова позиція: пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_13 України ( ОСОБА_4 України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. П. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих ним повноважень судом створені належні умови для надання сторонами доказів, заявлення клопотань витребування додаткових доказів.

Проте, представником позивача, наданих йому законом прав не реалізовано та не надано суду доказів, на підтвердження того, що позивач не мав можливості довідатися про оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

У п. 11 ОСОБА_13 № 14 від 18.12. 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Пленум ВСУ роз’яснив наступне: встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, заявлена позивачем позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21.07.1995 № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_7 площею 0,09 га. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд задоволенню не підлягає у зв’язку і пропуском трьохрічного строку позовної давності (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Встановлено, що 17.04. 2006 року між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований) укладено договір Дарування земельної ділянки, посвідчений ОСОБА_14 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 426. Згідно п.п. 1,2 Зазначеного договору ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,0863 га (нуль цілих вісімсот шістдесят три десятитисячних гектара), розташовану на території с. Муроване Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Опис меж: від А до Б - землі гр. ОСОБА_15; від Б до А - землі с/ради. Ця земельна ділянка належить дарувальнику на підставі Державного Акта на право приватної власності на землю, дублікат якого видано Сороки-Львівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 30 липня 2002 року, серія І-ЛВ № 086504, та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 245, і є особистою власністю дарувальника. Кадастровий номер земельної ділянки - 4623686900:02:001:0063, згідно з довідкою про присвоєння кадастрового номера, виданою ОСОБА_1 регіональною філією Центру ДЗК 11 квітня 2006 року за № 982.

Оскільки, рішення ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21.07. 1995 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» не підлягає скасуванню, у суду немає підстав вважати, що: дії щодо реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_7, яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21.07.1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753; укладення договору дарування земельної ділянки від 17.04. 2006 року серії ВСР № 553051, згідно якого ОСОБА_5 отримав у власність земельну ділянку площею 0,0863 га., є незаконними. Такий висновок, слідує із того, що протилежного позивачем не доведено (згідно ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом), заявлені позивачем позовні вимоги, в повній мірі ґрунтуються на незаконності та скасуванні рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21.07.1995 року № 97.

При законності рішення ОСОБА_3 – ОСОБА_1 сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21.07. 1995 року, немає підстав вважати, що зміст Договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 року, посвідчений ОСОБА_14 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 426, суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК). Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Враховуючи той факт, що ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку з підстав, що не заборонені законом, а отже згідно вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України правомірно, від ОСОБА_5 земельна ділянка не підлягає витребуванню.

За змістом ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Законність володіння ОСОБА_5, який власником спірної земельної ділянки, також свідчить про необґрунтованість позовної вимоги про зобов’язання його (ОСОБА_5) усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні регіональної філії «ОСОБА_1 залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а саме звільнити зайняту земельну ділянку в межах ОСОБА_3 - ОСОБА_1 сільської ради на км 5+867 м - 5+871 м.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «ОСОБА_1 залізниця» до ОСОБА_6 сільської ради об’єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_5 про:

визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21.07.1995 № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_7 площею 0,09 га. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд;

скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_7, яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21.07.1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753;

визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 17.04. 2006 року серії ВСР № 553051, згідно якого ОСОБА_5 отримав у власність земельну ділянку площею 0,0863 га.;

скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_5, яка була отримана останнім у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 року серії ВСР № 553051;

витребування від ОСОБА_5 земельну ділянку отриману останнім у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 серії ВСР № 553051;

зобов’язання ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні регіональної філії «ОСОБА_1 залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а саме звільнити зайняту земельну ділянку в межах ОСОБА_3 - ОСОБА_1 сільської ради на км 5+867 м - 5+871 м.;

стягнення судових витрат,-

відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», /код ЄДРПОУ 40075815, місце знаходження: місто Київ, вулиця Тверська, будинок № 5/ в особі регіональної філії «ОСОБА_1 залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» /місце знаходження: 79000 Україна, місто Львів, вул. Гоголя, 1/.

Відповідачі:

ОСОБА_6 сільської рада об’єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області /код ЄДРПОУ 04369707, місцезнаходження: 81120, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сороки - ОСОБА_1/.

ОСОБА_5 /РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: 81121, вул. Львівьска, 92, с. Муроване, Пустомитівський район, Львівська область/.

Повне рішення суду складено 18.05.2018 року.

СуддяОСОБА_16