Рішення № 74453076, 22.05.2018, Василівський районний суд Запорізької області

311/415/18

2/311/405/2018

22.05.2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2018 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Ю.А.Степаненко

при секретареві О.В.Шак

за участю позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка цивільну справу за позовною заявою:

ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласно ради, про вирішення трудового спору,-

В С Т А Н О В И В:

12.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Василівського районного суду Запорізької області з позовом до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради, про вирішення трудового спору, який було неодноразово уточнено, в якому зазначає, що 18 травня 2016 року згідно з наказом Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради Таврійського експлуатаційного цеху водопостачання і водовідведення №189к, він працював водієм автотранспортного засобу - ВАЗ 211540 3 кл., в Таврійському експлуатаційному цеху водопостачання і водовідведення.

04 січня 2017 року наказом про переведення №03к, він був переведений на посаду юрисконсульта Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради Таврійського експлуатаційний цех водопостачання і водовідведення.

08 лютого 2018 року на підставі його заяви від 08.02.2018 року за вх.№80, він був звільнений з посади за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником умов трудового договору за ч.3 ст. 38 КзПП України, про що свідчить копія наказу про припинення трудового договору за №42к від 08.02.2018 року.

12.02.2018 року відповідач сплатив йому частину розрахунку у сумі 7278,35 грн., в суму якої входить нарахування заробітної плати за січень 2018 р. - 4307,42 грн. та заробітна плата за лютий 2018 р. - 2970,93 грн. В суму розрахунку 7278,35 грн. також входить сума за невикористану відпуску - 12 днів, у розмірі - 2152,80 грн.

За період його звільнення з 08.02.2018 р. по 12 березня 2018 р. відповідачем непогашена заборгованість по виплаті йому компенсації трімісячного заробітку відповідно до ст. 44 КзПП України в сумі - 16029,09 грн., суми відряджень за вісім днів - 2106,40 грн., а також компенсація за затримку у розрахунку заробітної плати в сумі – 17 459,53 грн.

У порушення вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні відповідач не здійснив йому виплату всіх розрахункових сум у день звільнення, тобто, 08.02.2018 року.

Зазначені дії відповідача призвели до його моральних страждань.

Позивач просить суд:

-стягнути з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради на його користь заборгованість із виплати недоплаченої суми заробітної плати - 2106,40 грн. за вісім днів відрядженя;

стягнути з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі - 17 459,53 грн. .;

- стягнути з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради на його користь компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату в сумі - 16 026,09 грн.;

- стягнути з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради на його користь моральну шкоду у сумі - 10 000 грн.

14.02.2018 року ухвалою судді Василівського районного суду Запорізької області було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання на 12.03.2018 року.

12.03.2018 року ухвалою Василівського районного суду Запорізької області було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду на 12.03.2018 року.

07 березня 2018 року від відповідача КП «Облводоканал» ЗОР надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач дійсно працював на посаді водія з 18.05.2016 року в Таврійському експлуатаційному цеху зодопостачання і водовідведення, а з 04.01.2017 року наказом про переведення №03К його було переведено на посаду юрисконсульта Таврійського експлуатаційного цеху водопостачання і водовідведення.

За заявою ОСОБА_1 від 08.02.2018 року про звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та умов колективного договору, його було звільнено згідно Наказу № 42 від 08.02.2018 року за ч.3 ст.38 КЗпП України.

Таврійський цех по водопостачанню та водовідведенню не є самостійним структурним підрозділом, а всі виплати здійснюються на підставі зведеного реєстру бухгалтерією головного підприємства КП «Облводоканал» ЗОР після його підписання генеральним директором та головним бухгалтером. Оскільки ОСОБА_1 заява про звільнення з вимогою звільнення в цей же день була подана до відділу кадрів Таврійського цеху 08.02.2018 року, то потрібен був час для нарахування йому всіх виплат, компенсацій та підготовку службової записки від начальника Таврійського цеху ОСОБА_4, підписану бухгалтером цього цеху.

Службова записка з остаточним розрахунком при звільненні надійшла до бухгалтерії головного підприємства КП «Облводоканал» ЗОР 08.02.2018 року о 16 годині 17 хвилин. У зв’ язку з тим, що операційний день в банку для подачі платіжних доручень встановлено до 16-00 годин, підприємство не мало можливості перерахувати розрахункові кошти 08.02.2018 року. Наступного дня платіжним дорученням № 871 від 09.02.2018 року кошти в розмірі 7 278,35грн. були перераховані до банку, який в своїй заяві зазначив позивач, а саме: АКБ «Індустріалбанк», з призначенням платежу - виплата розрахунків за січень - лютий 2018 р.

Крім того, КП «Облводоканал» на протязі багатьох років перебувало в скрутному матеріальному становищі, майно підприємства та його банківські рахунки з 2014 року були арештовані за зведеним виконавчим провадженням, у зв’язку з чим, в період з 2014 року по жовтень 2017 року заробітна плата працівникам виплачувалася нерегулярно, за рахунок коштів, які виділялися на сесії Запорізької обласної ради, як фінансова допомога, з метою погашення заборгованості із виплати заробітної плати. Після скасування арешту банківських рахунків з 12 жовтня 2017 року по 09 лютого 2018 року підприємство здійснило виплату заробітної плати позивачу.

Будь-яких підтверджень наявності заборгованості із заробітної плати на день звільнення або інших порушень трудового законодавства власником підприємства відповідача, позивачем не надано.

Крім того, звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України передбачає виплату працівникові вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст.44 КЗпП України. Оскільки право на звільнення саме з цих підстав не є абсолютним, то відповідач не погоджується з виплатою вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного заробітку.

Також відповідач вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Тому, відповідач вважає, що вимога позивача щодо стягнення недоплаченої суми заробітної плати, середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та вихідної допомоги - є необгрунтованою та безпідставною.

В задоволенні позову просить суд відмовити.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 підтримав свої уточнені позовні вимоги з підстав, викладених у позові та уточнені до нього, просить суд їх задовольнити.

Представники відповідача в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечують, підтримали віздив на позов, який міститься в справі.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

При розгляді даної справи суд дотримується вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, відповідно до якої, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ним Кодексом випадках.

Отже, суд розглядає дану справу в межах заявлених вимог, з врахуванням предмету позову та на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі.

Як встановлено в судовому засідання та як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу №189к від 18.05.2016 року, копія якого є в справі, позивач з 24.05.2016 року був прийнятий на роботу на посаду - водія автотранспортних засобів ( ВАЗ - 211540) 3 кл. в автотранспортний цех Таврійського ЕЦВВ КП «Облводоканал» ЗОР.

Наказом «Про переведення» №03 к від 04 січня 2017 року, копія якого є в справі, позивач був переведений на посаду юрисконсульта Таврійського ЕЦВВ КП «Облводоканал» ЗОР з 04.02.2017 року.

Наказом №42к від 08.02.2018 року, копія якого є в справі, позивач був звільнений з посади за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником умов трудового договору, на підставі за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

У даному наказі також зазначено про те, що позивачем не відпрацьовано/компенсація - 12 календарних днів відпустки, вихідна допомога-у розмірі тримісячного середнього заробітку, згідно ст.44 КЗпП України.

На даний час зазначений Наказ №42к від 08.02.2018 року не змінено, не скасовано, не визнано незаконним, а тому, він має законну силу та обов’язковий до виконання.

Зазначені факти також підтверджуються трудовою книжкою позивача, копія якої є в справі.

Службова записка з остаточним розрахунком при звільненні позивача, копія якої є в справі, надійшла до бухгалтерії головного підприємства КП «Облводоканал» ЗОР- 08.02.2018 року о 16 годині 17 хвилин.

Наступного дня, 09.02.2018 року, платіжним дорученням № 871, копія якого є в справі, позивачеві відповідачем були перераховані до банківської установи розрахункові кошти в сумі 7 278,35 грн., які складаються, у тому числі, з 2106,40 грн.-за вісім днів відрядження. Даний факт також підтверджується розрахунковим листом, копія якого є в справі.

Отже, станом на 09.02.2018 року позивачеві - відповідачем були сплачені всі кошти при звільненні.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.94 КЗпП України, заробітна плата являє собою винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст.116 КЗпП України.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідачем при звільнені позивача були дотримані вищевказані вимоги ст.ст.47, 116 КЗпП України, а тому, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача : «заборгованісті із виплати недоплаченої суми заробітної плати - 2106,40 грн. за вісім днів відрядженя; середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі - 17 459,53 грн. - задоволенню не підлягають.

Сума виплати вихідної допомоги, передбаченої ст.44 КЗпП України – є оспорюваною, тому, спір щодо неї вирішується в даному судовому засіданні.

Разом з тим, доводи, наведені відповідачем у відзиві на позов, про те, що роботодавець не порушував вимоги трудового законодавства відносно позивача, а тому, відсутні підстави для стягнення вихідної допомоги при звільненні, є неспроможними та спростовуються наявними в справі матеріалами.

Як встановлено судом, з 2014 року у зв’язку з арештами банківських рахунків за виконавчим провадженням підприємство відповідача порушувало графік виплати заробітної плати, у тому числі, відносно позивача. 11 жовтня 2017 року було знято арешт з коштів, які містилися на розрахункових рахунках підприємства.

Починаючи з 12 жовтня 2017 року заробітна плата позивачеві виплачувалася наступним чином: 12.10.2017 року (3/П за серпень 2017 року) - в сумі 9169,72 грн.; відомість від 13.10.2017 року (аванс за вересень 2017 року) – в сумі 5694,22 грн., відомість від 20.10.2017 року (3/П за вересень 2017 року) – 2440, 38 грн., відомість від 27.10.2017 року (аванс за жовтень 2017 року) – 3200 грн., відомість від 07.11.2017 року (3/П за жовтень 2017 року) – в сумі 3581, 31 грн., відомість від 22.11.2017 року (аванс за листопад 2017 року) - в сумі 4000 грн., відомість від 18.12.2017 року (3/П за листопад 2017 року) - в сумі 3952,48грн., відомість від 26.12.2017 року (аванс за грудень 2017 року) - в сумі 3500грн., відомість від 26.01.2018 року (3/П за грудень 2017 року) - в сумі 3751,20 грн.

Вказані факти підтверджуються постановами про арешт коштів боржника, постановою про зняття арешту з коштів, платіжними дорученнями, копії яких є в справі, та не оспорюються відповідачем .

Вищезазначене свідчить про те, що за час перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, мало місце порушення з боку відповідача законодавства про працю, а саме - в частині термінів оплати праці.

Крім того, зазначений факт також підтверджується вищевказаним Наказом №42к від 08.02.2018 року.

У порушення приписів ст.44 КЗпП України, відповідач, всупереч власному наказу про звільнення, яким вирішено питання про виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, вихідну допомогу позивачеві не нарахував та не виплатив у день звільнення.

Враховуючи, що у спірних правовідносинах трудовий договір з позивачем було припинено у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, суд приходить до висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України, в розмірі тримісячної середньої заробітної плати.

Відповідно до п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі тримісячного середнього заробітку підлягає задоволенню, виходячи з такого розрахунку:

- середньомісячний заробіток за останні два місяці : 5342,03 гривень *3= 16 026,09 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладені вимоги, поаналізувавши вищевикладені обставини справи та законодавчі норми, виходячи з принципів: законності, об’єктивності, розумності та справедливості, суд вважає можливим стягнути з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради (69057, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129-А, код ЄДРПОУ 03327115) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) вихідну допомогу при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі - 16 026,09 грн.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 10 000 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1); моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2); моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення

його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частина 4).

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суду при вирішенні вказаного питання необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Пунктом 9 вказаної Постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В судовому засіданні позивачем не було надано суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази, у відповідності до ст.ст.76-81 ЦПК України, на підтвердження його позовних вимог в частині стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, а саме: що така шкода йому була спричинена незаконними діями (бездіяльністю) відповідача, що між цими діями (бездіяльністю) відповідача та його моральними стражданнями є причинний зв’язок, що його моральні страждання призвели до втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя та інше, а тому, суд вважає необхідним в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належні, достатні, достовірні та допустимі докази, відповідно до вимог ст.ст.76-80 ЦПК України, на підтвердження своїх позовних вимог у повному обсязі , позивач суду не надав, як і відповідач на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Відповідно до ст.ст.133, 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради (226 564,96 фут. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129-А, код ЄДРПОУ 03327115) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про судовий збір», Законом України «Про оплату праці», Постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Постановою Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.1992 р. зі змінами, ст.119, 221, 231, 232, 233, 237-1 КЗпПУ, ст.ст.10, 11, 12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради, про вирішення трудового спору,- задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради (69057, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129-А, код ЄДРПОУ 03327115) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) вихідну допомогу при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі - 16 026,09 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради (226 564,96 фут. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129-А, код ЄДРПОУ 03327115) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 704,80 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. Якщо буде подано апеляційну скаргу, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Василівського

районного суду ОСОБА_5