Рішення № 74452060, 30.05.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/767/17

2/310/70/18

РІШЕННЯ

Іменем України

30 травня 2018 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

за участю позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю, поділ майна подружжя, вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Під час розгляду справи ОСОБА_1 20 березня 2017 року, 13 квітня 2017 року, 09 червня 2017 року, 29 січня 2018 року уточняла свої позовні вимоги, відповідно до останньої уточненої позовної заяви просила встановити факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу її та відповідача, поділити майно подружжя та вселити її та її малолітнього сина ОСОБА_5 до житлового буд. № 11 по пров. Козачому в с. Осипенко Бердянського району Запорізької області. Свої вимоги позивачка мотивувала наступним. З осені 2004 року сторони почали проживати разом однією сім’єю, а 15 жовтня 2005 року уклали шлюб, від шлюбу 22 грудня 2005 року у них народилась дитина, ОСОБА_5 05 листопада 2015 року сторони фактично припинили сімейні стосунки та спільне проживання, позивачка була змушена піти з дитиною до своєї матері. За час спільного проживання з відповідачем сторонами було придбано та улаштовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: пров. Козачий, 11, с. Осипенко, Бердянський район, Запорізька обл., вартість якого складає 25 000 грн., а також автомобілі та трактори. На даний час ОСОБА_1 не може попасти до будинку через перешкоди відповідача, який заборонив позивачці приходити і проживати в будинку, змінив замки. 15 листопада 2011 року сторони офіційно розірвали шлюб, але почали спільно проживати однією сім’єю з 10 грудня 2012 року і припинили стосунки 05 листопада 2015 року. Позивачка зареєстрована у встановленому законом порядку в спірному будинку. Враховуючи, що відповідач не надає доступу до даного будинку, спір не вирішено в досудовому порядку, її право може бути захищено виключно в судовому порядку. Просила встановити факт її спільного проживання з відповідачем як жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 10 грудня 2012 року по 05 листопада 2015 року; поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку № 11 по пров. Козачому в с. Осипенко Бердянського району; визнати спільним сумісним майном подружжя транспортні засоби KIA Ceed 1,6, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, ЗАЗ 110558, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, УВН 810082, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3, та визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаних транспортних засобів; усунути перешкоди їй та її малолітньому сину ОСОБА_5 в користуванні спірним будинком шляхом вселення її та дитини у вказаний будинок.

22 лютого 2017 року ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області провадження у справі відкрито та справу призначено до судового розгляду.

20 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Ухвалою від 21 березня 2017 року позов залишено без руху.

29 березня 2017 року ОСОБА_3 подав до суду уточнену зустрічну позовну заяву та усунув недоліки. 30 березня 2017 року судом постановлено ухвалу про прийняття до провадження зустрічної позовної заяви та її об’єднання в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

06 липня 2017 року ОСОБА_3 уточнив свій позов та просив визнати за ним право власності на 9/10 часток житлового будинку № 11 по пров. Козачому в с. Осипенко Бердянського району Запорізької області, придбаного під час шлюбу, збільшивши належну частку у праві часткової власності відповідно до обсягу здійсненого поліпшення та добудови; стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 130 000 грн., як сплачений борг, набутий під час шлюбу. Позивач зазначив, що під час перебування із ОСОБА_1 в шлюбі з 15 жовтня 2005 року по 15 листопада 2011 року ним було придбано житловий будинок, розташований за адресою: пров. Козачий, буд. 11 в с. Осипенко Бердянського району, та легковий автомобіль КІА. Придбаний будинок знаходився в нежитловому стані та потребував значного ремонту, який позивачем було зроблено в період з 2006 року по 2017 рік. Придбання автомобіля та будинку, його оформлення та ремонт здійснювались за рахунок позичених коштів. Станом на 15 листопада 2011 року загальний борг складав 32 000 доларів США, що на той час було еквівалентно 260 000 грн., всі ці кошти були використані в інтересах сім’ї. Дані борги були сплачені особисто позивачем і повинні бути враховані при поділі майна подружжя. ОСОБА_1 з 2011 року постійно не проживала у спірному будинку, з цього періоду ОСОБА_3 вимушений був самостійно за власний рахунок здійснювати ремонт та облаштування будинку, він здійснив добудову частини будівлі, у зв’язку з чим ним понесені значні грошові, матеріальні та трудові витрати. Враховуючи наведене, позивач має право на зміну часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок, який є предметом поділу, тому вважає, що за ним повинно бути визнано 9/10 часток вказаного будинку.

13 лютого 2018 року ОСОБА_3 до суду було надано відзив на уточнену позовну заяву, відповідно до якого він зазначив, що уточнений позов містить частково невірні обставини. Проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них деяких прав та обов’язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Таким чином, факт спільного проживання, крім спільного відпочинку, передбачає і ведення спільного господарства, побуту, наявність спільного бюджету, виконання взаємних прав та обов’язків. Надані позивачкою фото свідчать лише про проведення спільного відпочинку в літній період. Підставою виникнення вказаних фотознімків стала відсутність згоди ОСОБА_1 на самостійне подорожування дитини з батьком. Окрім того, сам факт спільного проживання не надає права спільної власності на придбане в даний період майно. У позивачки відсутні докази щодо участі у спільному придбанні автомобіля ЗАЗ та причепу УВН. Враховуючи вартість автомобіля КІА, придбаного сторонами в період шлюбу, яка становить близько 140 000 грн., вважає за доцільне врахувати його вартість при розділі спільних грошових зобов’язань.

Крім зазначеного, представник ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності та зазначив, що ОСОБА_1 не проживала в спірному будинку з 15 листопада 2011 року, тому саме з цієї дати розпочався відлік порушеного права, по якому заявлена позовна заява.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2018 року закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 10 грудня 2011 року по 10 грудня 2012 року.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з викладених в позові підстав, пояснила, що на даний час відповідач не надає можливості ні їй, ні їх сину користуватися спірним будинком. Просила заявлений нею позов задовольнити в повному обсязі, із зустрічними позовними вимогами не згодна.

Представник позивачки за первісним позовом пояснив суду, що під час розгляду справи було доведено позицію позивачки. Будинок було придбано в період шлюбу спільними зусиллями. На замовлення відповідача БТІ було зроблено інвентаризацію, відповідно до якої ОСОБА_3О, було проведено самочинне будівництво, яке відповідно до закону не збільшує вартість майна. В зв’язку із тим, що автомобіль КІА було реалізовано, вартість такого автомобіля становить приблизно 140 000 грн., тому вважає за можливе при ухваленні рішення половину вартості автомобіля, що складає 70 000 грн., врахувати при поділі будинку, збільшивши частку позивачки у вказаному будинку. Крім зазначеного, вказав, що автомобіль ЗАЗ та причіп можливо залишити у відповідача і також врахувати їх вартість та збільшити частку позивачки в спірному будинку. Частка, на яку необхідно збільшити належну ОСОБА_1 частину будинку, складає 1/5. Позивачкою доведено факт її спільного проживання з відповідачем після розірвання шлюбу, а також те, що ОСОБА_1 та її малолітній син не мають можливості проживати в належному їй будинку. Вимога про вселення ґрунтується на законі. Просив вимоги позивачки задовольнити в повному обсязі, відмовивши відповідачу в задоволенні зустрічного позову.

Відповідач ОСОБА_3 в задоволенні первісного позову просив відмовити, зустрічні позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача за первісним позовом пояснив суду наступне. В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 створює перешкоди для проживання ОСОБА_1 і їх сина в спірному будинку. Позивачка добровільно покинула будинок. Для дитини в будинку є окреме ліжко, стіл, комп’ютер, ОСОБА_5 має можливість приходити в будинок, але сина було налаштовано проти батька. З 2013 року по 2015 рік ОСОБА_1, дійсно, проживала в спірному будинку, але не постійно, в цей період у сторін були різні життя, різні погляди, позивачка була вільною в проживанні. Для визнання майна спільною сумісною власністю необхідно також довести факт участі кожного із подружжя в придбанні цього майна. Участь ОСОБА_1 в придбанні будинку доведено не було. Позивачкою в судовому засіданні було визнано, що автомобіль КІА було придбано за позикові гроші, які ОСОБА_3 повернені самостійно після розірвання шлюбу. Вважає, що крім майна, необхідно ділити і боргові зобов’язання. Облаштування будинку було здійснено в період, коли сторони розірвали шлюб і не проживали разом. Крім зазначеного, просив врахувати заяву про застосування строку позовної давності. Зустрічну позовну заяву просив задовольнити в повному обсязі, в задоволенні первісного позову просив відмовити.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

15 жовтня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб (свідоцтво про шлюб серії І-ЖС № 011190, видане 15 жовтня 2005 року Осипенківською сільською радою).

Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЖС № 023693, виданим 05 січня 2006 року Осипенківською сільською радою.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 15 листопада 2011 року шлюб між сторонами було розірвано.

У відповідності з договором купівлі-продажу від 27 грудня 2005 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, останній прийняв у власність житловий будинок, який знаходиться в с. Осипенко Бердянського району, по пров. Козачому, буд. 11, розташований на земельній ділянці площею 2 500 кв.м, яка знаходиться в віданні Осипенківської сільської ради Бердянського району.

Згідно із повідомленням ТСЦ № 2344 регіонального сервісного центру Запорізької області від 05 травня 2017 року, за ОСОБА_3 були зареєстровані наступні транспортні засоби: KIA Ceed 1.6, державний номерний знак НОМЕР_1, дата реєстрації 19.08.2008; ЗАЗ 110558, державний номерний знак НОМЕР_2, дата реєстрації 22.02.2013; УВН 810082, державний номерний знак НОМЕР_3, дата реєстрації 23.04.2015.

У відповідності з інформацією ТСЦ № 2344 регіонального сервісного центру Запорізької області від 01 березня 2018 року, транспортний засіб KIA Ceed, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який був належний ОСОБА_7, перереєстрований 16 березня 2017 року на нового власника за договором купівлі-продажу 2344/2017/373287 від 16 березня 2017 року.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

За правилами ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно вимог ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до вимог ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Згідно із ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за вас шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності із ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У відповідності із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності із ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву в частині збільшення частки ОСОБА_3 в спірному будинку до 9/10 часток, позивач зазначив, що будинок, придбаний в 2005 році, знаходився в нежитловому стані, потребував значного ремонту, фактично ремонт та облаштування будинку було здійснено ОСОБА_3 самостійно в період з 2006 року по 2017 рік. ОСОБА_1 з 2011 року постійно не проживала у вказаному будинку, але не заперечувала проти вчинення ним дій по поліпшенню та перебудови. Враховуючи наведене, ОСОБА_3 вважає, що він має право власності на 9/10 часток житлового будинку № 11 по пров. Козацькому.

25 вересня 2017 року за клопотанням представника позивачки за первісним позовом по справі призначено судову оціночно-будівельну експертизу. В задоволенні клопотання представника відповідача за первісним позовом про призначення будівельно-технічної експертизи судом було відмовлено в зв’язку із тим, що сформульовані представником відповідача питання мали характер питань правового характеру, судом заявнику було роз’яснено необхідність конкретного формулювання питань для призначення відповідної експертизи, з урахуванням нормативно-правових актів, що регулюють дані правовідносини. Однак, інших клопотань про призначення будівельно-технічної експертизи ОСОБА_8 або його представником заявлено не було.

Згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи № 141/11-17 від 10 листопада 2017 року ринкова вартість житлового будинку № 11 по пров. Козачому в с. Осипенко Бердянського району станом на 08 листопада 2017 року становить 544 865 грн.

У відповідності із ч. 3 ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, яке не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Сторонами не оспорюється факт значного збільшення вартості спірного будинку з моменту його придбання до часу проведення експертизи, однак позивачем за зустрічним позовом не надано суду достатніх доказів того, що виключно ним, за його кошти, в період не проживання із ОСОБА_1 були зроблені відповідні поліпшення будинку, не зазначено, які саме поліпшення ним були зроблені, в який період.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що за кожною із сторін по даній справі необхідно визнати по 1/2 частці будинку № 11 по пров. Козацькому в с. Осипенко Бердянського району.

Згідно із повідомленнями ТСЦ № 2344 регіонального сервісного центру Запорізької області від 05 травня 2017 року та від 01 березня 2018 року за ОСОБА_3 19 серпня 2008 року було зареєстровано транспортний засіб KIA Ceed 1.6, державний номерний знак НОМЕР_1, 16 березня 2017 року вказаний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу 2344/2017/373287 від 16 березня 2017 року.

Таким чином, на момент розгляду справи автомобіль КІА не перебуває у власності відповідача ОСОБА_3, що позбавляє суд вирішити питання про поділ вказаного автомобіля. Сторонами не надано доказів вартості транспортного засіб KIA Ceed 1.6, будь-яких клопотань про витребування або отримання доказів на підтвердження вартості автомобіля сторонами заявлено не було, тому суд не має відповідної підстави для врахування вартості транспортного засобу при визначенні часток сторін в іншому майні.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім’ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках. Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Разом із тим, згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

ОСОБА_1, допитана в судовому засіданні в якості свідка, пояснила суду, що вони з ОСОБА_3 уклали шлюб 15 жовтня 2005 року, на той час свого житла не мали. ЇЇ мати допомогла знайти їм будинок, розташований по пров. Козачому, 11, з продавцем домовились купити його за 5 000 доларів США, що склало 30 000 грн. Половину суми на покупку будинку дав відповідач, а половину – мати позивачки. Під час проживання в будинку сторони проводили в ньому ремонт. 29 листопада 2011 року шлюб було розірвано, після чого вони до 2012 року спільно не проживали. 10 грудня 2012 року позивачка з сином знову в’їхали в будинок, оскільки сторони помирилися і мали намір знову створити сім’ю. Проживали однією сім’єю до 05 листопада 2015 року, в цей період вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом відпочивали, в тому числі – в серпні 2013 року вони з сином і друзями їздили в Крим. Під час спільного проживання сторони придбали автомобіль КІА, гроші на покупку позичали, але відділи їх ще в 2008 році. Позивачка під час спільного з відповідачем проживання займалась господарством, а ОСОБА_3 брав в оренду землі і обробляв їх.

Допитаний судом в якості свідка відповідач ОСОБА_3 пояснив суду наступне. Кошти на придбання будинку в розмірі 50 000 грн. він запозичив у батька, для купівлі автомобіля КІА він брав гроші в сумі 100 000 грн. у свого брата. Позивачка знала про те, що майно було придбано на позичені кошти, борги ОСОБА_3 віддавав вже після розірвання шлюбу. Будинок був придбаний виключно за гроші відповідача, дружина і теща на його купівлю грошей не давали. Після розірвання шлюбу позивачка із сином пішли проживати до її матері. В зв’язку із тим, що там проживало багато інших осіб, ОСОБА_3 запропонував колишній дружині пожити з сином у нього, але жили вони не як одна сім’я. З 2012 року відповідач збудував гараж, поставив паркан, перекрив дах, замінив вікна, утеплив стіни. ОСОБА_1 було відомо те, що відповідач проводить ремонтні роботи в будинку, не заперечувала проти цього, але участі в них не приймала. В 2013 році вони з колишньою дружиною та сином їздили в Крим не як сім’я, позивачка була запрошена в цю поїздку, оскільки сина вона з батьком вдвох не відпускала.

Свідок ОСОБА_9, яка є знайомою сторін, пояснила суду, що в серпні 2013 року вона із своїм хлопцем та сім’я ОСОБА_1 їздили в Крим, до 2016 року вона приходила до них в гості, але не дуже часто. Позивачка з відповідачем проживали як одна сім’я.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона є матір’ю позивачки, свідок допомогла дочці із зятем знайти та купити будинок, дала на купівлю будинку 15 000 грн. В кінці літа – на початку осені 2011 року дочка з сином прийшли до неї і стали у неї проживати, сторони розірвали шлюб. З весни 2012 року вони почали знову спілкуватися, а восени 2012 року ОСОБА_1 переїхала до ОСОБА_3 і вони проживали однією сім’єю до осені 2015 року.

Свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що він є сусідом ОСОБА_3, йому відомо, що з осені 2011 року сторони разом не проживали, але з осені 2012 року по осінь 2015 року жили в будинку по пров. Козачому разом.

Допитаний судом малолітній ОСОБА_5 пояснив, що його мати з батьком не проживають разом з 05 листопада 2015 року, до цього з грудня 2012 року проживали в будинку по пров. Козачому. В 2013 році вони всі разом їздили відпочивати в Крим. Під час спільного проживання мати дитини проживала в будинку постійно. Раніше свідок міг приходити у вказаний вище будинок, на даний час батько ключі від будинку не дає, вони вже близько року не спілкуються.

Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що знає сторін приблизно з 2006 року. Коли вони вселились в буд. 11 по пров. Козачому, будинок був в поганому стані. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 близько року проживала у своєї матері, потім знову переїхала до ОСОБА_3 Всі ремонтні роботи в будинку відповідач проводив в ті періоди, коли ОСОБА_1 з ним не проживала. Відповідач не забороняв позивачці та їх сину приходити до будинку. Свідку відомо, що сторони їздили в Крим як сім’я, під час проживання мали спільний бюджет.

Допитаний судом свідок ОСОБА_13 пояснив, що всі ремонтні роботи в будинку ОСОБА_3 проводив в ті періоди, коли ОСОБА_1 з ним в будинку не проживала.

Позивачкою суду були надані фотознімки із зображенням проведення сторонами спільного часу під час домашніх свят, відпочинку в 2013-2015 роках, поїздки в Крим в серпні 2013 року.

Однак, наведені вище пояснення свідків та фотознімки не можуть бути належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України, які би свідчили про спільне проживання сторін однією сім’єю, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, купівлі майна для спільного користування тощо. Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що, крім проживання в одному будинку, проведення спільного часу відпочинку, вони із ОСОБА_3 мали один перед одним права та обов’язки, притаманні сім’ї, тому вимога про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1В . разом із ОСОБА_3 однією сім’єю в період з 10 грудня 2012 року по 05 листопада 2015 року задоволенню не підлягає.

Оскільки транспортні засоби ЗАЗ 110558, державний номерний знак НОМЕР_2, дата реєстрації 22.02.2013; УВН 810082, державний номерний знак НОМЕР_3, дата реєстрації 23.04.2015, були придбані ОСОБА_3 після розірвання шлюбу, вказане майно не може бути визнано спільним майном подружжя і поділено між сторонами.

В обґрунтування наявності спільних боргових зобов’язань позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 були надані договори безпроцентної позики від 14 листопада 2005 року, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_3, на суму 50 000 грн., від 12 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_15 та ОСОБА_3, на суму 100 000 грн., від 02 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_3, на суму 110 000 грн., від 17 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_16 та ОСОБА_3, на суму 350 000 грн., від 27 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_16 та ОСОБА_3, на суму 300 000 грн., а також відповідні розписки про отримання ОСОБА_3 вказаних сум, а також про їх повернення.

Звертаючись до суду із вимогою про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 130 000 грн. як сплаченого боргу, набутого під час шлюбу, ОСОБА_3 зазначив, що вищевказані кошти ним були використані для купівлі будинку та автомобіля, а також для проведення в будинку ремонтних робіт. Однак, ОСОБА_3 не надано належних і достатніх доказів того, що ці кошти було позичено в інтересах сім’ї, для купівлі та ремонту будинку, придбання автомобіля тощо, тому вказана вище вимога задоволенню не підлягає. Крім зазначеного, договори від 17 лютого 2012 року та від 27 червня 2014 року були укладені ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з ОСОБА_1

Ст. 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ч. 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями ст. 312 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

При цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Згідно із ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Особисті відносини сторін не можуть виступати законною підставою для обмеження права власності позивача.

У відповідності із ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку; діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачкою доведено, що вона та її малолітній син позбавлені можливості користуватися належним ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя будинком, тому є підстави для усунення порушень прав ОСОБА_1 як співвласника у здійсненні нею свого права користування спільним майном, і задовольняє вимоги в частині вселення та дитини до буд. № 11 по пров. Козачому в с. Осипенко.

Щодо твердження представника відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин строку позовної давності суд зазначає наступне. Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (ст.ст. 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (ст.ст. 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України). Оскільки позивачка ОСОБА_1 вважала спірне майно спільною сумісною власністю, домовленості щодо поділу спільного майна сторони не мали, відповідач до 2015 року не чинив позивачці перешкод в користуванні спільним майном, строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав в даному випадку не сплив.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю, поділ майна подружжя, вселення та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РОНКПП НОМЕР_4 (зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3) право власності на 1/2 частку житлового будинку № 11 по провулку Козачому в с. Осипенко Бердянського району Запорізької області.

Усунути перешкоди ОСОБА_17 та малолітньому ОСОБА_5 в користуванні житловим будинком № 11 по провулку Козачому в с. Осипенко Бердянського району Запорізької області шляхом вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до вказаного будинку.

Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, РОНКПП НОМЕР_5 (зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3) право власності на 1/2 частку житлового будинку № 11 по провулку Козачому в с. Осипенко Бердянського району Запорізької області.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 04 червня 2018 року.

Суддя ОСОБА_18