Постанова № 74452042, 31.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6076/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Арсірій Р.О., Кузьменко В.А., Огурцов О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державного агентства автомобільних доріг України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державного агентства автомобільних доріг України, Міністерства інфраструктури України про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2017 року, ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного агентства автомобільних доріг України, Міністерства інфраструктури України в якому просить:

визнати незаконним та скасувати наказ в.о. Голови Державного агентства автомобільних доріг України від 10.04.2017 №168-к про переведення ОСОБА_4 на посаду головного спеціаліста відділу стратегічного розвитку Департаменту стратегії та координації роботи;

визнати незаконним та скасувати наказ в.о. Голови Державного агентства автомобільних доріг України від 21.04.2017 №182-к про звільнення ОСОБА_4 з Державного агентства автомобільних доріг України;

поновити ОСОБА_4 на посаді начальника Управління лінійної політики та міжнародних зв'язків в Державному агентстві автомобільних доріг України;

стягнути з Державного агентства автомобільних доріг України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 квітня 2017 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

стягнути з Державного агентства автомобільних доріг України на користь ОСОБА_4 недораховану заробітну плату у сумі 37 279,85 грн.;

стягнути з Державного агентства автомобільних доріг України на користь ОСОБА_4 компенсацію за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 10 000 грн.;

зобов'язати Міністерство інфраструктури України відкликати погодження на звільнення ОСОБА_4 з державної служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем здійснено переведення позивача на іншу посаду без його згоди, не запропоновано всіх вакантних на той час посад. Більше того, позивач не отримував від відповідача жодного повідомлення про зміну істотних умов державної служби.

Також позивач повідомив, що з 30.12.2016 по цей час вакантною є посада директора Департаменту стратегії та координації роботи, вимоги до професійної компетенції якого відповідають фаховій та професійній компетенції позивача.

У зв'язку з такими обставинами позивач розцінює таке переведення виключно як приховане покарання.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державного агентства автомобільних доріг України від 10.04.2017 №168-к про переведення ОСОБА_4 на посаду головного спеціаліста відділу стратегічного розвитку Департаменту стратегії та координації роботи.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державного агентства автомобільних доріг України від 21.04.2017 року № 182-К «Про звільнення ОСОБА_4» з Державного агентства автомобільних доріг України;

Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків Державного агентства автомобільних доріг України з 10.04.2017 року.

Стягнено з Державного агентства автомобільних доріг України на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2017 року по 14 березня 2018 року у розмірі 75 769,85 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків Державного агентства автомобільних доріг України з 10.04.2017 року.

Звернено до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Державного агентства автомобільних доріг України на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 7 200,00 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Державним агентством автомобільних доріг України подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що 06 липня 2016 року ОСОБА_4 працював на посаді начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків в Державному агентстві автомобільних доріг України.

Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 10.04.2017 року №168-К, ОСОБА_4 - начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків переведено 10.04.2017 на посаду головного спеціаліста відділу стратегічного розвитку Департаменту стратегії та координації роботи, тимчасово, на час відсутності основного працівника (ОСОБА_5.) у відпустці без збереження заробітної плати як мати, дитина якої потребує домашнього догляду.

Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 21.04.2017 року № 182-К позивача - головного спеціаліста відділу стратегічного розвитку Департаменту стратегії та координації роботи, звільнено з 24 квітня 2017 року із займаної посади у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, що перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, як мати, дитина якої потребує домашнього догляду (ОСОБА_5.).

Не погодившись з рішеннями роботодавця про переведення та звільнення, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також надани додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулюється Законом України «Про державну службу», який набув чинності з 01.05.2016.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Як визначено частинами другою та третьою статті 3 цього ж Закону, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За правилами встановленими ст. 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу (ч. 1).

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця (ч. 2).

У разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна плата, що відповідає посаді, на яку його переведено (ч. 4).

Переведення не повинно бути прихованим покаранням (ч. 5).

Згідно з нормами ст. 43 Закону №889-VIII підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

2. Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов'язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов'язків (ч. 2).

Зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов'язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту) (ч. 3).

Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати (ч. 4).

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби (ч. 4).

У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону (ч. 5).

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»

Колегія суддів звертає увагу на те, що наказом в.о. Голови Укравтодору від 29 грудня 2016 № 357 ОСОБА_6 введено в дію структуру та штатний розпис апарату Укравтодору з 29 грудня 2016 року.

Пунктом 2 розпорядчої частини зазначеного наказу наказано, у зв'язку зі зміною структури апарату Укравтодору, начальнику правління персоналом та соціальних питань (Вигонюк Н.О.) забезпечити виконання статей 22, 41 та 43 Закону України «Про державну службу».

Згідно штатних розписів Укравтодору на 2016 та 2017 роки вбачається, що гранична чисельність посад працівників апарату установи, в обох штатних розписах становить 108 штатних одиниць.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, змін зазнала посада начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків, яку займав ОСОБА_4

Штатним розписом Укравтодору на 2017 рік, зазначена посада та відповідний підрозділ не передбачені. При цьому створено посаду заступника директора департаменту стратегії та координації роботи - начальника відділу міжнародного співробітництва.

З порівняльного аналізу змісту Положення про управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків та Положення про Департамент стратегії та координації роботи Державного агентства автомобільних доріг України вбачається, що фактично функції новостворений департамент виконує ті самі, що й Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків, однак вони дещо розширені та детально розподілені між новоутвореними відділами.

Колегія суддів зазначає, що 30.12.2016 року начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків ОСОБА_4 відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України попереджено про наступне звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 03 березня 2017 року.

Щодо посилання відповідача 1 про те, що винесенні 30 грудня 2016 вищевказаного попередження ОСОБА_4 у зв'язку зі зміною штатної структури в Укравтодорі були відсутні можливості пропозиції рівнозначних вакантних посад, які б міг зайняти ОСОБА_4, колегія суддів зазначає наступне.

Так, зазначене вище не підтверджено належними доказами

Та вказує, що 14.03.2017 року позивачу надано пропозицію зайняти посаду головного спеціаліста відділу стратегічного розвитку Департаменту стратегії та координації роботи (посада тимчасова).

Від запропонованої посади останній відмовився, про що зазначив у пропозиції з посиланням на наявність в установі вакантних рівнозначних посад. Вказане відповідачем 1 під час розгляду справи не спростовано.

Колегія суддів звертає увагу на положення ч. 2 ст. 41 Закону України «Про державну службу», в якій зазначено, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Тому не отримавши згоду ОСОБА_4 за умови існування службової необхідності, відповідач повинен був запропонувати позивачу інші вакантні посади, та не був вправі переводити його на посаду головного спеціаліста відділу стратегічного розвитку Департаменту стратегії та координації роботи (посада тимчасова).

Та вказує, що відповідачем 1 так і не пояснено та не надано доказів, чому позивачу не запропонували посаду заступника директора департаменту стратегії та координації роботи - начальника відділу міжнародного співробітництва (тобто роботу, яку виконував позивач, з врахуванням його кваліфікації), та не пропонували інших вакантних посад в Департаменті, оскільки від запропонованої посади позивач відмовився. З цих підстав суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивач фактично погодився на продовження державної служби, та не писав заяви про звільнення у зв'язку зі змінами істотних умов праці, як це передбачено п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу». Адже враховуючи не пропонування відповідачем інших вакантних посад, несправедливим було б вимагати від позивача написання заяви про звільнення у зв'язку зі змінами істотних умов праці.

Відтак, оскільки позивач повідомлявся про переведення у зв'язку з виведенням його посади зі штатного розпису, та з врахуванням відмови позивача від переведення на запропоновану посаду, підстав для прийняття рішення про переведення позивача на посаду на посаду головного спеціаліста відділу стратегічного розвитку Департаменту стратегії та координації роботи не було.

Окрім зазначеного вище, згідно висновку за результатами службового розслідування стосовно в.о. Голови Державного агентства автомобільних доріг України ОСОБА_6. з метою перевірки фактів, зазначених у скарзі державних службовців ОСОБА_8 та ОСОБА_4 від 24 квітня 2017 року щодо порушення їх прав, визначених Законом України «Про державну службу» від 09 червня 2017 року, запропоновано виконуючому обов'язки Голови Державного агентства автомобільних доріг України скасувати попередження про наступне звільнення ОСОБА_4 з посади начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків Укравтодору за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 03 березня 2017 року та запропоновано вжити заходів щодо недопущення в подальшому порушень вимог законодавства у сфері державної служби та неухильно дотримуватися вимог Закону України «Про державну службу» та інших нормативно - правових актів з питань державної служби.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку , що звільнення позивача із займаної посади начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків Укравтодору та переведення його на посаду головного спеціаліста відділу стратегічного розвитку Департаменту стратегії та координації роботи, здійснено відповідачем 1 без дотримання процедури переведення, визначеної Законом України «Про державну службу», з порушенням справедливого балансу між правами працівника та обов'язку щодо приведення у відповідність чинному законодавству штату органу, чим порушено гарантоване законом право на працю, що має наслідком визнання протиправним та скасування наказу в.о. Голови Державного агентства автомобільних доріг України від 10.04.2017 №168-к про переведення ОСОБА_4.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем 1 не надано доказів про те, що ним вживалися заходи до переведення позивача за його згодою на іншу роботу в установі. З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що наказ в.о. Голови Державного агентства автомобільних доріг України від 21.04.2017 №182-к про звільнення ОСОБА_4 з Державного агентства автомобільних доріг України також є протиправним, таким, що порушив права позивача на продовження служби, у зв'язку із чим підлягає скасуванню.

На підставі вище зазначеного, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду України наголосив на тому, що хоча зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників є правом власника або уповноваженого ним органу, однак це не має бути підставою для зловживання та незаконного звільнення працівників (постанова від 31.01.2018 у справі №824/3229/14-а).

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Лелас проти Хорватії», п. 74).

На підсаві вище зазначеного, колегія суддів приходить дло висновку, що при виданні оскаржуваного наказу Державного агентства автомобільних доріг України від 21.04.2017 №182-к про звільнення ОСОБА_4 з Державного агентства автомобільних доріг України не дотримано принципів, на яких ґрунтується трудове законодавство, рівно як і принципів законності та правової визначеності, які є складовими верховенства права.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено ( постанова Верховного Суду України від 28.10.2014р. №21-484а14).

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно ст.2 КЗпП забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.

З урахуванням вищевикладених норм законодавства та практики Європейського суду колегія суддів для відновлення порушеного права позивача вважає за необхідним поновити його на посаді з якої його незаконно переведено - начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків та стягнути з Державного агентства автомобільних доріг України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Так, частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, у разі поновлення незаконно звільненого працівника відшкодуванню підлягає середній заробіток за час незаконного недопущення його до роботи.

Щодо стягнення середньої заробітної плати у випадках вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Обчислення середньої заробітної плати у випадках вимушеного прогулу здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Так, відповідно до абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частиною 8 Порядку від 08 лютого 1995 року №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням викладених норм законодавства суд вважає за необхідним стягнути з Державного агентства автомобільних доріг України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2017 року по 14 березня 2018 року у розмірі 75 769,85 грн. (221 * 342, 85 грн.), відповідно наявної в матеріалах справи Довідки розрахунку середнього заробітку від 19.04.2017 року № 147.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Державного агентства автомобільних доріг України на користь ОСОБА_4 недораховану заробітну плату у сумі 37 279,85 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до висновку Національного агентства з питань державної служби від 09.06.2017 за результатами службового розслідування, встановлено, що у лютому 2017 року ОСОБА_4 нараховано 5 303,48 грн. (лікарняні); у березні 2017 року - нарахування відсутні; у квітні 2017 року нараховано 7 133,48 грн. (до видачі 5 671,12 грн.): оклад - 310,53 грн., доплата за ранг - 36,84 грн., надбавка за вислугу - 93,16 грн., компенсація за 18 днів невикористаної відпустки - 6 692,95 грн. Також, перевіркою встановлено, що 06 лютого 2017 року ОСОБА_4 виплачено лікарняні на суму 5303,48 грн. виплата всіх сум, що належать при звільненні у сумі 5671,12 грн. проведена 26 квітня 2017 року .

Комісією встановлено, що заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_4 на час перевірки відсутня.

Інших рішень компетентних органів щодо спростування відомостей наведених у вказаних документах матеріали справи не містять у зв'язку заявлені вимоги про стягнення недорахованої заробітної плати у сумі 37 279,85 грн. є необґрунтованими.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Державного агентства автомобільних доріг України на користь ОСОБА_4 компенсацію за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 10 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, зазначена вимога задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову.

Щодо вимоги про зобов'язання Міністерство інфраструктури України відкликати погодження на звільнення ОСОБА_4 з державної служби, колегія суддів зазначає наступне.

Так, колегія суддів вражає що зазначена вимога не підлягає задоволенню з огляду на те, що достатнім для захисту порушених прав позивача та їх поновлення є скасування спірних наказів про переведення та про звільнення ОСОБА_4.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, в порядку ст.371 КАС України, слід допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків з 24.04.2017 року.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів від 10.04.2017 року №168-К щодо переведення ОСОБА_4 та від 21.04.2017 року № 182-К про звільнення позивача. Тому у цій частині позов слід задовольнити. Також, слід поновити позивача на посаді начальника Управління інвестиційної політики та міжнародних зв'язків та стягнути на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу. В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного агентства автомобільних доріг України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 05 червня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

Н.М. Троян