Постанова № 74451745, 31.05.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 рокусправа № 804/6725/17 (суддя Бондар М.В., м. Дніпро)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді-доповідача ОСОБА_1

судді: Іванов С.М. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства “Дніпропетровський завод мостових залізобетонних конструкцій” на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі №804/6725/17 за позовом приватного акціонерного товариства “Дніпропетровський завод мостових залізобетонних конструкцій” до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Дніпропетровський завод мостових залізобетонних конструкцій” 18 жовтня 2017 року звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №217/4.1-4/670 від 10.10.2017 року ГУ Держпраці у Дніпропетровській області.

Позов обґрунтовано тим, що позивач виконав всі вимоги припису №217/4.1-4-165 від 18.09.2017 року про усунення порушень, про що відповідача було сповіщено повідомленням №146 від 29.09.2017 року, що є підставою для звільнення суб’єкта господарювання та його посадових осіб від відповідальності.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що оскаржувана постанова №217/4.1-4/670 від 10.10.2017 року прийнята обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому не підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що в діях позивача відсутній склад правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності, оскільки індексація доходів не входить до терміну “мінімальної державної гарантії в оплаті праці”. При цьому на момент проведення інспекційного відвідування підприємства така індексація була проведена, тобто порушення було виправлено. Позивачем виконано всі вимоги припису №217/4.1-4-165 від 18.09.2017 року, та, враховуючи ч. 11 ст. 7 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, до нього не повинні бути застосовані адміністративні санкції. Крім того, позивач зазначає про те, що відповідач порушив діючий встановлений порядок проведення інспекційного відвідування і перевірки, що анулює юридичні наслідки проведених дій.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач, зазначаючи про безпідставність доводів позивача, просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, яка заперечувала щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги що, на підставі наказу від 12.09.2017 року №119-І та направлення від 13.09.2017 року №184 у період з 15.09.2017 року по 18.09.2017 року ГУ Держпраці у Дніпропетровській області проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю ПрАТ “Дніпропетровський завод мостових залізобетонних конструкцій”, про що складено акт №217/4.1-4 від 18.09.2017 року (т. 1 а.с. 13-35).

За результатами інспекційного відвідування встановлено, що працівникам ПрАТ “Дніпропетровський завод мостових залізобетонних конструкцій” розрахунок та виплата заробітної плати за червень та липень 2017 року здійснювались без індексації заробітної плати в порушення вимог пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України та статті 33 Закону України “Про оплату праці”.

На підставі акта перевірки №217/4.1-4 від 18.09.2017 року відповідачем винесено припис №217/4.1-4-165 від 18.09.2017 року, яким зобов’язано позивача забезпечити виконання та не допускати в подальшому порушення вимог:

- частини 2 статті 84 Кодексу законів про працю України та статті 26 Закону України “Про відпустки” в частині надання працівникам за сімейними обставинами та з інших причин відпусток без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік;

- частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та частини 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 “Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу”, в частині повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу;

- частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України та статті 33 Закону України “Про оплату праці”, в частині індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку (т. 1 а.с. 11-12).

29.09.2017 року позивачем надано до ГУ Держпраці у Дніпропетровській області повідомлення за вх. №5421 про виконання припису №217/4.1-4-165 від 18.09.2017 року, в якому позивачем зазначено, що підприємство не буде надавати відпустки без збереження заробітної плати строком більше ніж 15 календарних днів на рік; повідомлення про прийняття робітників будуть надсилатись на адресу органів ДФС України вчасно; індексація заробітної плати буде проводитись у відповідності до вимог діючого законодавства України. Зазначено, що підприємство заборгованості по заробітній платі не має, заробітна плата за серпень 2017 року виплачена (т. 1 а.с. 38).

10.10.2017 року ГУ Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №217/4.1-4/670, якою накладено штраф на ПрАТ “Дніпропетровський завод мостових залізобетонних конструкцій” у розмірі 1536000 грн. за відсутність індексації заробітної плати за червень та липень 2017 року 48 працівникам цього підприємства (т. 1 а.с.39-42).

Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України, мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 33 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Частиною 1 статті 12 Закону України “Про оплату праці” встановлено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо, встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України “Про оплату праці”, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Частиною 2 статті 2 Закону України “Про оплату праці” визначено, що до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Отже, враховуючи те, що індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою, передбаченою статтею 33 Закону України “Про оплату праці”, Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, вона входить до структури заробітної плати, що також підтверджується підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, відповідно до якого суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з доводом позивача про те, що індексація заробітної плати не входить до терміну “мінімальної державної гарантії в оплаті праці”.

Проте, вирішуючи спірні відносини, суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою той факт, що на час інспекційного відвідування ПАТ «ДЗМЗК» порушення частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України та статті 33 Закону України “Про оплату праці”, в частині індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку були відсутні, у зв’язку з їх самостійним усуненням позивачем.

Так, згідно з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №217/4.1-4/670 від 10.10.2017 року ГУ Держпраці у Дніпропетровській області встановлено, що нарахування індексації грошових доходів працівникам позивача за червень та липень 2017 року здійснено вже під час нарахування заробітної плати за серпень 2017 року (розрахунки “Нарахування/утримання списком №01-0000090 від 31.08.2017 року та “Підсумок нарахувань та утримань за серпень 2017 р.” (т.1 а.с. 41).

Згідно з ч. 6 ст. 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Водночас, статтею 33 Закону України “Про оплату праці” також передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 19 “Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Загальні питання” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. №295 (далі – Порядок № 295) за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно з п 27 цього Порядку № 295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об’єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Положення, що містяться в цих нормах, свідчать про те, що реагуванням на виявленні порушення законодавства про працю є припис про їх усунення, при цьому ці порушення характеризуються їх наявністю на час перевірки. З вказаного вбачається те, що в розумінні Порядку, порушенням законодавства про працю є таке порушення, яке безпосередньо існує на момент перевірки, оскільки воно повинно бути наявним та обов’язковим реагуванням на нього повинен бути припис про його усунення.

Однак, як свідчать наявні в матеріалах справи письмові докази, а саме розрахунки від 31.08.2017 року “нарахування/утримання списком №01-0000088”, “нарахування/утримання списком №01-0000089” та “нарахування/утримання списком №01-0000090” (т.1 а.с. 219-221) та зафіксовано в оскарженій постанові відповідача, на момент проведення інспекційного відвідування порушення у вигляді індексації заробітної плати робітників, згідно з чинним законодавством, було відсутньо, оскільки така індексація була проведена позивачем під час нарахування заробітної плати за серпень 2017 року, тобто до проведення інспекційного відвідування.

Отже, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, яке полягає в не проведенні індексації заробітної плати 48 працівникам позивача за червень та липень 2017 року, на час перевірки, не мало місця, перевіркою встановлено лише факт її несвоєчасного проведення.

Таким чином, припис відповідача, щодо забезпечення виконання та не допуску у подальшому порушень вимог проведення індексації заробітної плати не усуває жодних порушень, у зв’язку з їх відсутністю на час відвідування та не може підміняти собою законодавство України щодо індексації в критерії обов’язковості його виконання.

Згідно з п. 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Отже, заходи щодо притягнення об’єкта відвідування до відповідальності за недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Проте зазначеною нормою, не передбачено застосування таких заходів у разі виявлення порушень, усунутих до інспекційного відвідування.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи свідчать про те, що дійсно позивачем протягом червня – липня 2017 року здійснювалась виплата заробітної плати 48 працівникам без її індексації. Однак, така індексація була проведена позивачем до його перевірки уповноваженими посадовими особами відповідача.

Згідно з абз. 7 п. 4 постанови КМУ від 17 липня 2003 року № 1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення” у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Отже, належним заходом реагування, відповідно до законодавства, на несвоєчасну індексацію заробітної плати, в цьому випадку, є здійснення відповідної компенсації.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні особи, які використовують найману працю, у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці несуть відповідальність у вигляді штрафу - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 17 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі (далі – Конвенція), ратифікованою Законом України “Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі” від 08.09.2014 року № 1985-ІV інспектори праці можуть на свій розсуд вирішити питання щодо того, чи слід робити попередження або давати пораду замість того, щоб порушувати або рекомендувати порушити переслідування.

Частина 1 статті 9 Конституції України встановлює, що “Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” у разі розбіжності правил міжнародного договору України з правилами внутрішнього законодавства України слід застосовувати правила міжнародного договору.

Отже, при вирішення питання про застосування штрафу у розмірі 1536000 грн. до позивача у зв’язку з встановленням факту того, що загальна сума коштів індексації грошових доходів громадян, не нарахованих та виплачених працівникам позивача за червень та липень 2017 року складає 2928,57 грн. за кожний місяць, відповідач повинен був вирішити питання щодо того, чи слід робити попередження або давати пораду замість того, щоб порушувати або рекомендувати порушити переслідування.

Проте, згідно з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №217/4.1-4/670 від 10.10.2017 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області безальтернативно було застосовано максимальну суму штрафу, передбачену абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП, без жодного обґрунтування того, чому застосовується саме таке переслідування замість можливого застосування попередження або поради.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 53 Рішення ЄСПЛ у справі “Суханов та Ільченко проти України” від 26 вересня 2014 року, першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Легітимною метою вважається національна та громадська безпека, запобігання злочинам або заворушенням, забезпечення економічного добробуту, захист здоров'я і моралі, прав і свобод інших осіб, захист репутації, запобігання розголошення конференційної інформації, підтримка авторитету та безсторонності суду, контроль за користуванням майном відповідно до суспільних інтересів, забезпечення сплати податків, чи інших зборів або штрафів.

Згідно з п.47,49 Рішення ЄСПЛ у справі “"Україна-Тюмень" проти України” (Ukraine-Tyumen v. Ukraine) від 22 листопада 2007 року, заява 22603/02, стаття 1 Першого протоколу (994_535) містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.... Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі.

Згідно із п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Щокін проти України” (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.

Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що сам факт того, що загальна сума коштів індексації грошових доходів громадян, не нарахованих та виплачених працівникам позивачем за червень та липень 2017 року складає 2928,57 грн. за кожний місяць, не можна вважати достатнім для прийняття оскарженого рішення про застосування штрафу у розмірі 1536000 грн., оскільки розмір такого покарання не відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини та порушує принцип мирного володіння майном.

Таке втручання у право власності не забезпечує “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи, хоча і здійснено на підставі закону.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)…

Натомість, на думку колегії суддів, оскаржене рішення відповідача зазначеним принципам не відповідає, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем встановленого порядку проведення інспекційного відвідування і перевірки, що анулює юридичні наслідки проведених дій, суд апеляційної інстанції зазначає, що процедурні порушення є підставою для не допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, особою, стосовно якої така перевірка призначена. Між ти позивачем було допущено уповноважену особу відповідача до проведення інспекційного відвідування.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову, судові витрати позивачу підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України. Отже, на користь позивача з Державного бюджету України підлягає стягненню 57600 грн. судового збору, сплаченого при поданні адміністративного позову та апеляційної скарги, виходячи з розрахунку 23040 грн. + 34560 грн. = 57600 грн..

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови, якою позов слід задовольнити повністю.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктом 4 частини 1 статті 317, статтями 321, 322, 327, 328 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “Дніпропетровський завод мостових залізобетонних конструкцій” – задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі №804/6725/17 – скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №217/4.1-4/670 від 10.10.2017 року Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства “Дніпропетровський завод мостових залізобетонних конструкцій” в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 57600 (п’ятдесят сім тисяч шістсот ) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до статей 328, 329 КАС України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 31 травня 2018 року.

Повне судове рішення складено 05 червня 2018 року.

Головуючий В.Є. Чередниченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко