Рішення № 74450884, 31.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 травня 2018 року № 826/1755/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" доГоловного управління Державної служби з питань праці у Київській області про визнання протиправним та скасування Постанови № 52 від 11.01.2018 , В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної служби з питань праці у Київський області про визнання протиправним та скасування постанови Головного управління Державної служби з питань праці у Київський області про накладення штрафу уповноваженими особами № 52 від 11.01.2018 та припису Головного управління Державної служби з питань праці у Київський області № 26-151/1444-989 від 27.12.2017.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.02.2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами та припис підлягають скасуванню, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, не підкріплені доказами та винесені з порушенням встановленого порядку.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог зазначивши, що при вирішенні питання про накладення штрафу на позивача діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу Головного управління Держпраці у Київській області надійшов лист Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.11.2017 року №12/35-8586 та звернення ОСОБА_1 від 16.11.2017 року.

Для забезпечення розгляду вищезазначеного звернення Головним управлінням видано наказ про проведення інспекційного відвідування(невиїзного інспектування) від 08.12.2017 року №3105 та направлення на перевірку від 08.12.2017 року №2694 у період часу з 18.12.2017 року по 28.12.2017 року.

За результатами вказаної перевірки було складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-151/1444.

Згідно акту перевірки зроблено висновок про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України - адміністрацією ТОВ «Споживчий центр» порушуються строки виплати заробітної плати працівникам підприємства. Так, наприклад відповідно до листа директора відділення ПАТ «Альфа-Банк» «Київське №4» Корхової Л.В.від 22.12.2017 року №97558-23.1-б/б встановлено, що заробітна плата у ТОВ «Споживчий центр» за квітень 2017 ОСОБА_1 виплачена 18.04.2017 року (аванс) та 05.05.207 року (заробітна плата за квітень 2017 року); за червень 207 року заробітна плата виплачена 16.06.2017 (аванс) та 05.07.2017 року (заробітна плата за червень 2017 року), тобто через проміжок часу, що перевищує шістнадцять календарних днів (розрахункові відомості за квітень, червень 2017 року та лист директора відділення ПАТ «Альфа-Банк» «Київське №4» Корхової Л.В. від 22.12.2017 №97558-23.1-б/б).

27 грудня 2017 року на підставі акту перевірки винесено припис № 26-151/1444-989, згідно якою зазначено про виявлене порушення таприписано дотримуватись вимог ч.1 ст. 115 КЗпП України.

11 січня 2018 року прийнято постанову про накладення штрафу № 52, згідно якої на позивача за порушення вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, на підставі пп.54 п.4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2015 року №96, та абз.8 ч.2 ст. 265 КЗпП накладено штраф у розмірі 3200 грн.

Позивач вважаючи винесені щодо нього постанову та припис протиправними, звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон №877-V).

Так, за приписами ст. 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

У відповідності до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (надалі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

В силу положень п.п. 6 п. 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

У свою чергу ГУ Держпраці у Київській області є таким територіальним управлінням, юрисдикція якого поширюється на Київську область та місто Київ.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 26.04.2017 року № 295, якою, зокрема, затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295).

Відповідно до п.2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.

Суд зауважує, що в ч. 3 ст. 7 цього ж Закону зазначено, що у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначається, зокрема, форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо). Таким чином, з аналізу приписів абз.3 ст.1 та ч.3 ст.7 Закону №877-V слідує, що Закон містить різні переліки форм заходів контролю, серед яких є і така форма, як інспектування. Крім того, конструкція норми ч.3 ст.7 Закону свідчить про те, що законом не визначений вичерпний перелік таких заходів та інша назва контрольного заходу, прямо не зазначена в тексті Закону, не суперечить його вимогам, через що посилання представника позивача на те, що у чинному законодавстві відсутня така форма контролю, як інспекційне відвідування, не знаходить правого обґрунтування.

Поряд з цим, основні засади здійснення контролю за додержанням законодавства про працю визначені Конвенцією МОП № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі ратифікованої Україною Законом № 1985-IV від 08.09.2004 року, яка є частиною національного законодавства України та застосовується в порядку передбаченому Законом України «Про міжнародні договори України».

Відповідно до ст. 12 Конвенції МОП № 81 інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право:

-безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції;

-проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та

-здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема:

-наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм;

-вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги;

-зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами;

-вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Так, відповідно до п.п. 1 п. 5 Порядку № 295 інспекційне відвідування проводиться на підставі звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Щодо висновків акту перевірки по суті та оскаржуваних постанови та припису суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 115 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до положень статті 35 Закону № 108/95-ВР обов'язок здійснення контролю за додержанням законодавства про оплату праці покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (пункт 1 частини першої статті 35 Закону № 108/95-ВР).

Згідно з частинами першою, другою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу:

порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання даної норми Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 року №509 затвердив Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до пунктів 3 - 7 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 4 Порядку № 509).

Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника (пункт 6 Порядку № 509).

Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7 Порядку № 509).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 509 за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

У даному випадку спірним питанням є правомірність/неправомірність прийнятих відповідачем постанов про накладення на позивачку штрафів з підстав наявності/відсутності фактів вчинення порушень законодавства про працю.

В ході судового розгляду справи встановлено, що в період з квітня по липень 2017 року мали місце факти порушення виплати стоків виплати заробітної плати ОСОБА_1 , чим порушено вимогу Закону щодо виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Проте, суд не погоджується з твердженнями відповідача, оскільки, як вбачається з наданого позивачем листа від 22.12.2017 року №97558-23.1-б/б та відомостей про виплату грошей, які наявні в матеріалах справи, перерахування коштів з рахунку ТОВ «Споживчий центр» на рахунок працівників та ОСОБА_1 згідно з платіжними відомостями відбувалось двічі на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Вказане є підставою для висновку про невідповідність вимогам законодавства оскаржуваних припису та постанови.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкту владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби з питань праці у Київський області судові витрати в розмірі 3524,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Державної служби з питань праці у Київський області про накладення штрафу уповноваженими особами № 52 від 11.01.2018.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Державної служби з питань праці у Київський області № 26-151/1444-989 від 27.12.2017.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" 3524,00 грн. сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби з питань праці у Київський області.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа