Рішення № 74449644, 23.05.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23.05.2018 р. справа №820/2841/18 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,

представника позивача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Астрон+" до Головного управління ДФС у Харківській області про1) скасування наказу ГУДФС у Харківській області №1551 від 07.03.2018 р. "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Астрон+"; 2) скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000531412 від 19.04.2018 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 331538,75 грн., в т.ч. основний платіж у сумі 295368,00 грн., штрафні санкції у сумі - 36170,75 грн.; 3) скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000541412 від 19.04.2018 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 410986,25 грн., в т.ч. основний платіж у сумі 328789,00 грн., штрафні санкції у сумі - 82197,25 грн., -встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрон+», у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) скасування наказу ГУДФС у Харківській області №1551 від 07.03.2018 р. "Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Астрон+"; 2) скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000531412 від 19.04.2018 р. 3) скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000541412 від 19.04.2018 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не вчиняв податкового правопорушення, яке викладено в акті перевірки. Стверджував, що спірне рішення суб’єкта владних повноважень вмотивовано помилковими судженнями, факт вчинення податкового правопорушення є вигаданим, при справлянні податку на додану вартість платник неухильно дотримувався вимог закону. Посилаючись на ці міркування, представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що проведеною перевіркою не підтверджено реальності господарських зносин між платником та контрагентом - постачальником з огляду на відомості узагальненої податкової інформації по контрагенту, а також існування розпочатого досудовим розслідуванням кримінального провадження за подією створення і діяльності контрагента. Стверджував, що фактично мало місце використання в господарській діяльності товарів, джерело походження яких не встановлено. Посилаючись на ці міркування, представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Астрон+» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р.

Результати перевірки оформлені актом від 30.03.2018р. № 1152/20-40-14-12-11/32030193.

У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення платником порушень: п.134.1 ст.134, абз. «а» п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України за рахунок включення до складу витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ виписаних ТОВ «Прем’єр Папір» видаткових та податкових накладних за господарськими операціями, котрих у дійсності не відбувалось.

19.04.2018р. з посиланням на названий акт відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, прийняв податкове повідомлення-рішення № 00000531412 про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток у загальному розмірі 331.538,75 грн. (основний платіж – 295.368,00грн., штраф – 36.170,75грн.) та податкове повідомлення-рішення № 00000541412 про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 410.986,25 грн. (основний платіж – 328.789,00грн., штраф – 82.197,25 грн.).

Вирішуючи спір, суд відзначає, що з 15.12.2017 р. правила судової перевірки відповідності закону рішень владних суб’єктів (у тому числі і рішень з приводу нарахування платникам податків податкових зобов’язань) визначаються, насамперед, ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 77 та ч. 4 ст. 242 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р.).

У кореспонденції зі ст.ст. 6, 8, 19 Конституції України зміст наведених норм закону, на думку суду, означає, що у ході такої перевірки первісно належить визначитись із спроможністю мотивів рішення (як юридичних, так і фактичних) владного суб’єкта, дотриманням владним суб’єктом процедури реалізації управлінської функції (що має юридичне значення для допустимості добутих ним доказів), співвідносністю використаних владним суб’єктом аргументів з визначеним законом складом юридичного діяння, вчинення якого зумовило прийняття спірного рішення, тобто встановити рівень обґрунтованості поза розумним сумнівом висунутих владним суб’єктом звинувачень (задекларованих претензій) і лише після цього вдаватись до встановлення дійсних обставин об’єктивної істини.

У разі ж явної та очевидної необґрунтованості висунутого звинувачення у скоєнні податкового правопорушення, встановлення судом дійсних фактичних обставин спірних правовідносин видається за неможливе, позаяк з невідворотністю спричиняє зміну підстав прийняття податкового повідомлення - рішення і мотивування спірного рішення тими іншими обставинами та за тієї їх юридичної кваліфікації, котра насправді не здійснювалась контролюючим органом.

Судом з’ясовано, що спір склався з приводу належності виконання особою податкового обов’язку з податку на додану вартість в частині правильності визначення суми податкового зобов’язання, а також належності виконання особою податкового обов’язку з податку на прибуток в частині правильності визначення суми податкового зобов’язання у зносинах з ТОВ «Прем’єр Папір».

Розв’язуючи спір в частині вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення №00000531412 від 19.04.2018 р., суд відмічає, що з 01.01.2011 року правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість унормовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Аналізуючи положення норм розділу V Податкового кодексу України, в кореспонденції з приписами ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов’язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб’єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Реєстрі податкових накладних.

Як з’ясовано судом, юридичним мотивом для винесення оскарженого рішення владний суб’єкт обрав положення абз. «а» п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, а фактичним мотивом послугувало судження контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції.

Фактичні мотиви владного суб’єкта ґрунтуються на обставинах відсутності товарно-транспортних накладних, відомостях Результатів опрацювання узагальненої податкової інформації відносно контрагента-постачальника, відомостях процесуальних рішень досудового розслідування у кримінальному провадженні по справі Червонозаводського районного суду м. Харкова №646/2619/17.

Визначаючись з приводу юридичного значення Результатів опрацювання узагальненої податкової інформації як доказу вчинення особою податкового правопорушення суд зазначає, що вказаний документ не передбачений нормами Податкового кодексу України, а відтак, не може бути складений контролюючими органами відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Отже, такий документ є одночасно і неналежним, і недопустимим доказом вчинення податкового правопорушення.

Посилання владного суб’єкта на положення ст.ст. 72-74 Податкового кодексу України з цього приводу судом відхиляються, адже ці норми кодексу на надають контролюючим органам повноваження на складання офіційних письмових документів за результатами опрацювання податкової інформації.

При цьому, положеннями ст. 72 Податкового кодексу України збір податкової інформації передбачений з метою інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу, а не у цілях обґрунтування рішень контролюючого органу про визначення податкових зобов’язань платника податків.

Це правило повністю кореспондує приписам абз. 5 п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, де зазначено, що контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Таким чином, підставою для висновків контролюючого органу про вчинення особою податкового правопорушення згідно з законом є виключно діючий акт перевірки, за яким винесено податкове повідомлення-рішення, а не письмові документи контролюючого органу за результатами опрацювання податкової інформації.

З огляду на викладені міркування, суд приходить до переконання, що складений контролюючим органом офіційний письмовий документу у формі Результатів опрацювання узагальненої податкової інформації як доказу вчинення особою податкового правопорушення або у формі Узагальнення податкової інформації, або у формі Довідки про узагальнення податкової інформації не може бути кваліфікований як доказ вчинення особою податкового правопорушення як доказу вчинення особою податкового правопорушення

Суд вважає, що і відомості процесуальних документів досудового розслідування у кримінальному провадженні також не можуть бути кваліфіковані як належні та допустимі докази вчинення податкового правопорушення, адже означені документи містять не остаточну юридичну оцінку певних обставин органами судової влади, а лише визнання судом обґрунтованості припущень органів досудового розслідування про можливість (ймовірність) вчинення протиправних діянь.

Таким чином, використані контролюючим органом у спірних правовідносинах аргументи та документи за своїм характером, змістом та призначенням об’єктивно не здатні довести факту вчинення особою податкового правопорушення.

З цих міркувань спірне рішення владного суб’єкта підлягає скасуванню.

Разом з тим, оскільки платником податків за власною волею подано до суду документи на спростування факту вчинення податкового правопорушення, суд не знаходить підстав для неврахування цих документів при розв’язанні спору по суті.

Так, на підтвердження доводів про відсутність податкового правопорушення позивачем подано 1) вчинені з ТОВ «Прем’єр Папір» договори купівлі-продажу від 15.11.2011р. № 023/Х та від 01.12.2015р. № 07/Х; 2) виписані даним постачальником видаткові накладні № Пр-0000164 від 26.04.2016 р. на суму 16240,38 грн. (у т.ч. ПДВ – 2706,73 грн.), № Пр-0000165 від 26.04.2016 р. на суму 35318,71 грн. (у т.ч. ПДВ – 5886,45 грн.), № Пр-0000164 від 26.04.2016 р. на суму 16240,38 грн. (у т.ч. ПДВ – 2706,73 грн.), № Пр-0000178 від 04.05.2016 р. на суму 17294,26 грн. (у т.ч. ПДВ – 2882,38 грн.), № Пр-0000198 від 25.05.2016 р. на суму 31159,92 грн. (у т.ч. ПДВ – 5193,32 грн.), № Пр-0000199 від 26.05.2016 р. на суму 16899,56 грн. (у т.ч. ПДВ – 2816,59 грн.), № Пр-0000215 від 08.06.2016 р. на суму 203002,63 грн. (у т.ч. ПДВ – 33833,77 грн.), № Пр-0000225 від 13.06.2016 р. на суму 33623,04 грн. (у т.ч. ПДВ – 5603,84 грн.), № Пр-0000226 від 14.06.2016 р. на суму 32842,20 грн. (у т.ч. ПДВ – 5473,70 грн.), № Пр-0000241 від 29.06.2016 р. на суму 31445,11 грн. (у т.ч. ПДВ – 5240,85 грн.), № Пр-0000262 від 08.07.2016 р. на суму 15926,74 грн. (у т.ч. ПДВ – 2654,46 грн.), № Пр-0000260 від 08.07.2016 р. на суму 15592,46 грн. (у т.ч. ПДВ – 2598,74 грн.), № Пр-0000278 від 18.07.2016 р. на суму 15572,46 грн. (у т.ч. ПДВ – 2595,41 грн.), № Пр-0000285 від 20.07.2016 р. на суму 51294,17 грн. (у т.ч. ПДВ – 8549,03 грн.), № Пр-0000294 від 27.07.2016 р. на суму 15536,52 грн. (у т.ч. ПДВ – 2589,42 грн.), № Пр-0000320 від 11.08.2016 р. на суму 32459,47 грн. (у т.ч. ПДВ – 5409,91 грн.), № Пр-0000423 від 15.09.2016 р. на суму 147572,78 грн. (у т.ч. ПДВ – 24595,56 грн.), № Пр-0000320 від 11.08.2016 р. на суму 32459,47 грн. (у т.ч. ПДВ – 5409,91 грн.), № Пр-0000467 від 30.09.2016 р. на суму 17481,12 грн. (у т.ч. ПДВ – 2913,52 грн.), № Пр-0000179 від 10.05.2016 р. на суму 17094,66 грн. (у т.ч. ПДВ – 2849,11 грн.), № Пр-0000320 від 11.08.2016 р. на суму 32459,47 грн. (у т.ч. ПДВ – 5409,91 грн.), № Пр-0000314 від 09.08.2016 р. на суму 16009,32 грн. (у т.ч. ПДВ – 2668,22 грн.), № Пр-0000318 від 10.08.2016 р. на суму 107961,42 грн. (у т.ч. ПДВ – 17993,57 грн.), № Пр-0000554 від 27.10.2015 р. на суму 117718,06 грн. (у т.ч. ПДВ – 19619,68 грн.), № Пр-0000374 від 08.07.2015 р. на суму 28474,08 грн. (у т.ч. ПДВ – 4745,68 грн.), № Пр-0000385 від 20.07.2015 р. на суму 43871,87 грн. (у т.ч. ПДВ – 7311,98 грн.), № Пр-0000390 від 22.07.2015 р. на суму 16144,13 грн. (у т.ч. ПДВ – 2690,69 грн.), № Пр-0000435 від 17.08.2015 р. на суму 97759,66 грн. (у т.ч. ПДВ – 16293,28 грн.), № Пр-0000443 від 20.08.2015 р. на суму 14245,38 грн. (у т.ч. ПДВ – 2374,23 грн.), № Пр-0000486 від 08.09.2015 р. на суму грн. (у т.ч. ПДВ – 5409,91 грн.), № Пр-0000491 від 10.09.2015 р. на суму 14010,92 грн. (у т.ч. ПДВ – 2335,15 грн.), № Пр-0000498 від 16.09.2016 р. на суму 128661,78 грн. (у т.ч. ПДВ – 21443,63 грн.), № Пр-0000504 від 18.09.2015 р. на суму 14315,92 грн. (у т.ч. ПДВ – 2385,99 грн.), № Пр-0000512 від 29.09.2015 р. на суму 42560 грн. (у т.ч. ПДВ – 7093,33 грн.), № Пр-0000517 від 02.10.2015 р. на суму 134439,79 грн. (у т.ч. ПДВ – 22406,63 грн.), № Пр-0000541 від 21.10.2015 р. на суму 27405,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 4567,50 грн.), № Пр-0000558 від 30.10.2015 р. на суму 69998,20 грн. (у т.ч. ПДВ – 11666,37 грн.), № Пр-0000572 від 06.11.2015 р. на суму 28099,51 грн. (у т.ч. ПДВ – 4683,25 грн.), № Пр-0000584 від 11.11.2015 р. на суму 28320,34 грн. (у т.ч. ПДВ – 4720,06 грн.), № Пр-0000616 від 03.12.2015 р. на суму 13850,62 грн. (у т.ч. ПДВ – 2308,44 грн.), № Пр-0000631 від 11.12.2015 р. на суму 84407,04 грн. (у т.ч. ПДВ – 14067,84 грн.), № Пр-0000658 від 28.12.2015 р. на суму 71173,99 грн. (у т.ч. ПДВ – 11862,33 грн.), № Пр-0000213 від 13.01.2016 р. на суму 15807,96 грн. (у т.ч. ПДВ – 2634,66 грн.), № Пр-0000090 від 01.03.2016 р. на суму 49085,50 грн. (у т.ч. ПДВ – 8174,25 грн.), № Пр-0000097 від 03.03.2016 р. на суму 17619,42 грн. (у т.ч. ПДВ – 2936,57 грн.), № Пр-0000098 від 11.03.2016 р. на суму 33862,42 грн. (у т.ч. ПДВ – 5643,74 грн.), № Пр-0000103 від 15.03.2016 р. на суму 142948,50 грн. (у т.ч. ПДВ – 23824,75 грн.); 3) документи про фізичне переміщення товару, а саме товарно-транспортні накладні: №Пр-0000374-1 від 08.07.2015 р., №Пр-0000374-2 від 08.07.2015 р., №Пр-0000385-1 від 20.07.2015 р., №Пр-0000385-2 від 20.07.2015 р., №Пр-0000385-3 від 20.07.2015 р., №Пр-0000390 від 22.07.2015 р., №Пр-0000435-1 від 17.08.2015 р., №Пр-0000435-2 від 17.08.2015 р., №Пр-0000435-5 від 17.08.2015 р., №Пр-0000435-4 від 17.08.2015 р., №Пр-0000435-3 від 17.08.2015 р., №Пр-0000435-6 від 18.08.2015 р., №Пр-0000435-7 від 18.08.2015 р., №Пр-0000443 від 20.08.2015 р., №Пр-0000491 від 10.09.2015 р., №Пр-0000517-4 від 02.10.2015 р., №Пр-0000517-3 від 02.10.2015 р., №Пр-0000517-2 від 02.10.2015 р., №Пр-0000517-1 від 02.10.2015 р., №Пр-0000517-8 від 05.10.2015 р., №Пр-0000517-7 від 05.10.2015 р., №Пр-0000517-6 від 05.10.2015 р., №Пр-0000517-5 від 05.10.2015 р., №Пр-0000541-1 від 21.10.2015 р., №Пр-0000541-2 від 21.10.2015 р., №Пр-0000558-1 від 30.10.2015 р., №Пр-0000558-2 від 30.10.2015 р., №Пр-0000558-3 від 30.10.2015 р, №Пр-0000558-4 від 30.10.2015 р., №Пр-0000558-5 від 30.10.2015 р., №Пр-0000572-1 від 05.11.2015 р., №Пр-0000572-2 від 05.11.2015 р., №Пр-0000584-2 від 11.11.2015 р., №Пр-0000616 від 03.12.2015 р., №Пр-0000631-1 від 11.12.2015 р., №Пр-0000631-2 від 11.12.2015 р., №Пр-0000631-3 від 11.12.2015 р., №Пр-0000631-4 від 14.12.2015 р., №Пр-0000631-5 від 14.12.2015 р., №Пр-0000631-6 від 14.12.2015 р., №Пр-0000658-1 від 28.12.2015 р., №Пр-00000013 від 13.01.2016 р., №Пр-00000090-1 від 01.03.2016 р., №Пр-00000090-3 від 01.03.2016 р., №Пр-00000097 від 03.03.2016 р., №Пр-00000098-1 від 11.03.2016 р., №Пр-0000103-1 від 15.03.2016 р., №Пр-0000103-9 від 16.03.2016 р., №Пр-0000103-6 від 16.03.2016 р., №Пр-0000103-7 від 16.03.2016 р., №Пр-00000164 від 26.04.2016 р., №Пр-00000165-1 від 26.04.2016 р., №Пр-00000165-2 від 26.04.2016 р., №Пр-00000178 від 04.05.2016 р., №Пр-00000179 від 10.05.2016 р., №Пр-00000198-1 від 25.05.2016 р., №Пр-00000198-2 від 25.05.2016 р., №Пр-00000199 від 26.05.2016 р., №Пр-0000215-1 від 08.06.2016 р., №Пр-0000215-2 від 08.06.2016 р., №Пр-0000215-3 від 08.06.2016 р., №Пр-0000215-4 від 08.06.2016 р., №Пр-0000215-5 від 08.06.2016 р., №Пр-0000215-6 від 09.06.2016 р., №Пр-0000215-7 від 09.06.2016 р., №Пр-0000215-8 від 09.06.2016 р., №Пр-0000215-9 від 09.06.2016 р., №Пр-0000215-10 від 09.06.2016 р., №Пр-0000215-11 від 10.06.2016 р., №Пр-0000215-12 від 10.06.2016 р., №Пр-00000225-1 від 13.06.2016 р., №Пр-00000225-2 від 13.06.2016 р ., №Пр-00000226-1 від 14.06.2016 р., №Пр-00000241-1 від 29.06.2016 р., №Пр-00000241-2 від 29.06.2016 р ., №Пр-00000262 від 08.07.2016 р., №Пр-00000260 від 08.07.2016 р., №Пр-00000278 від 18.07.2016 р., №Пр-00000285-1 від 20.07.2016 р., №Пр-00000285-2 від 20.07.2016 р., №Пр-00000294 від 27.07.2016 р., №Пр-0000318-1 від 10.08.2016 р., №Пр-0000318-2 від 10.08.2016 р., №Пр-0000318-3 від 10.08.2016 р., №Пр-0000318-4 від 11.08.2016 р., №Пр-0000318-5 від 10.08.2016 р., №Пр-0000318-6 від 11.08.2016 р., №Пр-0000318-7 від 11.08.2016р., №Пр-00000320-1 від 11.08.2016 р., №Пр-00000320-2 від 11.08.2016 р.; 4) документи про виконання зобов’язань з оплати вартості товару, а саме: платіжні доручення від 20.01.2015 р. №1652 на суму 68067,06 грн., від 21.01.2015 р. №1656 на суму 40000,00 грн., від 29.01.2015 р. №1688 на суму 30739,54 грн., від 12.02.2015 р. №1783 на суму 99959,42 грн., від 13.03.2015 р. №1949 на суму 13894,74 грн. від 17.03.2015 р. №1972 на суму 97359,30 грн., від 26.03.2015 р. №2025 на суму 16562,56 грн., від 27.03.2015 р. №2034 на суму 30406,99 грн., від 15.04.2015 р. №2123 на суму 29998,08 грн., від 17.04.2015 р. №2137 на суму 15514,26 грн., від 22.04.2015 р. №2152 на суму 14312,70 грн., від 23.04.2015 р. №2176 на суму 15443,58 грн., від 30.04.2015 р. №2206 на суму 15847,80 грн., від 02.06.2015 р. №2358 на суму 123884,03 грн., від 05.06.2015 р. №2388 на суму 28748,50 грн., від 17.06.2015 р. №2452на суму 38084,04 грн., від 18.06.2015 р. №2460 на суму 28874,21 грн., від 26.06.2015 р. №2507 на суму 29004,10 грн., від 07.07.2015 р. №2551 на суму 28474,08 грн., від 20.07.2015 р. №2611 на суму 43871,87 грн., від 21.07.2015 р. №2620 на суму 16144,13 грн., від 17.08.2015 р. №2757 на суму 57759,66 грн., від 17.08.2015 р. №2768 на суму 40000,00 грн., від 20.08.2015 р. №2776 на суму 14245,38 грн., від 08.09.2015 р. №2905 на суму 29112,72 грн., від 10.09.2015 р. №2918 на суму 14010,92 грн., від 16.09.2015 р. №2959 на суму 38661,78 грн., від 17.09.2015 р. №2962 на суму 50000,00 грн., від 18.09.2015 р. №2966 на суму 14315,92 грн., від 18.09.2015 р. №2969 на суму 40000,00 грн., від 28.09.2015 р. №3021 на суму 42560,00 грн., від 30.09.2015 р. №3027 на суму 132741,60 грн., від 05.10.2015 р. №3038 на суму 1698,19 грн., від 19.10.2015 р. №3139 на суму 15405,00 грн., від 20.10.2015 р. №3141 на суму 12000,00 грн., від 26.10.2015 р. №3204 на суму 117718,06 грн., від 29.10.2015 р. №3234 на суму 69998,20 грн., від 03.11.2015 р. №3254 на суму 28099,51 грн., від 10.11.2015 р. №3306 на суму 28320,34 грн., від 03.12.2015 р. №3472 на суму 13850,62 грн., від 10.12.2015 р. №3526 на суму 84407,04 грн., від 25.12.2015 р. №3644 на суму 71173,99 грн., від 12.012016 р. №3726 на суму 15807,96 грн., від 29.02.2016 р. №3966 на суму 9045,50 грн., від 01.03.2016 р. №3990 на суму 40000,00 грн., від 04.03.2016 р. №4024 на суму 17619,42 грн., від 10.03.2016 р. №4033 на суму 60000,00 грн., від 11.03.2016 р. №4036 на суму 20000,00 грн., від 11.03.2016 р. №4037 на суму 20000,00 грн., від 14.03.2016 р. №4053 від 13862,42 грн., від 14.03.2016 р. №4054 на суму 30000,00 грн., від 15.03.2016 р. №4066 на суму 32948,50 грн., від 25.04.2016 р. №4344 на суму 16240,38 грн., від 26.04.2016 р. №4352 на суму 35318,71 грн., від 04.05.2016 р. №4402 на суму 17294,26 грн., від 10.05.2016 р. №4428 на суму 17094,66 грн., від 25.05.2016 р. №4530 на суму 31159,92 грн., від 27.05.2016 р. №4555 на суму 16899,56 грн., від 07.06.2016 р. №4614 на суму 203002,63 грн., від 13.06.2016 р. №4647 на суму 33623,04 грн., від 15.06.2016 р. №4663 на суму 32824,20 грн., від 29.06.2016 р. №4740 на суму 31445,11 грн., від 08.07.2016 р. №4818 на суму 15592,46 грн., від 08.07.2016 р. №4822 на суму 15926,74 грн., від 18.07.2016 р. №4868 на суму 15572,46 грн., від 20.07.2016 р. №4883 на суму 51294,17 грн., від 27.07.2016 р. №4936 на суму 15536,52 грн., від 09.08.2016 р. №5019 на суму 16009,32 грн., від 10.08.2016 р. №5024 на суму 107961,42 грн., від 11.08.2016 р. №5031 на суму 32459,47 грн., від 15.09.2016 р. №5209 на суму 147572,78 грн., від 30.09.2016 р. №5286 на суму 17481,12 грн.

Розв’язуючи спір, суд бере до уваги, що обставини належності оформлення первинних документів, обставини реєстрації складених контрагентом - постачальником податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, обставини оплати вартості товару контролюючим органом ані в ході проведення перевірки, ані у ході судового засідання не заперечувались.

Оглянувши перелічені вище докази, суд відмічає, що надані платником документи не містять дефектів форми, змісту, підстав походження, котрі б у силу приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України позбавляли ці документи юридичної сили і доказовості.

Суд не знаходить підстав для залишення поза увагою того факту, що відносно зазначених договорів контролюючим органом не реалізовувалась управлінська функція згідно з п. 20.1.30 ст. 20 Податкового кодексу України, позов про визнання договору недійсним або про застосування наслідків нікчемного правочину не подавався, а відтак, зазначені правочини є діючим.

Тому суд вважає, що обрані контролюючим органом мотиви для кваліфікації події зносин як податкового правопорушення та зібрані ним фактичні дані не доводять нікчемності цих правочинів.

Більше того, самостійно визнана контролюючим органом обставина реальності товарів та відсутність жодних (навіть щонайменших) ознак пов’язаності сторін правочину та узгодженості свідомих навмисних дій сторін правочинів, спрямованих на реалізацію наміру з безпідставного одержання податкової вигоди, на думку суду, має бути урахована як недоведеність факту вчинення податкового правопорушення за цим епізодом.

Окремо суд вважає за необхідне наголосити на визнаній контролюючим органом обставині реєстрації виписаних контрагентом позивача податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що неможливо без одержання уповноваженими службовими чи посадовими особами платника податків електронного цифрового підпису, укладання договору про визнання електронних документів та невжиття податковою інспекцією будь-яких заходів з припинення дії згаданого договору.

Так, розглядаючи справу, суд окремо та безвідносно до викладених вище мотивів бере до уваги положення п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, де вказано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписи даної норми кодексу кореспондують положенням абз. 1 п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно з якими на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Абзацами 1 та 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України також передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (абз. 1 п. 201.10 ст. 201). Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 2 п. 201.10 ст. 201).

Положення перелічених норм кодексу у системному поєднанні з ст.ст. 42, 46, 49, 200-1 Податкового кодексу України, на думку суду, означають запровадження Державою такого механізму адміністрування податку на додану вартість, при якому Держава в особі контролюючого органу здатна здійснювати майже тотальний контроль за діяльністю платників податків, котрі виконують податкові зобов’язання платників ПДВ за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку у межах укладених договорів про визнання електронних документів.

Таким чином, суд вважає, що наявність в Єдиному реєстрі податкових накладних складеної постачальником та зареєстрованої податкової накладної звільняє покупця – отримувача цієї накладної від будь-якої відповідальності як платника ПДВ за виключенням випадку вжиття з цим постачальником взаємоузгоджених зловмисних (тобто протиправних) свідомих дій з неправомірного одержання податкової вигоди, тобто за своєю правовою суттю співучасті у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 191, 205, 209, 212 Кримінального кодексу України.

Доказів наявності таких обставин у спірних правовідносинах сторонами справи до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.ст. 11 і 69 КАС України не виявлено.

Доводи платника про подальше використання товару у власній господарській діяльності не спростовані контролюючим органом у ході розгляду справи за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України. Владний суб’єкт не подав до суду переконливих, достатніх, належних та допустимих доказів одержання позивачем товару з іншого джерела, ніж від контрагента – постачальника.

Розглядаючи спір по суті, суд вважає за необхідне повторно повернутись до обставини використання контролюючим органом у ході проведеної перевірки Результатів зібраної податкової інформації суд додатково зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для відповідача як контролюючого органу порядок, підстави та спосіб дій з реалізації контролю за додержанням податкової дисципліни з 01.01.2011 р. визначений Податковим кодексом України.

Норми вказаного акту законодавства не дають жодних правових підстав та повноважень контролюючим органам на складання офіційних письмових документів у формі Результатів опрацювання зібраної податкової інформації. Такого способу дій контролюючого органу Податковий кодекс України не визначає.

З огляду на викладене суд вважає, що контролюючий орган не позбавлений можливості для зручності чи в інших цілях оптимізації виконання функції контролю складати будь-які письмові документи, у тому числі і у вигляді Результатів опрацювання зібраної податкової інформації, проте за жодних обставин ці документи не можуть слугувати доказами для звинувачення платника податків у вчиненні податкового правопорушення.

Вказаний документ, на думку суду, також не може бути доказом обґрунтованості висунутого платнику податків обвинувачення у вчиненні податкового правопорушення також і з огляду на положення абз. 5 п. 86.6 ст. 86 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до вказаної норми кодексу контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акту перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Отже, законодавець чітко і однозначно вказав, що навіть той офіційний письмовий документ, складання якого прямо передбачено законом, а саме акт перевірки, не може бути доказом вчинення податкового правопорушення у разі, коли за ним не винесено податкового повідомлення-рішення.

Суд вважає, що оскільки акт перевірки без факту винесення податкового повідомлення – рішення не є доказом скоєння податкового правопорушення, то у силу ч. 7 ст. 9 КАС України таким доказом не може бути і письмовий документ у вигляді Результатів опрацювання зібраної податкової інформації.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання доведеним факту вчинення особою податкового правопорушення у спосіб заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість за цим епізодом.

Розв’язуючи спір в частині вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення–рішення від 19.04.2018 р. №00000541412, суд відмічає, що з 01.01.2011 року правовідносини з приводу справляння податку на прибуток унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.п. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Отже, визначальне значення для обчислення податку на прибуток мають саме правила обрахування показників фінансової звітності.

Разом із тим, суд вважає, що при обчисленні податку на прибуток мають також додатково враховуватись положення п. 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (стосовно змісту господарської діяльності) та положення ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України і ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України (стосовно юридичних наслідків вчинення нікчемних правочинів).

Підпунктом 14.1.13 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Суд відмічає, що контролюючий орган у спірних правовідносинах не виявив іншого джерела одержання позивачем товару – паперу, картону, плівки та іншої целюлозно-паперової продукції, окрім контрагента – постачальника ТОВ «Прем’єр Папір».

Не ідентифікація іншого суб’єкта права, котрий передав товари у власність позивача та не встановлення конкретної правової підстави для набуття права власності на ці товари зумовлює неможливість кваліфікації таких товарів як безоплатно одержаних.

Приєднаними до справи документами засвідчено, що видатки у зносинах з контрагентом–постачальником ТОВ «Прем’єр Папір» були понесені позивачем у спосіб перерахування безготівкових коштів.

За визначенням ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

У розумінні ст. 1 цього ж закону активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Законом чітко не передбачено моменту переходу права власності на кошти (як готівкові, так і безготівкові), тому суд вважає, що фізичне передання коштів у володіння іншого самостійного та незалежного суб’єкта права у межах господарської діяльності платника означає зменшення активів і є понесенням витрат.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що у спірних правовідносинах позивач діяв не у межах господарської діяльності, то суд не знаходить підстав для кваліфікації проведених безготівкових розрахунків з контрагентом – постачальником інакше ніж понесення витрат.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання доведеним факту вчинення особою податкового правопорушення у спосіб заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток за цим епізодом.

Підсумовуючи викладене вище, суд доходить до переконання, що покладені в основу спірного рішення судження контролюючого органу не підтверджені належними та допустимими у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказами, а за правилом ст.ст. 76 КАС України зібрані контролюючим органом докази є недостатніми для висновку про вчинення особою податкового правопорушення у розумінні ст.109 Податкового кодексу України.

У силу приписів ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України, ст.ст. 86, 109 Податкового кодексу України суду при вирішенні спору з приводу відповідності закону рішення контролюючого органу про визначення платнику податків грошових зобов'язань належить перевірити чи достатнім поза розумним сумнівом є обсяг добутих контролюючим органом доказів для підтвердження факту вчинення податкового правопорушення.

Положення ст. 9 КАС України цього правила не змінюють і змінювати не можуть, позаяк у такому випадку замість судової перевірки правильності виконання управлінської функції суб'єктом владних повноважень суд вдаватиметься до збору доказів проти платника податків, а вказане прямо суперечить завданню адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для визнання правильним судження контролюючого органу про використання позивачем в господарській діяльності товарів, джерело походження яких не встановлено, адже, по-перше, придбаний у контрагентів товар був оплачений позивачем шляхом проведення безготівкових розрахунків (що не створює для Держави в особі компетентних органів управління, контролю чи нагляду будь-яких перешкод чи ускладнень у відслідковуванні руху безготівкових коштів), по-друге, придбаний товар у подальшому був використаний у власній господарській діяльності позивача, по-третє, доказів взаємопов’язаності платника та контрагентів платника ані матеріали перевірки, ані матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України при винесенні оскаржених податкових повідомлень - рішень.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог в частині скасування оскаржених рішень владного суб’єкта.

Розв’язуючи спір в частині вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у Харківській області №1551 від 07.03.2018 р., суд зважає на те, що результати проведеної контролюючим органом на виконання приписів цього наказу перевірки реалізовані у спосіб винесення оскаржених податкових повідомлень – рішень.

Таким чином, у контексті ч.1 ст.2 КАС України у даному конкретному випадку матеріально-правовий інтерес платника податків полягає у спростуванні обов’язку з проведення додаткових платежів на користь Держави по податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згаданий інтерес (за відсутності виключень з загального правила) виключає задоволення вимоги про скасування наказу.

Доводів про існування у даному випадку виключення з загального правила платник не подав, а відтак, дана вимога підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 19.04.2018р. №00000531412, від 19.04.2018р. №00000541412.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 4 червня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.