Рішення № 74449602, 30.05.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 травня 2018 р. Справа № 918/228/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барса" про стягнення в сумі 40 737, 38 грн,

за участі представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барса" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 40 737, 38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: 12.08.2016 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №202/16-П (з урахуванням протоколу розбіжностей № 1 від 12.07. 2016 року) (надалі-договір), за умовами якого позивач зобов'язується передати товар відповідачу у власність (далі - товар), а відповідач прийняти та оплатити його.

На виконання умов зазначеного договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 124 547,56 грн, що стверджується видатковими накладними.

Відповідач отримав товар, проте частково розрахувався за поставлений товар, відтак заборгованість останнього перед позивачем становить 30 242,45 грн.

За несвоєчасне проведення розрахунків за поставлений товар позивачем нараховано 4813, 22 грн пені, 24% річних в розмірі 4117,73 грн та 1563,98 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 17.04.2018 року справу призначено до розгляду на 15.05.2018 року, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

14.05.2018 року через відділ канцелярії та документообігу суду відповідач подав відзив на позов, в якому позовні вимоги визнає частково, в частині стягнення пені, % річних та інфляційних позов не визнає, вважає їх такими, що безпідставно нараховані.

Ухвалою суду від 15.05.2018 року розгляд справи відкладено на 30.05.2018 року.

25.05.2018 року через відділ канцелярії та документообігу суду позивачем подано відповідь на відзив, де останній вказав, що днем поставки є день фактичного отримання товару покупцем, на які позивачем було здійснено розрахунки пені, річних та інфляційних. Просив суд розглядати справу без участі його представника за наявними в справі матеріалами.

Крім того, 25.05.2018 року через відділ канцелярії та документообігу суду позивачем подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 24 % річних у розмірі 3 198,10 грн.

У судове засідання 30.05.2018 року представники сторін не з'явилися. Відповідач у судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про час, дату і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Частиною 5 ст. 252 ГПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 30.05.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно, всебічно та повно дослідивши надані у справі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.08.2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №202/16 (надалі-договір).

Відповідно до п. 7.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.03.2017 року. В разі відсутності письмової заяви будь - якої із сторін протягом 1 одного місяця до закінчення строку дії договору про припинення або зміну договору, строк дії договору продовжується на один рік на умовах, передбачених договором.

За умовами договору позивач зобов’язується поставляти покупцю товари, а покупець приймати їх та оплачувати.

Асортимент та кількість товарів визначаються сторонами з урахуванням потреб покупця в товарах та можливостей постачальника і вказуються в накладних на поставку, які є невід'ємною частиною договору.

Товари поставляються по накладним на підставі замовлень покупця на поставку.

Днем виконання постачальником зобов'язання по поставці товарів вважається дата фактичного отримання товару покупцем (п. 2.4. договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 124 547, 56 грн, що підтверджується видатковими накладними № 80370501 від 23.08.2016 року 18 592,56 грн, № 80374625 від 07.11.2016 року на суму 20 071,30 грн, №80374911 від 10.11.2016 року на суму 1 708,14 грн, № 80377182 від 12.12.2016 року на суму 22 804,92 грн, № 80377554 від 14.12.2016 року на суму 3 457,44 грн, № 80380128 від 25.01.2017 року на суму 20 024,50 грн, № 80381056 від 10.02.2017 року на суму 21 654, 65 грн, № 80383376 від 24.03.2017 року на суму 18 608,54 грн, № 80385112 від 20.04.2017 року на суму 21 608,93 грн, № 80394527 від 18.09.2017 року на суму 8427,89 грн, № 80394514 від 18.09.2017 року на суму 1 592,06 грн, № 80397452 від 27.10.2017 року на суму 10 109,88 грн, № 80398523 від 13.11.2017 року на суму 10 144,22 грн, № 80400941 від 14.12.2017 року на суму 20 397, 31 грн, № 80403190 від 15.01.2018 року на суму 30 242, 45 грн.

Накладною № 1642 від 08.11.2016 року позивачу повернено товар на суму 3 416, 28 грн.

Розділом 3 договору передбачено ціни та розрахунки за договором. Ціни на товари та загальна сума кожної поставки вказуються в накладних, по яким вони поставляються. За поставлені товари покупець зобов'язаний сплатити постачальнику протягом 30 календарних днів з дня поставки суму, що вказано в накладній, по якій поставляється товар. Друга та наступні поставки товару за договором здійснюються за умови оплати покупцем не менше 50% суми першої поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийняв поставлений товар, що стверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними, проте не оплатив його в повному обсязі, відтак заборгованість відповідача перед позивачем складає 30 242,45грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Зміст договору та взяті за ним зобов'язання свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, які регулюються нормами ЦК України та ГК України.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 30 242,45 грн основної заборгованості за поставлений товар.

За несвоєчасне проведення розрахунків за поставлений товар позивачем нараховано 4 813,22 грн пені, 24% річних в розмірі 4 117,73 грн та 1 563,98 грн інфляційних втрат.

Проте, позивачем подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 24 % річних у розмірі 3 198,10 грн. Розглянувши подану заяву, суд встановив наступне.

Позивач вправі відмовитись від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу (п.1 ч. 2 ст.46 ГПК України).

Відповідно до ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем, суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з п.1 ч. 6 ст. 46 ГПК України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Заява позивача про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 24 % річних у розмірі 3 198,10 грн приймається судом, оскільки не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи. При цьому судом враховано, що вказана заява подана представником позивача в межах наданих йому повноважень.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 24 % річних у розмірі 3 198,10 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, одними із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що за прострочення оплати поставлених товарів (п. 3.2 договору) покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.

Щодо інфляційних та 24 % річних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановили, що за порушення грошового зобов'язання покупець на вимогу постачальника починаючи з 30 дня, що йде за останнім днем, в якому грошове зобов'язання повинно бути виконано, зобов'язаний сплатити 24% річних (п. 4.3 договору).

Суд, здійснивши перерахунок інфляційних, пені та 24% річних, встановив, що розмір інфляційних становить 1 563,98 грн (при заявленому - 1 563,98 грн), пені - 4 813, 22 грн (при заявленому - 4 813, 22 грн), 24% річних 919,63 грн, (при заявленому - 919,63 грн).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 242, 45 грн основної заборгованості, 4 813, 22 грн пені, 24% річних в розмірі 919,63 грн та 1 563,98грн інфляційних втрат є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України).

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за поставлений товар в розмірі 30 242, 45 грн, 4 813, 22 грн пені, 24% річних в розмірі 919,63 грн та 1 563,98 грн інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача 24 % річних у розмірі 3 198,10 грн слід закрити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 237-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Барса" 24 % річних в сумі 3 198, 10 грн закрити.

2. Позов задоволити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Барса" (33016, м. Рівне вул. Шухевича, буд. 12, код ЄДРПОУ 24174992) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар - Запольського, буд. 5, код ЄДРПОУ 30384724) 30 242, 45 грн основного боргу, 4 813, 22 грн пені, 919,63 грн 24% річних, 1 563, 98 грн інфляційних втрат та 1 762, 00 грн судового збору.

Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019

Повний текст рішення складено та підписано 05.06.2018 року.

Суддя Церковна Н.Ф.