Рішення № 74448564, 04.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1964/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,

за участю сторін: представник позивача - ОСОБА_1,

представник відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський Бізнес Центр” (65026, м. Одеса, вул. Буніна, 10, код ЄДРПОУ 24767048) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Морський Бізнес Центр» (далі – Позивач або ТОВ «Морський бізнес центр») з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі – Відповідач або ГУ ДФС в Одеській області) в якій Позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0056591204 від 29.03.2018 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “Морський Бізнес Центр” нараховано штрафні санкції у сумі 1187,80 грн. та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0056601204 від 29.03.2018 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “Морський Бізнес Центр” нараховано штрафні санкції у сумі 2375,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 03.03.2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області, проведено камеральну перевірку податкової декларації Позивача зі збору за місця для паркування транспортних засобів. При перевірці використано податкові декларації збору за місця для паркування транспортних засобів за 1 пів. 2017 р. від 06.08.2017 р. № НОМЕР_1 та за 3 кв. 2017 р. від 23.10.2017 р. № НОМЕР_2.

Позивач зазначає, що перевірку було проведено з порушенням строку, передбаченого ст. 76.3 Податкового кодексу України.

Крім того, Позивач зазначає, що ним було проведено оплату за вказані звітні періоди в зазначених деклараціях в повному обсязі 18 серпня 2017 року та 17 листопада 2017 року відповідно.

Разом з цим, Позивач зазначає, що ним помилково завищено розмір податкового зобов’язання за 2 квартал 2017 року. Далі, в податковій декларації збору за місця для паркування транспортних засобів за 3 квартал 2017 року від 23.10.2017 року реєстраційний номер НОМЕР_2, Позивач зазначає, що він вірно визначив суми збору, що підлягають сплаті.

Позивачем було самостійно виявлено вказану вище помилку, допущену в податковій декларації збору за місця для паркування транспортних засобів за І півріччя 2017 року від 06.08.2017 року реєстраційний номер НОМЕР_1, у зв’язку з чим 13.12.2017 року Позивачем зареєстровано уточнюючу податкову декларацію збору за місця для паркування транспортних засобів № НОМЕР_3, в якій виправлено помилку, допущену в податковій декларації збору за місця для паркування транспортних засобів за І півріччя 2017 року від 06.08.2017 року реєстраційний номер НОМЕР_1.

З наведених підстав позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 27.04.2018 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження.

11.05.2018 року від представника Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що якщо податкове зобов’язання, самостійно визначене платником в податковій декларації, не сплачено протягом строків, визначених ним, а погашення податкового боргу відбулося внаслідок подання уточнюючої декларації зі зменшенням суми раніше нарахованого зобов’язання, такий платник притягується до відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого ст. 126.1 ст. 126 ПКУ, про що складено акт від 03.03.2018р. № 3906/15-32-12- 04/24767048.

17.05.2018 року від представника Позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він додатково зазначив, що Відповідачем не надано оцінку доданим до позовної заяви письмовим доказам, а саме: платіжним дорученням якими позивач підтверджує своєчасність та повноту сплати збору за місця для паркування. Крім того, Відповідачем не надано пояснень та заперечень стосовно того, що камеральна перевірка була проведена з порушенням встановленого п. 76.3 ст. 76 Податкового кодексу України тридцятиденного строку на проведення камеральної перевірки, що розраховується з останнього дня граничного строку подання декларації.

Разом з цим у тексті відповіді на відзив зазначено, що обов'язок зі сплати податку не може виникати у Позивача в силу допущеної ним помилки при обчисленні податкового зобов'язання, у зв’язку з чим він просив задовольнити даний позов у повному обсязі.

В судовому засіданні 31.05.2018 року представник Позивача підтримав адміністративний позов у повному обсязі та просив задовольнити його з підстав, викладених в тексті позовної заяви та відповіді на відзив.

В судовому засіданні 31.05.2018 року представник Відповідача заперечував проти адміністративного позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених в тексті відзиву.

На підставі викладеного, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.

06.08.2017 р. Позивачем було подано податкову декларацію збору за місця для паркування транспортних засобів за 1 пів. 2017 р.

Крім того 23.10.2017 р. Позивачем було подано податкову декларацію збору за місця для паркування транспортних засобів за 3 кв. 2017 р.

Позивачем проведено оплату за вказані у зазначених деклараціях звітні періоди 18 серпня 2017 року та 17 листопада 2017 року відповідно, що підтверджується платіжними дорученнями.

13.12.2017 року Позивачем зареєстровано уточнюючу податкову декларацію збору за місця для паркування транспортних засобів, в якій виправлено помилку, допущену в податковій декларації збору за місця для паркування транспортних засобів за І півріччя 2017 року від 06.08.2017 року, оскільки в податковій декларації збору за місця для паркування транспортних засобів за І півріччя 2017 року від 06.08.2017 року, у рядку 3 «Нарахована сума збору декларації за звітний квартал» Позивачем помилково зазначено суму 23 760,00 грн., замість 11 880,00 грн. При цьому, в рядку 1 вказаної декларації Позивач вірно визначив нараховану суму збору з початку року в розмірі 23 760,00 грн., яка складається з суми збору за 1 квартал в розмірі 11 880,00 грн. та суми збору за 2 квартал в розмірі 11 880,00 грн.

03.03.2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області, проведено камеральну перевірку податкових декларації Позивача зі збору за місця для паркування транспортних засобів.

За результатами проведеної перевірки було складено акт про результати камеральної перевірки податкової декларації збору за місця для паркування транспортних засобів від 03.03.2018 року № 3906/15-32-12-04/24767048, зі змісту якого вбачається, що Позивачем було порушено термін сплати самостійно визначеного грошового зобов’язання по збору за місця для паркування транспортних засобів в сумі 23756 грн. за звітний податковий період за 3 кв. 2017 року та за 1 півр. 2017 року.

На підставі зазначеного акта перевірки Відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення №0056591204 від 29.03.2018 року, яким Позивачу нараховано штрафні санкції у сумі 1187,80 грн. та №0056601204 від 29.03.2018 року, яким Позивачу нараховано штрафні санкції у сумі 2375,60 грн.

Відповідно до положень ст.. 268-1 Податкового кодексу України, платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. Сума збору за місця для паркування транспортних засобів, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується щоквартально, у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк, за місцезнаходженням об’єкта оподаткування.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п. 48.1 ст. 48 Податкового кодексу України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Відповідно до п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до положень п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України, платник податків зобов’язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Відповідно до пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

Відповідно до п. 49.20 ст. 49 Податкового кодексу України, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно до пп. 14.1.39. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання.

Згідно пп. 14.1.156. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого і ротового зобов'язання.

Відповідно до пп. 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, погашення податкового боргу - це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків відповідно до положень ст. 87 Податкового кодексу України є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими.

Відповідно до положень п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 126.1. ст.. 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як встановлено судом, 06.08.2017 р. Позивачем було подано податкову декларацію збору за місця для паркування транспортних засобів за 1 пів. 2017 р., а 23.10.2017 р. було подано податкову декларацію збору за місця для паркування транспортних засобів за 3 кв. 2017 р. При цьому Позивачем проведено оплату за вказані у зазначених деклараціях звітні періоди 18 серпня 2017 року та 17 листопада 2017 року відповідно, у строки, що передбачені пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 та п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, що підтверджується платіжними дорученнями.

В свою чергу 13.12.2017 року Позивачем зареєстровано уточнюючу податкову декларацію збору за місця для паркування транспортних засобів, в якій виправлено помилку, допущену в податковій декларації збору за місця для паркування транспортних засобів за І півріччя 2017 року від 06.08.2017 року, оскільки в податковій декларації збору за місця для паркування транспортних засобів за І півріччя 2017 року від 06.08.2017 року, у рядку 3 «Нарахована сума збору декларації за звітний квартал» Позивачем помилково зазначено суму 23 760,00 грн., замість 11 880,00 грн. При цьому, в рядку 1 вказаної декларації Позивач вірно визначив нараховану суму збору з початку року в розмірі 23 760,00 грн., яка складається з суми збору за 1 квартал в розмірі 11 880,00 грн. та суми збору за 2 квартал в розмірі 11 880,00 грн.

Суд зазначає, що подача уточнюючої декларації, що зменшує податкові зобов'язання, не є джерелом погашення податкового боргу платником податків у розумінні норм Податкового кодексу України, оскільки платник податків не погашає (не сплачує) податковий борг, а корегує податкові зобов'язання (грошові зобов'язання) в сторону зменшення, тобто, фактично, усуває помилку при визначення суми податкового зобов'язання.

Таким чином, у разі подання уточнюючої декларації відсутня протиправна поведінка платника податку, отже відсутні правові підстави для застосування до платника податку міри відповідальності.

Більш того, у даному випадку, позивач як платник податків не зменшує уточнюючою декларацією суму податкового боргу, оскільки такий борг взагалі не виник, так як сума податкового зобов'язання у сторону збільшення платником податків була визначена невірно.

Оскільки відповідальність у вигляді штрафу застосовується до платника податку за порушення ним строку сплати сум податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, то у випадку зменшення платником суми податкового зобов'язання (грошового зобов'язання), задекларованої раніше, шляхом надання уточнюючого розрахунку, така сума не підлягає сплаті в бюджет, оскільки обов'язок зі сплати податку не може виникати у платника в силу допущеної ним помилки при обчисленні податкового зобов'язання, відповідно до платника податку не може бути застосовано відповідальність.

Таким чином, позиція Відповідача викладена в акті перевірки та відзиві на адміністративний позов є хибною, оскільки в даному випадку мас місце ототожнення подання уточнюючої декларації на зменшення узгодженого розміру податкового зобов'язання із фактичною сплатою суми, на яку було зменшено зобов'язання.

Суд зазначає, що помилкове декларування платником надмірних сум, що підлягають сплаті до бюджету, не може вважатися грошовим зобов'язанням, яке повинно обчислюватися у відповідності з вимогами податкового законодавства та містити такі обов'язкові елементи, як об'єкт та базу оподаткування. Обов'язок зі сплати податку не може виникати у платника в силу допущеної ним помилки при обчисленні податкового зобов'язання.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення №0056591204 від 29.03.2018 року, яким Позивачу нараховано штрафні санкції у сумі 1187,80 грн. та №0056601204 від 29.03.2018 року, яким Позивачу нараховано штрафні санкції у сумі 2375,60 грн. належать до скасування.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 1762 грн.

У зв’язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1762 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський Бізнес Центр” (65026, м. Одеса, вул. Буніна, 10, код ЄДРПОУ 24767048) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0056591204 від 29.03.2018 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “Морський Бізнес Центр” нараховано штрафні санкції у сумі 1187,80 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0056601204 від 29.03.2018 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “Морський Бізнес Центр” нараховано штрафні санкції у сумі 2375,60 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський Бізнес Центр” (65026, м. Одеса, вул. Буніна, 10, код ЄДРПОУ 24767048) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762 (тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 04.06.2018 року.

Суддя А.А. Радчук.

.