Рішення № 74447358, 31.05.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

31.05.2018 р. справа №820/3550/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про1) визнання протиправним та скасування рішення №84 від 06.04.2018 р. Індустріального управління Пенсійного фонду України Харківської області "Про відмову в перерахунку пенсії"; 2) зобов'язання Індустріального управління Пенсійного фонду України Харківської області провести перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, обчисленої відповідно до п. 91 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 23.11.2011 р. №1210, -

встановив:

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що заявник як учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з метою підвищення розміру власної пенсії, призначеної у порядку ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", письмово звернувся до райУПФУ з приводу призначення пенсії у розмірі відповідно до п. 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (затверджений постановою КМУ від 23.11.2011 р. №1210). Однак, відповідне письмове звернення про призначення пенсії було протиправно залишено терорганом ПФУ без задоволення.

Відповідач, Індустріальне ОУПФУ Харківської області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за заявою громадянина про призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" правильно прийнято рішення про відмову, адже громадянин брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової військової служби.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що фізична особа – громадянин письмово звертався до владного суб’єкта з питання призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Листом від 30.03.2018 р. терорган ПФУ повідомив заявника про відсутність підстав для призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у тому числі і з підстави, звернення з документом неналежної форми.

Тому, 30.03.2018 р. громадянин звернувся до райУПФУ з цього ж самого питання, але вже із заявою за формою Порядку №22-1.

Рішенням райУПФУ від 17.04.2018 р. заявникові було відмовлено у призначенні пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Перевіряючи відповідність закону вчиненої владним суб’єктом у спірних правовідносинах управлінської дії, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок дій територіальних органів ПФУ при розгляді та вирішенні заяв фізичних осіб – громадян з приводу призначення (перерахунку) пенсії визначений ст. 82 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та конкретизований нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1; далі за текстом – Порядок №22-1), у силу яких рішення за матеріалами звернення має бути прийнято протягом 10 днів з дня надходження документів у формі протоколу.

Так, відповідно до п. 4.7 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, процедура призначення нової пенсії чи перерахунку розміру вже призначеної пенсії розпочинається з моменту подання заявником письмового звернення за формою згідно з Порядком №22-1 та завершується здійснення владним суб’єктом волевиявлення у формі письмового рішення.

Тому, подання заявником іншого за формою, змістом та предметом письмового документу з приводу перерахунку (а не призначення чи переведення) раніше призначеної пенсії за правилами ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не створює правового наслідку у вигляді обов’язку прийняти письмове рішення у формі протоколу стосовно призначення нової пенсії.

Оскільки обов’язок реалізації райУПФУ владної управлінської функції з приводу призначення нової пенсії відповідно до ст. 82 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникає виключно у разі подання громадянином заяви за формою згідно з Порядком №22-1, а у спірних правовідносинах позивач з таким письмовим документом до 30.03.2018 р. не звертався, то розгляд владним суб’єктом письмового звернення громадянина у спосіб надання відповіді у формі листа цілком узгоджується з положеннями Закону України «Про звернення громадян».

У ході розгляду справи, судом з’ясовано, що у спірних правовідносинах до 30.03.2018 р. владний суб’єкт рішення у формі протоколу не приймав, а відтак, відмови у призначенні пенсії не вчиняв.

У подальшому за зверненням позивача належної форми згідно з Порядком №22-1 від 02.04.2018 р., владним суб’єктом було прийнято письмове рішення від 17.04.2018 р. про відмову у призначенні пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд не знаходить підстав для висновку про протиправність згаданого рішення.

Як з’ясовано судом, спір склався з приводу соціального захисту громадянина у вигляді/у спосіб одержання коштів як виплат за пенсією.

Згадані правовідносини унормовані як приписами загальних норм права, до яких належать положення ст. 46 Конституції України, ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", так і спеціальних норм права, до яких у даному випадку відносяться положення Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

На розвиток положень згаданого закону КМУ було прийнято Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (затверджений постановою КМУ від 23.11.2011 р. №1210; далі за текстом – Порядок №1210).

Оскільки норми Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" мають вищу юридичну силу відносно норм Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то беззаперечний пріоритет слід віддати саме нормам закону.

Призначення пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат передбачено одночасно і ст. 57, і ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Приписи п. 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи цих приписів закону змінити об’єктивно не здатні.

Водночас із цим, суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 57 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, а також в евакуації населення на добровільній безплатній основі і стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено відповідними документами, пенсія по інвалідності за їх бажанням обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.

Отже, цією статтею передбачено обчислення пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.

Згідно з ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Отже, цією статтею передбачено обчислення пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Таким чином, відмінність між ст. 57 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ст. 59 цього ж закону є суттєвою, полягає у принципово різній базі обчислення пенсії, не може бути змінена приписами п. 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Унаслідок наведеного, до пенсії у порядку ст. 57 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не може бути застосована базова розрахункова величина у вигляді п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, позаяк цей показник ураховується виключно для пенсій у порядку ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Окрім того, розв’язуючи спір, суд бере до уваги обставини звернення до Верховного Суду у порядку ст. 290 КАС України з поданням по справі №820/1148/18 з приводу застосування ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При винесені ухвали від 08.05.2018 р. по справі №820/1148/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/33/18) Верховний Суд дійшов висновку, що ч. 3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям: 1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або 2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або 3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї. Таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не допускається): 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях; 3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.

Додатково до викладеного, окружний адміністративний суд проаналізувавши положення Закону СРСР «О всеобщей воинской повинности», норми якої діяли на території УРСР під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, доходить до висновку, що участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році брали 3 категорії осіб, які як за нормами Закону СРСР «О всеобщей воинской повинности», так і за нормами ст. 10 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та нормами Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» підпадають під визначення військовослужбовця, а саме: 1) професійні військовослужбовці; 2) військовозобов’язані під час участі у військових зборах, у тому числі і спеціальних; 3) військовослужбовці дійсної строкової служби.

Правило призначення пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат як мінімальна соціальна гарантія ст. 57 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у первісній редакції було запроваджено законодавцем саме для військовослужбовців дійсної строкової служби за призовом, позаяк з огляду на вік, тривалість страхового стажу, розмір оплати праці, особи цієї категорії (на відміну від перелічених вище інших категорій військовослужбовців) об’єктивно не мали змоги претендувати на призначення соціальних виплат у фінансово розумному розмірі.

Існуючі на той час правила соціального забезпечення професійних військовослужбовців та військовозобов’язаних, котрі постраждали внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, передбачали призначення виплат, що суттєво перевищували розмір 5 мінімальних заробітних плат.

Лише поступова зміна правил соціального забезпечення цих осіб та суттєве підвищення рівня мінімальної заробітної плати викликало у цих осіб фінансовий інтерес до призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Проте, суд не знаходить підстав для поширення на інші категорії військовослужбовців того правила, котре було запроваджено законодавцем для військовослужбовців дійсної строкової служби, адже це суперечить призначенню норми закону.

Підсумовуючи викладене вище, суд схиляється до висновку про відсутність факту існування порушеного суб’єктивного права особи чи ущемленого інтересу у публічно-правових відносинах, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України.

Натомість, факт наявності порушеного суб’єктивного права позивача не знайшов свого підтвердження за результатами судового розгляду, що є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 4 червня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.