Рішення № 74444178, 30.05.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року ЛуцькСправа № 803/740/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Дмитрука В.В.,

при секретарі судового засідання Гринчук Я.О.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 березня 2018 року: №0215581306, яким збільшено суму грошового зобов’язання з військового збору на 6 326грн.24коп., в тому числі: на 5 606грн.24коп. за основним платежем та на 720грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, №0215551306, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на 84 093грн.53коп., в тому числі: на 67 274грн.82коп. за основним платежем та на 16 818грн.71коп. за штрафними санкціями, №0215561306, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510грн. за платежем «податок на доходи фізичних осіб», а також рішення від 21 березня 2018 року №0215611306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 15 799грн.26коп. та вимоги від 21 березня 2018 року №Ф-0215631306 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальну суму 81 971грн.56коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки контролюючого про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу суперечать фактичним обставинам господарської діяльності у перевірених періодах. Відповідачем неправильно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до протиправних висновків про завищення суми витрат та, як наслідок, збільшення сум грошових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору і застосування відповідних штрафних санкцій. Оскільки, базою оподаткування вказаними вище податком і зборами є чистий оподатковуваний дохід, який позивачем не занижувався, то і збільшення грошових зобов’язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями є незаконним. Вказує, що висновки контролюючого органу щодо можливості включення до складу витрат лише тих витрат, по яких було сплачено за придбання товару та в подальшому даний товар реалізовано, не відповідає приписам Податкового кодексу України.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові, просив суд адміністративний позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях (а.с.97-98) Зокрема, представником відповідача зазначено, що доводи позовної заяви не спростовують висновків акту перевірки щодо заниження позивачем сум чистого оподатковуваного доходу у податкових періодах.

У судовому засіданні представники відповідача заперечення підтримали, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, додатково зазначивши, що застосування штрафних санкцій в розмірі 510грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 21.03.2018 року №0215561306 зумовлено відсутністю документів, які б підтверджували правомірність декларування витрат як таких, що безпосередньо пов’язані з отриманням доходу.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову. При цьому, судом враховано наступне.

Посадовими особами Головного управління ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016р. по 31.12.2017р.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт № 3322/13-06/НОМЕР_1 від 05.03.2018 року, за висновками якого відповідачем встановлено вчинення позивачем наступних порушень:

- п.177.10 ст.177 ПК України згідно з якою фізичні особи – підприємці зобов’язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару;

- п.6 ст.128 Господарського кодексу України, яким визначено обов’язковість ведення обліку результатів своєї діяльності відповідно до вимог законодавства;

- п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України в частині незабезпечення зберігання частини первинних документів, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та податкових зобов’язань;

- п.п. 44.1, 44.3 ст.44, п.177.2, пп.177.4.1 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб за 2016 рік на суму 67 274грн.82коп.

- п.2 ч.1 ст.7, п.п. 2, 3, 9 ст.9 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано суму єдиного соціального внеску як самозайнятій особі в розмірі 81971грн.56коп., в тому числі за 2016 рік в сумі 76 021грн. та за 2017 рік в сумі 5 950грн.56коп.;

- пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, пп.1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено військовий збір на суму 5 606грн.24коп., в тому числі за 2016 рік в сумі 5 606грн.24коп.

На підставі зазначеного акту перевірки ГУ ДФС у Волинській області 21.03.2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0215581306, яким збільшено суму грошового зобов’язання з військового збору на 6 326грн.24коп., в тому числі: на 5 606грн.24коп. за основним платежем та на 720грн. за штрафними (фінансовими) санкціями,

- №0215551306, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на 84 093грн.53коп., в тому числі: на 67 274грн.82коп. за основним платежем та на 16 818грн.71коп. за штрафними санкціями,

- №0215561306, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510грн. за платежем «податок на доходи фізичних осіб».

На підставі того ж акту перевірки відповідачем сформовано щодо позивача вимогу від 21 березня 2018 року №Ф-0215631306 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальну суму 81 971грн.56коп. та прийнято рішення від 21 березня 2018 року №0215611306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 15 799грн.26коп.

Висновки акту перевірки № 3322/13-06/НОМЕР_1 від 05.03.2018 року щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженні контролюючого органу щодо неправомірності віднесення до складу витрат в 2016 році (які формувались за касовим методом) витрат по придбанню ФОП ОСОБА_4 у товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЗТ» товарно-матеріальних цінностей (Портландцемент ПЦ ІІ/А-ІІІ-500) на загальну суму 373 749грн. (без ПДВ), оскільки придбаний товар не був реалізований і знаходиться в залишках платника податків, чим порушено вимоги ст.177 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.177.2 ст.177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п.1.2 п.16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України, об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу - загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Як вбачається з матеріалів перевірки та пояснень наданих представниками сторін в судових засіданнях, підстави для збільшення позивачу зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору ґрунтуються на одних і тих же висновках про заниження позивачем у 2016 році чистого оподатковуваного доходу як бази оподаткування вказаними податками і зборами.

Одразу ж слід зазначити, що ревізорами відповідача не встановлено порушень позивача при формуванні показників доходу в перевірених податкових періодах, що вказано на сторінці 9 акту перевірки.

Натомість, виходячи із висновків акту перевірки та доводів відповідача, у вказаних періодах позивач завищив витрати, що призвело до заниження чистого доходу.

Оцінюючи такі доводи, слід вказати, що п.177.4 ст.177 ПК України визначає, що до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать:

- п.п.177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (тобто собівартість придбаних для подальшої реалізації товарів);

- п.п.177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- п.п.177.4.3. суми податків, зборів, які пов’язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов’язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (Підпункт 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 в редакції Закону № 1797-VIII від 21.12.2016);

- п.п.177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з п.177.10 ст.177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов'язані мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Відповідно до п.п.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з Порядком оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Мінфіну від 14.03.2013р. № 395, акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Пункт 1.5 Порядку визначає, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно з п.1.7 Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Розділом ІІ Порядку встановлено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акту письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

-зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

У висновку акту документальної перевірки зазначається, зокрема, узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Однак, акт перевірки не містить посилання на будь-які відомості первинних чи розрахункових документів позивача, які б обґрунтовували висновки про протиправність віднесення до витрат вартості тих чи інших товарів (що свідчило б про порушення вимог п.177.4 ст.177 ПК України), формування витрат не пов’язаних з провадженням господарської діяльності позивачем чи відсутність підтверджуючих документів щодо походження товарів (що свідчило б про порушення вимог п.177.10, пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України).

Натомість, суд зазначає, що замість перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства при визначенні ним чистого оподатковуваного доходу у 2016 році, представники контролюючого органу вдались до самостійного математичного розрахунку такого доходу та, окрім того, зробили висновок, що витрати підприємця можуть бути визнані в розумінні Податкового кодексу України виключно у момент отримання доходу, тобто при подальшій реалізації придбаного товару, що, на думку суду, є необґрунтованим та базується на помилковому трактуванні норм податкового законодавства.

Так, в акті перевірки (с.12 акту) контролюючим органом зазначено, що позивач порушив п.п. 177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, оскільки включив до складу витрат за 2016 рік витрати по придбанню в ТзОВ «ЗЗТ» згідно 16 податкових накладних товарно-матеріальних цінностей (Портландцемент), які станом на 31.12.2016 року були повністю оплачені, однак не реалізовані, тобто знаходились в залишках. При цьому, визначення власне кількості товарних залишків станом на 31.12.2016 року працівниками контролюючого органу, згідно з наданими в судовому засіданні усними поясненнями (будь-які відомості про це в акті перевірки відсутні) зроблено шляхом додавання товарних залишків станом на 31.12.2015 року згідно з попереднім актом перевірки усього придбаного товару за перевірений період та віднімання реалізованого згідно видаткових накладних товару, тобто відповідач знайшов математичним способом суму завищення витрат в розмірі 373 749грн.

Однак, акт перевірки повинен містити виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства, натомість, він містить жодним чином не аргументований власний розрахунок контролюючого органу витрат позивача, а не аналіз дотримання позивачем вимог податкового закону при декларуванні таких витрат.

При цьому, суд погоджується з твердженням позивача щодо відсутності в податковому законодавстві на момент формування ОСОБА_4 як підприємцем спірних витрат посилання на п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України щодо обов’язковості визнання витрат саме того періоду, в якому визнано доходи від реалізації такого товару.

Відповідно до п. 177.10 ст.177 ПК України, фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування зобов’язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Судом встановлено, що Наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1025, який діяв до 18.10.2013 року, було затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, в якій фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування вели залишок товарних запасів, а саме заповнювали гр.2 «Залишок товарних запасів, матеріалів, сировини на початок звітного періоду» та гр.11 «Залишок товарних запасів, матеріалів, сировини на кінець звітного періоду».

Натомість, формою Книги обліку доходів і витрат та порядком її ведення, які затверджені наказом Міндоходів від 16.09.2013 року № 481, що набрав чинності з 18.10.2013 року, не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами - підприємцями на загальній системі оподаткування.

Відповідно до п.5 Порядку, записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід. У графі 6 «сума витрат, пов'язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)» Книги відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня (п.6 Порядку).

З огляду на це, обов’язок ведення залишку товарних запасів у підприємців на загальній системі оподаткування взагалі відсутній, відомості щодо такого обліку не є обліковими документами та не підлягають відображенню у податковій звітності позивача. Тому, будь-які відомості щодо залишку товарних запасів для податкового обліку позивача до уваги не беруться та не можуть свідчити про обставини господарської діяльності для визначення об’єктів оподаткування.

Судом встановлено, що всі записи у графах 6 «сума витрат, пов'язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)» Книги обліку доходів і витрат за 2016 рік підтверджені банківськими документами про здійснення відповідних оплат вартості товарів, що стверджується й у самому акті перевірки.

Враховуючи викладене вище, слід зазначити, що встановлені в ході розгляду справи фактичні обставини дають суду підстави для висновку, що акт перевірки не містить належних і обґрунтованих нормами податкового законодавства доводів про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу у 2016 році. Акт перевірки не містить систематизованого викладу фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, а його зміст полягає у самостійному математичному розрахунку витрат позивача, який не ґрунтується на відомостях первинних документів платника податків.

У відповідності до п.п. 54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань.

Наведене вказує, що дані перевірки результатів діяльності господарської діяльності позивача за 2016 рік, які оформлені актом ГУ ДФС у Волинській області № 3322/13-06/НОМЕР_1 від 05.03.2018 року не свідчать про заниження позивачем чистого доходу та сум його податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору за перевірений період. З огляду на це, прийняті відповідачем на підставі даного акту податкові повідомлення, рішення та вимога не можуть вважатись законними.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 21 березня 2018 року №0215561306 про застосування штрафних санкцій в сумі 510грн., передбачених п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України - незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом – ґрунтується на довільному трактуванні працівниками контролюючого органу даних положень податкового законодавства, оскільки застосування штрафних санкцій, згідно з наданими в судовому засіданні перевіряючим поясненнями, відбулось за порушення порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, оскільки в останній, як вважав ревізор-інспектор, підприємцем було відображено витрати без наявності належних підтверджуючих документів, а відтак дане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на безпідставність таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тому, оскільки спірні рішення зобов’язують позивача до сплати податків і зборів без належних правових підстав, їх слід вважати протиправними,

Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, згідно зі ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняті відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, що призвело до безпідставного збільшення податкового навантаження на платника податків.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимога і рішення про застосування штрафних санкцій підлягають скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 243, 246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 21 березня 2018 року №0215581306, №0215551306, №0215561306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21 березня 2018 року №0215611306, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21 березня 2018 року №Ф-0215631306.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області 1 887грн.01коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Дмитрук