Рішення № 74442622, 29.05.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2018р. Справа № 917/53/18

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40, код ЄДРПОУ 20602681)

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хильківський" (37831, Полтавська область, Хорольський район, с. Хильківка, вул. Шевченка, 45, код ЄДРПОУ 03770247)

про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 170 000,00грн.,

Суддя Ореховська О.О.

Секретар судового засідання Кобець Н.С.

За участю представників:

від позивача: не з"явився

від відповідача: Чернишова Т.В., довіреність від 17.04.2018р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" (далі по тексту - ПаАТ "Українська пожежно-страхова компанія" - позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою від 12.01.2018р. за вих. № РУ/036/003/17/0154 (вх. № 58/18 від 18.01.2018р.) до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хильківський" (далі по тексту - СВК "Хильківський" - відповідач) про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 170 000,00грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 19.02.2018р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/53/18. Призначено підготовче засідання суду на 20.03.2018р.

Згідно ухвали господарського суду Полтавської області від 20.03.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 26.04.2018р.

Згідно ухвали господарського суду Полтавської області від 26.04.2018р. оголошено перерву в судовому засіданні до 03.05.2018р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 03.05.2018р. закрито підготовче провадження у справі № 917/53/18. Справу призначено до судового розгляду по суті на 29.05.2018р.

Від позивача через канцелярію суду надійшли Додаткові письмові пояснення (з додатком) (вх. № 4901 від 17.05.2018р.).

Приймаючи до уваги те, що зазначені Додаткові письмові пояснення подані позивачем після переходу до розгляду справи по суті, вказані документи суд залишає без розгляду.

Також від позивача надійшло клопотання (вх. № 4668 від 10.05.2018р.) про розгляд справи за відсутності його представника.

Зазначене клопотання не суперечить вимогам чинного законодавства та задовольняється судом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що позивач у справі справи належним чином був повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, явка позивача в судове засідання не визнавалась обов'язковою, матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами за відсутності представника позивача.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що працівником СВК "Хильківський" внаслідок ДТП завдано механічних ушкоджень транспортному засобу "Mitsubishi Pajero", державний номерний знак "НОМЕР_2", а водій вказаного транспортного засобу - ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер на місці пригоди. У зв'язку з цим позивачем, як страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача, виплачено страхове відшкодування потерпілим особам в розмірі 170 000,00грн., яке підлягає відшкодуванню в порядку регресу зі страхувальника.

Відповідач проти позову заперечує, за мотивами, викладеними у відзиві на позовну заяву (а.с. 75-77 т. 1) та письмовому поясненні (а.с. 144-147 т. 1). Зокрема, відповідач посилається на наступне:

- у позивача відсутні підстави для звернення з даним позовом до суду.

З цього приводу зазначає, що ст. 38 Закону України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено обов"язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. У даному випадку, як вказує відповідач, факт настання страхової випадку ніким не оспорюється, оскільки зафіксований правоохоронними органам, винного водія (ОСОБА_3.) притягнуто до кримінальної відповідальності. Позивач визнав його сам, добровільно сплативши страхове відшкодування, а тому на думку, відповідача, сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку, не може бут покладений в основу поданого позову та ухвалення рішення.

- позивачем не надано належних доказів, які б достовірно підтверджували обґрунтоване нарахування та виплату страхового відшкодування

З цього приводу зазначає, що Протоколом узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування від 27.07.2017р., складеного між позивачем потерпілими, встановлено розмір страхової виплати в сумі 170 000,00грн. При цьому, розмір страхової виплати був визначений на підставі наданих потерпілими документами, які на думку відповідача, не надають повної та достовірної інформації щодо доходу померлого, а тому позивач мав додатково витребувати у потерпілих довідки з відповідних державних установ. Також, як вказує відповідач, Протокол узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування не є належним доказом, оскільки не містить підпису уповноваженої особи позивача, а тому, на думку відповідача, документи складені на підставі вказаного Протоколу, а саме Страховий акт від 01.08.2017р. № ОЦ/036/003/17/0154, платіжне доручення від 01.08.2017р. № 605, є неправомірними.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 29.05.2018р. суд, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд, встановив:

25.03.2016р. між ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик, позивач) та СВК "Хильківський" (страхувальник, відповідач) було укладено Генеральний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №055/4 (далі - Генеральний договір) (а.с. 18-20 т. 1 ).

Відповідно до п. 1.2. Генерального договору страховик надає страхувальнику поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів встановленого зразка по кожному транспортному засобу, що вказані в Додатку № 2 до Генерального договору.

На виконання умов вказаного Договору було укладено, зокрема, Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/9469960 (далі - Поліс) (а.с. 21 т. 1).

У відповідності до умов Генерального договору та вищевказаного Полісу страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за участю, зокрема, забезпеченого транспортного засобу "САЗ 3508", державний реєстраційний номер "НОМЕР_3" сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам.

В п. п. 3.2., 3.4. Генерального договору сторони узгодили, що розмір страхової суми за шкоду , заподіяну майну потерпілих, становить 100 000,00грн. на одного потерпілого. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров"ю потерпілих, становить 200 000,00грн. на одного потерпілого.

08.07.2016 р. по автодорозі "Хорол-Оржиця" поблизу с. Мусіївка Хорольської району, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "САЗ 3508", державний реєстраційний номер "НОМЕР_3", під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу "Mitsubishi Pajero", державний реєстраційний номер "НОМЕР_2", під керуванням ОСОБА_2.

Позивач зазначає, що внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, транспортному засіб "Mitsubishi Pajero", державний реєстраційний номер "НОМЕР_2", було завдавдано механічних ушкоджень, а водій вказаного автомобіля - ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких він помер на місці пригоди.

Відповідно до Вироку Хорольського районного суду Полтавської області від 21.11.2016р. по справі №548/1440/16-к (а.с. 22-23 т. 1) вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 Правил безпеки дорожнього руху України, що призвело до настання тяжких наслідків.

З огляду на вищевказане, потерпілі особи (ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8) звернулися до страховика (позивач у справі) із заявами про виплату страхового відшкодування за Полісом № АІ/9469960 (а.с. 24-39 т. 1).

Так, на підставі страхового акту № ОЦ/036/003/17/0154 від 01.08.2017р. (а.с. 42 т. 1) потерпілим було виплачено страхове відшкодування (відшкодування шкоди утриманця відшкодування моральної шкоди та компенсація витрат на поховання, за шкоду пов'язану зі смертю ОСОБА_2) в розмірі 170 000,00грн. на підставі платіжного доручення № 605 від 01.08.2017 р. (а.с. 42).

Враховуючи вищенаведене, загальний розмір фактично понесених витрат позивача склав 170 000,00грн.

Позивач зазначає, що відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно п.п. "ґ" п.п. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язки страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, які спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика; строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

В свою чергу, як вказує позивач, ст. 33 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснені страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

За змістом позовної заяви з моменту дорожньо-транспортної пригоди позивача, як страховика, не було письмово повідомлено про вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду.

Також, позивач, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 був працівником відповідача.

З метою досудового врегулювання спору позивачем 09.11.2017 р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію про відшкодування 170 000,00грн. збитків в порядку регресу (а.с. 44-46 т. 1), яка, як вказує позивач, залишена без відповіді, а грошове зобов"язання без виконання.

Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, а тому він просить суд стягнути з відповідача збитки в порядку регресу у розмірі 170 000,00грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання матеріальної (моральної) шкоди особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування оді сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадк виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом ст.ст. 9, 22 - 31, 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Як передбачено ст. 1194 ЦК України, в разі якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

При цьому потерпілий не є стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за вказаним договором, а саме на його користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок з виплати страхового відшкодування за договором (Полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст. 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за ст. 1194 ЦК України.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі ст. 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Таким чином, настання дорожньо - транспортної пригоди слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий має право вимоги до боржника в договірному зобов'язанні - до страховика за відповідним договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи потерпілі особи (ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8) звернулись до позивача із заявами про виплату страхового відшкодування за Полісом № АІ/9469960.

На підставі страхового акту № ОЦ/036/003/17/0154 від 01.08.2017 р. потерпілим було виплачено страхове відшкодування (відшкодування шкоди утриманця відшкодування моральної шкоди та компенсація витрат на поховання, за шкоду пов'язану зі смертю ОСОБА_2) в розмірі 170 000,00грн. Факт виплати страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням № 605 від 01.08.2017р. (а.с. 43 т. 1).

За даних обставин, загальний розмір здійсненого позивачем відшкодування становить 170 000,00грн.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно п.п. "ґ" п.п. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язки страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресні позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, які спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика; строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач з моменту дорожньо-транспортної пригоди позивача, як страховика, не було повідомлено відповідачем про вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідно до правової позиції Верховного суду від 30.03.2018р. у справі № 902/549/17 факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування. Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна у ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку, не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватися на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов"язаннях, адже регресні зобов"язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов"язань повинні вирішуватися у загальному порідку відшкодування збитків.

Загальні правила відшкодування завданої особі не договірної шкоди встановлені ст. 1187 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо ) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об"єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 1187 ЦК України).

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

За змістом ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У господарських правовідносинах під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає (постанова Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 3-72 гс 12).

Згідно зі ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності зі ст. 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, Переліку транспортних засобів СВК "Хильківський", що забезпечується полісами обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів згідно Генерального Договору укладеного з відділом страхування по Миргородському району Полтавського обласного управління ПрАТ "УПСК" (а.с. 20 т. 1) та Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/9469960 (а.с. 21 т. 1) позивач взяв на себе зобов'язання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу "САЗ 3508", державний реєстраційний номер "НОМЕР_3", власником якого є СВК "Хильківський" (свідоцтво про реєстрацію автомобіля серії НОМЕР_4 від 06.04.1999р.). Факт належності вищевказаного транспортного засобу на праві власності СВК "Хильківський" досліджено та встановлено Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 21.11.2016р. по справі №548/1440/16-к (набрав законної сили 22.11.2016р.)

Також, як вбачається з Вироку Хорольського районного суду Полтавської області від 21.11.2016р. по справі №548/1440/16-к (а.с. 22-23) водій ОСОБА_3, який керував автомобілем "САЗ 3508", державний реєстраційний номер "НОМЕР_3" та допустив зіткнення з транспортним засобом ОСОБА_2, на момент вчинення дорожньо - транспортної пригоди був працівником СВК "Хильківський".

Таким чином, відповідач є не тільки страхувальником, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а й власником транспортного засобу, яким під час дорожньо - транспортної пригоди керував його працівник ОСОБА_3.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Зазначені висновки щодо застосування положень ст. 1172 ЦК України викладені Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року (№ 6-229цс14).

Таким чином, на підставі ст. 1172 ЦК України особою, відповідальною за завдану під час дорожньо - транспортної пригоди шкоду, є саме СВК "Хильківський" як роботодавець винної у ДТП особи, оскільки вказана шкода була завдана працівником відповідача під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Позивач подав до суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 був працівником СВК "Хильківський" і під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди виконував свої трудові (службові) обов'язки. Зазначена дорожньо-транспортна пригода по автодорозі "Хорол-Оржиця" поблизу с. Мусіївка Хорольської району 08.07.2016 р. сталася внаслідок неправомірних дій зазначеного водія СВК "Хильківський". Вина водія, який керував автомобілем, встановлена у судовому порядку, що підтверджується Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 21.11.2016р. по справі №548/1440/16-к.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_3 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню.

Як вже було зазначено судом, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - СВК "Хильківський" була застрахована у позивача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9469960.

Позивачем, як страховиком, було перераховано потерпілим суму страхового відшкодування (відшкодування шкоди утриманцям, відшкодування моральної шкоди та компенсація витрат на поховання за шкоду, пов'язану зі смертю ОСОБА_2) у зв"язку з дорожньо - транспортною пригодою, яка сталася 08.07.2016р., в розмірі 170 000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 605 від 01.08.2017 р.

Розмір страхового відшкодування проведено в межах страхової суми, визначеної умовами Генерального договору № 055/4 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 25.03.2016р.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за шкоду, пов"язану зі смертю ОСОБА_2 у зв"язку з дорожньо - транспортною пригодою, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, перейшло право вимоги, яке потерпілі особи мали до відповідача як особи, відповідальної за завдану шкоду.

На дату прийняття рішення докази відшкодування грошової суми в розмірі 170 000,00грн., сплачених в якості страхового відшкодування за Полісом № АІ/9469960, в матеріалах справи відсутні.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що у даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, оскільки зафіксований правоохоронними органам, винного водія ОСОБА_3 притягнуто до кримінальної відповідальності, а позивач сплатив страхове відшкодування, а тому на думку відповідача, сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку, не може бути покладений в основу поданого позову та ухвалення рішення.

З цього приводу суд зазначає, що факт фіксування дорожньо-транспортної пригоди правоохоронними органами, жодним чином не впливає на реалізацію права страховика щодо пред'явлення регресного позову до страхувальника, оскільки це право передбачено чинним законодавством України, зокрема, ст. ст. 933, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем не надано належних доказів, які б достовірно підтверджували обґрунтоване нарахування та виплату страхового відшкодування, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 27.3. ст.27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).

Згідно п.27.4. страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть.

Матеріали справи свідчать, що на підставі документів від потерпілих осіб, Протоколу узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування та Страхового акту №ОЦ/036/003/17/0154 від 01.08.2017 р., потерпілим було виплачено страхове відшкодування (відшкодування шкоди утриманцям, відшкодування моральної шкоди та компенсація витрат на поховання, за шкоду пов'язану зі смертю ОСОБА_2) в розмірі 170 000,00грн. Зазначена сума перерахована згідно платіжного доручення № 605 від 01.08.2017р., призначенням платежу визначено: "к/р НОМЕР_5 ОСОБА_7 ІПН НОМЕР_1 Страхова виплата зг страхового акту №ОЦ/036/003/17/0154 від 01.08.2017р. без ПДВ".

При цьому, суд зауважує, що за приписами п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-право відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 ста 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодування збитків.

Також суд зауважує, що в реагування на обставини, зазначені відповідачем у відзиві на позов, 22.03.2018р. позивач надав для залучення до матеріалів справи належним чином оформлений Протокол узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування від 27.07.2017р. (підписаний позивачем) (а.с. 124 т. 1), зазначивши, що до позовної заяви ним було помилково додано копію вищевказаного Протоколу узгодження розміру та способу здійснені страхового відшкодування, який не підписано позивачем.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин та враховуючи те, що матеріалами справи підтверджена наявність всіх елементів складу правопорушення, доказів сплати відповідачем на користь позивача страхового відшкодування матеріали справи не містять, в зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача 170 000,00 грн. суми страхового відшкодування підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплата судового збору покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хильківський" (37831, Полтавська область, Хорольський район, с. Хильківка, вул. Шевченка, 45, код ЄДРПОУ 03770247) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40, код ЄДРПОУ 20602681, р/р 26503010191901в ПАТ "Альфа-Банк", МФО 300346) 170 000,00грн. страхового відшкодування та 2 550,00грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 04.06.2018 р.

Суддя О.О. Ореховська