Рішення № 74442555, 23.05.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/106/18

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курко Д.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 /ордер/;

Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю № 26/147 від 26.09.18р.

Від третіх осіб:

- товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Нові технології - Україна": Качелюк М.В. за довіреністю №б/н від 19.03.2018р.;

- ОСОБА_5: не з'явися;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Нові технології - Україна" та ОСОБА_5 про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 (далі по тексту - ОСОБА_6.) звернувся до господарського суду із позовною заявою до ОСОБА_7 (далі по тексту - ОСОБА_7.) про визнання договору дарування частки у розмірі 50 % у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Нові технології - Україна", укладеного 06.02.2017р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В. та зареєстрованого у реєстрі за №244, недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані фактом невідповідності оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства України.

Ухвалою від 05.02.2018р. судом у порядку, передбаченому ст. ст. 50, 51 ГПК України, було залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія „Нові технології - Україна" (даті по тексту - ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна") та ОСОБА_5 (даті по тексту - ОСОБА_5.).

Ухвалою від 28.03.2018р. судом у порядку, передбаченому ст. 91 ГПК України, було витребувано від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оригінали наступних документів: розписки ОСОБА_6 від 06.02.2017р.; розписки ОСОБА_7 від 06.02.2017р.; лист ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_6 від 25.11.2017р.; лист ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_7 від 10.11.2017р.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. При цьому, відповідачем було наголошено, що з огляду на укладання між сторонами по справі договору дарування, домовленість щодо сплати відповідачем на користь ОСОБА_6 частки у статутному капіталі товариства не має юридичної сили.

ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна" заперечувало проти задоволення заявленого позивачем позову. Зокрема, третя особа зауважила про укладання між сторонами по справі договору дарування, а не договору купівлі-продажу, що, в тому числі, підтверджується змістом протоколу загальних зборів товариства від 03.04.2017р., під час проведення яких сторонами по справі було підтверджено факт укладання між сторонами саме правочину дарування. Окрім того, ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна" було зауважено, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту отримання від відповідача грошових коштів на виконання умов договору дарування.

ОСОБА_5 повністю заперечував проти заявленого позову, посилаючись на відсутність підстав, передбачених ст. 235 ЦК України, для визнання договору дарування недійсним.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

06.02.2017р. між ОСОБА_6 (Дарувальник) та ОСОБА_7 (Обдарований) було укладено договір дарування, зареєстрований у реєстрі за №244, відповідно до умов п. п 1, 2 якого Дарувальником були прийняті на себе зобов'язання із безоплатної передачі у власність Обдарованому належну йому частку у статутному капіталі ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна" у розмірі 50%, що складає 20 000,00 грн. статутного капіталу товариства. Вищевказана частка належить Дарувальнику відповідно до статуту ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна" у редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлене протоколом №01/12-2015/3 від 01.12.2015р.

Відповідно до п. п. 3, 5 договору дарування від 06.02.2017р. частка статутного капіталу товариства у розмірі 50% внесена Дарувальником повністю, що підтверджується свідоцтвом №1 товариства від 06.02.2017р. Дарунок за погодженням сторін оцінюється в 20 000,00 грн.

Згідно з умовами п. п. 8, 10 договору дарування від 06.02.2017р. з моменту переходу до Обдарованого предмета договору до нього одночасно переходять права та обов'язки учасника товариства у відповідній частці, що передбачені статутом товариства та чинним законодавством України. Право власності на відчужувану частку у статутному капіталі переходить до Обдарованого з моменту прийняття дарунку Обдарованим. При підписанні договору Дарувальник передає Обдарованому свідоцтво про сформування статутного капіталу у повному обсязі; сторони усвідомлюють, що цим підтверджено передачу предмета договору Обдарованому.

В обґрунтування доводів щодо існування між сторонами по справі домовленості про сплату ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 вартості придбаної частки статутного капіталу ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна", позивач посилається на розписку ОСОБА_7 від 06.02.2017р., відповідно до якої відповідач підтверджує сплату грошових коштів у розмірі 500 000,00 грн. на користь позивача за відчуження частки у розмірі 50 % товариства на підставі договору дарування від 06.02.2017р. Решту вартості статутного капіталу, яка складає 3 500 500,00 грн., відповідач зобов'язався сплатити в строк до 06.08.2017р.

Факт отримання від ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 500 000,00 грн. позивач обґрунтовує власною розпискою від 06.02.2017р., з якої вбачається, що ОСОБА_6 отримав від відповідача грошові кошти у розмірі 500 000,00 грн. за відчуження частки у статутному капіталі ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна".

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна", яке оформлене протоколом №3 від 03.04.2017р., ОСОБА_7 було прийнято до складу учасників товариства замість ОСОБА_6 - учасника, що вибув, у зв'язку з укладанням договору дарування.

Відповідно до статуту ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна", затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлене протоколом №5 від 23.05.2017р., учасниками товариства, станом на дату проведення загальних зборів, були: ОСОБА_7 з розміром частки у статутному капіталі товариства 50 %; ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з розміром часток у статутному капіталі товариства по 25%.

30.06.2017р. між ОСОБА_7 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдарований) було укладено договір дарування частки корпоративних прав, зареєстрований у реєстрі за №2776, відповідно до умов п. п 1-4 якого Дарувальником були прийняті на себе зобов'язання із безоплатної передачі у власність Обдарованому належної йому частку у статутному капіталі ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна" у розмірі 50%, що складає 20 000,00 грн. статутного капіталу товариства. Під часткою корпоративних прав розуміється право управління товариством та отримання відповідної частки прибутку, а також активів у разі ліквідації товариства відповідно до чинного законодавства. Дар сторонами оцінено у розмірі 20 000,00 грн. Із моменту укладанні договору до Обдарованого переходять права засновника товариства, передбачені статутом відповідно до набутої частки.

Відповідно до п. 7 договору дарування частки корпоративних прав від 30.06.2017р. протягом встановленого чинним законодавством України терміну з моменту підписання договору Обдарований зобов'язується оформити та зареєструвати у відповідних органах державної реєстрації зміни до установчих документів, зумовлені зміною учасників товариства.

Листом від 10.11.2017р. ОСОБА_6, з посиланням на договір дарування від 06.02.2017р., а також домовленість з ОСОБА_7 щодо сплати останнім на користь позивача у шестимісячний термін після укладення договору грошових коштів за придбану частку, звернувся до відповідача із вимогою сплатити залишок вартості придбаної частки у статутному капіталі ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна", оціненою сторонами у розмірі 4 000 000,00 грн.

Листом від 25.11.2017р. ОСОБА_7 було повідомлено ОСОБА_6 про неможливість з огляду на складний фінансовий стан здійснити остаточну оплату вартості придбаної частки у статутному капіталі ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна" у розмірі 3 500 500,00 грн.

Загальними зборами учасників ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна" було прийнято рішення, яке оформлене протоколом №7 від 05.02.2018р., зокрема, про прийняття до складу учасників товариства ОСОБА_5

Рішенням загальних зборів учасників „Компанія „Нові технології - Україна", яке оформлене протоколом №8 від 09.02.2018р., було збільшено статутний капітал товариства та перерозподілено між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 частки у статутному капіталі товариства, а саме: вирішено, що кожному із засновників товариства належить по 50% у статутному капіталі товариства.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування від 06.02.2017р. як удаваного правочину, ОСОБА_6 фактично наголошується на невиконанні відповідачем домовленості щодо перерахування вартості придбаної за угодою частки у статутному капіталі ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна".

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оскільки заявлені ОСОБА_6 позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на укладання між сторонами по справі удаваного правочину, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею. При цьому, обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

У п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зауважено, що господарський суд, встановивши під час розгляду справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018р. по справі №916/957/17 дійшов висновку про те, що удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі. Завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, приховують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку, що необхідною передумовою для визнання правочину недійсним з підстави укладення удаваного правочину, який суперечить вимогам чинного законодавства, суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів повинен встановити дійсну волю сторін при укладанні договору.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По тексту рішення вище зазначалось, що ОСОБА_6 на підтвердження існування домовленості з ОСОБА_7 щодо сплати останнім вартості частки у статутному капіталі ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна" посилається, зокрема, на розписку ОСОБА_7 від 06.02.2017р. про передання грошових коштів та власну розписку від 06.02.2017р. про отримання грошових коштів від відповідача, а також лист від 25.11.2017р. та лист від 10.11.2017р.

На виконання вимог ухвали суду від 28.03.2018р. за клопотанням представника позивача від 25.04.2018р. до матеріалів справи було долучено оригінал листа ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_6 від 25.11.2017р. та оригінал розписки ОСОБА_7 від 06.02.2017р. про передання коштів позивачеві за придбану частку у статутному капіталі товариства.

В свою чергу, представником ОСОБА_7 у письмових поясненнях від 22.05.2018р. було зазначено про неможливість надання оригіналів документів, витребуваних ухвалою суду від 28.03.2018р., з огляду на ненадання таких документів ОСОБА_7 його представнику. З огляду на викладене, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутній оригінал розписки ОСОБА_6 від 06.02.2017р. про отримання грошових коштів від відповідача.

Положеннями ч. 6 ст. 91 ГПК України передбачено наступне: якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

ОСОБА_5 під час розгляди справи судом ставив під сумнів справжність наданих позивачем документів, в тому числі розписки ОСОБА_6 від 06.02.2017р. про отримання грошових коштів від відповідача, оскільки, за твердженням третьої особи, така розписка була складена після підписання договору дарування, з огляду на неподання оригіналу названого документу відповідачем, господарський суд відповідно до вимог ст. 91 ГПК України не бере такий доказ до уваги при вирішенні даного спору по суті. При цьому, господарський суд зауважує, що листування між сторонами по справі щодо сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів за придбавання частки у статутному капіталі товариства у будь-якому випадку не може вважатись належним та допустимим доказом на підтвердження наміру позивача продати, а відповідача - купити частку у статутному капіталі. Правова позиція суду з цього приводу заснована на наступному.

Відповідно до абзацу 3 п. 1, п. 2 Постанови Правління Національного Банку України „Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" №210 від 06.06.2013р. ( в редакції чинній на дату укладання договору дарування - 06.02.2017р.) гранична сума розрахунків готівкою фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, складає 50 000 (п'ятдесяти тисяч) гривень; фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 50000 гривень, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на встановлену чинним законодавством України максимальну суму здійснення готівкових розрахунків між фізичними особами, господарський суд доходить висновку, що допустимим доказом на підтвердження факту отримання позивачем від відповідача грошових коштів у розмірі 500 000,00 грн. є документи, видані відповідно до вимог законодавства, яке регулює банківську діяльність. За таких обставин, розписка відповідача про передання та розписка позивача про отримання грошових коштів у будь-якому випадку не можуть бути допустимими доказами на підтвердження доводів ОСОБА_6 у названій частині.

З огляду на викладене, господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні допустимі докази на підтвердження факту отримання ОСОБА_6 від ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 500 000,00 грн. за відчуження частки у статутному капіталі ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна".

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами по справі при укладанні договору дарування від 06.02.2017р. повинні регулюватись правилами, передбаченими для договорів дарування. Господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичного встановлення між сторонами інших правовідносин ніж ті, щодо яких було оформлено договір дарування, що, в тому числі підтверджується змістом протоколу №3 від 03.04.2017р. загальних зборів учасників ТОВ „Компанія „Нові технології - Україна", під час проведення яких сторонами по справі було підтверджено укладання саме договору дарування частки у статутному капіталі, а не договору купівлі-продажу.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступному.

Виходячи з приписів п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наведених по тексту рішення вище, тягар доведення удаваності правочину, та, як наслідок, невідповідності угоди вимогам законодавства, яка насправді була вчинена її учасниками, покладається на позивача. При цьому, стверджуючи про укладання між сторонами саме договору купівлі-продажу, позивачем взагалі не було наведено жодних порушень приписів діючого законодавства, якими врегульовані питання укладання правочинів купівлі-продажу.

Доводи позивача щодо невиконання відповідачем домовленості із передання грошових коштів у будь-якому випадку не можуть бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання будь-якого правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним, що передбачено у п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

За таких обставин, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеного між сторонами договору дарування від 06.02.2017р. удаваним, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку щодо необхідності відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору недійсним відповідно до ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 235, 655, 717 ЦК України, ст. ст. 177, 207 Господарського кодексу України.

Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються судом відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 червня 2018 р.

Суддя С.П. Желєзна