Рішення № 74442396, 30.05.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2018р. Справа №914/210/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача ОСОБА_1 підприємства “Міська оренда”, м.Львів

про внесення змін в договір оренди нерухомого майна.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_2 – довіреність №2302-вих-203 від 10.01.2018;

від відповідача: ОСОБА_3 – довіреність №МО-2018/01 від 17.01.2018.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 38, 42, 43 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача: ОСОБА_1 підприємства “Міська оренда”, м.Львів про внесення змін в договір оренди нерухомого майна.

Ухвалою суду від 06.02.2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 05.03.2018 року. У підготовчому засіданні 05.03.18р. розгляд справи відкладався на 23.04.18р.

Ухвалою суду від 23.04.18р. закрито підготовче провадження у справі та судовий розгляд справи по суті призначено на 07.05.18р. 07.05.2018 року розгляд справи по суті відкладено на 30.05.2018 року

В судове засідання 30.05.18р. позивач явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримав, просить суд задоволити позов.

Відповідач в судове засідання з"явився, позовні вимоги заперечив, просить суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд в судовому засіданні оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН:

Агрументи позивача.

Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради подано позовну заяву з вимогою про внесення змін у Договір оренди нежитлових приміщень № 4276 від 15.10.1997 р., укладений із ВАТ “Львівський хлібокомбінат” (правонаступником якого щодо Договору є Приватне підприємство “Міська оренда”), у частині встановлення нового розміру орендної плати, а також – строку оплати та умов щодо дострокового розірвання Договору і стягнення пені (у випадку прострочення виконання грошового зобов’язання).

Позивач обгрунтовує позовні вимоги наступним:

-Договір щодо оренди нерухомого майна, яке належить до комунальної власності, укладено 15.10.1997 року, відповідно, - оцінка об’єкта оренди проводилась понад 20 років тому, що зумовило проведення нової оцінки станом на 30.06.2017;

-оскільки, згідно з даними нової оцінки майна, вартість об’єкту оренди (яка “є базою для розрахунку розміру орендної плати”) значно вища попередньої, тому, - наявні підстави для зміни орендної плати;

-згідно з Методикою розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова (затвердженою Ухвалою Львівської міської ради №897 від 07.06.07), визначено новий розмір орендної плати за користування об’єктом оренди, а саме: річний розмір – 3 062 900,00грн., за серпень місяць 2017 року – 20 439,71 грн. (без ПДВ);

-правові підстави позову – норми статей 2 (ч.1), 11 (ч.3), 19 (ч.2), 21 (ч.2) Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст.762 (ч.3) ЦК України;

-у час укладення Договору чинним був Закон України “Про оренду майна державних підприємств та організацій”, яким (ст.23) передбачалась можливість зміни, на вимогу однієї із Сторін, розміру орендної плати, - у разі зміни цін і тарифів;

-оскільки умовами п.12 Договору передбачено поширення дії зазначеного Закону на відносини Сторін, тому, - наявний факт погодження Орендодавцем та Орендарем, при укладенні Договору, питання щодо можливості зміни розміру орендної плати (у випадках, зазначених у Законі);

-Методикою розрахунку орендної плати (затвердженою Ухвалою Львівської міської ради №897 від 07.06.07) встановлено нові орендні ставки за користування нерухомим майном комунальної власності територіальної громади м. Львова, що зумовило необхідність перегляду розміру орендної плати, встановленого Договором від 15.10.1997.

Представник позивача зазначив, що на даний час істотно змінились обставини, якими сторони керувались при укладенні Договору, і так як нормами Закону “Про оренду майна державних підприємств та організацій”, чинного у 1997 році, передбачалась можливість (за відповідних умов) зміни орендної плати, тому, орендодавець мав законні сподівання на наявність у нього права вимоги щодо зміни орендної плати, - у випадку настання відповідних обставин.

Аргументи відповідача.

Відповідач заперечив наявність підстав для задоволення позову та виклав відповідні обгрунтування у Відзиві, Запереченнях на відповідь на відзив та Поясненнях. Також, Відповідачем подано Заяву про застосування позовної давності до вимог Позивача.

При цьому, Відповідач зазначив про відсутність будь-яких правових підстав для зміни, на вимогу Позивача, умов Договору щодо розміру орендної плати та порядку його визначення, так як:

-норми законодавчих актів (ст.188 (ч.1) ГК України, ст.651 (ч.1) ЦК України, ст.21 (ч.1) Закону “Про оренду державного та комунального майна”) встановлюють обов’язковість двостороннього погодження питання про зміну умов правочину;

-законодавчими актами не передбачено періодичного перегляду розміру орендної плати;

-умовами Договору не передбачено можливості зміни його умов;

-зміна (збільшення) орендної плати погіршить становище Орендаря, що є недопустимим;

-Позивач пропонує змінити орендну плату за попередні місяці (з серпня місяця 2017), за які грошові зобов’язання Орендаря вже виконано, проте, згідно з нормою ч.3 ст.632 ЦК України, зміна ціни у Договорі після його виконання не допускається;

-виходячи з норми ст.11 (ч.2) Закону “Про оренду державного та комунального майна”, - правові підстави для проведення нової оцінки майна у даному випадку були відсутні;

-згідно з п.2.1.1 Методики, застосованої Позивачем, зазначений локальний нормативний акт не поширюється на правовідносини Сторін;

-Позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого права, передбачений нормами статей 256, 257 ЦК України, оскільки позов обгрунтовано фактом затвердження, Ухвалою Львівської міської ради від 07.06.07, нової Методики розрахунку орендної плати (що зумовило визначення нового розміру орендної плати), тому, трирічний строк позовної давності – минув.

Представник відповідача надав (усно) пояснення та обгрунтування безпідставності позовних вимог.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

15.10.1997 року Управлінням комунального майна (правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради) та Відкритим акціонерним товариством “Львівський хлібокомбінат” (правонаступником якого, у частині, що стосується Договору, є Приватне підприємство “Міська оренда”) укладено Договір №4276, умовами якого, зокрема, передбачено:

-пункт 1: Управління (Орендодавець) надає Орендарю у строкове користування (до 20.06.2022) об’єкт нерухомості: нежитлові приміщення вулиця Рапопорта,1, фірмовий хлібний магазин №5 (м. Львів), - для торгівлі хлібобулочними виробами;

-пункт 2: умови не визначені;

-між пунктами 1 та 2 зазначено формулу Розрахунку розміру орендної плати за базовий місяць, що складає 159,57 грн. (без ПДВ);

-пункт 3: орендна плата у місяць складає 159,57 грн.+ПДВ;

-пункт 4: орендна плата сплачується щомісяця до 10 числа;

-пункт 5: Орендар сплачує пеню за несвоєчасне внесення орендної плати;

-пункт 6: несплата орендної плати упродовж 3-х місяців є підставою для дострокового розірвання Договору;

-пункт 12: відносини Сторін регулюються Законами України, зокрема: Законом “Про оренду майна державних підприємств та організацій”.

ОЦІНКА СУДУ.

Згідно ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що 15.10.1997 року між Управлінням комунального майна Львівської міської ради, повноваження якого виконує Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та ВАТ “Львівський Хлібокомбінат”, правонаступником якого є ПП “Міська оренда”, укладено Договір оренди нерухомого майна № 4276 (надалі – Договір).

Відповідно до умов цього Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди) - приміщення за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта,1, для реалізації хлібобулочних виробів.

Об'єкт оренди є майном комунальної власності, що підтверджено копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відносини щодо оренди комунального майна регулюються Законом України “Про оренду державного та комунального майна”.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Згідно ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18, ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

За змістом статті 10 Закону, однією з істотних умов договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.

Розмір орендної плати та порядок розрахунків врегульований розділом 5 Договору. Так, відповідно до п. 1.1 Договору, розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинного на момент укладення даного Договору розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженого Ухвалою міської ради, і складає 159,57 грн. без ПДВ за перший місяць оренди.

Договір був укладений на термін до 20.06.2022 року (п.1 Договору).

Окрім того, між Управлінням комунального майна, правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Відкритим акціонерним товариством “Львівський хлібокомбінат” (правонаступником якого, у частині, що стосується Договору, є Приватне підприємство “Міська оренда”) укладено Договір № 4276 (Д-10) від 22.10.2010 р. про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення № 4276 від 15.10.1997 р. за адресою м Львів, вул. Рапопорта,1 (в якості додатку до Договору оренди нежитлового приміщення № 4276 від 15.10.1997 р.).

У позовній заяві позивач просить, внести зміни в Договір оренди № 4276 нежитлових приміщень від 15.10.1997 р., укладений між Управлінням комунального майна Львівської міської ради, яким передано свої повноваження Управлінню комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, та ПП “Міська оренда”, а саме: абзац 1 розділу 1.1 Договору викласти в такій редакції: “Згідно з висновком оцінювача, ринкова вартість об'єкта оренди станом на 30.06.2017 р. становить 3 062 900,00 грн. без ПДВ

Пункт 1.1 Договору викласти в такій редакції: “Розмір орендної плати за Об'єкт оренди визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. (зі змінами та доповненнями) і складає 20 439,71 грн. без ПДВ за серпень 2017 року. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.

Річна сума орендної плати на момент внесення змін до цього Договору, відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. (зі змінами та доповненнями), без врахування індексу інфляції становить 245 032,00 грн. без ПДВ.”

Пункт 4 Договору викласти в такій редакції: “Орендну плату Орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок Орендодавця. Несплата орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

У разі прострочення по сплаті орендних платежів, Орендар сплачує пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.”

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Однак, позивач не зважає на положення ч. 1 ст. 21 Закону України “Про оренду державного та комунального манна”, згідно з якою розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а в ч. 2 ст. 21 цього ж Закону наведено обставини, за яких розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін Договору: “Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від неї обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України”.

Отже, що для зміни розміру орендної плати на вимогу позивача (однієї сторони Договору), останній не надав підтверджень того, що мала місце істотна зміна стану в об'єкті оренди, як і підтверджень факту наявності інших підстав, визначених законодавчими актами України, в яких розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін.

Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 “Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна” (із змінами і доповненнями), про те, що спори про внесення змін до договору оренди (найму) у зв'язку із запровадженням нових тарифних ставок орендної плати (в т. ч. внесенням змін до відповідних методик) мають вирішуватися з урахуванням вимог приписів статті 632 ЦК України та частини другої статті 21 Закону “Про оренду державного та комунального майна”, згідно з якими розмір орендної плати в договорі встановлюється за домовленістю сторін і може бути змінено за погодженням сторін або у випадках та на умовах, встановлених законом..

Судом встановлено, що позивач не зазначив та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження наявності істотних змін стану об'єкта оренди, як законодавчо визначеної підстави для зміни розміру орендної плати. Позивач також не навів і інших підстав, з якими чинне законодавство пов'язувало б зміну розміру орендної плати”.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено інших випадків, які були б застосовними до існуючих відносин позивача та відповідача за Договором і стверджували б про наявність підстав для зміни розміру орендної плати позивачем в односторонньому порядку або за рішенням суду на вимогу позивача.

Натомість, згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Більше того, у самому Положенні про оренду майна територіальної громади м. Львова, затвердженому ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. “Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова”, на яке покликається позивач, зазначено: в п. 7.10, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, якщо інше не передбачене договором. До того ж, навіть у п. 7.6. Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р. “Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова” (зі змінами та доповненнями) (далі - Методика), зазначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, якщо інше не передбачене договором.

Крім того, не підтверджене належними доказами є твердження позивача про те, що “ в п.12 Договору сторони дійшли згоди, що відносини щодо оренди нежитлових приміщень та будинків, котрі знаходяться у комунальній власності міста, регулюються Законами України “Про оренду майна державних підприємств та організацій”, Закону України “Про власність”, Положенням про оренду нежитлових приміщень, що є у комунальній власності та іншим законодавством, чинному на момент укладення Договору оренди № 4279 від 15.10.1997 року Законі України “Про оренду майна державних підприємств та організацій”, зокрема, в ст.23 Закону передбачено, шо розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України”.

Крім того, умови, погоджені сторонами у договорі, - це завжди умови, щодо яких досягнуто згоди за взаємною домовленістю сторін, і які знайшли своє відображення у вигляді їх закріплення сторонами у договорі. Такі умови зберігають свою чинність протягом усього строку (терміну) дії договору, якщо тільки не будуть змінені за взаємною згодою сторін (однією стороною - у випадках, передбачених самим договором або чинним законодавством) або ж не стануть такими, що суперечать чинному законодавству (оскільки у такому випадку погоджені сторонами умови не будуть підлягати до застосування).

У існуючому Договорі відсутня (не прописана) умова, згідно з якою Орендодавець має право змінювати розмір орендної плати (або будь-які інші умови договору, зміни яких позивач вимагає у позовній заяві) в односторонньому порядку. І те, що позивач прагне викласти умови Договору в редакції, згідно з якою розмір орендної плати визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 року (далі також - Методика), додатково свідчить про те, що при укладенні Договору така умова сторонами (позивачем і відповідачем) погоджена не була, а отже затвердження Методики не може бути підставою для перегляду (зміни) розміру орендної плати в односторонньому порядку позивачем, а також зміни за рішенням Суду на вимогу позивача цієї умови Договору.

Натомість, у вигляді окремої умови Договору сторонами погоджено порядок розрахунку розміру орендної плати та закріплено розмір орендної плати, а підстави для його зміни в односторонньому порядку позивачем (або за рішенням суду на вимогу позивача) відсутні.

Також, законодавчо визначені умови - це умови, встановлені імперативно, які поширюють свою дію на відносини сторін незалежно від того, чи погодили сторони таке застосування законодавчих норм до їхніх відносин. Такі умови не можуть бути змінені сторонами у договорі (окрім випадків, передбачених чинним законодавством у вигляді винятку за формулюванням “якщо інше не погоджено сторонами у договорі”), однак характеристикою таких умов є поняття “чинності” редакції законодавчих норм (яка змінюється протягом строку (терміну) дії Договору). Іншими словами: для вирішення питання про те, чи буде законодавча норма застосовною до тих чи інших відносин, слід з'ясувати, чи є таке встановлене законодавцем правило чинним (у часі, просторі, за групою осіб) щодо таких відносин.

Отже, те, що сторони закріпили у Договорі умову про поширення дії Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” на відносини щодо оренди нежитлових приміщень та будинків, котрі знаходяться у комунальній власності міста, жодним чином не означає ( і не може означати) погодження сторонами умови договору про односторонню зміну Орендодавцем умови про орендну плату, (як і інших умов Договору), з вимогою про зміну яких позивач звернувся до Суду. Закон України “Про оренду майна державних підприємств і а організацій” поширював би свою дію на ці відносини незалежно від наявності такої умови. У чинному на момент укладення Договору Законі України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” (чи будь-якому іншому законодавчому акті) не містилось застережень стосовно того, що такій редакції закону надається зворотна або переважаюча дія. Тобто, він має лише негайну (пряму) дію. Як наслідок, до врегулювання відносин і вирішення спору застосовується чинна на час розгляду справи редакція закону, який станом на час розгляду справи, має найменування “Про оренду державного та комунального майна” і не містить положень, які б надавали Орендодавцю за існуючих умов право в односторонньому порядку змінити будь-які умови Договору (у тому числі і умови про розмір орендної плати) або підстав для здійснення такої зміни умов Судом на вимогу позивача.

Зазначеної позиції дотримується і Вищий господарський суд України. Так, зміни у ч.2 ст. 21 Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” (найменування якого у чинній редакції - Закон України “Про оренду державного та комунального майна”) (оскільки саме у ній викладені положення щодо орендної плати), щодо виключення підстави, на яку покликається позивач, були внесені ще у 2004 році. При цьому Вищий господарський суд України, аналізуючи практику застосування законодавства про оренду (найм) майна у 2013 році і у п.3.2. Постанови Пленуму “Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна”, зазначає, що судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, чи погоджувалися сторонами при укладенні договору оренди умови щодо перегляду орендної плати, в тому числі з підстави внесення змін до методики розрахунку орендної плати. Відповідний перегляд орендної плати є обґрунтованим лише у випадку, якщо господарський суд встановить факт погодження сторонами при укладенні договору оренди такої підстави перегляду орендної плати, як внесення змін до методики розрахунку орендної плати”.

Таким чином, позивачем і відповідачем не було погоджено в умовах Договору право позивача в односторонньому порядку змінювати будь-які умови Договору, зміни яких вимагає позивач, зокрема, умову про розмір орендної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 236 Господарського процесуального кодексу, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Згідно з положеннями, викладеними в Постанові Вищого господарського суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 922/4927/15, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Отже, застосуванню до правовідносин за існуючих обставин підлягає чинна на час розгляду справи редакція Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, у якій наведено підстави для зміни розміру орендної плати орендодавцем в односторонньому випадку. Такі підстави за існуючих обставин відсутні.

Крім того у заявах позивача по суті справи наведено лише обгрунтування підстав для зміни розміру орендної плати. При цьому, позивачем жодним чином не наведено обгрунтування вимоги Позовної заяви щодо внесення змін у п. 4 Договору, яким встановлено строк сплати орендних платежів: щомісяця, до 10 числа. Позивач, без жодних обгрунтувань, заявив вимогу про викладення пункту 4 у новій редакції. При цьому, позивач змінює строк оплати: до 20 числа місяця, а також – об’єднує дану умову з іншими умовами щодо: дострокового розірвання Договору (у випадку несплати коштів упродовж 3-х місяців) та стягнення пені за прострочення сплати. Позивачем не зазначено ні підстав для зміни умов п. 4 Договору щодо строку оплати, ні підстав включення у вказаний пункт ще й інших умов, які у існуючій редакції Договору врегульовані пунктами 5 та 6, а тому, - не потребують дублювання ще й у пункті 4.

Крім того, згідно з нормами ст.188 (ч.4) ГК України та ст.652 ЦК України, у разі, якщо Сторони не досягли взаємної згоди щодо зміни умов Договору, заінтересована Сторона має право передати спір на вирішення суду.

Тобто, єдиною правовою підставою розгляду судом по суті запропонованих змін до правочину може бути лише наявність спору, що виник між Сторонами при погодженні ними змін до Договору.

Крім того, обов’язок Сторони правочину, яка вважає за необхідне змінити умови Договору, є надіслання іншій Стороні відповідних пропозицій, що встановлено нормою ст.188 (ч.2) ГК України. Проте, основне питання у даній справі – відсутність факту виникнення між Сторонами спору щодо внесення змін у Договір, так як відсутні будь-які докази надсилання Позивачем пропозицій Відповідачу щодо зміни умов правочину.

Оскільки позивач не надсилав пропозицій відповідачу щодо внесення змін у Договір і, відповідно, - спір між Сторонами щодо таких змін – не виникав, тому, - відсутніми є правові підстави для звернення до суду з вимогою про внесення змін, так як, згідно з нормою п.1 ч.1 ст.20 ГПК України, суд вирішує саме спори, що виникають при укладанні чи зміні правочинів. Відповідно, правові підстави для розгляду судом по суті запропонованих позивачем змін до Договору – відсутні.

Враховуючи, що Договір укладається за домовленістю Сторін (ст.181 ГК України; ч.1 ст.638 ЦК України) і всі зміни до нього необхідно вносити за двостороннім погодженням (ч.2 ст.188 ГК України; ст.652 ЦК України), а суд може розглядати і вирішувати лише спір, що виник між Сторонами у ході погодження змін до Договору (ч.4 ст.188 ГК України, ч.2 ст.652 ЦК України), - тому, при відсутності виникнення спору між Сторонами щодо внесення змін до Договору, наявний факт передчасного заявлення позову (з вимогою про внесення змін до правочину), що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Позивач не наводить жодних аргументів, які б спростовували доводи відповідача про те, що: відсутні законодавчо визначені підстави для зміни в односторонньому порядку, а також зміни за рішенням Суду на вимогу позивача умов Договору щодо розміру орендної плати та порядку його визначення. Крім того, зміна в односторонньому порядку, а також зміна за рішенням Суду на вимогу позивача умов Договору щодо розміру орендної плати та порядку його визначення матиме наслідком погіршення становища орендаря, що, відповідно до чинного законодавства, є недопустимим.

Крім того, зміна ціни в Договорі після його виконання не допускається. Так, як Договір є виконаним за усі попередні місяці (що передували поточному місяцю), протягом яких здійснюється користування об'єктом оренди, звітні періоди закриті, зазначене додатково свідчить про невідповідність вимоги позивача про внесення змін щодо розміру орендної плати та порядку його визначення чинному законодавству України. Підстави для зміни в односторонньому порядку, а також зміни за рішенням Суду на вимогу позивача умов Договору щодо порядку здійснення сплати орендної плати і відповідальності за його порушення також відсутні.

Питання застосовування наслідків пропуску строків позовної давності не може бути задоволено оскільки, як зазначено вище, після прийняття ухвали Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 р., “Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова”, 04.11.2014 р. сторони уклали Договір № 6350 (Д-14), який є Додатком до Договору оренди нежитлового приміщення № 6350 від 06.06.1994 р. де в п.1 зазначено, що розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинного на момент укладення даного Договору розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради, і складає 111,48 грн. без ПДВ за перший місяць оренди, а в п. 2 Договору № 6350 (Д-14) зазначено, що сторони дійшли згоди про те, що інші умови Договору № 6350 від 06.06.1994 р. залишити без змін, відповідно, підстав для їх перегляду немає.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги спростовані, суд прийшов до висновку, що позов Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ПП “Міська оренда” про внесення змін в договір оренди нерухомого майна є не обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 1201 від 10.10.2017 року на суму 1600,00 грн. та платіжне доручення № 11 від 24.01.2018 року на суму 162,00 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід залишити за позивачем.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами: статей 638, 651, 652 ЦК України; статей 181, 188 ГК України; статей 2, 12-14, 20, 73-80, 86, 91, 129, 201, 232, 233 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 підприємства “Міська оренда” про внесення змін в договір оренди нерухомого майна - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено « 05» червня 2018 р.

Суддя Горецька З. В.