Рішення № 74442090, 05.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2018

Справа № 910/3195/18

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал"

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 14 102 грн 24 коп.

Представники сторін: не викликались,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.03.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 23 428 грн 53 коп. штрафних санкцій за договором на закупівлю № Дон/НХ-17379/НЮ від 06.06.2017.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором на закупівлю № Дон/НХ-17379/НЮ від 06.06.2017 щодо своєчасної оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим позивачем за період прострочення з 26.10.2017 по 27.02.2018 нараховано 6 896 грн 13 коп. інфляційних втрат, 1 226 грн 75 коп. 3 % річних та 15 305 грн 65 коп. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/3195/18 та прийнято позовну заяву до розгляду, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

20.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив.

23.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва позивача надійшли уточнення до позовної заяви, відповідно до яких позивач просить суд стягнути з відповідача 5 973 грн 82 коп. пені, 1 227 грн 09 коп. 3 % річних та 6 901 грн 33 коп. інфляційних втрат.

Судом встановлено, що в уточненнях до позовної заяви позивач зменшив розмір пені та збільшив розмір 3 % річних та інфляційних втрат, з огляду на що суд розцінює подані уточнення як зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 973 грн 82 коп. пені, 1 227 грн 09 коп. 3 % річних та 6 901 грн 33 коп. інфляційних втрат.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маліал" (постачальник за договором) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець за договором) укладено договір на закупівлю № Дон/НХ-17379/НЮ, предметом якого, відповідно до пункту 1.1., є поставка постачальником покупцю товару в асортименті та кількості згідно специфікації (додаток 1), яка є невід’ємною частиною чинного договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору найменування товару: плівка поліетиленова термозбіжна.

Відповідно до пункту 4.2. договору датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару та підписання акту прийому-передачі товару обома сторонами договору.

Згідно з пунктом 5.1. договору ціна постачальника, визнана тендерними торгами і вказана у специфікації (додаток 1), яка є невід’ємною частиною даного договору.

Пунктом 5.2. договору сторони дійшли згоди, що загальна сума договору складає 140 400,00 грн з урахуванням ПДВ 20% 23 400,00 грн та зазначається у звіті про результати здійснення процедури закупівлі.

Покупець здійснює оплату поставленого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної (залізничної накладної) та акту прийому-передачі на отримання товару (пункт 6.2. договору).

У відповідності до пункту 8.4. договору підтвердженням про одержання товару покупцем є накладна на приймання товару та акт прийому-передачі товару, оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Специфікацією № 1 (додаток № 1 до договору) визначено найменування товару: плівка поліетиленова термозбіжна (товщина плівки 70 мкм; ширина плівки в рулоні 400 мм; полотно), загальна сума поставки складає 140 400,00 грн з урахуванням ПДВ 20 % 23 400 грн. Умови постачання (згідно правил ІНКОТЕРМС-2010) СРТ – м. Бахмут (Артемівськ), вул. Космонавтів, 4. Термін постачання: 15 календарних днів від дати отримання заявки на поставку товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору № Дон/НХ-17379/НЮ від 06.06.2017 позивач передав, а відповідач прийняв товар згідно додатку № 1 до договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме: № М-00000036 від 20.06.2017 на суму 129 600 грн 00 коп., № М-00000037 від 20.06.2017 на суму 10 800 грн 00 коп., та актами приймання-передачі товару № М-00000008 від 20.06.2017 та № М-00000009 від 20.06.2017, підписаними сторонами та скріпленими печатками.

Зазначений товар був доставлений відповідачу транспортом позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними № 20/06/36 від 20.06.2017 та № 20/06/37 від 20.06.2017.

У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за договором № Дон/НХ-17379/НЮ від 06.06.2017 щодо своєчасної оплати поставленого товару позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 120 400 грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 831 грн 25 коп., інфляційних втрат у розмірі 2 285 грн 19 коп. та пені у розмірі 3463 грн 56 коп. за період прострочення з 03.08.2017 по 25.10.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 у справі № 910/19296/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 126 980 грн 00 коп. задоволено повністю, стягнуто Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" 120 400 грн 00 коп. основного боргу, 831 грн 25 коп. 3 % річних, 3 463 грн 56 коп. пені, 2 285 грн 19 коп. втрат від інфляції, 1 904 грн 70 коп. судових витрат за період прострочення з 03.08.2017 по 25.10.2017.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5 973 грн 82 коп. пені, 1 227 грн 09 коп. 3 % річних та 6 901 грн 33 коп. інфляційних втрат за період прострочення з 26.10.2017 по 27.02.2018.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" викладено рекомендації, щодо того, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 9.2. договору покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 9.2. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені є неправильним, оскільки в порушення норм статті 232 Господарського кодексу України період нарахування пені виходить за межі шестимісячного строку від дня виникнення прострочення виконання обов’язку з оплати.

З урахуванням положень договору та приписів законодавства, позивач має право на нарахування пені за прострочення оплати товару протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. День початку нарахування пені визначається з огляду на положення пункту 6.2 договору та видаткові накладні від 20.06.2017 (з 03.08.2017).

Таким чином, позивач має право на нарахування пені за прострочення оплати товару з 03.08.2017 по 03.02.2018.

У зв’язку з тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 судом вже стягнуто пеню за період з 03.08.2017 по 25.10.2017, то нарахуванню підлягає пеня за період з 26.10.2017 по 03.02.2018.

Суд наводить власний розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань відповідно норм статті частини 6 статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням розміру простроченого платежу та в межах визначеного позивачем періоду нарахування, а саме початку нарахування пені (з 26.10.2017):

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Сума пені за період прострочення

120400,00

26.10.2017 - 26.10.2017

1

12.5000 %

41,23

120400,00

27.10.2017 - 14.12.2017

49

13.5000 %

2182,04

120400,00

15.12.2017 - 25.01.2018

42

14.5000 %

2008,86

120400,00

26.01.2018 - 03.02.2018

9

16.0000 %

475,00

Всього:

4707,14

Крім того, суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок інфляційних втрат є неправильним, тому суд наводить власний розрахунок інфляційних втрат з урахуванням розміру та дати виникнення прострочення виконання зобов’язання та в межах визначеного позивачем періоду нарахування:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Сукупний індекс інфляції за період

Інфляційне збільшення суми боргу

26.10.2017 - 27.02.2018

120400,00

1.044

5259,76

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності оплати за поставлений товар, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 227 грн 09 коп. 3 % річних за період прострочення з 26.10.2017 по 27.02.2018 підлягають задоволенню за розрахунком позивача, а вимоги щодо пені та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню за розрахунком суду, а саме пені у розмірі 4 707 грн 14 коп. та інфляційних втрат у розмірі 5 259 грн 76 коп.

Щодо тверджень відповідача про зменшення розміру штрафу до 30%, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" від 21.11.2011 N 01-06/1623/2011).

Суд не вбачає підстав для зменшення суми пені, оскільки, її розмір не є надмірно великим, так як сторони в договорі погодили менший розмір пені (одна облікова ставка НБУ) ніж той, розмір пені, що обмежений нормативно (подвійна облікова ставка НБУ). Крім того, договором відповідачу надано можливість оплати вартості товару з відстроченням платежу на 30 банківських днів, що ставить у його більш вигідне становище порівняно з продавцем. Крім того, суд звертає увагу відповідача, що обставини, на які він посилається як на підставу для зменшення санкцій, вже існували на момент укладення договору, а тому могли бути враховані сторонами при підписанні договору поставки.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, 5, ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маліал" (49072, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Марка Озерного, будинок 1-А, ідентифікаційний код 37538490) 3% річних у розмірі 1 227 (одна тисяча двісті двадцять сім) грн 09 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 259 (п’ять тисяч двісті п’ятдесят дев’ять) грн 76 коп., пені у розмірі 4 707 (чотири тисячі сімсот сім) грн 14 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 398 (одна тисяча триста дев’яносто вісім) грн 63 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Б. Плотницька