Рішення № 74442007, 04.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2018Справа № 910/3005/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Любченко М.О.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд»

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

про стягнення 29 908,11 грн.,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення заборгованості за договором №3796-фф від 01.06.2014р. суборенди частини нежитлового приміщення в розмірі 18 150 грн., пені на суму 5 380,34 грн., інфляційних втрат в сумі 4 240,55 грн., штрафу в розмірі 726 грн., 3% річних на суму 1 411,22 грн., що разом складає 29 908,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» зобов'язань за договором №3796-фф від 01.06.2014р. суборенди в частині повної та своєчасної оплати за користування нежитловим приміщенням.

Згідно з п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За змістом ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 30.03.2018р. Господарського суду міста Києва після усунення позивачем обставин, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, судом відкрито провадження по справі №910/3005/18. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

У строк, встановлений судом в ухвалі від 30.03.2018р., відповідачем в порядку ст.ст.165, 178 Господарського процесуального кодексу України, через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано відзив на позов, в якому відповідач підтвердив розмір основної заборгованості та надав контррозрахунок 3% річних. Також, відповідач просив суд застосувати до вимог про стягнення пені та штрафу позовну давність відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач можливістю подання відповіді на відзив відповідно до ст.166 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що провадження у справі №910/3005/18 було відкрито ухвалою від 30.03.2018р. Господарського суду міста Києва, то кінцевий строк розгляду справи припадає на 29.05.2018р.

Однак, у зв'язку з тим, що суддя Любченко М.О. у період з 18.05.2018р. по 01.06.2018р. перебувала у відпустці, рішення підписується в перший робочий день після виходу судді з відпустки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ст.774 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 01.06.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд» (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» (орендар) було укладено договір №3796-фф суборенди частини нежитлового приміщення, відповідно до умов п.1.1 якого (в редакції додаткової угоди №1 від 01.06.2014р.) орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове користування частину нежитлового приміщення площею 10 кв.м у торгівельному об'єкті орендаря згідно із доданою схемою, розташованого за адресою: м.Київ, вул.Драйзера, 8, для розміщення та використання телекомунікаційного обладнання і антенно-фідерних систем на даху будівлі, з з метою забезпечення якісного мобільного зв'язку загального користування в м.Києві, а також здійснення експлуатації та обслуговування такого обладнання за місцем його розташування.

Згідно положень п.1.2 договору №3796-фф від 01.06.2014р. об'єкт суборенди знаходиться у користуванні орендаря і орендар має дозвіл власника нежитлового приміщення на передачу об'єкта в суборенду відповідно до нижче визначених умов.

Відповідно до п.3.1 означеного правочину плата за суборенду складається з двох частин: суборендної ставки та експлуатаційних платежів.

За умовами п.3.1.1 договору суборендна ставка складає 7 260 грн., у тому числі, податок на додану вартість 1 210 грн. на місяць.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до закінчення строку суборенди. Строк суборенди починається з дати підписання акту приймання - передачі об'єкта суборенди в користування суборендареві, який є невід'ємною частиною даного договору, та закінчується 30.04.2017р., який є останнім днем користування об'єктом суборенди (п.2.1 договору №3796-фф від 01.06.2014р.).

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором суборенди, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.759 - 786 Цивільного кодексу України та ст.ст.283 - 291 Господарського кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №3796-фф від 01.06.2014р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як зазначалось вище, об'єктом оренди за договором №3796-фф від 01.06.2014р. є частина нежитлового приміщення загальною площею 10 кв.м у торговельному об'єкті орендаря, розташованому за адресою: м.Київ, вул.Драйзера, 8.

Передача об'єкта суборенди суборендарю здійснюється за актом приймання-передачі згідно зі схемою, зазначеною в ньому, протягом 14 робочих днів з моменту зарахування на поточний рахунок орендаря всіх платежів, передбачених п.п.3.7, 8.1 даного договору у встановлених розмірах. Цей договір укладений під скасувальною обставиною і вважається припиненим (розірваним) за згодою сторін у випадку прострочення виконання суборендарем зобов'язань, визначених у п.3.6 та п.8.1 даного договору. При цьому, не вимагається укладання будь-яких додаткових угод або змін до договору (п.4.1 договору №3796-фф від 01.06.2014р.).

Як свідчать матеріали справи, 01.06.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд» було передано, а Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» прийнято у тимчасове платне користування частину нежилого приміщення загальною площею 10 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Драйзера, 8 (дах). Обставини щодо передачі частини нежилого приміщення в суборенду відповідачу підтверджуються наявним в матеріалах справи актом від 01.06.2014р. приймання-передачі нежилого приміщення від орендодавця до орендаря до договору №3796-фф від 01.06.2014р. суборенди частини нежитлового приміщення.

Наведений акт підписано обома сторонами та скріплено печатками суб'єктів господарювання. В акті сторонами погоджено, що об'єкт оренди передається у належному стані.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд» належним чином виконало свій обов'язок з передачі Приватному акціонерному товариству «Телесистеми України» об'єкту оренди на підставі договору №3796-фф від 01.06.2014р.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту, яка кореспондується з нормами ст.286 Господарського кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вже зазначалось судом, згідно п.3.1.1 договору №3796-фф від 01.06.2014р. суборендна плата за користування об'єктом складає 7 260,00 грн.

За змістом п.3.3 договору №3796-фф від 01.06.2014р. суборендна ставка та експлуатаційні платежі сплачуються суборендарем авансом, двома окремими платежами, не пізніше п'ятого числа поточного місяця за наступний місяць.

Як свідчать матеріали справи, за період з 01.06.2014р. по 15.09.2015р. позивачем було нараховано до сплати відповідачу суборендну плату на суму 112 530 грн.

До того ж, між сторонами підписані та скріплені печатками господарських товариств без зауважень та заперечень акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) на вищезазначену суму.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведені вище умови договору №3796-фф від 01.06.2014р., суд дійшов висновку, що строк внесення орендарем орендної плати за період з 01.06.2014р. по 15.09.2015р. настав.

15.09.2015р. Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» було повернуто, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд» прийнято з суборенди частину нежилого приміщення загальною площею 10 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Драйзера, 8 (дах), про що між сторонами складено та підписано акт від 15.09.2015р. приймання-передачі нежилого приміщення до договору №3796-фф від 01.06.2014р. суборенди частини нежилого приміщення.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Приватне акціонерне товариство «Телесистеми України» свої зобов'язання за укладеним між сторонами договором в частині оплати суборендної плати за період з 01.06.2014р. по 15.09.2015р. виконало частково, сплативши на користь позивача 94 380 грн., в результаті чого, у відповідача утворилась заборгованість в сумі 18 150 грн. з липня 2015р. по 15.09.2015р.

Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи документів, заборгованість відповідача за договором №3796-фф від 01.06.2014р. станом на день розгляду справи по суті становить 18 150 грн. Вказану суму підтверджено відповідачем у відзиві на позов.

Таким чином, оскільки відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми боргу в розмірі 18 150 грн. є обґрунтованими.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 5 380,34 грн., інфляційних втрат в розмірі 4 240,55 грн., штрафу в розмірі 726 грн., 3% річних в розмірі 1 411,22 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 7.1 договору №3796-фф від 01.06.2014р. визначено, що у випадку несвоєчасного перерахування суборендарем сум, зазначених у ст.3 та ст.8 даного договору, орендар має право стягнути з суборендаря пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожний день прострочення.

За змістом п.7.2 договору №3796-фф від 01.06.2014р., якщо орендарем будуть виявлені випадки порушення умов і правил цього договору, у тому числі, правил, викладених у додатках до договору, він має право стягнути із суборендаря штраф у розмірі 10% місячної суборендної ставки згідно п.3.1.1 договору.

Позивачем, за порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №3796-фф від 01.06.2014р. в частині внесення суборендної плати за період з 01.07.2015р. по 15.09.2015р. на суму 18 150 грн., було нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 726 грн. та пеню на суму 5 380,34 грн.

Як вже зазначалось вище, відповідач, всупереч умовам спірного правочину, у визначені цим договором строки, оплату суборендних платежів не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування передбачених законом та договором заходів відповідальності.

Однак, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення штрафу та пені за договором №3796-фф від 01.06.2014р.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Згідно п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

У п.2.2 зазначеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України наголошено на тому, що за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. При визначенні строку позовної давності слід враховувати те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій можуть бути розцінені, з урахуванням конкретних обставин справи, як дії, що свідчать про визнання боржником боргу або іншого обов'язку. При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п.4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Наразі, як вказувалось вище, штраф та пеню було нараховано заявником за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором №3796-фф від 01.06.2014р в частині внесення оплати за суборенду за період з 01.07.2015р. по 15.09.2015р.

При цьому, за умовами п.3.3 договору №3796-фф від 01.06.2014р. суборендна ставка сплачується суборендарем авансом, двома окремими платежами, не пізніше п'ятого числа поточного місяця за наступний місяць.

Тобто, з урахуванням наведеного, відповідач повинен був оплатити суборендні платежі за липень 2015р. у строк до 05.06.2015р. включно, за серпень 2015р. у строк до 06.07.2015р. включно (з урахуванням того, що 05.07.2015р. припадає на вихідний день - неділю), за вересень 2015р. (з 01.09.2015р. по 15.09.2015р.) у строк до 05.08.2015р. включно.

З розрахунку позивача вбачається, що останній здійснює розрахунок пені за період з 16.06.2015р. по 14.01.2016р. на суму заборгованості, яка виникла в період з липня 2015р. по 15.09.2015р.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, за порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині внесення оплати за суборенду в період з 01.07.2015р. по 15.09.2015р. позивачем було нараховано штраф на суму 726 грн.

Як свідчить штамп реєстрації вхідної документації Господарського суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд» звернулось до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» 15.03.2018р.

Отже, керуючись приписами ст.258 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафу у визначені позивачем періоди, нарахованих за порушення, що виникло з 01.07.2015р. по 15.09.2015р., сплив.

При цьому, судом враховано, що позивачем до матеріалів справи доказів зупинення або переривання строку позовної давності не представлено, про причини поважності пропуску строку позовної давності у визначені періоди суд не повідомлено.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 4 240,55 грн. за період з липня 2015р. по грудень 2017р. та 3% річних в розмірі 1 411,22 грн. за період з 01.07.2015р. по 31.01.2018р., суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, за висновками суду, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати суборендних платежів за договором №3796-фф від 01.06.2014р., у позивача виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до приписів ст.625 Цивільного кодексу України.

Проте, здійснивши перерахунок 3% річних в межах періоду, який вказаний позивачем у розрахунку до позовної заяви, з урахуванням п.3.3 договору №3796-фф від 01.06.2014р. щодо умов оплати суборендної ставки, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 395,41 грн.

Також, за розрахунком суду, сума інфляційних витрат, яка належить до стягнення з відповідача є більшою ніж заявлено позивачем у позові, внаслідок чого, не виходячи за межі позовних вимог, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення 4 240,55 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд» до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» підлягають задоволенню частково на вказані вище суми.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд» до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення 29 908,11 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м.Київ, Дніпровський район, Русанівський бульвар, будинок 7, ідентифікаційний код 22599262) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул.Промислова, будинок 5, ідентифікаційний код 32294926) основний борг в сумі 18 150 грн., інфляційні втрати на суму 4 240,55 грн., 3% річних в розмірі 1 395,41 грн. та судовий збір в розмірі 1 401,32 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з п.17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 04.06.2018р.

Суддя М.О.Любченко