Рішення № 74440815, 18.05.2018, Маловисківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 392/605/17

Провадження № 2/392/37/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого судді Березія Ю.А.,

при секретарі Кальній М.О.,

з участю представника позивача адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи адвоката ОСОБА_3,

розглянути у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6, про визнання недійсним та скасування розпорядження,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є спадкоємцем і власником майна після смерті чоловіка ОСОБА_7, який помер 24 червня 2011 року.

Позивач вважає, що в склад зазначеного майна входить земельна ділянка площею 44,8 га згідно державного акту на право користування земельною ділянкою серії Б № 051259 на юридичну особу – СФГ «Лісовий Сергій Леонідович», яку позивач використовує за призначенням та сплачує відповідні платежі.

Позивач зазначила, що в березні 2017 року вона направила відповідні документи до відділу Держгеокадастру у Маловисківському районі для впорядкування земельної документації.

23 березня 2017 року позивач дізналася, що розпорядженням голови ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області № 314-р від 27.04.2012 року право користування спірною земельною ділянкою було припинено, а державний акт – анульовано.

Позивач вважає дане розпорядження незаконним з посиланням на те, що вона не подавала заяву щодо бажання припинити право користування земельною ділянкою.

Позивач звернула увагу на те, що в тексті розпорядження вказано, що воно прийняте на підставі заяви засновника ФГ «Лісниче», а ФГ «Лісниче» і СФГ «ОСОБА_7Л.» є окремими юридичними особами, які користуються різними земельними ділянками.

Крім того, позивач зазначила, що в пункті 1 розпорядження вказано, що земельна ділянка, яка вилучається, належала ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету Лозуватської сільської ради, що на думку позивача не відповідає дійсності. Позивач вважає, що ОСОБА_7 набув право на землю на підставі рішення Лозуватської сільської ради № 50 від 25 лютого 1993 року.

На підставі викладених обставин, з посиланням на статті 15, 16, 21 ЦК України та статтю 152 ЗК України позивач вимагає визнати недійсним та скасувати розпорядження голови ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області № 314-р від 27.04.2012 року «Про переведення земельної ділянки до земель запасу Лозуватської сільської ради».

Представник ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області надав до суду заперечення на пред’явлений позов, посилаючись на те, що відповідно до пункту 1 оспорюваного розпорядження громадянину ОСОБА_7, який помер 24 червня 2011 року, було припинено право постійного користування на земельну ділянку площею 44,80 га, переданої в постійне користування рішенням сесії виконавчого комітету Лозуватської сільської ради від 25 лютого 1993 року № 50 для ведення селянського (фермерського) господарства та зареєстровано в книзі записів державних актів за № 40 від 1993 року (державний акт на право постійного користування Б № 051259).

На думку відповідача, після смерті ОСОБА_7 земельна ділянка, яка була надана йому в постійне користування, підлягає поверненню до земель державної власності, а саме до земель запасу Лозуватської сільської ради, для подальшого перерозподілу між фізичними та юридичними особами.

Представник відповідача зазначив, що за змістом частини 2 статті 92 ЗК України передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена; пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Відповідач зазначив, що громадянином ОСОБА_7 право оренди на спірну земельну ділянку не було переоформлено.

Крім того, представник відповідача зазначив, що розпорядженням голови ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області від 01 березня 2012 року № 162-р та від 14 грудня 2012 року № 1147-р спірна земельна ділянка площею 40,72 га була передана в оренду громадянці ОСОБА_8 для ведення городництва терміном на 25 років, укладено договір оренди земельної ділянки від 29 грудня 2012 року та зареєстровано 19 грудня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Представник вказав, що ОСОБА_8 користується спірною земельною ділянкою з 2014 року та сплачує орендну плату, яка зараховується до бюджету Лозуватської сільської ради. Тим самим представник зазначив, що позивач ОСОБА_4 не могла користуватись спірною земельною ділянкою з січня 2014 року та саме в цей період дізналась про порушення свого права.

Представник зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, тому просить відмовити в задоволенні позову повністю з підстав пропущення строків позовної давності.

Представник третьої особи надав відзив на позовну заяву, відповідно якому третя особа ОСОБА_8 не визнає пред’явлений позов, посилаючись на положення статей 141, 142 ЗК України та правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2329цс16. У відзиві на позовну заяву зазначено, що фізичній особі громадянину ОСОБА_7 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 44,8 га та видано відповідний державний акт. Громадянин ОСОБА_7 помер 24 червня 2011 року. Представник вважає, що після смерті ОСОБА_7 припинилось його право користування земельною ділянкою і такі права не є об’єктом спадщини та не входять до загальної маси спадкового майна. На думку представника розпорядження про припинення права користування земельною ділянкою ОСОБА_7 та анулювання державного акту на право постійного користування землею, яке оспорює позивач, є законним та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України. Представник вважає, що позивач дає самостійне і неправильне тлумачення норм права, а саме статей 141 і 142 ЗК України, оскільки позивач ОСОБА_4 ніколи не була і не являється користувачем спірної земельної ділянки. Представник зазначив, що у даній справі доказом наявності у позивача права користування спірною земельною ділянкою може бути виключно свідоцтво про право на спадщину.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що рішенням сесії Лозуватської сільської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 25 лютого 1993 року № 50 надано земельну ділянку площею 44,8 га в користування ОСОБА_7 для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с. 6 том 1).

На підставі вищезазначеного рішення на ім’я ОСОБА_7 видано державний акт на право користування землею серії Б № 051259 щодо безстрокового і безоплатного користування земельною ділянкою площею 44,8 га для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с. 7-11 том 1).

10 квітня 1997 року проведено державну реєстрацію селянського фермерського господарства «Лісовий Сергій Леонідович» (а.с. 4-5 том 3).

Громадянин ОСОБА_7, право користування земельною ділянкою у якої виникло на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, до 01 січня 2008 року не переоформив у встановленому порядку право власності або право оренди на зазначену земельну ділянку, що не спростував у судовому засіданні представник позивача документами, які надані у розпорядження суду.

24 червня 2011 року громадянин ОСОБА_7 помер; після його смерті спадщину прийняла позивач ОСОБА_4; спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відмовились від прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи (а.с. 112-113 том 1).

20 грудня 2016 року нотаріусом відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 у зв’язку з тим, що на все майно, що належить померлому, накладено арешт (а.с. 117 том 1).

Розпорядженням голови ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області від 27 квітня 2012 року № 314-р припинено право постійного користування громадянину ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 44,8 га, переданої в постійне користування рішенням виконавчого комітету Лозуватської сільської ради та зареєстрований в книзі записів державних актів за № 40 від 1993 року (державний акт на право постійного користування Б № 051259), а земельну ділянку сільськогосподарського призначення (землі запасу) площею 44,80 га ріллі переведено до земель запасу Лозуватської сільської ради для подальшого перерозподілу між фізичними та юридичними особами (а.с. 5 том 1).

Вирішуючи питання про правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, суд враховує, що громадянину ОСОБА_7 рішенням сесії Лозуватської сільської Ради народних депутатів від 25 лютого 1993 року № 50 надано в постійне користування земельну ділянку площею 44,8 га відповідно до положень абзацу 1 частини 2 статті 7 ЗК України у редакції, яка діяла станом на 15 січня 1993 року, яка передбачала право громадян України отримувати землю у постійне користування із земель, що перебували у державній власності, для ведення селянського (фермерського) господарства.

З 01 січня 2002 року набрав чинність ЗК України у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону від 25 жовтня 2001 року № 2768-III визнано таким, що втратив чинність, Земельний кодекс України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 10, ст. 98; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 25, ст. 354; 1993 р., № 10, ст. 79, № 26, ст. 276; 1999 р., № 18, ст. 138; 2000 р., № 39, ст. 333).

Відповідно до статті 92 ЗК України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року N 2768-III) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року N 2768-III) визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 116 ЗК України (у редакції Закону від 07.05.2011 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 125 ЗК України (у редакції Закону від 07.05.2011 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною 1 статті 1225 ЦК України (у редакції Закону від 06.06.2011 року) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство»до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

За таких обставин твердження позивача про те, що вона є спадкоємцем після смерті чоловіка ОСОБА_7, в тому числі на земельну ділянку площею 44,8 га згідно державного акту на право користування землею серії Б № 051259 – є помилковим, оскільки суперечать положенням статей 1216, 1218 ЦК України та статті 19 Закону України «Про фермерське господарство».

Суд вважає також помилковим посилання позивача на положення статей 141, 142 ЗК України.

Позивач ОСОБА_4 не є власником чи користувачем спірної земельної ділянки, яка надавалась в постійне користування громадянину ОСОБА_7, тому положення статей 141 і 142 ЗК України не регулюють права та обов’язки позивача.

Зауваження позивача з приводу змісту пункту 1 розпорядження голови ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області від 27 квітня 2012 року № 314-р, в якому зазначено, що земельна ділянка, яка вилучається, належала ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету Лозуватської сільської ради, не впливає на права і обов’язки сторін щодо предмету спору, тому само по собі не може бути підставою для скасування зазначеного рішення.

З урахуванням обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, правовідносин сторін, що випливають із встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про те, що розпорядженням голови ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області від 27 квітня 2012 року № 314-р правомірно припинено право постійного користування громадянину ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 44,8 га, переданої в постійне користування рішенням сесії Лозуватської сільської ради, а земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 44,80 га переведено до земель запасу Лозуватської сільської ради, тому, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Судові витрати слід віднести за рахунок позивача.

Керуючись статтями 264, 265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_4 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6, про визнання недійсним та скасування розпорядження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_4, вул. Велігіна, 5 в с. Лозуватка Маловисківського району Кіровоградської області, паспорт громадянина України ЕА 181589, ідентифікаційний номер НОМЕР_1;

відповідач ОСОБА_5 районна державна адміністрація Кіровоградської області, вул. Центральна, 78 в м. Мала Виска Кіровоградської області, код в ЄДРПОУ 04055363;

третя особа ОСОБА_6, вул. Степова, 10 в с. Лозуватка Маловисківського району Кіровоградської області, паспорт громадянина України ЕА 616281, ідентифікаційний номер НОМЕР_2.

Головуючий

суддя