Рішення № 74438777, 17.05.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/99/18

Справа №754/4966/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Москалюк Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат, про визнання дій протиправними, зобов"язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2016 року задоволено його позовні вимоги до Міністерства оборони України, визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності 3 групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, та було зобов'язано розглянути повторно його заяву щодо виплати такої одноразової грошової допомоги. Однак, Міністерство оборони України листом №ВС3/650 від 05.04.2017 року відмовило йому у призначенні такої виплати. Позивач вважає таку відмову незаконною. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови позивачу в призначенні (не нарахування та невиплати) одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності III групи, що настала внаслідок контузії, заподіяної під час виконання ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16-168 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; скасувати п. 17 Протоколу Комісії МОУ з призначення одноразової грошової допомоги від 24.03.2017 року (протокол №26); стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності III групи, що настала під час виконання ним обов'язків військової служби, відповідно ст. 16-168 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у розмірі 225-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у сумі 274050,00 грн.; зобов'язати Міністерство оборони України призначити (нарахувати та виплатити) позивачу одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності III групи, що настала внаслідок контузії, поранення, захворювання, заподіяного під час виконання ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16-168 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 225-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності; стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн.; відстрочити оплату судового збору до ухвалення рішення по справі, стягнути судовий збір з міністерства оборони України; заборонити Міністерству оборони України вимагати від позивача надання документу про обставини поранення чи зобов'язати Міністерство оборони України вважати таким документом висновок суд. мед. Експертизи №2375/ж від 25.12.2013 року; зобов'язати Міністерство оборони України надати суду фінансовий звіт про виконання рішення суду, призначення (нарахування та виплату) позивачу одноразової грошової виплати.

Під час судового розгляду стороною позивача було неодноразово подано заяви про уточнення позовних вимог, відповідно до останньої редакції, позивач просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання документів позивача згідно Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби від 21.10.2016 року №89; визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України від 21 жовтня 2016 року №89, постановлене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби щодо повернення на доопрацювання документів на ім'я позивача; зобов'язати Міністерство оброни України здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок настання III групи інвалідності у зв'язку виконанням обов'язків військової служби у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 400 500,00 грн.; стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача моральну шкоду в сумі 5 000 000,00 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник повністю підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зважаючи на їх безпідставність. Крім того, надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що дії Міністерства оборони України повністю відповідають чинному законодавству України, оскільки позивач не надав документів, що свідчать про причини та обставини поранення, зокрема про те, що вони не пов'язані із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Разом з тим, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи відповідачам належить довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язано Міністерства оборони України розглянути повторно заяву ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання судового рішення позивачу був виданий виконавчий лист, після чого було відкрито виконавче провадження.

Копію постанови про відкриття виконавчого провадження було надіслано на виконання до Міністерства оборони України.

Листом від 05.04.2017 року Міністерство оборони України повідомило, що за результатами розгляду документів ОСОБА_1 відповідно до Протоколу №26, затвердженого Міністром оброни України 24.03.2017 року, комісія прийшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.

В Протоколі засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №26 від 24 березня 2017 року зазначається, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги оскільки, витрати, пов'язані з одноразовою грошовою допомогою особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Крім того, ОСОБА_1 не подано документ про обставини поранення.

Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, у зв'язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнений з військової служби 17.02.1989 року, є учасником бойових дій та інвалідом війни III групи, приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан з листопада 1987 року по лютий 1989 року, що підтверджується довідкою Деснянського районного військового комісаріату міста Києва від 18.02.2016 року №581, архівною довідкою «ЦПА ФСБ РФ» від 25.02.2014 року №21/59/С-436, копіями посвідчень та довідкою Ватутінського РВК міста Києва від 10.07.2001 року за №4/0213.

17.03.2014 року ОСОБА_1 визнано з 12.03.2014 року інвалідом III групи у зв'язку із пораненням та контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 17.03.2014 року серії АВ номер 0091036.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. (ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно вимог ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; 4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; 6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві; 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; 8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; 9) отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону; б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4пункту 2 статті 16 цього Закону).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. N 975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до п. 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності з 12.03.2014 року, що підтверджується довідкою МСЕК від 17.03.2014 року серії АВ номер 0091036.

Судом критично розцінюються посилання Міністерства оборони України на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження того, що позивач проходив військову службу та був військовослужбовцем Збройних Сил України, оскільки вони спростовуються наступним.

В силу пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України. Така правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2015 року № К/800/40725/15.

Також, Окружним адміністративним судом міста Києва при розгляді адміністративної справи №826/6812/16 встановлено, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР.

Відсутні також і нормативні приписи, які зобов'язують, або надають повноваження Адміністрації Держприкордонслужби України виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.

Позивач проходив строкову військову службу у військовій частині 2066, що входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР, та був звільнений з останньої військової частини в запас.

З цього приводу слід зазначити, що Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Прикордонні війська КДБ СРСР, відповідно до статті 4 Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12 жовтня 1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року по 21 березня 1989.

Враховуючи викладене, Державна прикордонна служба України до військової частини 2066 Прикордонних військ КДБ СРСР жодного відношення ніколи не мала.

Отже, позивач правомірно вимагає, щоб саме Міністерство оборони України розглянуло заяву щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги по інвалідності.

За таких обставин, враховуючи те, що ОСОБА_1 отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, то суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону №2011-ХІІ та в Порядку №975, а відтак вбачається протиправна бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

Щодо посилання відповідача на ненадання позивачем документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 11. Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що до заяви позивач не додав відповідних документів, які б свідчили, що причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), не пов'язані із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу у збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 р. № 402 (далі - Положення № 402), за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Також, відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях… г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Відповідно до п. 21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за N 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п.21.8 Положення №402).

Таким чином, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення позивача, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок, що захворювання так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Так, в матеріалах справи міститься витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по становленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва №3339 від 27.12.2014 року, що здійснювалось для визначення причинного зв'язку отриманих травм, контузій під час військової служби у країнах, де велись бойові дії.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №3339 від 27.12.2014 року, яким встановлено, що отримані позивачем поранення, ЗЧМТ, контузія, захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 2375/ж від 25.12.2013 року засвідчили в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належними документами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

При цьому, у вказаному протоколі не зафіксовано, що поранення пов'язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Наведеним, на переконання суду, спростовується твердження відповідача про те, що позивачем до заяви про виплату йому одноразової грошової допомоги не додано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травами або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 по справі 2-а-1626/12/1370, де зазначено, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку, що вказаний витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №3339 від 27.12.2014 року та висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 2375/ж від 25.12.2013 року свідчать, що в діях позивача були відсутні протиправні діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що свідчить про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2017 року по справі № К/800/17417/17.

Крім того, ні Порядок № 975, ні Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні будь який-інший нормативно правовий акт не містить норми про те, що відсутність того чи іншого документа є підставою для повернення документів щодо призначення одноразової грошової допомоги. Відповідні юридичні факти можуть підтверджуватись і іншими документами, як в даному випадку висновком судово-медичної експертизи, протоколом центральної військово-лікарської комісії МО України, довідкою МСЕК.

Відсутність у абзаці 6 пункту 11 Порядку № 975 вказівки про якийсь конкретний документ (довідка, акт, відомість тощо), який свідчить про причини та обставини поранення говорить про те, що в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які свідчать про причини та обставини поранення, як у випадку позивача висновок судово-медичного експерта та протокол Центральної військово-лікарської комісії МО України.

З огляду на викладене, суд вважає протиправними посилання відповідача на те, що позивачем не було подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Крім того, сторона позивача просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 400 500 грн., що не відповідає нормам чинного законодавства України.

Згідно з ч. 6 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Тобто, в даному випадку тільки Міністерство оборони України має право та наділене відповідними повноваженнями щодо нарахування й виплати одноразової грошової допомоги.

Суд позбавлений можливості, стягнути кошти та здійснити нарахування одноразової допомоги за розрахунком позивача, оскільки суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Позиція суду щодо неможливості підміняти собою органи владних повноважень, повністю узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму № 13 від 24 жовтня 2008 року, згідно якої, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень; та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності...... Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що справедливою на думку суду з урахуванням встановлених по справі обставин буде моральне відшкодування за спричиненні моральні страждання ОСОБА_1 у розмірі 5 000, 00 грн. Саме цей розміри моральної шкоди і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно із частиною 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 3 ст. 6 КАС України).

Частиною 2 статті 6 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та доведеними, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704, 80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6, 8, 9, 19, 77, 241-247 10, 11, 17, 71, 158, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат, про визнання дій протиправними, зобов"язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1, згідно Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 21.10.2016 року № 89.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України від 21.10.2016 року № 89, постановлене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, щодо повернення на доопрацювання документів на ім'я ОСОБА_1 на адресу Київського міського військового комісаріату.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання 3 групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000, 00 грн.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір у розмірі 704, 80 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1.

Відповідач: Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 00084022, місцезнаходження: пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ

Повний текст рішення був виготовлений 28 травня 2018 року.

Головуючий: