Рішення № 74437890, 24.05.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/117/18

Справа №754/13376/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горобинська Г.А., про визнання договорів недійсними та визнання права власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.04.2012 року між ними був укладений Договір, предметом якого є погодження умов і забезпечення здійснення правочину щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Договором було визначено, що купівля-продаж квартири буде здійснена за 643790, 00 грн., що еквівалентно 80625, 00 доларів США. До підписання цього Договору позивачка передала відповідачу грошові кошти у розмірі 531002, 00 грн., що еквівалентно 66500, 00 доларів США. Для належного виконання умов вказаного Договору позивачка звернулася до ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" для отримання у кредит грошових коштів у розмірі 160000, 00 грн. Після того, як документи були розглянуті, була призначена дата укладення договору, але через дії відповідача договір так і не був укладений. У подальшому відповідач запропонував позивачці укласти Договір позики між ними, за яким він надасть у позику позивачці грошові кошти у розмірі 24000, 00 доларів США, яких не вистачає для придбання квартири, які вона буде повертати протягом 5 років. Позивачка була не згодна з укладенням такого договору, але грошові кошти, передані за Договором у розмірі 66500, 00 доларів США, відповідач повертати не погодився, а тому вона була вимушена укласти Договір позики від 22.06.2012 року та Договір іпотеки квартири від 22.06.2012 року. У подальшому був укладений Договір купівлі-продажу між сторонами, але оригінал договору до цього часу залишається у відповідача, він не знявся з реєстраційного обліку. Позивачка вважає, що договір позики був укладений всупереч вимог діючого законодавства, оскільки грошові кошти за договором не передавалися, а тому договір вважається неукладеним. На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати недійсними Договір позики від 22.06.2012 року та Договір іпотеки від 22.06.2012 року, укладені між сторонами.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.02.2016 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.02.2016 року до участі у справі залучено третю особу - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горобинську Ганну Анатоліївну.

29.02.2016 року судом задоволено клопотання представника відповідача і прийнято до розгляду одночасно з основним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_4

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2016 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про роз'єднання позовних вимог.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16.05.2016 року провадження у даній справі зупинено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22.09.2016 року провадження у даній справі відновлено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.12.2016 року провадження у даній справі зупинено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04.09.2017 року провадження у даній справі відновлено.

08.09.2017 року позивачкою подано заяву про збільшення позовних вимог. Відповідно до даної заяви позивачка просить суд визнати недійсними Договори позики та іпотеки від 22.06.2012 року, зважаючи на те, що на момент укладення договорів вона була вагітна, поставлена відповідачем в такі умови, що не мала можливості відмовитися від укладення договорів, але при цьому їх укладення було вчинено під впливом тяжких обставин. На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати недійсними Договори позики та іпотеки від 22.06.2012 року, укладені між сторонами, а також визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

На початку судового розгляду позивачка ОСОБА_3, допитана одночасно як свідок, повністю підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, а також категорично заперечувала проти задоволення зустрічних позовних вимог. У подальшому позивачка у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у своїй заяві просить розглядати справу в її відсутність.

Представник позивачки у судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги, а також категорично заперечувала проти задоволення зустрічних позовних вимог, зважаючи на їх безпідставність.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, зважаючи на його безпідставність. Також підтримав зустрічний позов, який мотивований тим, що на даний час відповідач є власником квартири АДРЕСА_1, в квартирі проживає ОСОБА_3 разом з членами своєї сім'ї, чим створюють йому перешкоди у здійсненні права власності, на його вимогу звільнити квартиру не реагують. На підставі викладеного представник відповідача просить зустрічні позовні вимоги задовольнити та виселити з квартири АДРЕСА_1 відповідачку ОСОБА_3 та всіх мешканців без надання іншого жилого приміщення.

Третя особа - приватний нотаріус - у судове засіданні не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності третьої особи, за наявних у справі матеріалів.

Вислухавши пояснення позивачки, представника позивачки, представника відповідача, допитавши свідків, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 11.04.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений Договір, предметом якого є погодження умов і забезпечення здійсненні правочину (правочинів) щодо купівлі-продажу належної продавцю квартири АДРЕСА_1.

Пунктом 2.1 Договору було визначено, що основний Договір має бути укладений на таких основних умовах: ціна квартири становить 643790, 00 грн., що еквівалентно 80625, 00 доларів США, які покупець сплачує продавцю, а продавець зобов'язується знятися з реєстраційного обліку протягом 30 днів з дня укладення Основного договору.

До підписання вказаного Договору, на підтвердження встановлених ним зобов'язань та на забезпечення його виконання, з метою підтвердження своєї платоспроможності покупець передав продавцю грошові кошти у розмірі 531002, 00 грн., що еквівалентно 66500, 00 доларів США, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобинською Г.А.

22.06.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений Договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого відповідач передав позивачці у позику грошові кошти у розмірі 194136, 00 грн., що становить еквівалент 24000, 00 доларів США, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобинською Г.А.

22.06.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобинською Г.А.

Крім того, 22.06.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений Договір іпотеки, відповідно до якого предметом договору є квартира АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, на забезпечення своєчасного та повного виконання Позичальником зобов'язань за Основним договором позики від 22.06.2012 року.

Пунктом 4.3 Договору іпотеки передбачено, що за домовленістю сторін, у разі невиконання іпотекодавцем своїх зобов'язань за Основним договором у встановлений строк цей договір передбачає, що наступного дня після закінчення порушеного строку Іпотекодержатель набуває право звернутися стягнення на квартиру АДРЕСА_1, в рахунок виконання зобов'язання за Основним договором у порядку, передбаченому ст.. 37 Закону України "Про іпотеку", та застосувати право власності на предмет іпотеки.

Як встановлено при розгляді справи, протягом певного часу позивачка ОСОБА_3 належним чином виконувала умови Договору позики, сплативши відповідачу грошові кошти на загальну суму 90179, 00 грн., після чого залишок коштів, що підлягали сплаті, становив 103957, 00 грн., що підтверджується Актом погашення заборгованості.

17.03.2015 року відповідачем ОСОБА_4 на адресу позивачки ОСОБА_3 було надіслано Вимогу про усунення порушень по договору позики, відповідно до умов якої просив достроково повернути всю суму боргу, у зв'язку із порушенням умов Договору позики.

02.04.2015 року на адресу відповідача надійшли Заперечення позивачки на вимогу, відповідно до якої остання зазначила, що вона повернула частину грошових коштів у розмірі 90179, 00 грн., а також заперечила щодо дійсності договору позики.

У зв'язку з невиконання позивачкою своїх зобов'язань належним чином відповідач ОСОБА_4 08.07.2015 року здійснив реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку, визначеному ст.. 37 Закону України "Про іпотеку".

07.10.2015 року відповідач звернувся до приватного нотаріуса Горобинської Г.А. із заявою, в якій просив передати ОСОБА_3 Вимогу про звільнення житлового приміщення, зважаючи на те, що він є власником квартири і вимагає її звільнення.

В той же день 07.10.2015 року відповідну вимогу було направлено приватним нотаріусом Горобинською Г.А. на адресу ОСОБА_3

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дуднік О.С. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.07.2015 року, на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 закрито.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дуднік О.С. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.07.2015 року, на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2017 року постанову суду від 31.05.2017 року залишено без змін.

Вирішуючи вимоги кожної із сторін у справі суд враховує наступні вимоги закону.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду з захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусового виконання обов"язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

З наведеного можна зробити висновок про те, що особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У своїх позовних вимогах позивачка вказує про те, що вона уклала оспорювані договору під впливом тяжких обставин, а саме у період вагітності, на вкрай невигідних умовах, оскільки відповідач грошові кошти не бажав повертати, внесені як завдаток, а з його вини вона не змогла укласти кредитний договір з Банком, що змусило її укласти оспорювані договори на тих умовах, що були запропоновані відповідачем.

Дійсно, під час розгляду справи встановлено, що позивачка передала відповідачу як завдаток грошові кошти у розмірі 66500, 00 доларів, але частини коштів для повного виконання умов Попереднього договору їй не вистачало.

Позивачка мала намір отримати грошові кошти у ПАТ "Всеукраїнський Банк розвитку", але угода не була укладена через дії відповідача, який не погодився на укладення договору на умовах, що були запропоновані Банком.

Даний факт знайшов своє підтвердження у судовому засіданні і був підтверджений показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Так, свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні показала, що вона мала намір придбати квартиру АДРЕСА_1, передала частину грошових коштів у розмірі 66500, 00 доларів США відповідачу як завдаток за квартиру, але частини грошових коштів не вистачало. Вона мала намір укласти з ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" кредитний договір на певну суму, але через дії відповідача такий договір укладений не був. У подальшому вона вимушена була погодитися на пропозицію відповідача укласти Договір позики та договір іпотеки, оскільки грошові кошти він не бажав повертати і вона могла втратити велику суму. Також зазначила, що всі договори укладалися тривалий час, під психологічним тиском відповідача та нотаріуса, вона на той час була вагітна, дуже нервувала, а тому вимушена була підписати договори на запропонованих умовах. Тривалий час вона виконувала свої зобов'язання за Договором позики, сплачуючи відповідачу грошові кошти. Одного разу він з'явився до них і вимагав повернути залишок несплаченої суми у повному обсязі. Але такої суми у неї не було, про що вона повідомила відповідачу, після цього він зник, на зв'язок не виходив і вона не мала можливості далі сплачувати відповідачу кошти за договором позики.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показала, що вона є матір'ю позивачки. Дочка мала намір одружитися, була вже вагітна, а тому вони вирішили придбати квартиру, для чого продали одну квартиру та частину другої, але грошей все одно не вистачало. Як завдаток вони передали відповідачу грошові кошти у розмірі 66500, 00 доларів США, у подальшому вирішили укласти кредитний договір з Банком, але з вини відповідача не змогли цього зробити. Тоді відповідачем було запропоновано укласти договір позики з ним, на що вони вимушені були погодитися, оскільки він грошові кошти, передані як завдаток, повертати не бажав. На виконання умов договори позики вони сплачували тривалий час кошти відповідачу, але після його вимоги повернути весь залишок коштів та їх відмову це зробити, він зник і виконувати далі обов'язок за договором вони не змогли.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показав, що він у 2012 році був партнером Банку "Всеукраїнський банк розвитку", допомагав ОСОБА_3 подавати документи до Банку для отримання кредиту. Але в призначений день для оформлення кредиту ОСОБА_4 приїхав з запізненням, вів себе неадекватно, у зв'язку з чим укладення угоди не відбулося.

Крім того, свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показала, що вона товаришує з сім'єю ОСОБА_3, була неодноразово свідком того, як вона передавала грошові кошти ОСОБА_4 Також вона була присутня, коли ОСОБА_4 вимагав від ОСОБА_3 повернення всієї суми боргу, але вона відмовилася через відсутність такої суми. Тоді ОСОБА_4 відмовився брати грошові кошти як щомісячний платіж, це було після смерті батька ОСОБА_11.

Що стосується посилань позивачки на те, що оспорювані договори укладалися під впливом тяжких обставин, то слід зазначити наступне.

Як встановлено при розгляді справи, оскаржувані правочини повністю відповідають вимогам діючого законодавства, зокрема і в частині нотаріального їх посвідчення; приватним нотаріусом було роз'яснено сторонам зміст діючого законодавства, що підтверджується підписами сторін на договорах; при укладенні Договорів сторони діяли добровільно, свідомо та цілеспрямовано, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, за відсутності будь-якого примусу, як фізичного так і психічного, бажаючи реального настання правових наслідків, що також підтверджується їх підписами на Договорах.

Також при розгляді справи не знайшов свого підтвердження той факт, що з боку відповідача чинився як психологічний, так і будь-який інший тиск на позивачку при укладенні договорів з метою примусу укласти зазначені договори, а тому ці посилання позивачки судом до уваги не приймаються.

Що стосується посилання позивачки на безгрошовість договору позики, то судом вони також до уваги не приймаються, оскільки це спростовується п. 4 Договору позики, відповідно до якого наявність підпису позичальника на цьому договорі свідчить про отримання ним грошових коштів за цим договором.

Як на підставу для задоволення позовних вимог, позивачка посилається на тяжкі обставини та невигідні для неї умови, якими вона вважає вагітність та термінову необхідність житла для того, щоб не залишитися на вулиці разом з дитиною.

Але слід зазначити, на момент укладення оспорюваного Договору позики позивачка ще не була власником спірного житла, а тому не могла її втратити. Не отримавши у кредит чи позику грошові кошти, позивачка не могла б придбати квартиру.

Крім того, на момент укладення Попереднього договору позивачці була відома ціна, за яку відповідач має намір продати свою квартиру, повної суми коштів у неї не було, але, незважаючи на це, вона уклала Договір з подальшим наміром укласти Основний договір купівлі-продажу квартири, тобто, усвідомлюючи всі можливі наслідки його не укладення.

Слід звернути уваги і на те, що Попередній договір також був укладений позивачкою добровільно, без жодного впливу з боку відповідача, з чітким усвідомленням наслідків його укладення та всіх його умов. Також позивачкою було добровільно передано як завдаток суму коштів у розмірі 66500, 00 доларів США. Саме такий розмір завдатку погодили сторони при укладенні Попереднього договору, хоча дана сума могла бути значно меншою, що вплинуло б у подальшому і необхідність укладення всіх інших договорів.

Також слід зауважити, що умовами Попереднього договору не було передбачено обов'язку продавця повернути суму завдатку у разі, якщо покупець відмовиться від укладення Основного договору, а тому посилання позивачки на те, що відповідач не бажав повертати суму завдатку, що також стало для неї стресом, судом до уваги не приймаються.

Крім того, при укладенні оспорюваних договорів позивачка мала можливість вільного виходу з приміщення приватного нотаріуса, який посвідчував договори, ніхто її фізично не тримав та не застосовував фізичне насилля. Даний факт був підтверджений і показами свідків ОСОБА_12 та її матері ОСОБА_8, що також свідчить про добровільність дій позивачки при укладенні договорів.

Що стосується посилання позивачки на неможливість виконання зобов'язань за договором позики через те, що відповідач зник і вона не могла його знайти, як на поважність їх невиконання, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їх нього боку.

Але позивач не скористалася цим своїм законним правом внесення грошових коштів на депозит нотаріуса для подальшої передачі відповідачу, що свідчить про відсутність у неї намірів на виконання своїх зобов'язань.

Також позивачкою, після відмову одного Банку на видачу кредитних коштів, не було вчинено жодних дій для отримання кредиту в інших фінансових установах, що свідчить про те, що отримання кредиту не було пріоритетним для позивачки способом отримання грошової суми, необхідної для повної оплати за придбання квартири.

Вказана ситуація, що виникла на даний час, фактично сталася з вини позивачки, яка не виконала у повному обсязі умови Договору позики від 22.06.2012 року, що і призвело до певних наслідків.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи всі обставини справи, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то слід зазначити, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог з їх безпідставності, а тому питання щодо строків позовної давності судом не розглядається.

Слід зазначити, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 також задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.

Згідно із ст.. 316, 319 ЦК України власник має право володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. При цьому таке право власника відповідно до ст.. 321 ЦК України та ст.. 41 Конституції України є непорушним.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Гарантуючи захист прав власності, закон надає власнику право усунення будь-яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.. 16, 386 ЦК України.

Права власника житлового будинку, квартири, визначені ст.. 383 ЦК України, ст.. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для особистого проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ст.. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимоги іпотеко держателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідна вимога 07.10.2015 року була надіслана відповідачем на адресу позивачки, вимога була отримана нею 19.10.2015 року, про що 27.10.2015 року приватним нотаріусом видано відповідне свідоцтво.

Таким чином, строк для звільнення житлового приміщення був встановлений до 19.11.2015 року, але до цього часу відповідачка за зустрічним позовом продовжує разом з матір'ю та неповнолітньою дитиною проживати у квартирі АДРЕСА_1.

Разом з тим, слід зазначити, що з 07.06.2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до умов якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом застави або предметом іпотеки згідно із ст.. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов"язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно і загальна площа такого нерухомого майна не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для жилого будинку.

Як встановлено при розгляді справи, відповідачка за зустрічним позовом не є суб"єктом Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", належна їй квартира має загальну площу менше 140 кв.м., іншого нерухомого майна у власності відповідачки не встановлено.

Предмет іпотеки, на який позивач просить звернути стягнення, підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та не може бути примусово стягнутий (відчужений) без згоди власника, а згоди власника на звернення стягнення надано не було. Враховуючи те, що протягом дії вказаного вище Закону інші Закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, у суду відсутні підстави для задоволення позову на даний час.

Суд вважає, що дія вказаного вище Закону поширюється і на правовідносини сторін, у зв'язку з чим не підлягає виконанню рішення в частині виселення відповідачки з усіма мешканцями з спірної квартири.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом не зазначено, яких саме мешканців він просить виселити із спірної квартири, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.

Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, суд вважає, що підстав для задоволення зустрічних позовних вимог немає, а тому в їх задоволенні повинно бути відмовлено.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні основного та зустрічного позовів, судові витрати відносяться на рахунок кожної із сторін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 202, 203, 215, 233 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горобинська Г.А., про визнання договорів недійсними та визнання права власності - відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про виселення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивачка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1.

Відповідач - ОСОБА_4, адреса: АДРЕСА_2.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горобинська Ганна Анатоліївна, адреса: АДРЕСА_3.

Повний текст рішення виготовлений 04 червня 2018 року.

Головуючий: