Ухвала суду № 74437560, 25.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/405/18 Справа № 711/10454/17 Категорія: ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 121 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченої ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

потерпілого ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 лютого 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, українку, громадянку України, маючу на утриманні дітей17.02.2008 та ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстровану та проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судиму,

засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених: ч.2 ст.125 КК України на 2 місяці арешту; ч.1 ст.121 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, обвинуваченій ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченої ОСОБА_7 на користь:

- Черкаської міської ради витрати понесені закладом охорони здоров’я на лікування потерпілого ОСОБА_11 на суму 343,13 грн. та ОСОБА_9 на суму 6 176,34 грн.;

- ОСОБА_9 11 507,13 грн. матеріальної шкоди та 50 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, всього на загальну суму 61 507,13 грн.;

- держави витрати на залучення експерта на загальну суму 1 632,03 грн.

Крім того, ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.02.2018 порушено перед Службою у справах дітей Черкаської міської ради питання про необхідність влаштування малолітнього ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_5, або встановлення над ним опіки чи піклування.

В порядку ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_7 визнана винуватою та засуджена за те, що вона 05.06.2017 близько 00 год. 50 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись неподалік будинку № 195 по вул. Нарбутівській в м. Черкаси, де в ході конфлікту, що виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно нанесла ОСОБА_11 один удар ножем в область живота з лівої сторони, внаслідок чого потерпілий впав на землю, а ОСОБА_7 відразу затримали сусіди потерпілого та викликали працівників поліції. Своїми умисними діями ОСОБА_7 спричинила потерпілому тілесні ушкодження у вигляді рани передньої поверхні живота зліва, яке не проникає в черевну порожнину та згідно висновку судово-медичної експертизи № 02-01/1050 від 29.06.2017 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Крім того, ОСОБА_7 29.06.2017 в невстановлений в ході досудового слідства час, знаходячись на кухні квартири за адресою АДРЕСА_1, де в ході конфлікту, що виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_6, під час якого вона вихватила із рук ОСОБА_13 викрутку, та, утримуючи викрутку за руків’я в правій руці, умисно нанесла ОСОБА_13 декілька ударів викруткою з траєкторією знизу-вверх в область живота та грудної клітки. Після чого з місця вчинення злочину зникла. Потерпілий був виявлений на місці події 29.06.2017 близько 01 год. 40 хв. та доставлений до КЗ «Третя Черкаська міська лікарня ШМД» ЧМР. Своїми умисними діями ОСОБА_7 спричинила ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді проникаючих поранень грудної клітки та живота, проникаючого поранення товстої та тонкої кишки, пневмотораксу, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 03-01/660/7 від 31.07.2017 відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі обвинуваченої внаслідок м’якості та просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді 2 місяців арешту, за ч. 1 ст. 121 КК України – 6 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначити до відбування покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Апелянт, не заперечуючи доведеності винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованих діянь, посилаючись на вимоги ст. 50, 65 КК України та роз’яснення, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінальних покарань», зазначає, щодо судом першої інстанції при призначенні обвинуваченій покарання не в повній мірі враховано особу ОСОБА_7, яка має негативну характеристику як місцевого жителя і раніше притягувалась до кримінальної відповідальності та характер її діянь.

Крім того, в ході перегляду вироку суду першої інстанції прокурор просить дослідити характеризуючі дані на обвинувачену ОСОБА_7, зокрема довідку-характеристику по місцю проживання.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 порушує питання про зміну вироку суду першої інстанції через невідповідність призначеного обвинуваченій покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої внаслідок надмірної суворості і просить призначити ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю злочинів із звільненням від його відбування з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.

Апелянт зазначає, що судом помилково при призначенні обвинуваченій ОСОБА_7 покарання враховано судимість, яка погашена, оскільки остання не є судимою і ця обставина жодним чином не повинна бути врахована судом при вирішенні питань пов’язаних з призначенням покарання в бік його тяжкості з реальним позбавленням волі.

Крім того, вказує, що в якості обтяжуючої покарання ОСОБА_7 обставини судом визнано її перебування на момент вчинення злочинів в стані алкогольного сп’яніння, однак, звертає увагу, що хоч наявність вказаної обставини і підтверджена самою обвинуваченою, матеріали кримінального провадження не містять документально підтверджених даних про це.

Акцентує увагу на тому, що факт визнання обвинуваченою винуватості у вчиненому, в тому числі за наявності обтяжуючої покарання обставини – перебування в стані алкогольного сп’яніння об’єктивно і беззаперечно свідчить про усвідомлення останньою своєї вини та розкаяння у вчиненому.

Сторона захисту зазначає також про необхідність, окрім встановлених судом обставин, визнання обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченої – визнання вини, активне сприяння розкриттю злочинів та наявність у останньої дітей, що цілком узгоджується з роз’ясненнями, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінальних покарань».

Просить звернути увагу на те, що під час розгляду провадження в суді першої інстанції прокурор у своїй промові в судових дебатах зазначав про можливість призначення ОСОБА_7 остаточного покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, що об’єктивно і беззаперечно співпадає з позицією сторони захисту та самої обвинуваченої.

Заслухавши суддю-доповідача, думки: обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника – адвоката ОСОБА_8 в підтримку внесеної апеляційної скарги та безпідставність апеляційних вимог прокурора; прокурора про задоволення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні та залишення без задоволення апеляційних вимог сторони захисту; потерпілого ОСОБА_9, який заперечив проти апеляційної скарги сторони захисту, вважаючи, що підстави для пом’якшення вироку щодо обвинуваченої відсутні, оскільки саме після отримання тілесних ушкоджень від неї помер його батько; останнє слово обвинуваченої ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України; провівши, на виконання ч. 3 ст. 404 КПК України, повторне дослідження доказів, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7; вивчивши матеріали кримінального провадження; перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_8 до задоволення не підлягають.

За змістом ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за якими вона засуджена, відповідає фактичним обставинам провадження, ґрунтується на доказах, досліджених судом в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України, та ніким не оспорюється.

Процедура розгляду кримінального провадження, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, без дослідження доказів щодо фактичних обставин, які ніким не оспорюються, судом першої інстанції дотримана.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я та за ч. 1 ст. 121 КК України – умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, є правильною і в колегії суддів сумнівів не викликає.

Що стосується призначеного судом першої інстанції обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Конституційний суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, на виконання вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винуватої, яка має на утриманні малолітню дітину ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво ОСОБА_8 1-СР № 0645589), схильна до вчинення кримінальних правопорушень, на що вказує вчинення двох епізодів злочинних діянь протягом незначного проміжку часу, обставини, що пом’якшують її покарання, зокрема щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів, за наявності обставини, що його обтяжує – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, і обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкцій статей за кожен злочин окремо, а остаточне - за сукупністю злочинів, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.

Із такою формою відбування обвинуваченою покарання та обставинам, які слугували її визначенню, погоджується і колегія суддів, вважаючи, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що така форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства забезпечить виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових злочинів, і є виваженим заходом примусу. Підстав вважати таке покарання є несправедливим внаслідок суворості, колегія суддів не вбачає.

Посилання сторони захисту на можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з урахуванням визнання її вини та її усвідомлення, розкаяння, та активного сприяння розкриттю злочинів, були предметом перевірки судом першої інстанції, враховані при призначенні ОСОБА_7 покарання і, з урахуванням тяжкості вчинених злочинів та особи винуватої, не дають підстави для застосування положень ст. 75 КК України.

При цьому, колегією суддів також враховується поведінка обвинуваченої ОСОБА_7, яка одразу після вчинення кримінального правопорушення по відношенню до потерпілого ОСОБА_13 зникла, не вживала будь-яких заходів щодо відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_9 та позиція останнього в суді апеляційної інстанції про відсутність підстав для пом’якшення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, оскільки хоча смерть потерпілого ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_6, і не знаходиться в причинному зв’язку зі злочинними діями обвинуваченої, однак значно вплину на стан його здоров’я.

Що стосується наявності у обвинуваченої ОСОБА_7 вже двох дітей – синів ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_7, то колегія суддів вважає, що зазначене має істотне значення при вирішенні питання про вид та міру покарання, але в даному випадку, з урахуванням інших встановлених в провадженні обставин, не свідчить про можливість застосування щодо обвинуваченої положень ст. 75 КК України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить також підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора щодо м’якості призначеного обвинуваченій покарання, вважаючи його таким, що узгоджується з загальними засадами призначення покарання та його меті.

Крім того, звертає увагу на те, що посилання прокурора про наявність даних, що негативно характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7, не узгоджується з матеріалами кримінального провадження.

Не дає підстави для звільнення обвинуваченої від відбування призначеного покарання з випробуванням і посилання сторони захисту на позицію прокурора в суді першої інстанції про можливість застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, оскільки покарання судом, в будь-якому випадку, призначається з урахуванням загальних засад призначення покарання та не обмежене позицією сторони обвинувачення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним КПК України не передбачена норма, яка б пов’язувала позицію сторони обвинувачення в судах різних інстанцій.

Щодо сумнівів, викладених стороною захисту в апеляційній скарзі, в частині перебування обвинуваченої в стані алкогольного сп’яніння під час вчинення злочину по відношенню до потерпілого ОСОБА_11, то вказана обставина випливає із пред’явленого ОСОБА_7 обвинувачення, яке в повному обсязі визнано останньою в ході судового розгляду судом першої інстанції. При цьому, колегія суддів позбавлена можливості перевірити наявність вказаної обставини при перегляді судового рішення в апеляційному порядку, оскільки розгляд кримінального провадження відбувався в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, без з’ясування тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Розглянувши кримінальне провадження в межах заявлених апеляційних вимог колегія суддів вважає, що вирок районного суду є законним і обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни – відсутні, а тому апеляційні вимоги сторони обвинувачення та захисту до задоволення не належать.

Керуючись ст.ст. 404, 405, п.1 ч.1 ст. 407, ст.ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати. –

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 лютого 2018 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125, ч.1 ст.121 КК України, - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України, а засудженою ОСОБА_7 - в той самий строк з дня вручення її копії.

Головуючий :

Судді :