Ухвала суду № 74437552, 29.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/406/18 Справа № 705/2/17 Категорія: ч.2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8, ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2018 рок, яким

ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 – 1 Одінцовського району Московської області, українця, громадянина України, працюючого менеджером в ТОВ «Христинівське ХПП», ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, який має двох дітей: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, який зареєстрований та проживає ІНФОРМАЦІЯ_6, раніше не судимого,

визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Запобіжний захід ОСОБА_7 обрано взяття під варту після набрання вироком законної сили і строк відбуття покарання у вигляді позбавлення волі йому рахувати з моменту фактичного затримання.

Відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про застосування амністії.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 в частині стягнення матеріальної шкоди задоволений в повному обсязі, в частині стягнення коштів у відшкодування моральної шкоди – задоволений частково, а у задоволенні позову в частині стягнення судових витрат – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_12 у відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти в сумі 21 752 грн. 65 коп. ( двадцять одна тисяча сімсот п’ятдесят дві гривні шістдесят п»ять копійок).

Стягнуто з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_12 у відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 200 000 грн.( двісті тисяч гривень).

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Процесуальні витрати по справі за проведення судових експертиз в сумі 1759,20 гривень стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь держави.

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст.100 КПК України -

в с т а н о в и л а :

Вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області, ОСОБА_7, визнанний винним та засуджений за те, що він керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої за таких обставин.

15.09.2016 року, близько 08 години 45 хвилин, по вул. Залізняка в м. Умані Черкаської області, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись в напрямку вул. Тищика, в порушення вимог п.п. 2.3 б), 18.4 Правил дорожнього руху України ( в редакції від 14.09.2016 р.), не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, перед яким в його напрямку, ближче до правого узбіччя, стояв із увімкненою світловою аварійною сигналізацією нерухомий невстановлений розслідуванням автомобіль, не зменшивши швидкості і не зупинившись здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_13, яка рухалась по нерегульованому пішохідному переході з права на ліво по ходу його руху.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_13 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1789 від 17.10.2010 р.,- смерть пішохода ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_7, сталася в результаті поєднаної травмиголови, тулуба, кінцівок, що супроводжувалась крововиливом під м’які покрови голови, перелом кісток основи та склепіння черепа, крововиливом під м’які мозкові оболонки, забоєм головного мозку, травматичним набряком – набуханням головного мозку, двобічними переломами ребер, крововиливами товстої кишки та великого сальника, відкритим переломом обох кісток лівої гомілки, саднами тулуба та кінцівок, синцем лівої гомілки. Вказані тілесні ушкодження мають прямий причинний зв'язок з настанням смерті і відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя.

Згідно з висновком експерта № 4/1866 від 17.11.2016 року, у дорожній обстановці, яка сталася на момент дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_7, повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 18.4 Правил дорожнього руху України та дорожніх знаків 5.35.1-5.35.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України.

Порушення правил безпеки дорожнього водієм автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_7 а саме вимог п.п. 2.3 б), 18.4 Правил дорожнього руху України та дорожніх знаків 5.35.1-5.35.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України, знаходиться в причинному зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілій ОСОБА_13

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить повторно дослідити обставини справи, наявні у справі докази та додатково надані ним докази, які стали відомі після ухвалення оскаржуваного вироку. Просить скасувати вирок районного суду та ухвалити новий вирок, яким його визнати винним за ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді 5 років 4 місяці позбавлення волі. На підставі Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнити його від відбування покарання. В задоволенні цивільного позову відмовити. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення, а саме в обґрунтування доведеності вини ОСОБА_7, суд послався на протокол проведення слідчого експерименту від 04.11.2016 року за участю свідка ОСОБА_7 та висновок судової авто технічної експертизи від 17.11.2016 року, які є недопустимими доказами. Крім того зазначає, що вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та щиро розкаявся, проте суд не врахував обставин, які пом’якшують покарання: визнання ним вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину. Також, судом неправомірно відмовлено в клопотанні його захисника про застосування акту амністі, проте є всі підстави для застосування до нього п. «в» ст.1 Закону «Про амністію у 2016 році».

В запереченні на апеляційну скаргу потерпіла ОСОБА_14 просить вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який заперечує проти апеляційної скарги обвинуваченого, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника в підтримку своєї апеляційної скарги, думку потерпілої, яка просила вирок суду залишити без змін, провівши за клопотанням учасників кримінального провадження часткове дослідження доказів щодо особи обвинуваченого та підстав застосування ЗУ «Про амністію у 2016 році», вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги обвинуваченого з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ці вимоги закону судом виконані.

Колегія суддів вважає, що висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно і об’єктивно.

Дії ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України правильно.

Як свідчать матеріали кримінального провадження і дані журналу судового засідання, органом досудового розслідування й судом першої інстанції досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення у справі, а тому посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого про те, що протокол проведення слідчого експерименту від 04.11.2016 року за участю свідка ОСОБА_7 та висновок експерта автотехнічної експертизи № 4/1866 від 17.11.2016 року є недопустимими доказами - не грунтуються на матеріалах справи та є безпідставними.

Так, в основу обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд першої інстанції поклав протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7, з участю захисника та понятих, план – схему проведення слідчого експерименту, таблицю зображень до вказаного протоколу. Під час проведення слідчої дії, ні обвинувачений, ні захисник не вказували на процесуальні порушення під час проведення слідчого експерименту, а лише не були згідні з результатами про що зазначено в протоколі. Отже під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7, останньому були роз’яснені права і обов’язки, крім того, на отримання показань, як свідка, вже існували сукупність даних, які вказували на те, що його буде визнано підозрюваним. Зокрема, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник не заперечували той факт, що підозра ОСОБА_7 була пред’явлена пізніше.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що висновок експерта автотехнічної експертизи №4/1866 від 17.11.2016 року є також недопустими доказом вини у вчиненні кримінального правопорушення, який йому інкримінують є безпідставними, оскільки дана експертиза проведена на підставі всіх обєктивних даних, які були добуті при проведенні слідчих дій.

Колегія суддів вважає, що при проведенні автотехнічної експертизи №4/1866 від 17.11.2016 року додержані всі вимоги закону при призначенні експертизи, дотримані права учасників процесу при призначенні і проведенні експертизи і висновки експерта достатньо мотивовані. Тому колегія суддів не може ставити під сумнів достовірність та обєктивність висновків даної автотехнічної експертизи.

Враховуючи вищенаведене, у колегії суддів не виникає сумнівів, що оцінка доказів, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 ґрунтується на належних доказах, на всебічному, повному й неупередженому дослідженні, тому немає підстав вважати вищенаведені докази недопустимими.

Мотивуючи висновки суду про винність ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, суд обгрунтовано послався на дані висновку судової автотехнічної експертизи № 4/1866 від 17.11.2016р. Черкаського науково-дослідного експертно -криміналістичного центру, в якому вказано, що в дорожній обстановці, що склалася, водій автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху України та дорожніх знаків 5.35.1-5.35.2 «Пішохідний перехід» ПДР. Водій вказаного автомобіля ОСОБА_7 виконуючи вимоги п. 18.4 ПДР України, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 шляхом своєчасного застосування гальмування в умовах місця ДТП. Відповідно до вимог п.18.4 ПДР України, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, тому питання про технічну можливість уникати наїзду на пішохода шляхом безпечного об’їзду не може вирішуватися в даному випадку. За обставин зазначених в постанові про призначення експертизи, в діях водія автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_7 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.4 ПДР України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв’язку з виникненням даної ДТП (т. 1 а.с 153-156).

Місце зіткнення, сухе дорожнє покриття, ясна погода, ширина дороги та наявність чіткої розмітки і відповідних дорожніх знаків, інші фактори, що характеризують дорожню обстановку, на думку суду, вказують на відсутність об»єктивних перешкод для вжиття обвинуваченим заходів, що могли призвести до уникнення наїзду на пішохода на нерегульованому пішохідному переході за умови дотримання ОСОБА_7 приписів пунктів 2.3. б), 18.4 Правил дорожнього руху України.

Згідно показів свідка ОСОБА_15, яка була очевидцем відповідних подій, оскільки стояла обличчям до проїжджої частини та бачила момент наїзду машини чорного кольору «Шевроле» на жінку, яка рухалася по нерегульованому пішоходному переході яка показала, що вона має водійський стаж більше 10 років і в момент наїзду водій машини не гальмував: «…він фактично її зніс …», удар був сильний, оскільки потерпіла далеко відлетіла від місця удару і роззулася в польоті («… туфлі в які вона була взута порозліталися в різні боки…»). Після падіння вона підходила до постраждалої жінки і бачила, що одна сторона у потерпілої була синя. Вона підтвердила, що перед пішохідним переходом по ходу руху чорного «Шевреле», водій якого збив пішохода, була припаркована легкова машина світлого кольору («радянська»- марки не пам»ятає), і пішохід рухалася із-за машини та при цьому вона йшла, а не бігла і зіткнення було десь на середині нерегульованого пішохідного переходу(«… там був відповідний знак і розмітку «зебри» видно було добре…»). Водій гальмувати почав уже після зіткнення і при цьому видимість була нормальна ( це було зранку - приблизно після 9 години). Після ДТП приїхала поліція. Удар був з правого боку і після ДТП вона бачила, що у машині була пошкоджена стійка з правого боку та розбите лобове скло. Водій пояснював, що його засліпило сонце. Свідок підтвердила, що з нею проводили слідчий експеремент (погода була кардинально інша, що стосується температури : тоді вона була в кофті- це був вересень, а в день експеременту була в дублянці – це був листопад), однак видимість була хороша і слідчий встановлював її місцерозсташування та здатність бачити подію ДТП на дорозі з метою встановлення місця зіткнення. При цьому були присутні поняті, був статист.

Показами свідка ОСОБА_16, який показав, що він працює слідчим в ВР ЗСТ СУ ГУНП в Черкаській області та проводив досудове розслідування у даному кримінальному провадженні. Він вказував, що під час проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_15 перевірялись дані з приводу місця наїзду на пішохода та місця зупинки транспортного засобу в момент наїзду на пішохода. Це відбувалося так само в світлу пору доби (без опадів в видимість була добра) і перевіряли обставини з приводу місця наїзду. Вказана процесуальна дія проводилась в присутності понятих і будь –яких зауважень від учасників не надходило. Також свідок вказував, що дійсно після ДТП, до встановлення необхідного обсягу вихідних даних, з метою встановлення всіх фактичних обставин справи з обвинуваченим, процесуальний статус якого на той час об»єктивно визначений не був, було проведено слідчий експеремент за участю його захисника, оскільки із врахуванням специфіки розслідуваня даної категорії злочинів це допускається і в них є відповідні роз»яснення з цього приводу.

Покази свідка

Показами обвинуваченого ОСОБА_7, який показав, що 15 вересня 2016 року зранку він виїхав на своєму автомобілі та рухався в напрямку теплиць, які знаходяться в м. Умань, по справах. Крім нього в автомобілі більше нікого не було. Повертаючись з теплиць, приблизно 08 год. 45 хв., на вулиці Залізняка в м. Умань, доїжджаючи до перехрестя вулиці Бабушкіна, він побачив, що, по його стороні руху, на другій секції паркану перед пішохідним переходом (« …дві секції забору…») стоїть припаркований легковий автомобіль (який саме він не пам»ятає) з увімкненою аварійною сигналізацією. Даний автомобіль закривав огляд проїжджої частини, проте людей, які б наближались до пішохідного переходу він не бачив. Він, не зменшуючи швидкість, з якою рухався - приблизно 60 км/год та не порушуючи правил дорожнього руху, вирішив зробити маневр об’їзду даного автомобіля і в цей момент його засліпило сонце і раптово перед собою він побачив силует людини та намагався уникнути наїзду, проте нічого не вийшло, і він, правою частиною автомобіля, здійснив наїзд на людину. Вийшовши з машини, він побачив жінку. Зрозумівши, що він вчинив наїзд на людину, викликав швидку допомогу та працівників поліції.

Немає підстав вважати, що викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень підтверджується зібраними по справі доказами та досліджені судом, а саме:

- даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 15.09.2016 року, який складено в присутності понятих ОСОБА_17 та ОСОБА_18, згідно якого ДТП трапилося по вул.Залізняка, 2 м.Умань, з план-схемою до протоколу огляду місця ДТП від 15.09.2016р. та таблицею зображень до протоколу огляду місця події від 15.09.2016р. де зафіксовано результати обмірів проїзної частини, розташування автомобіля та пошкодження на ньому, розташування трупу потерпілої та її взуття, яке розлетілось від удару в різні боки після ДТП (т. 1 а.с. 112-126) ;

- даними протоколу проведення слідчого експерименту від 04.11.2016 року за участю свідка ОСОБА_15 до якого додано план – схему проведення слідчого експерименту від 04.11.2016 року та таблицю зображень, в процесі проведення якого було зафіксовано місце знаходження свідка в момент ДТП, місце знаходження пішохода в момент наїзду та розташування невстановленого слідством автомобіля, який був припаркований біля пішохідного переходу на час зіткнення.

- даними протоколу проведення слідчого експерименту від 04.11.2016 року за участю свідка ОСОБА_19 (т.1а.с.131-132);

- даними протоколу проведення слідчого експерименту від 04.11.2016 року за участю ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8П, до якого додано план – схему до протоколу проведення слідчого експерименту від 04.11.2016 року та таблицю зображень до вказаного протоколу, що був проведений та результати якого відображені у протоколі, який був складений в присутності захисника та за участю понятих.

- даними висновку експерта № 05-7-02/306 Уманського міжрайонного відділення КП «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 16.09.2016 року, в якому вказано, що смерть гр. ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_8, наступила внаслідок поєднаної травми голови, тулуба, кінцівок, що супроводжувалась крововиливом під м’які покрови голови, перелом кісток основи та склепіння черепа, крововиливом під м’які мозкові оболонки, забоєм головного мозку, травматичним набряком-набуханням головного мозку, двобічними переломами ребер, крововиливами товстої кишки та великого сальника, відкритим переломом обох кісток лівої гомілки, саднами тулуба та кінцівок, синцем лівої гомілки. Вказана поєднана травма виникли від дії тупих твердих предметів, цілком можливо в час та за обставин вказаних в постанові, має причинний зв’язок з настанням смерті і відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя (т.1 а.с. 141-144);

- даними висновку транспортно-трасологічної експертизи Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 4/1944 від 25.11.2016 року, в якому вказано, що до моменту ДТП деталі ходової частини, рульового керування та робочої гальмівної системи автомобіля НОМЕР_2 знаходилися у працездатному (робочому) стані. (т.1 а.с. 146-151);

Колегія суддів вважає, що при дослідженні доказів, суд першої інстанції дотримався вимог ст.94 КПК України.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку про достатність доказів, які свідчать та підтверджують вину ОСОБА_7. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 не підпадає під критерії визначені п.»в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 є батьком двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджено свідоцтвом про народження серія 1-СР №056924 від 09.11.2007 року та свідоцтвом про народження серія 1-СР №120926 від 01.12.2010 року. Згідно довідки Служби у справах дітей Уманської міської ради від 22.02.2018 року (а.к.п.78), ОСОБА_7 не позбавлявся батьківських прав щодо своїх неповнолітніх дітей. Крім того згідно Довідки про склад сім’ї, ОСОБА_7 проживає разом з дружиною та двома неповнолітніми дітьми в АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.86 КК України – амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.

Відповідно до п.»в» ст.1 цього Закону звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили: не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами; не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що до ОСОБА_7 необхідно застосувати положення п.»в» ст.1 ЗУ «Про амністію у 2016 році».

Стосовно заперечення обвинуваченого ОСОБА_7 щодо задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_12 в частині стягнення з обвинуваченого матеріальної та моральної шкоди, а також те, що районним судом не було враховано обставин, що пом’якшують покарання, оскільки він надсилав листи на адресу потерпілих про наміри поспілкуватися та грошових коштів у відшкодування спричиненої матеріальної шкоди, колегія суддів вважає необгрунтоваими.

Суд першої інстанції стягуючи з ОСОБА_7 у відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_12 в сумі 21 752 грн.65 коп. та у відшкодування моральної шкоди 200 000 гривень, навів у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення цивільного позову, якими доказами це підтверджується, вказав закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.

Разом з тим, колегія суддів враховує ту обставину, що гроші в сумі 21752 грн.65 коп. у відшкодування матеріальної шкоди були перераховані потерпілому ОСОБА_12 01 березня 2018 року, тобто після постановлення вироку під час апеляційного оскарження про, що свідчить квитанція №48 від 01.03.2018 року (а.к.п.77).

Таким чином на момент розгляду справи судом першої інстанції у ОСОБА_7 була відсутня така пом’якшуюча обставина, як добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, тому підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст.69-1 КК України на час постановлення вироку не було і відповідно такі апеляційні вимоги ОСОБА_7 є також необґрунтованими.

У зв’язку з вищенаведеним колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає до часткового задоволення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, ЗУ «Про амністію у 2016 році», колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2018 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.

Застосувати до ОСОБА_7 положення п.»в» ст.1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання призначеного вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.02.2018 року.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі 3 місяців з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :