Рішення № 74436819, 22.05.2018, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(загальний порядок)

(заочне)

Справа № 695/1728/17

номер провадження 2/695/131/18

22 травня 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді: Степченка М.Ю.

при секретарі: Біліченко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Золотоноша цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживача, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення із лізингової компанії сплачених грошових коштів за недійсним правочином.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у мережі «Інтернет» він знайшов оголошення про продаж автомобіля LADA вартістю 129000,00 грн., після чого домовився про зустріч і приїхав до офісу компанії в м. Черкаси, де його працівники компанії запевнили, що даний автомобіль є в наявності, але для купівлі автомобіля позивач повинен сплатити авансовий платіж в розмірі 35490,00 грн., що ним і було зроблено та сплачено дану суму через термінал ПАТ КБ «Приватбанк».

Після чого в офісі фірми 12 травня 2017 року між ТОВ "Єврокар Україна" та позивачем було укладено договір фінансового лізингу № 2357. Предметом лізингу по даному договору є легковий автомобіль LADA Largus. Вартість предмета лізингу становить 13392 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 354000,90 грн. (п. 8.2. Договору).

Даний договір позивач вважає недійсним:

– оскільки ціна вказана у договорі є іншою (завищеною) ніж попередньо заявлена вартість автомобіля, на яку позивач розраховував, що є введенням в оману;

– сплачена сума 35490,00 грн. є не авансовим платежем, а комісією за супроводження договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи. Тому договір лізингу в частині сплати та неповернення даної комісії є несправедливою умовою договору та такою, що суперечить п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»;

– даний договір фінансового лізингу не посвідчений нотаріально, тому є нікчемним, що випливає з вимог Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 220, 799, 806 ЦК України.

Також позивач зазначав, що на його вимоги повернути сплачені кошти та розірвати договір фінансового лізингу співробітники ТОВ «Єврокар Україна» відповіли категоричною відмовою. А замовленого автомобіля позивач не отримав.

У судове засідання позивач не з’явився, але від нього надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, але у судове засідання не з’явився без поважних причин, не подав відзив, а позивач подав заяву, в якій не заперечував проти заочного вирішення справи, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 травня 2017 року між ТОВ "Єврокар Україна"(Лізингодавець) та ОСОБА_1 (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 2357, згідно умов даного договору:

– комісія за організацію договору – першочерговий єдино разовий платіж , який входить до складу обов’язкових платежів , що має бути сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов’язані з укладенням Договору , в тому числі витрати, що пов’язані пошуком предмету Лізингу Лізонгоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та Додатку №1 до Договору, та становить 10% (десять) відсотків від вартості Предмета Лізингу (абзац 1 Визначення термінів);

– предметом лізингу є легковий автомобіль LADA Largus. (п.1.1);

– вартість предмета лізингу, на момент укладання договору становить 13392,45 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 351000,00 грн. (п. 8.2);

– всі планові платежі, які визначаються у додатку №1 та додатку № 3 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених цим Договором. Планові платежі зараховуються Лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок Лізингодавця (п.8.5);

– щомісячний періодичний платіж становить 308,75 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 8181,88 грн. (п. 10.3);

– Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачено п. 1.7 та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, у якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається. (п. 12.1).

Згідно платіжної квитанції від 12.05.2017р. ОСОБА_1 сплатив 35490,00 грн. комісії за організацію по договору Фінансового лізингу № 2357 від 12.05.2017 року.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Так, згідно із частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, договір фінансового лізингу № 2357 від 12.05.2017 року укладений між ТОВ «Єврокар» та ОСОБА_1, не був нотаріально посвідчений, тому є недійсним, і відповідно кошти отримані за даним правочином підлягають поверненню (стягненню).

Щодо доводів позивача про невідповідність умов договору фінансового лізингу Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили графік сплати Авансового внеску, Специфікації та графіку сплати лізингових платежів (Додатки 1,2,3), на які робляться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак які до договору не додаються.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Тобто, комісія за супроводження договору не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, тому не може вважатися лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

П. 12.1 укладеного між сторонами договору встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що оспорюваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, визначені статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони порушують принцип добросовісності (пункт 3 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін договору та завдають шкоди позивачеві, як споживачу. Отже, є правові підстави, передбачені статтями 215, 216 ЦК України,статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання договору фінансового лізингу недійсним та, відповідно, підстави для повернення сплачених коштів за недійсним правочином.

Наостанок, суд зазначає, що додатки № 1, 2, 3 до даного договору, що є невід’ємною частиною договору фінансового лізингу та містять істотні умови договору, які підлягають обов’язковому погодженню сторонами, позивачеві взагалі не було надано ні для ознайомлення, ні для підпису, що є свідченням фіктивності та нікчемності вказаного документу.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 15 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 8 червня 2016 року у справі № 6-330цс16 та від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 та Верховний Суд в постановах від 18.04.2018 року по справі № 469/834/16-ц, від 26.04.2018 року по справі № 708/700/16-ц.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з ТОВ «Єврокар Україна» на користь держави в сумі 704,80 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат по справі.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 141, 259, 263-265, 284 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживача - задовольнити повністю.

Визнати договір фінансового лізингу №2357 від 12.05.2017 року недійсним.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» (ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) сплачені кошти в розмірі 35490 (тридцять п’ять тисяч чотириста дев’яносто) грн. 00 коп.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суд Черкаської області.

Суддя М.Ю. Степченко

Повний текст рішення виготовлений 30 травня 2018 року.