Рішення № 74436271, 24.05.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1077/18

Провадження № 2/645/1153/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року місто Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Горпинич О.В.

секретар судового засідання - Кривеженко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департамент реєстрації Харківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, яким просив визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що він є власником 59/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться по провулку Ватутіна у м. Харкові на підставі договору дарування від 12.08.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Сіверіною О.В та зареєстрованого у реєстрі за № 2377, та витягом про державну реєстрацію прав КП «ХМБТІ» № 4618612 від 02.09.2004 року. В даному житловому будинку зареєстровані крім ОСОБА_1 також його дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_4 та його донька ОСОБА_2 Останні два роки його донька ОСОБА_2 не проживає у будинку. Таким чином наявність однієї зареєстрованої особи порушує його право вільно розпоряджатися своїм майном та змушує сплачувати надмірні комунальні платежі. На підставі викладеного до суду було подано відповідний позов.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29.03.2018 року провадження по справі відкрито та призначено її до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23.04.2018 року закрито підготовче провадження по справі та цивільну справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, проте присутня в судовому засіданні його представник ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в позові, проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, заяв про розгляд справи за її відсутності та відзив на позов не надала.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи неявку належним чином повідомленого відповідача в судове засідання, яка не повідомила про причини неявки та не подала відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою представника позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15,16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя (ч. 1 ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Суди, відповідно до ч. 1ст. 19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 року, передбачено, що кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно договору дарування, укладеного 12.08.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сіверіною О.В., зареєстровано в реєстрі за № 2377, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар належні Дарителю на праві приватної власності 59/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться по АДРЕСА_6

Як вбачається з копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4618612 від 02.09.2004 року, 59/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями по провулку АДРЕСА_4 на праві приватної власності належать ОСОБА_1.

Відповідно до довідки № 193-02 від 14.02.2018 року, виданої Адміністрацією Немишлянського району Харківської міської ради ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3.

Також, адміністрація КЗОЗ «Харківська міська поліклініка № 3» в своїй відповіді повідомляла, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 на «Д» обліку не знаходиться, з 2014 року по теперішній час за медичною допомогою до КЗОЗ «Харківська міська поліклініка № 3» не зверталася.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 457/967-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює права власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які правочини, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно вселення членів сім'ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.

Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 5, 7 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що відповідач не проживає за адресою: АДРЕСА_5 останні два роки та покинула спірне житло добровільно, перешкод у її проживанні за місцем реєстрації, а також поважність причин невикористання відповідачем свого права користування спірним житловим приміщенням судом не встановлено.

Жодних беззаперечних, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності відповідача за вищевказаною адресою понад один рік суду не надано.

Докази, що підтверджують той факт, що позивач якимось чином перешкоджав відповідачу у користуванні спірною квартирою в матеріалах справи також відсутні.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Доказування, та як, слідство рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

В свою чергу, згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ч. 1ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач залишається бути зареєстрованою у спірному житловому будинку, наміру проживати за місцем реєстрації та користуватися житловою площею не має, у спірному житловому будинку фактично не проживає останні два роки, тобто станом на момент розгляду справи більше одного року. Наявність реєстрації відповідача у спірному житловому будинку перешкоджає позивачу здійснювати право власності, оскільки передбачає право відповідача на користування житловим приміщенням за місцем реєстрації.

Існування домовленості між сторонами про право користування житловим приміщенням не встановлено.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: 59/100 частинами житлового будинку АДРЕСА_7 підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 8, 12, 13, 77, 79, 81, 89, 258, 259, 264, 265, 280, 283, 284 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: 59/100 частинами житлового будинку АДРЕСА_1

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 04 червня 2018 року.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, серія та номер паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомі, місце проживання чи перебування - АДРЕСА_8

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, серія та номер паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомі, місце проживання чи перебування - АДРЕСА_8

Треті особі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, серія та номер паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомі, місце проживання чи перебування - АДРЕСА_5; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, серія та номер паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомі, місце проживання чи перебування - АДРЕСА_5; Департамент реєстрації Харківської міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243, місцезнаходження - м. Харків, м-н Конституції, 7.

Суддя -