Рішення № 74434449, 04.06.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/7492/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" (далі – відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2017 року по 02 квітня 2018 року в сумі 28 182,98 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 13 березня 2017 року звільнився з посади стропальника 3-го розряду дільниці пакування та відвантаження готової продукції цеху аміачної селітри ПАТ "РІВНЕАЗОТ" за власним бажанням, в зв’язку з невиконанням власником законодавства про працю на підставі ст. 38 КЗпП. Після звільнення йому не була виплачена заборгованість із заробітної плати, яка підлягала виплаті в день звільнення. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року у справі №569/16405/17 за його позовом до ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стягнуто з останнього на його користь 46 955,98 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 61 119,72 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 березня 2017 року по 30 листопада 2017 року. 02 квітня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року у вказаній справі виконане. Таким чином, відповідач зобов’язаний сплатити йому середній заробіток по час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01 грудня 2017 року по 02 квітня 2018 року.

Відповідач просить звільнити його від відшкодування шкоди заподіяної затримкою розрахунку при звільненні позивача в повному обсязі, покликаючись на ту обставину, що вини ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" у невиплаті належних звільненому працівникові сум немає, оскільки ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" не отримало всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал». Крім того, з 07 березня 2017 року на підприємстві повністю обмежили поставку природного газу, не давши змоги виробити продукцію. Вважає, що ПрАТ "РІВНЕАЗОТ", порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності, а тому на підставі ч.2 ст. 1171 ЦК України просить суд звільнити ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" від відшкодування шкоди заподіяної затримкою розрахунку при звільненні позивача в повному обсязі.

В судове засідання сторони не з’явилися, представники сторін подали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено, позивач працював на посаді стропальника 3-го розряду дільниці пакування та відвантаження готової продукції цеху аміачної селітри ПАТ "РІВНЕАЗОТ", звідки звільнений 13 березня 2017 року згідно наказу №464-ВК від 02 березня 2017 року (а.с.4-5).

У день звільнення 13 березня 2017 року перед позивачем у відповідача існувала заборгованість з виплати заробітної плати, сума яка підлягала виплаті при звільненні становила 46 955, 98 грн. (а.с.6).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року у справі №569/16405/17 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яке набрало законної сили 23 січня 2018 року, стягнуто з ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» на користь ОСОБА_1 46 955,98 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 61 119,72 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 березня 2017 року по 30 листопада 2017 року. (а.с.7-9).

03 квітня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року у вказаній справі фактично виконане (а.с.10).

Сторонами у справі не оспорюються факт існування у відповідача перед позивачем заборгованості по виплаті заробітної плати, її розміру і період існування, а тому вказані обставини в силу положень частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

ОСОБА_2 з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

З викладеного вище вбачається, що відповідач, який в день звільнення позивача не здійснив виплату останньому заборгованої заробітної плати, порушив вимоги законодавства щодо своєчасної виплати нарахованої заробітної плати. Судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі була фактично виплачена позивачу 03 квітня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, і розмір такої заборгованості сторонами не оспорюється, суд приходить до висновку що відповідач зобов’язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період не охоплений рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року в справі №569/16405/17 з 01 грудня 2017 року по 02 квітня 2018 року, тобто по день що передує виплаті заборгованості.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

ОСОБА_2 з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки про суми, які належать до виплати при звільненні від 19 червня 2017 року №1336, виданої ПрАТ «РІВНЕАЗОТ», та встановлено рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року в справі №569/16405/17 заробітна плата позивача за січень-лютий 2017 року становила відповідно 5 529,11 грн. та 8 053,04 грн., що в сумі складає 13 582,15 грн. Середньоденна заробітна плата при цьому становить 339,554 грн. (13 582,15 грн./40 робочих днів).

ОСОБА_2 Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», загальна кількість робочих днів у грудні 2017 року – 20 робочих днів. В січні 2018 року – 21 робочий день, в лютому 2018 року 20 робочих днів, в березні 2018 року 21 робочий день, в квітні 2018 року 19 робочих днів.

В періоді, за який позивач просить стягнути середній заробіток, кількість робочих днів становить 83 і включає в себе 20 робочих днів за грудень 2017 року, 21 робочий день за січень 2018 року, 20 робочих днів за лютий 2018 року, 21 робочий день за березень 2018 року, 1 робочий день за квітень 2018 року.

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 339,554 грн., то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті позивачу за період з 01 грудня 2017 року по 02 квітня 2017 року включно становить 28 182 грн. 98 коп. (339,554 х 83), і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28 182 грн. 98 коп. підлягають задоволенню повністю.

Доводи представника відповідача про відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного виконання своїх зобов’язань по виплаті заробітної плати перед позивачем та про те, що шкода позивачу була заподіяна в стані крайньої суд вважає безпідставними.

ОСОБА_2 із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз’яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Таке ж роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 2 липня 2014 року у справі №6-76 цс 14, в постанові від 3 липня 2013 р. у справі № 6-64цс13, в постанові від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39цс11, в постанові від 21 листопада 2011 р. у справі № 6-60цс11.

З огляду на викладене, недоотримання всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал», обмеження на підприємстві поставки природного газу, що не дало змоги виробити продукцію не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

На підставі частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати у розмірі 704 грн. 80 коп.

Керуючись статтями 47, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01 грудня 2017 року по 02 квітня 2018 року включно в розмірі 28 182 (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят дві) гривні 98 копійок без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов’язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області до Апеляційного суду Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ", місцезнаходження: м. Рівне-17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємства і організацій України 05607824.

Повне судове рішення складено 04 червня 2018 року.

Суддя О.О. Першко