Рішення № 74433592, 04.06.2018, Карлівський районний суд Полтавської області

04.06.2018

єдиний унікальний номер справи 531/1206/17

номер провадження 2-а/531/25/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м.Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області у складі

головуючої судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Мельник О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №531/1206/17 за позовом ОСОБА_1 до Карлівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов’язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Карлівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов’язання до вчинення певних дій, а саме – про зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії за віком за здійснити виплату пенсії з січня 2017 року. Вимоги позивача в позові обґрунтовані наступним.

З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини на території Луганської області, позивач був змушений покинути своє місце проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1 та прибув до Полтавської області в м. Карлівка, де у встановленому порядку був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа. ОСОБА_1 є пенсіонером за віком.

Листом №2781/04-15 від 21 грудня 2016 року відповідач повідомив позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05 листопада 2014 року призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01 жовтня 2014 року. Підставою для виплати пенсії особам, місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування) яких є підконтрольна українській владі територія, є наявність у відповідному територіальному управління Пенсійного фонду України паперової пенсійної справи особи. Виплата пенсії на підстави відмови особи від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи чинним законодавством не передбачена. Так як пенсійна справа знаходиться в окремих районах Луганської та Донецької областей, тому йому необхідно терміново звернутися до управління соціального захисту населення Карлівської районної державної адміністрації з метою отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. В разі не надання зазначених документів, виплату пенсії з 01 січня 2017 року буде припинено.

З 01 січня 2017 року позивачу було припинено виплату належної пенсії.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача щодо втрати статусу переселенця з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, так як ще 2015 році отримав у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вул. Гоголя, б. 31, м. Карлівка, Полтавська область. За цією ж адресою позивач і зареєстрований.

Паперова пенсійна справа знаходиться в тимчасово окупованій території України, в районі проведення антитерористичної операції, фізично її отримати неможливо.

26 червня 2017 року представник позивача звернувся до відповідача з вимогою надати пояснення щодо припинення виплати ОСОБА_1 належної йому пенсії, як жителю м. Карлівка, без статусу внутрішньо переміщеної особи. Однак, листом Карлівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №13/Б-02 від 13 липня 2017 року відмовлено в поновлені виплати пенсії у зв’язку з відсутністю паперової справи позивача.

В судовому засідання позивач та його представник повністю підтримали позовні вимоги та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надавши пояснення аналогічні запереченню та відзиву на позовну заяву, а саме – у позивача відсутня довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а також відсутня паперова пенсійна справа. До електронної інформації щодо позивача внесено відомості щодо відсутності довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Зазначена особливість блокує виплату пенсії з 01 січня 2017 року. Враховуючи те, що паперова пенсійна справа ОСОБА_1 залишилася на непідконтрольній території, виплата йому пенсії здійснювалась як внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання в м. Карлівка. Оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ліквідована, тому відсутні підстави для проведення виплати пенсії позивачу. Поновлення йому виплати пенсії на загальних підставах можливо лише за наявності у територіального управління Пенсійного фону України паперової пенсійної справи або електронної пенсійної справи з атестатами разом із наявністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Відповідач має електронну пенсійну справу позивача, яка містить всі необхідні документи для виплати призначеної пенсії, в тому числі, уточнюючі довідки. Але відсутня довідка ВПО. Крім того, представник відповідача вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, оскільки останній був повідомлений про припинення виплати пенсії з 01 січня 2017 року листом №2781/04-15 від 21 грудня 2016 року, а позов подано до суду в жовтні 2017 року.

Вислухавши позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до копії пенсійного посвідчення №2517206574 від 14 серпня 2012 року ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (а.с. 5).

22 квітня 2015 року позивач набув у власність житловий будинок за адресою: вул. Гоголя, б. 31, м. Карлівка, Полтавської області, що підтверджується копією договору купівлі-продажу та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 7-9), в якому він проживає та зареєстрований з 07 травня 2015 року, що підтверджується копією паспорта (а.с. 3-4).

Згідно копії довідки №04-76/5423 від 22 червня 2017 року, виданої Управлінням соціального захисту населення Карлівської районної державної адміністрації, позивач, станом на 22 червня 2017 року, не перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.

Відповідач вважає, що оскільки позивач станом на 01 січня 2017 року не надав довідку, передбачену «Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», то його дії щодо зупинення виплати позивачу пенсії є правомірними та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства України.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо припинення позивачу з січня 2017 року виплати його пенсії, суд виходить з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи та заперечень відповідача, виплату пенсії позивачу припинено у зв’язку з ненаданням останнім довідки, виданої згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 №509 (далі – Порядок №509).

Відповідач в обґрунтування припинення виплати пенсії позивачу зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції» №637 встановлює, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 №509.

Разом з тим, суд зазначає, що вищезазначеними постановами Кабінету Міністрів України не встановлено підстав для припинення виплати пенсій. Приписи зазначених постанов не містять положень, які встановлюють обов’язок органів Пенсійного фонду припиняти виплату пенсій через відсутність довідки, виданої згідно з Порядком №509.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

Відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Також відповідачем не вказано й будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як ненадання довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення.

Крім того, приписами ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду.

Карлівським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області не доведено наявності рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Суд вважає, що припинення виплати позивачу пенсії у зв’язку з відсутністю довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Відповідно до ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку – незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків – ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачам вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява №38677/06) ЄСПЛ також нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо). Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8, 129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а так само Конституцією та законодавством України, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

«1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об’єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об’єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Аналогічний підхід закріплено в національному праві. Так, відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» формами дискримінаціє є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск (ст.5). Відповідно до ст.1 цього Закону непряма дискримінація – ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Позивач опинився в особливій ситуації, оскільки йому призначено пенсію органом, що залишився на тимчасово окупованій території України та у володінні якого перебуває паперова пенсійна справа, що унеможливлює її передання відповідачеві.

Враховуючи викладене, перевіривши оскаржувані дії відповідача на відповідність їх вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до висновку, що відповідач, припиняючи з січня 2017 року виплату позивачу його пенсії діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки припинення виплати пенсії особі у зв’язку з неотримання довідки, виданої згідно з Порядком №509 не відноситься до законодавчо визначених підстав припинення виплати пенсії та суперечить приписам Конституції України.

Враховуючи, що виплату пенсії позивачу було припинено неправомірно, суд вважає за необхідне зобов’язати Карлівське об’єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату йому пенсії та здійснити виплату з 01.01.2017.

Також суд зазначає, що посилання відповідача, як на одну з підстав для відмови в позові, порушення позивачем строку звернення до суду не ґрунтується на доказах, оскільки повідомлення відповідачем листом №2781/04-15 від 21 грудня 2016 року позивача про можливість припинення виплати пенсії з 01 січня 2017 року не може розцінюватись як порушення його права.

Правомірно сподіваючись на виплату пенсії та її заборгованості, позивач, через свого представника, звернувся 26 червня 2017 року до відповідача з вимогою надати пояснення щодо підстав припинення виплати пенсії та про відновлення її виплати. На вказаний лист було надано відповідь лише 13 липня 2017 року і саме з цієї дати має обраховуватися 6-ти місячний строк звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 241-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Карлівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов’язання до вчинення певних дійзадовольнити.

Зобов’язати Карлівське об’єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (місцезнаходження: 39500, Полтавська область, м.Карлівка, вул. Полтавський шлях, 81; код ЄДРПОУ 40377053) поновити ОСОБА_1 (місце проживання: 39500, Полтавська область, м.Карлівка, вул. Гоголя, 31; РНОКПП НОМЕР_1) виплату пенсії за віком та здійснити виплату пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1(місце проживання: 39500, Полтавська область, м.Карлівка, вул. Гоголя, 31; РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати у сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Карлівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (місцезнаходження: 39500, Полтавська область, м.Карлівка, вул. Полтавський шлях, 81; код ЄДРПОУ 40377053).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня складення в повному обсязі до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Карлівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення проголошено 29 травня 2018 року, повне рішення суду складено протягом п’яти днів з урахуванням вихідних днів – 04 червня 2018 року.

Суддя: І.В. Лизенко