Ухвала суду № 74433402, 04.06.2018, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/5708/18

Провадження № 1-кс/428/2853/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Слідчий суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Дьоміна О.П., за участю секретаря судового засідання Циганок А.В., заступника начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури Луганської області ОСОБА_1, старшого слідчого СУ ГУНП в Луганській області ОСОБА_2, підозрюваного ОСОБА_3, розглянувши у судовому засіданні у приміщенні суду клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Луганській області ОСОБА_4, погоджене заступником начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури Луганської області ОСОБА_1, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та додані до клопотання матеріали кримінального провадження за №12018130000000118 від 21.05.2018 року, стосовно: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, не одруженого, офіційно не працюючого, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуваючого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого, утриманців не маючого, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.353 КК Україини,-

ВСТАНОВИВ:

16.05.2018 року старшим слідчим СУ ГУНП в Луганській області ОСОБА_4 подано до суду клопотання, погоджене заступником начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури Луганської області ОСОБА_1, про застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №12018130000000118 від 21.05.2018 року.

Зі змісту клопотання вбачається, що слідчим управлінням ГУНП в Луганській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12018130000000118 від 21.05.2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.185, ч.1 ст.353 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 06 березня 2018 року приблизно о 21.10 годині ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, маючи умисел на самовільне присвоєння владних повноважень працівника Національної поліції України, поєднане із вчиненням таємного заволодіння чужим майном, проник разом із неповнолітніми: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, на подвір’я будинку, розташованого за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Сонячна, 52 та став стукати у вхідні двері будинку, викликаючи проживаючого за даною адресою ОСОБА_8 вийти до них. Коли ОСОБА_8 відчинив двері ОСОБА_3, будучи одягненим у камуфльований одяг, діючи умисно, протиправно, реалізуючи злочинний умисел, представився працівником Національної поліції України та запевнив ОСОБА_8 у наявності у нього як у працівника Національної поліції України нібито повноважень на проведення обшуку в будинку за зазначеною адресою. У зв’язку із чим ОСОБА_8, сприймаючи його як працівника Національної поліції України, дозволив йому проведення обшуку за місцем свого проживання та впустив його і неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 у будинок.

Таким чином, 06 березня 2018 року приблизно о 21.10 годині ОСОБА_3, діючи умисно, протиправно, самовільно присвоїв собі владні повноваження працівника Національної поліції України, використовуючи які, разом із неповнолітніми: ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_5, проник до будинку ОСОБА_8, що розташований за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Сонячна, 52 де, імітуючи проведення обшуку, вони таємно заволоділи майном ОСОБА_8, а саме гаманцем, який не становить матеріальної цінності та грошима на суму 1586 гривень, чим завдали ОСОБА_8 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Крім того, 06 березня 2018 року у денний час доби, більш точний час встановити не виявилося можливим, у неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 та неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, коли вони перебували у невстановленому в ході слідства місці, виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане із проникненням у житло, а саме на проникнення до будинку, розташованого за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Сонячна, 52, в якому проживає ОСОБА_8, та викрадення його майна. Так, 06 березня 2018 року приблизно о 21.00 годині неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6, знаходячись за місцем проживання останнього за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Сонячна, 61/1, з метою вчинення зазначеного злочину вступили у злочинний зговір із неповнолітнім ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, розподіливши при цьому свої злочинні ролі, відповідно до яких ОСОБА_3, який заздалегідь одягнувся в камуфльований одяг, повинен був шляхом обману впевнити ОСОБА_8 в тому, що він є працівником Національної поліції України та отримати від нього добровільний дозвіл на проникнення до його житла, неповнолітні ОСОБА_6, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 повинні були безпосередньо відшукати цінні речі у будинку та викрасти їх, а ОСОБА_10 повинен був залишитися на вулиці з метою спостереження за навколишньою обстановкою. У зв’язку з чим, 06 березня 2018 року приблизно о 21.10 годині ОСОБА_3, ОСОБА_10 та неповнолітні ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, реалізуючи спільний злочинний умисел, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, прибули до подвір’я будинку, розташованого за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Сонячна, 52, де неповнолітній ОСОБА_6 переліз через паркан та зсередини відчинив хвіртку, через яку ОСОБА_3 та неповнолітні ОСОБА_6 і ОСОБА_7 слід за ним проникли на територію зазначеного домоволодіння, а ОСОБА_10, діючи відповідно до розподілених ролей, залишився на вулиці з метою спостереження за навколишньою обстановкою. ОСОБА_3 та неповнолітні ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_5, перебуваючи на території домоволодіння за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Сонячна, 52, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, стали стукати в двері будинку, розташованого на подвір’ї, поки їх не відчинив ОСОБА_8, який проживає за зазначеною адресою. Далі ОСОБА_3, будучи одягненим у камуфльований одяг, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, представився ОСОБА_8 працівником Національної поліції України та переконав останнього в наявності в нього повноважень на проведення обшуку за місцем його проживання з метою відшукання вогнепальної зброї. В результаті чого ОСОБА_8 добровільно впустив до будинку ОСОБА_3 та неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 Проникнувши таким чином до будинку, розташованого за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Сонячна, 52, ОСОБА_3 та неповнолітні ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 таємно заволоділи майном, яке належить ОСОБА_8, а саме гаманцем, який не представляє для ОСОБА_8 матеріальної цінності, та грошима, які знаходилися в ньому, на суму 1586 гривень.

В результаті зазначених протиправних дій ОСОБА_3, ОСОБА_10 та неповнолітні: ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 таємно викрали майно, яке належить ОСОБА_8 на загальну суму 1586 гривень, чим завдали йому матеріальну шкоду на зазначену суму, з місця події зникли, викраденим майном розпорядилися на власний розсуд.

31 березня 2018 ОСОБА_3 вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.2 ст.353 КК України.

15 травня 2018 року ОСОБА_3 вручене повідомлення про заміну раніше повідомленої підозри, відповідно до якого його повідомлено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.353 КК України.

Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185 ч.1 ст.353 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:

- показаннями допитаного у якості потерпілого ОСОБА_8, відповідно до яких встановлено, що 6 березня 2018 року приблизно о 22.00 годині він почув, як хтось стукає у вхідні двері його будинку. Вийшовши, він побачив 4 незнайомих йому хлопців. Один з них був одягнений у камуфльований одяг. Даний хлопець пояснив, що вони з поліції та прийшли провести у нього обшук. Він поцікавився, чи є у нього документи, на що хлопець відповів, що в зоні АТО можливо проведення обшуку без надання документів. ОСОБА_8 впустив його та трьох інших хлопців, одягнених у темний цивільний одяг. Зазначені хлопці у цивільному одязі проводили обшук. Після того, як вони покинули будинок він виявив пропажу гаманця. Потім у дворі потерпілий знайшов гаманець та виявив, що з нього зникли гроші в розмірі 1586 гривень;

- протоколом огляду предметів від 20.03.2018 року, відповідно до якого ОСОБА_9 був виданий камуфльований одяг, в якому він вчинив кримінальне правопорушення;

- протоколом пред’явлення речей для впізнання від 07.04.2018 року, відповідно до якого ОСОБА_8 серед наданого йому для впізнання одягу впізнав одяг, виданий ОСОБА_9 в ході огляду 20.03.2018 року, як такий, в який була одягнена одна з осіб, що вчинили відносно нього злочин;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 05.04.2018 року, відповідно до якого ОСОБА_3 на місці показав обставини вчинення ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень;

- протоколами допитів підозрюваних ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, відповідно до яких останні зазначили, що разом із ОСОБА_12 вчинили крадіжку майна у ОСОБА_8, при цьому ОСОБА_12 був одягнутий у камуфльований одяг та представився потерпілому поліцейським і запевнив останнього у наявності в нього повноважень на проведення обшуку в будинку потерпілого. Під час імітації обшуку вони викрали гаманець із грошима, гроші забрали собі та поділили між собою, а гаманець залишили на подвір’і потерпілого;

- речовими доказами – формою військового зразка, вилученою у ОСОБА_12, гаманцем, вилученим у потерпілого.

Таким чином, є підстави вважати, що ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.353 КК України. За ч.3 ст.185 КК передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, дане кримінальне правопорушення відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. Відповідно до санкції ч.1 ст.353 КК України, за вчинення зазначеного кримінального правопорушення передбачене покарання у вигляді штрафу до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, дане кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості.

Згідно п. п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, запобігання спробам вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Про наявність (існування) ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що на момент звернення до суду з цим клопотанням місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_3 було не відоме, останній ухилявся від органів досудового розслідування, у зв’язку із чим був оголошений у розшук. Зазначені оставини свідчать про те, що у разі незастосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу він і надалі буде переховуватися від органів досудового слідства та/або суду.

Про наявність (існування) ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.353, ч.3 ст.185 КК України, одне з яких, передбачене відноситься до категорії тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до шести років, а також те, що ОСОБА_3 раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за учинення умисних злочинів, передбачених ч.3 ст.185 та ч.1 ст.126 КК України (обвинувальні акти направлені до суду, рішення у зазначених провадженнях не прийняте). Вказані обставини свідчать про те, що у разі незастосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу останній може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки після притягнення його до кримінальної відповідальності на шлях виправлення не став.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор.

Звертаючись з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторона обвинувачення також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі Харченко проти України від 10.02.2011 року, а саме те, що тримання під вартою є виправданим, якщо це вимагають істинні вимоги публічного інтересу та у даному випадку, незважаючи на існування презумпції невинуватості, превалюють над принципом особистої свободи ОСОБА_3

З урахуванням наявного у даному кримінальному провадженні конкретного суспільного інтересу (захист прав потерпілих і публічних інтересів), який, не зважаючи на презумпцію невинуватості превалює над принципом поваги свободи особистості та наявності, передбачених п.п. 1, 5 ст. 177 КПК України ризиків, які існують на теперішній, виникла необхідність у вирішенні питання щодо обрання стосовно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На підставі викладеного, враховуючи стан здоров'я та особу підозрюваного ОСОБА_3, тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, враховуючи вагомість наявних доказів про вчинення останнім кримінальних правопорушень, тяжкість покарання за їх вчинення, його вік та стан здоров'я, відсутність міцних соціальних зв'язків, з метою забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий й звернувся до суду з цим клопотанням.

В судовому засіданні прокурор та слідчий подане клопотання підтримали, просили його задовольнити, вважали, що підозра є обґрунтованою, наявні ризики, що дають підставу для застосування саме вказаного запобіжного заходу. Крім того додали, що на момент звернення до суду з цим клопотанням місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_3 було не відоме, останній ухилявся від органів досудового розслідування, у зв’язку із чим був оголошений у розшук. Під час проведення досудового розслідування у вказаному провадженні 22.05.2018 року стосовно підозрюваного слідчим суддею був наданий дозвіл на його затримання з метою приводу до суду для участі в розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Згідно повідомлення ВКП Рубіжанського ВП ГУНП в Луганській області 03.06.2018 року о 20:55 в м. Рубіжне, на підставі ст. ст. 190, 91 КПК України ОСОБА_3 було затримано.

Підозрюваний ОСОБА_3 проти клопотання заперечував, просив обрати йому інший запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали провадження, слідчий суддя приходить до наступного:

Зі змісту ст. 177 КПК України слідує, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання зокрема спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду та вчинити інше кримінальне правопорушення. При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті – зазначено в частині 2 ст. 177 КПК України.

Відповідно до вимог, передбачених в ст. 178 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених в ст. 177 цього кодексу, повинен оцінити в сукупності й всі обставини перелічені цією статтею.

Виходячи зі змісту ст. 183 КПК України – тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор не доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею ст. 177 цього Кодексу. Частина 2 цієї статті наголошує на тому, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований зокрема, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років.

Встановлено, що ГУНП в Луганській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12018130000000118 від 21.05.2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 353, ч.3 ст. 185 КК України, про що до ЄРДР внесено відповідну інформацію.

31 березня 2018 ОСОБА_3 вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.2 ст.353 КК України.

15 травня 2018 року ОСОБА_3 вручене повідомлення про заміну раніше повідомленої підозри, відповідно до якого його повідомлено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.353 КК України в рамках кримінального провадження № 12018130330000235 від 07.03.2018 року.

21.05.2018 року постановою заступника начальника відділу ювенальної юстиції ОСОБА_1 виделені з матеріалів досудового розслідування за №12018130330000235 щодо ОСОБА_3 та зареєстровані в ЄРДР за №12018130000000118 від 21.05.2018 року.

21 травня 2018 року підозрюваного ОСОБА_3 у зв’язку з тим, що його місцезнаходження невідоме, оголошено у розшук.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права, а відповідно до ст.18 цього Закону встановлено порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Відповідно до практики ЄСПЛ, недостатньо аби правоохоронні органи «добросовісно підозрювали особу», повинні бути надані принаймні деякі факти чи інформація на підтвердження того, що особа підозрюється у вчиненні злочину обґрунтовано (рішення «Ільгар Маммадов проти Азербайджану» і рішення «Фокс, Кемпбел і Хартлі проти Сполученого Королівства»), що має місце в даному випадку.

Про обґрунтованість підозри свідчать додані до клопотання та досліджені слідчим суддею, під час розгляду клопотання наступні докази: показання допитаного потерпілого ОСОБА_8; протокол огляду предметів від 20.03.2018 року; протокол пред’явлення речей для впізнання від 07.04.2018 року; протокол проведення слідчого експерименту від 05.04.2018 року; протоколи допитів підозрюваних ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11; речові докази – формою військового зразка, вилученою у ОСОБА_12, гаманцем, вилученим у потерпілого.

Під час розгляду питання про обґрунтованість підозри слідчим суддею враховується практика Європейського суду з прав людини викладена у справі Мюррей проти Сполученого Королівства, відповідно до якого факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред'явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук та Йонкало проти України - термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

Як вбачається з самого клопотання та наданих стороною обвинувачення матеріалів, що його обґрунтовують, зазначені обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, детальний перелік яких міститься в самому клопотанні прокурора. Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів слідчий суддя лише визначає, що причетність ОСОБА_3 до вчинення злочинів, підозра у яких йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.

Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно підозрюваного, чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановлено.

Розглядаючи питання доцільності обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді його тримання під вартою, слідчий суддя враховує, що таке рішення обмежує його права і свободи та має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті) що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. В той же час, згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду, свідчать: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень; тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він підозрюється; характер та суспільна небезпека вчинених кримінальних правопорушень; намагання підозрюваного переховуватись від органів досудового розслідування.

Доводи прокурора про те, що підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення, не знайшли свого підтвердження під час розгляду клопотання.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченних ч. 1 ст. 353, 185 ч.3 КК України, одне з яких за ч.3 ст. 185 КК України карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років та згідно статті 12 цього кодексу класифікується як тяжкий злочин.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Таким чином, на думку слідчого судді навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину в даному випадку не може бути єдиним виправданням обрання вказаного запобіжного заходу, а тому при вирішенні вказаного клопотання, крім наявності ризику, передбаченого п. 1ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих матеріалів, оцінив в сукупності всі обставини, в тому числі і: вік та стан здоров’я підозрюваного, його репутацію, майновий стан, відсутність судимостей, той факт, що підозрюваний офіційно не працевлаштований, не навчається, не одружений, зареєстрований та мешкає за різними адресами, утриманців не має, що свідчить про відстуність міцних соціальних зв'язків в місці постійного проживання підозрюваного, а також те, що ОСОБА_3 органом досудового розслідування 21.05.2018 року був оголошений в розшук.

На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, приходжу до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах клопотання відсутні. Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому слідчий суддя погоджується з думкою прокурора щодо необхідності застосування зазначеного в клопотанні запобіжного заходу, оскільки стороною обвинувачення в повному обсязі доведено суду обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_3 на свободу.

Таким чином, клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

В той же час, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя вважає за необхідне при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов’язків, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину – від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частина 4 ст. 182 КПК України зазначає, що розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Частина 7 ст. 182 КПК України вказує на те, що у випадках, передбачених частинами 3-4 ст. 183 цього кодексу підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зі змісту статті 202 ч. 4, 5 КПК України слідує, що підозрюваний звільняється з-під варти негайно, але не більше протягом одного робочого дня після внесення застави, визначеної в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при відсутності іншого судового рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою; після отримання та перевірки документа, підтверджуючого факт внесення застави – та уповноважена службова особа місця ув`язнення повинна повідомити про це слідчого, прокурора та слідчого суддю, або суд. З моменту звільнення з-під варти у зв’язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Частина 3 статті 182 КПК України зазначає, у разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз’яснення здійснюється уповноваженою службовою особою місця ув’язнення.

Таким чином, відповідно до вище перелічених статей, вважаю за необхідне при винесенні ухвали щодо обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи майновий та сімейний стан підозрюваного, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, визначити розмір застави, а саме 35 240 грн. (1762*20), тобто 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яку він має право у будь – який момент внести на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ, після чого він може бути звільнений з-під варти та на нього можуть бути покладені обов’язки, перелічені в ст. 194 КПК України і буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Але у випадку невиконання вище перелічених обов’язків, застава може бути звернена в дохід держави та зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України й використана у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

Керуючись вимогами ст. ст. 131, 132, 176, 177, 178, 183, 184, 197, 198 КПК України та ст. 29 Конституції України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Луганській області ОСОБА_4, погоджене заступником начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури Луганської області ОСОБА_1, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 в кримінальному провадженні за №12018130000000118 від 21.05.2018 року - задовольнити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто з 03.06.2018 року по 01.08.2018 року включно.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення. Копію ухвали надати учасникам процесу та направити до відповідного ІТТ та слідчого ізолятора для виконання.

Відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України встановити ОСОБА_3 заставу - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить – 35 240 гривень, яку необхідно внести у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ України, одержувач – ТУ ДСА України в Луганській області, ЄДРПОУ – 26297948, банк одержувача – Держказначейська служба України м. Київ, МФО – 820172, рахунок 37317017002672, призначення платежу: застава № ухвали суду, П.І.Б. платника застави. ЄДРПОУ суду – 05381484.

В разі внесення застави уповноваженій службовій особі місця ув’язнення необхідно негайно звільнити з-під варти ОСОБА_3 та повідомити про це слідчого, прокурора та слідчого суддю, або суд. З моменту звільнення з під варти у зв’язку з внесенням застави він буде вважатись таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У випадку внесення зазначеної застави, покласти на підозрюваного наступні обов’язки:

1) не відлучатися із населеного пункту, в якому підозрюваний проживає, перебуває чи зареєстрований, без дозволу слідчого, прокурора або суду.

2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

3) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю.

В разі внесення застави, вище перелічені обов’язки, можуть бути покладені на підозрюваного на строк не більше двох місяців.

Підозрюваному роз’яснюється положення п. п. 8, 10 ст. 182 КПК України, згідно з якими у разі невиконання обов’язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з’явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов’язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.

На дану ухвалу у п’ятиденний строк може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області.

Слідчий суддя О.П. Дьоміна