Постанова № 74431931, 24.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/2743/14-ц Головуючий у І інстанції Оберемко В. О.Провадження № 22-ц/780/1498/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 24.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 травня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Кашперської Т.Ц., Журби С.О., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 лютого 2015 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Макарівське лісове господарство», до Макарівської районної державної адміністрації, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та їх витребування,

В С Т А Н О В И В :

07 листопада 2014 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Макарівське лісове господарство» звернувся до суду із названим позовом, де просив,

визнати недійсними розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 16 липня 2008 року №№2668-2669 «Про надання дозволу на розробку технічної документації щодо земельних ділянок для безоплатної передачі в приватну власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради»,

визнати недійсним розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 30 липня 2008 №2909 «Про передачу у власність земельних ділянок 16-ом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради»,

визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, зокрема:

- державний акт серії ЯЖ №657039 на право власності ОСОБА_20 на земельну ділянку, кадастровий номер 3222788000:02:021:0011, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_22;

- державний акт серії ЯЖ №657038 на право власності ОСОБА_21 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0010, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_18;

- державний акт серії ЯЖ №657046 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0031, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №657049 на право власності ОСОБА_23 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0034, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №657051 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0036, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №657044 на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0029, загальною площею 0,7277 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №674953 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0038, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №674952 на право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0037, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №657043 на право власності ОСОБА_24 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0015, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ № 657042 на право власності ОСОБА_11 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0014, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №657041 на право власності ОСОБА_12 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0013, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЛ №041432 на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0012, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №657050 на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0035, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №657048 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0033, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №657047 на право власності ОСОБА_15 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0032, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

- державний акт серії ЯЖ №657045 на право власності ОСОБА_16 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0030, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району;

витребувати із незаконного володіння на користь держави, в особі Кабінету Міністрів України та державного підприємства «Макарівське лісове господарство», спірні земельні ділянки у ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_4;

визнати за державою, в особі Кабінету Міністрів України, право власності, а за Державним підприємством «Макарівське лісове господарство» - право користування на земельні ділянки, загальною площею 8,0585 га ( кадастрові номери земельних ділянок 3222788000:02:021:0011, 3222788000:02:021:0010, 3222788000:02:023:0031, 3222788000:02:023:0034, 3222788000:02:023:0036, 3222788000:02:023:0029, 3222788000:02:023:0038, 3222788000:02:023:0037, 3222788000:02:021:0015, 3222788000:02:021:0014, 3222788000:02:021:0013, 3222788000:02:021:0012, 3222788000:02:023:0035, 3222788000:02:023:0033, 3222788000:02:023:0032, 3222788000:02:023:0030 ), що розташовані на території Фасівської сільської ради, Макарівського району, Київської області, загальною ринковою вартістю 2 186 964 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що проведеною прокуратурою Київської області перевіркою встановлено, що розпорядженнями голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 16 липня 2008 року надано дозволи на розробку технічної документації щодо земельних ділянок для безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому, розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 30 липня 2008 року, вищезазначеним громадянам передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарського, загальною площею 8,0585 га, на підставі якого їм видано державні акти на право власності на земельні ділянки.

При цьому, 28 липня 2009 року ОСОБА_20 продала свою земельну ділянку ОСОБА_17, а 28 серпня 2009 року ОСОБА_21 продав свою земельну ділянку ОСОБА_18.

07 листопада 2009 року ОСОБА_19 продала свою земельну ділянку ОСОБА_4.

Вказані земельні ділянки на момент їх відчуження відносилися до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користування державного підприємства «Макарівське лісове господарство».

Вважаючи, що згідно із пунктом 5 статті 27 ЛК України та частини дев’ятої статті 149 ЗК України передача у власність та надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, площею більш як 1 га, що перебувають у державній власності, та вилучення таких земельних ділянок з постійного користування відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, позивач просив задовольнити заявлені вимоги.

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 лютого 2015 року заявлені позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

На обґрунтування ухваленого рішення місцевий суд, зазначив, що спірні земельні ділянки, на момент їх відведення відповідачам, відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні державного підприємства «Макарівське лісове господарство».

При цьому, Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, а також державним підприємством «Макарівське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, загальною площею 8,0585 га, для передачі їх у власність відповідачам не надавались.

Крім того, суд першої інстанції, виходив з того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки приписами пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України встановлено, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове позовна давність не поширюється.

Окрім іншого, суд першої інстанції відмітив, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом, яким пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено, особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

Разом з цим, ОСОБА_2 посилається на його незаконність та необґрунтованість, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, при його ухваленні.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, при його ухваленні.

Просять заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, відповідно до державного акту серії І-КВ №002964 на право постійного користування землею Макарівському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування земельну ділянку, площею 310,480 га, в межах згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства на підставі рішення Макарівської районної державної адміністрації №131 від 01 березня 2005 року ( а.с. 28, 29, 34, 35, 39-, 40, 41, 42 т. 1 ).

В порушення права власності держави та права користування Макарівського державного лісогосподарського підприємства, без дотримання вимог чинного законодавства, зокрема, положень ст.ст. 27, 31, 32 ЛК України, ст.149 ЗК України, розпорядженнями голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області №№2668, 2669 від 16 липня 2008 року ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_3, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_25 надано дозволи на розробку технічної документації щодо земельних ділянок для безоплатної передачі в приватну власність для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради, загальною площею 8,0585 га ( а.с. 19, 20, 21, 22 т. 1 ).

У подальшому, розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області №2909 від 30 липня 2008 року вищевказаним громадянам незаконно передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради, загальною площею 8,0585 га, без відповідного вилучення із власності держави та землекористувача ( а.с. 23 т. 1 ).

На підставі зазначеного розпорядження управлінням земельних ресурсів у Макарівському районі Київської області видані державні акти на право власності на земельні ділянки, зокрема:

державний акт серії ЯЖ №657039 на право власності ОСОБА_20 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0011, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 43 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657038 на право власності ОСОБА_21 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0010, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 44 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657044 на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0029, загальною площею 0,7277 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 45 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657046 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0031, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 46 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657051 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0036, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 47 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №674952 на право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0037, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 48 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №674953 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0038, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 49 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657050 на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0035, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 50 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657048 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0033, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 51 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657047 на право власності ОСОБА_26 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0032, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 52 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657049 на право власності ОСОБА_23 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0034, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 53 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657041 на право власності ОСОБА_12 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0013, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 54 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657040 на право власності ОСОБА_19 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0012, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 55 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657045 на право власності ОСОБА_16 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0030, загальною площею 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 56 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657043 на право власності ОСОБА_10 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0015, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 57 т. 1 ),

державний акт серії ЯЖ №657042 на право власності ОСОБА_11 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:021:0014, загальною площею 0,4718 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району ( а.с. 58 т. 1 ),

При цьому, ОСОБА_19 на підставі договору купівлі-продажу від 07 листопада 2009 року № 1442, відчужила свою земельну ділянку, площею 0,4718 га, з кадастровим номером 3222788000:02:021:0012 на користь ОСОБА_4, яка на підставі зазначеного правочину 06 жовтня 2010 року отримала державний акт серії ЯЛ №041432 на право власності на зазначену земельну ділянку. ( а.с. 31-32, 59 т. 1 ).

В свою чергу, ОСОБА_20 на підставі договору №913 купівлі-продажу від 28 липня 2009 року відчужила належну їй земельну ділянку, площею 0,4718 га, з кадастровим номером 3222788000:02:021:0011, на користь ОСОБА_17.

А ОСОБА_21, на підставі договору купівлі-продажу від 28 серпня 2009 року №994, відчужив свою земельну ділянку, площею 0,4718 га, з кадастровим номером 3222788000:02:021:0010, на користь ОСОБА_18 ( а.с. 31-32 т. 1, а.с. 133-135, 143 т. 3 ).

Таким чином, розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації №2668-2669, 2909 від 16 та 30 липня 2008 року, відповідно, щодо надання дозволу на розробку технічної документації та передачі спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 видані незаконно, оскільки земельні ділянки, враховуючи зазначене, відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та вибули без погодження у встановленому порядку на їх вилучення із власності держави та із постійного користування Державного підприємства «Макарівське лісове господарства».

Окрім іншого, вони не узгоджуються із положеннями правового витсновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі 6-28цс13, де зокрема, зазначено, що відповідно до ст.ст. 27, 31 ЛК України до повноважень державної адміністрації віднесено передачу у власність для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, площею до 1 га, а до повноважень Кабінету Міністрів України – більше як 1 гектар.

Із порушеннями, відповідно, видані названим особам і зазначені державні акти на право власності на землю і ті неправомірно набули прав володіння, користування та розпорядження спірним майном.

А відтак, позовні вимоги прокурором заявлені обґрунтовано, за винятком позовних вимог щодо витребування майна та визнання права власності за державою і користування за вказаним підприємством на земельні ділянки з кадастровими номерами 32227880000:02:021:0013, 32227880000:02:021:0014 враховуючи наступне.

Апеляційним судом під час перевірки обставин справи, на які посилаються сторони, встановлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 32227880000:02:021:0013, яка належала ОСОБА_12 – є ОСОБА_27, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 3492 від 14 грудня 2012 року ( а.с. 131-132 т. 3 ), а власником земельної ділянки з кадастровим номером 32227880000:02:021:0014, яка належала ОСОБА_11, – є ОСОБА_28, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 1114 від 10 вересня 2014 року ( а.с. 105-106 т. 3 ).

Водночас, заступник прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Макарівське лісове господарство» звернувся до суду із названими вимогами 07 листопада 2014 року ( а.с. 1-18 т. 1 ), тобто після набуття права власності на майно ОСОБА_27 та ОСОБА_28.

При цьому, до нових власників спірних земельних ділянок з кадастровим номерами 32227880000:02:021:0013, 32227880000:02:021:0014 - ОСОБА_27, ОСОБА_28 позовних вимог не заявлено і, відповідно, в названій частині вимоги щодо витребування майна та визнання права власності і користування є необґрунтованими.

Разом з цим, як вбачається із змісту позовної заяви, прокуратурою пред’явлено позов в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Макарівське лісове господарство».

При цьому, Кабінет Міністрів України ( Уряд України ), відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно зі ст. 9 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року №1958 була утворена в складі Державного комітету по земельних ресурсах та є органом виконавчої влади.

Таким чином, державі, в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Однак, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов’язків щодо усунення зазначених порушень протягом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі, та землекористувача, з точки зору суду другої інстанції, не підлягають судовому захисту.

Такий висновок повністю грунтується на правовій позицій Верховного Суду України, викладеній у справі за № 6-3029цс15, де зазначено наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

При цьому, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України у справі №6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року, порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Докази, що підтверджують наявність обставин, які б перешкоджали прокурору та особам, в інтересах яких заявлений позов, їх підконтрольним органам дізнатися про порушення прав власності та користування, і звернутися за їх захистом до суду в матеріалах справи відсутні.

Крім того, в пунктах 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» ( заява № 29979/04 ), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року, в справі «Федоренко проти України», зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому в рішенні Європейського суду з прав людини від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті першої Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції ( пункт 1 статті 32 Конвенції ), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» ( п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції прийшов до перекоання про те, що перебіг позовної давності за вимогами прокурора почався 11 серпня 2008 році, тобто з часу видачі зазначеним особам державних актів на право власності на земельні ділянки та державної реєстрації їх права власності.

Таким чином, по справі встановлено, що заступником прокурора Київської області пред’явлено позов в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Макарівського лісового господарства», 07 листопада 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, сплив якого почався з часу видачі зазначеним особам державних актів на право власності на земельні ділянки та державної реєстрації їх права власності - 11 серпня 2008 року, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

З цього приводу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, окрім іншого, зазначити наступне.

12 лютого 2015 року оскаржуване рішення ухвалено в заочному порядку ( а.с. 114-125 т. 1 ).

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ж до ч. 9 ст. 74 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, відповідач, зареєстроване місце проживання ( перебування ), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що в позові зазначені адреси всіх відповідачів і судом, відповідно до цивільно-процесуальних норм, виконано запити до адресно-довідкового підрозділу, з яких вбачається, що адреси відповідачів по справі, за винятком ОСОБА_15 – відомі ( а.с. 76-91 т. 1 ).

В позовній заяві останній зазначений проживаючим ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 1-18 т. 1 ).

Проте, місцевим судом не здійснено судового виклику відповідачів та третіх осіб щодо розгляду даної справи у порядку, передбаченому ст. 74 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, шляхом направлення судових повісток.

При цьому, лише формально, в порушення ч. 9 ст. 74 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, незважаючи на те, що адреси відповідачів по справі відомі, місцевий суд здійснив оголошення в пресі про розгляд справи об 11 годині 19 січня 2015 року ( а.с. 100, 103 т. 1 ).

Будь-яких повідомлень, про розгляд справи о 10 годині 12 лютого 2015 року матеріали справи не містять.

Окрім цього, в порушення вимог ст. 127 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, місцевий суд не направив копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими до неї документами відповідачам та третім особам, відповідно.

Відтак, на переконання апеляційного суду, відповідачі по справі не були належним чином повідомлені про розгляд справи і в порушення положень ч. 1 ст. 224 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, судом ухвалено заочне рішення.

Незважаючи на це, ОСОБА_2 16 липня 2015 року було відмовлено в перегляді заочного рішення ( а.с. 214 т. 1 ) у порушення вимог ст. 228 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення.

Таким чином, суд першої інстанції позбавив відповідачів права на справедливий суд, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи, зокрема, учасники по справі, зокрема, ОСОБА_2 не мали можливості подати заяву про застосування строку позовної давності.

Окрім цього, в Цивільному кодексі України не встановлено імперативних вимог до заяви сторони про застосування позовної давності щодо її форми чи порядку викладення.

Тому допускається викладення такої заяви і в усній формі, і в окремому документі, і в запереченнях на позов. У зв'язку із цим навряд чи письмові заперечення, у яких міститься заява про застосування позовної давності, можуть розцінюватись як матеріально-правова вимога.

Така заява може бути подана до винесення судом рішення. При цьому потрібно враховувати, що рішення по суті позовних вимог може бути ухвалене й апеляційним судом. Тому положення частини 3 статті 267 ЦК стосуються також і рішень апеляційного суду. У тих ситуаціях, коли відповідна сторона була позбавлена можливості заявити про застосування позовної давності у суді першої інстанції ( внаслідок ухвалення заочного рішення ), її не можна позбавляти цього права у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає за необхідне прийняти заяви про застосування строку позовної давності ОСОБА_2 ( а.с. 38-40 т. 2, а.с. 61-64 т. 3 ).

Таким чином, враховуючи наведе у задоволенні позовних вимог з приводу визнання недійсними розпоряджень від 16 і 30 липня 2008 року та інших вимог, як похідних, за винятком вимог щодо витребування та визнання права власності, користування на земельні ділянки з кадастровими номерами 32227880000:02:021:0013, 32227880000:02:021:0014, які не можуть бути задоволені за їх необгрунтованості, з точки зору суду другої інстанції слід відмовити на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, без додержання зазначених норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 257, 261, 267, 330, 388, 392, 396 ЦК України, ст.ст. 20, 116, 118, 122, 149, 152, 155 ЗК України, ст.ст. 27, 31, 32 ЛК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 88, 212-215 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Відтак, доводи апеляційних скарг ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на переконання апеляційного суду, знайшли своєчасткове підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог за їх частковою необґрунтованістю та спливу строку позовної давності, встановлених судом другої інстанції, у відповідності до ст.ст. 374, 376 ЦПК України та зазначених положень матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково. Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 лютого 2015 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Макарівське лісове господарство», до Макарівської районної державної адміністрації, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та їх витребування скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді С.О.Журба

ОСОБА_29