Постанова № 74430775, 30.05.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14572/16-ц

Провадження № 22-ц/779/580/2018

Категорія 41

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Девляшевського В.А., Матківського Р.Й.,

секретарів Мельник О.В., Капущак С.В.,

з участю ОСОБА_1 та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2018 року під головуванням судді Пастернак І.А. в м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформації щодо неї, поширеної ОСОБА_1 у зверненні від 25.10.2016 року під назвою «Про пропонування участі у корупційних діях та зловживання службовим становищем начальником ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_2М.» адресованому Прем’єр- міністру України ОСОБА_3, начальнику Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України ОСОБА_4; зобов’язання вибачитися за нанесення образ та поширення неправдивої інформації шляхом направлення позивачу особисто підписаного листа з таким вибаченням; зобов’язання спростувати поширену інформацію, шляхом направлення відповідного листа до Прем’єр-міністра України ОСОБА_3 із зазначенням в тексті листа: «що вся викладена інформація у зверненні від 25.10.2016 року є недостовірною»; заборону вчиняти дії, які принижують честь, гідність та ділову репутацію, що виражаються в грубому спілкуванні з позивачем та розповсюдженні недостовірної інформації про позивача; стягнення 150 000,00 грн. моральної шкоди; стягнення судових витрат.

Позовні вимоги, які в ході розгляду справи позивачем були уточнені, обґрунтовані тим, що відповідач надіслав письмове звернення від 25.10.2016 року Прем’єр-міністру України ОСОБА_3, текст якого є, на думку ОСОБА_2, недостовірною інформацією, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію, дискредитуючи в очах керівництва Держави України та керівництва Державної фіскальної служби України. Зміст звернення відповідача зводиться до організації позивачкою так званої «команди» яка, на думку відповідача, бере участь у корупційних схемах, спонукаючи при цьому відповідача, який не погодився на таку участь, внаслідок чого позивачка стала його переслідувати, здійснюючи дискримінацію на робочому місці. Крім цього, відповідач у своєму зверненні наголошує на зловживанні позивачкою службовим становищем та порушення нею вимог етики поведінки державного службовця, наводячи епізоди по перевірках приватних підприємців. Поширену щодо неї інформацію вважає недостовірною і доведеною до відома багатьох осіб, в тому числі керівництва держави України. Порушення прав позивача поширенням недостовірної інформації полягає в тому, що такі відомості принижують честь, гідність та ділову репутацію позивачки в очах керівництва та осіб, які могли читати таке звернення, з точки зору додержання законів та загальноприйнятих норм моралі. Поширена інформація формує думку, що позивачка тісно пов’язана з корупційною діяльністю, більш того, вчиняє кримінально карані діяння.

У зв’язку з неправомірним поширенням відповідачем недостовірної негативної інформації відносно позивачки, остання знаходилася у стані постійного нервового напруження та стресу, морального страждання, внаслідок чого у неї різко погіршився стан здоров’я та даний факт став причиною порушення функції сну. Тобто, протиправними діями відповідача, які полягають у приниженні честі та гідності особи, а також ділової репутації позивачці завдана моральна шкода, яку остання оцінює в 150 000,00 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію відносно ОСОБА_2, поширену ОСОБА_1 у зверненні від 25.10.2016 року під назвою “Про пропонування участі у корупційних діях та зловживання службовим становищем начальником ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_2М.” адресованому Прем’єр-міністру України ОСОБА_3.

Зобов’язано ОСОБА_1, вибачитися перед ОСОБА_2 за нанесення образ та поширення неправдивої інформації шляхом направлення ОСОБА_2 особисто підписаного листа з таким вибаченням.

Зобов’язано ОСОБА_1 спростувати інформацію, вказану в зверненні від 25.10.2016 року під назвою “Про пропонування участі у корупційних діях та зловживання службовим становищем начальником ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_2М.”, адресованому Прем’єр-міністру України ОСОБА_3, шляхом направлення відповідного листа до Прем’єр-міністра України ОСОБА_3, із зазначенням в тексті листа: «що вся викладена інформація у зверненні від 25.10.2016 року є недостовірною».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 (п’ять тисяч) грн завданої моральної шкоди та 1 929 (одну тисячу дев’ятсот двадцять дев’ять) грн 20 коп. витрат по оплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення є незаконним, оскільки судом порушено норми процесуального і не правильно застосовані норми матеріального права.

Судом необґрунтовано відмовлено в долучені до матеріалів справи звукозаписів розмови між ним і начальником ГУ ДФС в області ОСОБА_2, яка пропонувала участь у корупційних діяннях і висловлювалась ненормативною вульгарною лексикою. Диск із звукозаписом був поданий разом із клопотанням про його приєднання також і 17.07.2017 року. Апелянт вважає, що дана відмова є необґрунтованою.

Не було досліджено аргументу відсутності факту поширення інформації при використанні конституційного права щодо подання звернення до КМУ. Суд без жодного обґрунтування неправильно перекваліфікував факт подання ним звернення до органу державної влади.

Судом не досліджувалась обставина, що у зверненні до КМУ він наголосив, що «Зазначені факти описані з урахуванням наявності у нього інформації та потребують підтвердження в ході службової перевірки (розслідування) та повторними перевірками господарювання».

Більшість інформації, зазначеної у зверненні, позивач у позовній заяві не заперечує, однак без жодних обґрунтувань просить спростувати без винятку весь текст звернення.

Судом не було з’ясовано обставини відсутності у позивача будь-яких доказів психічної травми, не встановлено відсутності юридичного складу правопорушення у вигляді приниження честі, гідності, та ділової репутації, суд неправильно тлумачив норми закону, щодо притягнення до відповідальності за думки, переконання, критичну оцінку певних фактів.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції незаконно зобов’язав його вибачитись перед ОСОБА_2 шляхом направлення позивачу особисто підписаного листа з таким вибаченням. Судом не з’ясовано, що позовна вимога щодо публічного вибачення є законодавчо безпідставною.

Також є безпідставною вимога стосовно заборони написання звернення до КМУ у майбутньому, оскільки це є позбавлення конституційного права відповідача.

Не було досліджено також факту відсутності жодних доказів, міркувань чи розрахунків розміру моральної шкоди. А тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду. Суд першої інстанції не з’ясував з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Не встановлено обставин безпідставності цивільно-правової відповідальності за критику дій посадових осіб, а не їх приватного життя. Апелянт вважає, що його звернення до КМУ від 25.10.2016 року з проханням перевірки неправомірних дій посадових осіб ГУ ДФС в м. Івано-Франківській області при виконанні ними службових обов’язків не може бути підставою цивільно-правової відповідальності стосовно захисту честі, гідності та ділової репутації, оскільки це не стосуються особистого життя цієї посадової особи як людини і громадянина. Зазначений аргумент судом першої інстанції не оцінено.

Апелянт зазначає, що начальником ГУ ДФС в області здійснювались грубі порушення законодавства, в тому числі Закону України «Про запобігання корупції». Зазначені факти порушень підтверджені державними органами.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції незаконно залишені без задоволення його клопотання про приєднання речових доказів, про допит позивача як свідка, про долучення доказу щодо реальної ділової репутації інформаційних матеріалів з детальним описом злочинної діяльності позивача, про долучення судової практики Верховного Суду по справах захисту честі і гідності у аналогічних обставинах. Судом не заслуховувалась думка сторони щодо долучення зазначених доказів. Апелянт вважає, що суд позбавив його основних засобів юридичного захисту.

В своєму рішенні судом не надано жодної оцінки наведеним відповідачем аргументам, не здійснено справедливого і неупередженого розгляду справи. Розгляд відбувався з грубим порушенням принципів верховенства права, не встановлено основних важливих обставин справи, надані висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Висновки суду першої інстанції протилежні від висновків судів касаційних інстанцій. Дані порушення призвели до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду в даній справі є незаконним та підлягає скасуванню.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 повністю.

Представник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якій зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою що не підлягає до задоволення.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач шляхом звернення із листом до Прем’єр-міністра України, поширив неправдиву інформацію щодо позивача і, як наслідок, порушив особисті немайнові права ОСОБА_2, тобто поширив неправдиві відомості, які принижують її честь, гідність та ділову репутацію.

Проте, погодитися із зазначеними висновками суду не можна з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 25.10.2016 року надіслав письмове звернення Прем’єр-міністру України ОСОБА_3, у тексті якого наводяться дані про намагання позивачки організувати так звану «команду» яка, на думку відповідача, бере участь у корупційних схемах, спонукаючи при цьому до участі відповідача, який не погодився на такі дії. Як наслідок, позивачка стала його переслідувати, здійснюючи дискримінацію на робочому місці. Крім цього, відповідач у своєму зверненні наголошує на зловживання зі сторони позивачки службовим становищем та порушення вимог етики поведінки державного службовця, наводячи епізоди по перевірках приватних підприємців. Завершуючи звернення, відповідач просив у суб’єктів звернення проведення службової перевірки (службового розслідування) зазначених у ньому фактів та ініціювання притягнення начальника ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_2 до відповідальності як таку, що зловживає службовим становищем та порушує вимоги щодо етики поведінки державного службовця.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Частина 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно із частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлення не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу та власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції. Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Із роз'яснень, викладених в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вбачається, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Аналогічна позиція висловлена Конституційним Судом України у рішенні від 10.04.2003 року №8-рп/2003, який зробив висновок, що звернення громадян, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом Цивільного кодексу не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи.

За таких обставин, суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог, на зазначені положення закону та роз'яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», уваги не звернув, залишивши поза увагою, що у своїй скарзі відповідач просив організувати перевірку вказаних ним фактів, реалізувавши своє право на звернення.

Зі змісту заяви убачається, що відповідач звернувся до Прем’єр-міністра України ОСОБА_3 із заявою про неправомірні дії позивача, як до компетентного органу, який уповноважений провести таку перевірку або доручити проведення перевірки іншому підпорядкованому Кабінету Міністрів України центральному органу виконавчої влади чи посадовій особі такого органу. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави. Він вносить на розгляд Верховної ОСОБА_5 України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до повноважень Кабінету Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина є здійснення контролю за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади; вжиття заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, запобігання і протидії корупції; забезпечення координації і контролю за діяльністю органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції, а також здійснення інших повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Тому Прем'єр-міністр України, як очільник Кабінету Міністрів України, який є органом, до компетенції якого належить функція контролю за діяльністю органів виконавчої влади, до яких належить ДФС України та її структурний підрозділ ГУ ДФС в Івано-Франківській області, має беззаперечні повноваження на здійснення або організацію перевірки дій посадових осіб, вказаних відповідачем у зверненні.

Враховуючи, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання інформації недостовірною, оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України однією з підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції допущено невідповідність наведених у рішенні висновків обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги є обґрунтовані, тому постановлене судом рішення не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 червня 2018 року.

Судді: І.В. Бойчук

В.А.ОСОБА_5 Матківський