Рішення № 74430577, 24.05.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.05.2018 Справа №607/7609/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Буцик О.П.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Тернопільська міська рада, Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, Тернопільський міський сектор Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття із реєстраційного обліку ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Тернопільська міська рада, Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, Тернопільський міський сектор Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання відповідачів такими, що втратив право на користування житловим приміщенням – будинковолодінням №29 по вул. Малишка в м. Тернополі, посилаючись на те, що позивач є власником ? частини даного житла. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 правом власності на вказане будинковолодіння не володіють, із 2012 року у спірному будинку не проживають. Реєстрація відповідачів за даною адресою порушує права позивача в частині отримання субсидії по сплаті комунальних послуг, право вільного використання приміщення в плані можливої здачі в оренду для проживання інших осіб, право вільного розпорядження майном (продажу, обміну чи іншого способу відчуження будинковолодіння).

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити із підстав зазначених у позовній заяві.

Представник ОСОБА_4 – ОСОБА_6 у підготовчому судовому засіданні вважає, що позов підлягає до задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_2 в судовому засіданні позовних вимог не визнав, проти їх задоволення заперечив та суду пояснив, що ОСОБА_5 зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_1, що є іншим об’єктом нерухомого майна. Крім того зазначив, що позивач ОСОБА_3 систематично чинить перешкоди ОСОБА_5 у реалізації його житлових прав, не допускає його до спірних приміщень, шляхом заміни дверних замків, вчиняє фізичне та психологічне насильство, перешкоджає у входженні до спірного житла, з приводу чого він звертався до правоохоронних органів. На даний час ОСОБА_5, який є сином ОСОБА_2 змушений проживати у житлі своїх батьків через чинення перешкод його у користуванні житлом за місцем його реєстрації.

Представники третіх осіб в судове засідання не з»явились, хоча належним чином повідомлялись про місце та час розгляду справи, надавши суду письмові пояснення щодо пред»явленого позову.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.

31 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/4 частки житлового будинку з надвірними спорудами по вул. Малишка, 29 у м. Тернопіль та який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №381, відповідно до якого ОСОБА_4 безоплатно передає у власність своєму синові ОСОБА_3 належну їй на праві приватної власності 1/4 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею – 243,7 кв.м., житловою площею – 133,4 кв.м., що знаходиться за вказаною адресою.

Також, 31 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, укладено договір дарування 3/12 частин земельної ділянки по вул. Малишка, 29 у м. Тернопіль, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №384.

Позивач ОСОБА_3 є сином відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна щодо суб»єкта від 27.04.2017 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5

Статтями 47, 48 Конституції України гарантоване кожному право на житло, ніхто не може бути позбавлений житла.

Згідно із ч.4 ст.9 ЖК Української РСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом ч.2 ст.405 ЦК України, член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад один рік. Якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Право користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду регулюється главою 6 ЖК України.

Так, ст.150 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартири, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд….

Відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які продовжують разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним жилим приміщенням.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України роз’яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В пункті 11 вищевказаної постанови зазначено, що відповідно до ст. 107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання, в тому числі перевезення майна в інше жиле приміщення. За своєю аналогією, ст. 107 ЖК України (яка регулює користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду), відповідає ст. 167 ЖК України (яка регулює користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду). На ствердження вибуття суд може брати до уваги фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання. Громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами і характером роботи, у період її виконання можуть бути визнані на підставі ст.107 ЖК такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв'язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселенні на жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечення їх жилою площею для постійного проживання.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов»язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав (рішення у справі Powell and Rayner v. U.K, 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986) так і на наймача (рішення в справі Larkos v Cyprus, 18.02.1999).

У судовому засіданні, встановлено, що відповідач ОСОБА_5 на даний час змушений проживати у житлі свого батька ОСОБА_2 за адресою Коновальця, 14, кв.6 внаслідок недопущення його до житла позивачем, яким він продовжує користуватись.

Крім цього, у судовому засіданні, як і представник позивача так і представник відповідача ОСОБА_5 визнали та підтвердили суду факт про існування між ними неприязних відносин, виникнення сімейних конфліктів, односторонньої заміни позивачем замків у вхідних дверях спірного жилого приміщення. Також, у судовому засіданні встановлено, що відповідачу ОСОБА_5 чиняться перешкоди зі сторони ОСОБА_3 у користуванні спірним житлом, про що свідчить інформація, зазначена у висновку інспектора Тернопільського відділу поліції ГУ Національної поліції в Тернопільській області від 15 серпня 2016 року, із якої вбачається, що «..ОСОБА_3 звернувся в поліцію, оскільки ОСОБА_5 стукав у двері квартири та хотів зайти..».

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України – суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ч.1,2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази надані суду, вважає, що позивачем не спростовані доводи представника відповідача ОСОБА_5 про те, що йому на грунті особистих неприязних відносин зі сторони позивача чиняться перешкоди у користуванні спірним житлом, а також твердження його щодо недопущення ОСОБА_5 до зазначеного житла. Крім цього, позивачем не представлено доказів, які б підтверджували відсутність у спірному житлі відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_4, як членів сім»ї позивача, без поважних причин, понад один рік. Також суду, не представлено доказів, які б підтвердили існування спору між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 щодо не бажання останньої добровільно знатися із реєстраційного обліку проживання у спірному житловому приміщенні, а також, які б підтверджували реєстрацію місця проживання останньої безпосередньо у спірному житлі та достовірності зазначеної обставини, яку в силу вимог ч.1 ст.82 ЦПК України, суд визнає такою, що підлягає доказуванню, наявність у неї іншого житла, де б вона могла проживати. При цьому, суд виходить із положень Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Крім цього, суд не вважає доказом, який підтверджує місце реєстрації відповідачки ОСОБА_4 надану позивачем копію технічного паспорту на квартиру по вул..Малишка, будинок, 29, кв.1 від 13.06.2000 року, оскільки зазначений паспорт може свідчити лише про колишнього власника спірного житла. Також, суд зазначає, що визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням судом, при відсутності спору між сторонами, підміняє відповідні органи Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, які наділені відповідними повноваженнями вчиняти такі дії.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання їх такими що втратили право на користування житловим приміщенням та зняття із реєстраційного обліку, не підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265, 280-284, 289 ЦПК України, ст.ст.150,156 ЖК України, ст. 405 ЦК України, Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Тернопільська міська рада, Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, Тернопільський міський сектор Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття із реєстраційного обліку – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду у повному обсязі складено 01 червня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_8