Постанова № 74428421, 30.05.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/876/17 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №278/876/17 за позовом Кредитної спілки "Істок" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 травня 2017 року, яке ухвалене під головуванням судді Грубіяна Є.О. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У квітні 2017 року Кредитна спілка «Істок» (надалі – кредитна спілка або кредитор) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Просила стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 29 293,16 грн. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 05 жовтня 2016 року між Кредитною спілкою «Істок» та ОСОБА_1 (надалі – позичальник) укладений кредитний договір ДКЖ-712, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 10 000 грн. Із метою забезпечення виконання позичальником основного зобов’язання 05 жовтня 2016 року між кредитною спілкою та ОСОБА_2 (надалі – поручитель) укладений договір поруки ДКЖ-712 ДП1. Позичальником зобов’язання за кредитним договором не виконані. Вимоги про погашення заборгованості, що отримані позичальником та поручителем, залишені останніми без відповідей. За таких обставин, склалася вищевказана заборгованість, сума якої складається із: неповернутого кредиту в розмірі 10 000 грн., процентів за користування кредитом - 0,10 грн., плати за надання кредиту - 16 829,85 грн. та, згідно частини другої ст.625 ЦК України, інфляційних нарахувань - 1 770,78 грн. та 3% річних – 692,43 грн.

Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18 травня 2017 року позов задоволено у повному обсязі та вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зокрема посилається на те, що договір поруки не підписував, позичальника за кредитним договором не знає, ніяких листів від кредитної спілки не отримував. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги заяву ОСОБА_1 про поважність причин відсутності у судовому засіданні, зобов’язання позичальника сплатити борг та прохання звільнити від зобов’язань поручителя, тобто його (ОСОБА_2О.). Окрім того, вважає, що заочне рішення суду суперечить правовій позиції ВСУ від 21 жовтня 2015 року в справі №6-2003цс15.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить відмовити ОСОБА_2О . у задоволенні апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов у повному обсязі та стягуючи з відповідачів у солідарному порядку суму 29 293,16 грн., яка складається із неповернутого кредиту в розмірі 10 000 грн., процентів за користування кредитом - 0,10 грн., плати за надання кредиту - 16 829,85 грн. та, згідно частини другої ст.625 ЦК України, інфляційних нарахувань - 1 770,78 грн. і 3% річних – 692,43 грн., суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не дотримався зобов’язань по поверненню грошових коштів. Тривале порушення боргових зобов’язань в причинно-наслідковому зв’язку потягнуло за собою появу заборгованості, а поручитель відповідно до закону відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, а відтак є солідарним боржником.

Апеляційний суд не може повністю погодитися із таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 05 жовтня 2016 року між Кредитною спілкою «Істок» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір ДКЖ-712, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 10 000 грн. з кінцевим строком повернення до 05 жовтня 2017 року (а.с. 22-23). Процентна ставка за користування кредитом складає 0,001%, а плата за надання кредиту становить 46,999% щорічно (пункти 2.5 та 2.7 кредитного договору).

У пункті 4.2 кредитного договору ОСОБА_1 зобов’язався сплачувати кредитній спілці щомісячний платіж, що складається з нарахованої плати та частини кредиту, до дати та в розмірі, що вказані в графіку повернення кредиту та сплати зобов’язань, наведеному в додатку до договору, який є його невід’ємною частиною.

У графіку в колонці «до сплати–всього» відображені суми чергових платежів для погашення основної суми кредиту та нарахованих зобов’язань у разі їх внесення до вказаної в графіку дати включно.

Із метою забезпечення виконання ОСОБА_1 основного зобов’язання 05 жовтня 2016 року між Кредитною спілкою «Істок» та ОСОБА_2 укладений договір поруки ДКЖ-712 ДП1, за умовами якого у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором поручитель відповідає перед кредитом солідарно нарівні з позичальником за повернення суми кредиту та нарахованих згідно з умовами кредитного договору зобов’язаннями, відповідно до ст.ст.553-559 ЦК України (пункт 2.1 договору поруки, а.с.25-26).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку (частина перша ст.553 ЦК України).

Аналіз умов вищевказаного договору поруки дає підстави для висновку про те, що даною порукою забезпечено виконання зобов’язання у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша ст.554 ЦК України). Даним договором субсидіарної відповідальності ОСОБА_2 не встановлено.

За таких обставин, ОСОБА_2 повинен відповідати перед Кредитною спілкою «Істок» у тому ж обсязі, що і ОСОБА_1, включаючи сплату основного боргу, проценти за користування кредитом, плату за надання кредиту та нести відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену ст.625 ЦК України, оскільки іншого договором поруки не встановлено (частина друга ст.554 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_2 начебто не підписував договір поруки спростовуються матеріалами справи. Так, підпис поручителя міститься у розділі шостому договору поруки «Реквізити та підписи сторін» у графі «ОСОБА_2О.», підписом поручителя посвідчена копія витягу із паспорта ОСОБА_2 та копія картки про присвоєння останньому ідентифікаційного номера платника податків (а.с.20 зворот-22), але належних та допустимих доказів того, що договір поруки був би визнаний недійсним у судовому порядку з тих підстав, що його начебто не підписував поручитель, суду апеляційної інстанції надано не було, хоча під час розгляду справи колегія суддів роз’яснювала представнику поручителя, повноваження якої підтвердженні належним чином, право надати копію відповідного судового рішення, яке б набрало законної сили. У даній справі ОСОБА_2 не мав можливості заявити зустрічний позов про визнання договору поруки недійсним з тих підстав, що він його начебто не підписував, оскільки справа розглянута у заочному порядку, а його заява про перегляд заочного рішення була залишення судом першої інстанції без задоволення. Проте ніщо не перешкоджало ОСОБА_2 звернутися із відповідними позовом у іншій справі. Проте, останній таких дій не вчинив, а відтак не спростував тверджень представника позивача про те, що саме ОСОБА_2 підписав договір поруки, а тому оспорюваний та неоспорений договір поруки вважається дійсним. Отже ОСОБА_2 має нести солідарну відповідальність із ОСОБА_1 за невиконання останнім його зобов’язань за основним договором та обсяг відповідальності ОСОБА_2 не може бути більшим ніж у ОСОБА_1, за виконання зобов’язань якого ОСОБА_2 поручився.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не отримував листів від кредитної спілки не змінює тієї обставини, що порука не припинилася.

Так, за змістом пункту 6.2 кредитного договору в разі виникнення прострочення більше 10 робочих дній по внесенню платежів згідно з графіком або у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов’язань, передбачених цим договором, або наявність обставин, які ставлять під сумнів можливість погашення кредиту, кредитор набуває право вимагати від позичальника та поручителя дострокового погашення кредиту та нарахованих процентів. Якщо після відправлення кредитором письмової вимоги про дострокове погашення кредиту позичальник протягом десяти робочих днів не погасив кредит та/або нарахування, кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.

Лист - попередження №137 з вимогою до поручителя ОСОБА_2 погасити заборгованість за кредитом на протязі 10 днів, із посиланням на положення у тому числі частини другої ст.1050 ЦК України, відправлений кредитором 27 грудня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 29 грудня 2016 року (а.с.35). Аналогічний лист – попередження також був відправлений кредитором позичальнику ОСОБА_1, який також вручений 29 грудня 2016 року (а.с.33). За таких обставин кредитор змінив строк виконання грошового зобов’язання, зажадавши дострокового його виконання протягом десяти робочих днів.

Окрім того, у пункті 3.1 договору поруки сторони погодили, що строк дії поруки становить десять років, але у будь-якому разі порука припиняє свою дію не раніше повного виконання зобов’язання за кредитним договором (основним зобов’язанням).

Відповідно до частини четвертої ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Із позовом до суду до відповідачів, у тому числі до поручителя, про стягнення заборгованості у сумі 29 293,16 грн., яка складається із: неповернутого кредиту в розмірі 10 000 грн., процентів за користування кредитом - 0,10 грн., плати за надання кредиту - 16 829,85 грн. та, згідно частини другої ст.625 ЦК України, інфляційних нарахувань - 1 770,78 грн. та 3% річних – 692,43 грн., позивач звернувся у квітні місяці 2017 року. Оскільки на час звернення до суду із даним позовом до ОСОБА_2 порука не припинилася, то кредитна заборгованість підлягає стягненню у солідарному порядку з позичальника та поручителя.

Разом із тим, під час розгляду справи суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до частини четвертої ст.367 ЦПК України не обмежує суд апеляційної інстанції доводами та вимогами апеляційної скарги.

На підставі Указу Президента «Про часткову мобілізацію», який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року, з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період, який триває на час розгляду справи.

Згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України» на території Луганської та Донецької областей розпочато антитерористичну операцію.

Законом України від 20 травня 2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесені зміни до ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту: «Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов’язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

Відповідно до прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року, дію вказаної частини поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов’язаних – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Як убачається із довідки від 01 березня 2018 року №245, виданої начальником штабу-першим заступником командира бригади підполковником ОСОБА_3, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у Збройних Силах України з 28 березня 2014 року по теперішній час (а.с.180). Окрім того, відповідно до довідки від 19 квітня 2018 року №442д, виданої т.в.о. командира військової частини А1376 майором ОСОБА_4, майор ОСОБА_1 в періоди з 01 липня 2017 року по 18 серпня 2017 року, з 08 вересня 2017 року по 24 жовтня 2017 року, з 06 листопада 2017 року по 09 листопада 2017 року, з 24 листопада 2017 року по 27 березня 2018 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/ районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с.233).

Як убачається із довідки від 29 травня 2018 року №150, виданої т.в.о. військового комісара Житомирського ОМВК ОСОБА_5, старшина ОСОБА_2 на виконання Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію» 18 березня 2014 року був призваний на військову службу до Збройних Сил України по мобілізації в Житомирський об’єднаний міський військовий комісаріат на посаду начальника служби захисту інформації та перебуває на військовій службі за контрактом по теперішній час (довідка за клопотанням представника поручителя приєднана до матеріалів справи). Окрім того, відповідно до довідки від 24 листопада 2017 року №391, виданої військовим комісаром Житомирського об’єднаного міського військового комісаріату полковником ОСОБА_6, старшина ОСОБА_2 на виконання вимог розпорядження ТВО командувача військ оперативного командування «Північ» від 18 листопада 20116 року №502/2/4/2/2411, із метою підтримки бойової готовності військових частин бойового складу з 20 листопада 2016 року по 07 листопада 2017 року виконував службові (бойові) завдання у районах проведення АТО (а.с.80).

Із огляду на вищевикладене, на спірні правовідносини поширюються положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набув чинності з 08 червня 2014 року, але суд першої інстанції дану норму до спірних правовідносин не застосував.

Ураховуючи суб’єктний склад відповідачів, початок особливого періоду, момент призову під час мобілізації, час укладення кредитного договору та договору поруки, в силу положень пункту 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом за даними правовідношеннями не нараховуються. Плата за супроводження кредитного договору в розмірі 46,999% щорічно в сумі 16 829,85 грн. за своєю правовою природою є скритими процентами за користування кредитом. Окрім того, стягнення такої плати несе одночасно й штрафний характер, бо за умовами кредитного договору порушення позичальником графіку призводить до збільшення плати за супровід договору в чотири рази. Стягнення плати за супроводження кредитного договору суперечить положенням пункту 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким заборонено нараховувати штрафні санкції та проценти за користування кредитом, а тому стягнення плати за надання кредиту не є справедливим у розумінні вищевказаної норми Закону. Враховуючи, що розмір процентів за користування коштами кредитним договором встановлений, то й три проценти річних від простроченої суми (692,43 грн.), які передбачені частиною другою ст.625 ЦК України, також не підлягають до стягнення в силу положень п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Що ж стосується інфляційних втрат, то за змістом ст.625 ЦК України вони мають компенсаційний характер, а не штрафний, а тому їх нарахування не підпадає під обмеження, передбачені пунктом 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом із тим, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню з розрахунку загальної суми боргу – 10 000 грн. х 0,066 (індекс інфляції) = 660 грн (інфляційні втрати).

Відповідно до 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права, а саме, незастосування до спірних правовідносин пункту 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який підлягав застосуванню, призвело до скасування заочного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким стягується на користь Кредитної спілки «Істок» з позичальника та поручителя у солідарному порядку: тіло кредиту у розмірі 10 000 грн. та інфляційні втрати частково в сумі 660 грн. У задоволені позову в частині стягнення процентів за користування кредитом у сумі 0,10 грн., плати за надання кредиту в сумі 16 829,85 грн., трьох процентів річних у сумі 692,43 грн. та частини інфляційних нарахувань у сумі 1 110,78 грн. відмовляється за безпідставністю.

Відповідно до 141 ЦПК України на користь позивача з відповідачів стягується судовий збір за подання позову в розмірі 291,12 коп. із кожного, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 судовий збір за подання останнім апеляційної скарги у сумі 447,81 грн., що пропорційно розміру позовних вимог у задоволенні яких відмовлено.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Кредитної спілки "Істок" задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: Житомирська обл., Житомирський район, с. Глибочиця, вул. Соборна, буд.39, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (адреса реєстрації: Житомирська обл., Житомирський район, с. Тетерівка, вул. Шевченка, буд.54, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2) на користь Кредитної спілки "Істок" (м. Житомир, вул. Перемоги, буд.19/2, оф.1, ідентифікаційний код: 26364449) заборгованість за кредитним договором від 05 жовтня 2016 року №ДКЖ-712 у сумі 10 660 грн., яка складається із: 10 000 грн. тіла кредиту та 660 грн. інфляційних нарахувань.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: Житомирська обл., Житомирський район, с. Глибочиця, вул. Соборна, буд.39, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) на користь Кредитної спілки "Істок" (м. Житомир, вул. Перемоги, буд.19/2, оф.1 ідентифікаційний код: 26364449) 291 грн. 12 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса реєстрації: Житомирська обл., Житомирський район, с. Тетерівка, вул. Шевченка, буд.54, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2) на користь Кредитної спілки "Істок" (м. Житомир, вул. Перемоги, буд.19/2, оф.1, ідентифікаційний код: 26364449) 291 грн. 12 коп. судового збору.

Стягнути з Кредитної спілки "Істок" (м. Житомир, вул. Перемоги, буд.19/2, оф.1, ідентифікаційний код: 26364449) на користь ОСОБА_2 (адреса реєстрації: Житомирська обл., Житомирський район, с. Тетерівка, вул. Шевченка, буд.54, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2) 447 грн. 81 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 04 червня 2018 року.

Головуюча Судді: