Постанова № 74427329, 29.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1205/18 Справа № 205/10323/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Посунся Н.Є.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді: Посунся Н. Є.

суддів – Баранніка О.П., Пономарь З.М.

при секретарі – Гречишниковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» - про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за період затримки розрахунку, моральної шкоди, зобов’язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

У позові ОСОБА_2 просить зобов’язати відповідача видати новий наказ про зміну дати його звільнення з 22 жовтня 2014 року на 10 листопада 2014 року за ст. 38 КЗпП України; визнати недійсними записи в трудовій книжці на сторінці № 12 «Запись за номером 17 считать недействительной. Вед. Спец. ОСОБА_3», на сторінці 13 «Запись сделана ошибочно. 22.10.2014 року ОСОБА_3»; зобов’язати внести в трудову книжку записи на сторінках 14 та 15 «Запись за номером 17 считать недействительной. Вед. Спец. ОСОБА_4», на сторінці 13 «Запись сделана ошибочно. 22.10.2014 г. Е.И. Афанасьева», запис за № 17 22.10.2014, «Уволен по ст. 38 КзоТ Украины по собственному желанию, приказ № 89/ОПОП от 22.10.2014». 10.11.2014 звільнений по ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, наказ від 10.11.2014»; стягнути суму 100,62 грн. невиплаченої заробітної плати при проведенні повного розрахунку; суму 602,38 грн. компенсації за два дні відпустки з 23.10.2014 по 10.11.2014; суму в розмірі – 1 505,95 грн. середнього заробітку за 5 робочих днів вимушеного прогулу 04, 05, 06, 07 та 10 листопада 2014 року в період затримки видачі трудової книжки; суму 171 979,49 грн. середнього заробітку за 571 робочий день затримки розрахунку за період з 11.11.2014 по 22.02.2017; моральну шкоду в розмірі 128 000 грн. за період з 23.11.2014 по 31.01.2017; суму 3 560 грн. витрат на оплату правової допомоги.; допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача місячної заробітної плати та судових витрат.

Посилається на порушення відповідачем відносно нього - начальника юридичного відділу- умов трудового законодавства, зокрема, в останній його робочий день, 22.10.2014., йому не була видана трудова книжка, не проведено розрахунок. 10.11.2014. отримав трудову книжку, письмове повідомлення про нарахування до виплати грошових сум та був ознайомлений з наказом про звільнення за ст.38 КЗпПУ. При проведенні утримань відповідач безпідставно утримав 10.32грн. за послуги мобільного зв*язку, крім того, нарахував до видачі 18 080.52грн., а фактично на банківську картку поступило на 90.40грн. менше, недоплата-100.62грн. Вважає, що, поскільки трудова крижка була видана 10.11.2014., - відповідач повинен видати новий наказ, датований цим числом, а в зв*язку з цим, він має право на 2 дні оплачуваної відпустки, а, значить, на компенсацію в сумі 602.38грн. Враховуючи факт неповної виплати сум, відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку та моральну шкоду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення суми 100.62грн. залишено без розгляду.

Рішенням Ленінського районного суду від 17 жовтня 2017 року визнано недійсними записи в трудовій книжці ОСОБА_2 на сторінках 12, 13 та стягнуто з ПАТ «Дніпропетровьский трубний завод» середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 1 204,76 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі від 27.10.2017. ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку в період з 10.11.2014. по день ухвалення рішення, судовий збір, посилаючись на неповне з’ясування та оцінку судом обставин справи, незастосування норм матеріального права, що регулюють дані правовідносини. Зокрема, вказує, що суд не звернув увагу, що період прострочки виконання грошового зобов’язання у відповідача виник 10.11.2014 року і тривав до моменту ухвалення судом рішення. Таким чином, доводи ґрунтуються на незастосуванні судом вимог ст. 117 КЗпП.

13 лютого 2018 року після ознайомлення з матеріалами справи ОСОБА_2 приклав до справи уточнену апеляційну скаргу, яка не може бути врахованою апеляційним судом при перегляді оскаржуваного рішення, оскільки за правилами ст. 364 ЦПК України - у разі доповнення чи зміни апеляційної скарги, особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. У даному випадку доказів направлення уточненої скарги відповідачеві апелянтом надано не було.

Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу в рамках її доводів, які зводяться до невиконання судом вимог закону щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, матеріали справи, вважає рішення в оскарженій частині законним, таким, що повинне бути залишене без змін, виходячи з наступного.

Матеріалами справи та судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 працював на ПАТ «Дніпропетровьский трубний завод» на різних посадах, а з 2000року до часу звільнення - начальником юридичного відділу.

22.10.2014. за його заявою був звільнений за власним бажанням. У цей день не працював, а перебував у відпустці по 22.10.2014 року включно.

Встановлено, що повідомлення про отримання трудової книжки відповідач направив позивачу лише 03.11.2014 року, яке отримано останнім 07 листопада 2014 року, а трудову книжку видано 10 листопада 2014 року і в цей день його ознайомлено з наказом від 22.10.2014 про звільнення за ст. 38 КЗпП.

До остаточного розрахунку підлягала сума 18 080,52грн., яка була перерахована відповідачем на банківську картку позивача.

Визнавши існування порушень на момент розірвання трудового договору, відповідач на виконання вимог ст. 44, 117 КЗпП України, 30 жовтня 2014 року перерахував на банківську картку позивача суму вихідної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2 409,52 грн., але середній заробіток виплатив за 8 робочих днів, лише за час затримки розрахунку- з 23.10.2014р. по 03.11.2014р. включно, також виплатив 624,36 грн. компенсації за перервану захворюванням відпустку.

Встановивши, що при звільнення позивача мало місце не лише порушення строків розрахунку, а і порушення строків видачі трудової книжки, суд 1-ї інстанції відповідно до правил ч. 4 ст. 235 КЗпП України вважав, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, а саме з 04 по 07 листопада включно та 10 листопада 2014 року є обґрунтованими, доведеними та стягнув на користь позивача середній заробіток за вказаний період у розмірі 1 505,95 грн.

Перевіряючи доводи позивача про неповну суму остаточного розрахунку з підстав, що відповідач перерахував на його картковий рахунок замість суми 18 080.52 грн. суму 17 990.12 грн., суд встановив, що відповідно до платіжного доручення № 38 від 30.10.2014 року відповідачем була перерахована ОСОБА_2 саме сума у розмірі 18 080.52 грн. з призначенням платежу-розрахунок по заробітній платі, але на банківську картку надійшла сума у розмірі 17 990.12 грн., що підтверджено випискою по картці/рахунку ПАТ КБ «Приватбанк». Доказів, що винним у неотриманні позивачем різниці 90.40 грн. є особисто відповідач, - суду не було надано, відповідних клопотань позивачем не заявлялось, для з*ясування цієї обставини до ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 з відповідними заявами не звертався. В зв*язку з цим райсуд зробив обґрунтований висновок, що відповідач 30.10.2014 року, тобто до 10.11.2014. провів повний розрахунок з позивачем та перерахував на банківську картку суму, яка підлягала виплаті позивачу у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи із наведеної норми закону, встановлених обставин, а саме, що позивача звільнено 22.10.2014 року, повний розрахунок з ним проведено 30.10.2014 року; з 23.10.2014 року по 03.11.2014 року відповідачем виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку - по 30.10.2014 року, а по 03.11.2014 року- середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, а за період з 04 по 07 жовтня 2014 рок включно та 10.11.2014 року порушене право позивача відновлено райсудом: з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток 1 505,95 грн., в інших позовних вимогах про стягнення невиплачених сум при звільненні судом було відмовлено, - апеляційний суд вважає, що підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 10.11.2014 року по день набрання законної сили рішенням суду - 171 979,49 грн,.- районний суд не мав.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення в частині відмови у стягненні на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 10.11.2014. по день ухвалення рішення - розглянутий і районним судом, і апеляційним, висновки по ньому детально наведені вище, на підставі чого апеляційний суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду в оскарженій частині таким, що повинне бути залишеним без змін.

В зв’язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року в оскарженій частині – залишити без змін.

Постанова чинна з моменту прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.Є. Посунся

Судді: О.П. Бараннік

ОСОБА_5