Постанова № 74427274, 01.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1126/18 Справа № 199/2099/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Посунся Н.Є.

Категорія 48

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді: Посунся Н. Є.

суддів – Баранніка О.П., Пономарь З.М.

при секретарі – Гречишниковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - про поділ майна подружжя, –

В С Т А Н О В И В:

В березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, посилаючись на те, що сторони 24 січня 2004 року уклали шлюб, який рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року був розірваний.

15 листопада 2001 року за договором купівлі-продажу домоволодіння відповідачка придбала домоволодіння №146 по вулиці Казахстанській в м. Дніпро, яке розташоване на земельній ділянці площею 1434 кв.м..

В 2007 році сторони вирішили повністю знести будинок та побудували на земельній ділянці новий будинок, будівництво якого завершилося 08.09.2015 року.

07 серпня 2014 році відповідачка приватизувала на себе земельну ділянку, на якій розташовано спірний житловий будинок №146.

Позивач просив суд визнати спірний будинок та земельну ділянку об'єктом спільної сумісної власності подружжя визнавши за кожним право власності по 1/2 частини на них.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2, а саме: визнано спірний будинок спільною сумісною власністю подружжя та право власності по ? його частини за кожним із подружжям; в задоволенні позовних вимог про визнання земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок об’єктом спільної сумісної власності подружжя та її поділ - відмовлено.

Рішення оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, щодо поділу земельної ділянки, а тому його законність в іншій частині апеляційним судом не перевіряється, оскільки не є предметом апеляційного оскарження.

Апеляційний суд, вивчивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним, таким, що підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про часткове задоволення вказаних вимог, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що в період шлюбу на спірній земельній ділянці сторони побудували новий будинок.

Відповідачкою визнано, що новозбудований будинок є спільним майном подружжя, а тому судом здійснено його поділ між колишнім подружжям по ? частині.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо визнання спільним майном та поділу земельної ділянки, суд вважав, що вказана нерухомість є особистою приватною власністю дружини, оскільки була набута нею внаслідок приватизації.

З вказаним висновком районного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Тобто, якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, частина якого перейшла у власність до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право на землю у розмірі частки права власності у спільному будинку відповідно до статей 120 ЗК, 377 ЦК України.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об’єкт нерухомості необхідно враховувати, що аналіз змісту норм ст. 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

На підставі наведених норм закону, апеляційний приходить до висновку, що у кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

На вказане районний суд не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про безпідставність вимог ОСОБА_2. Разом з тим, позовні вимоги останнього в частині визнання спірної земельної ділянки спільною сумісною власністю - не підлягають задоволенню, так як в даному випадку вказана земля дійсно була власністю відповідачки, оскільки правовідносини щодо поділу земельної ділянки ґрунтується на вимогах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, а не на нормах Сімейного Кодексу України.

Враховуючи викладене, рішення в оскаржуваній частині як таке, що суперечить матеріальному та процесуальному законам підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, апеляційний суд вважає, що доводи апелянта в скарзі про незаконність стягнення з нього на користь держави судового збору в розмірі 640,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем при подачі позову дійсно не було сплачено судовий збір за вимоги про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі по 704,00 грн..

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 – скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 в оскаржуваній частині – частково задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки по вулиці Казахстанська, 146 в місті Дніпро, залишивши у власності ОСОБА_3 іншу ? частину зазначеної земельної ділянки.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки об’єктом спільної сумісної власності подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 704,00 грн..

Постанова чинна з моменту прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 02 березня 2018 року.

Головуючий Н.Є. Посунся

Судді: О.П. Бараннік

ОСОБА_4