Рішення № 74426370, 11.04.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/5878/13-ц

№ 2/183/786/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р.., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про:

- солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором № 807463-ФЛ від 26 березня 2008 року в розмірі 190790,95 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 21 червня 2013 року становить 1524992,06 гривень, в тому числі: 101902,58 доларів США, що у еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 21 червня 2013 року становить 814,507,32 грн. – заборгованості за сумою кредиту; 68466,28 доларів США, що у еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 21 червня 2013 року становить 547250,97 грн. – заборгованість по відсоткам; 9934,43 долари США, що у еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 21 червня 2013 року становить 79405,90 грн. – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості;10487,66 доларів США, що у еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 21 червня 2013 року становить 83827,87 гривень – штрафи за невиконання зобов’язань за п.5.3 Кредитного договору,

встановив:

позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що 26 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 807463/ФЛ, на підставі якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 104876,56 доларів США, строком до 10 березня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,59 % річних, а позичальник зобов’язався здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до платіжного календарю строком до 10 березня 2028 року. Крім того, в забезпечення виконання зобов’язання за Кредитним договором, 08 квітня 2008 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно з яким ОСОБА_2, як поручитель взяв на себе зобов’язання відповідати перед кредитором в повному обсязі за порушення ОСОБА_1 зобов’язання по сплаті кредитних коштів. Банк виконав свої зобов’язання перед позичальником, надавши кошти. Однак відповідач-1 свої зобов’язання за договором не виконує, з жовтня 2008 року систематично прострочує щомісячні платежі. Порушив умови кредитного договору в частині своєчасної сплати кредиту, відсотків по ньому та пені у встановлені договором терміни, у зв’язку з цим станом на 21 червня 2013 сума заборгованості відповідача складає 190790 доларів США 95 центів, що в еквіваленті складає 1524992,06, з яких: 814507,32 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 547250,97 грн. – заборгованість по відсоткам, 79405,90 грн. – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості, 83827,87 гривень – штрафи за невиконання зобов’язань. Претензії про сплату заборгованості направлені на адресу відповідачів, однак заборгованість не погашена.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, згідно з якою він підтримує позовні вимоги.

Відповідач-1 в судове засідання не з’явився, відзив на позов не надав. Про причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач-2, його представник в судове засідання не з’явилися, відзив на позов не надали. Про причини неявки не повідомили. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача-2 надала суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій вказала, що 28 липня 2009 року Шевченківським районним судом м. Києва винесено судовий наказ за № 2н-3101/09 яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість по кредитному договору № 807463-ФЛ від 26 березня 2008 року у розмірі 869681 гривень, 850,00 грн. - судовий збір, 44,10 грн. інформаційно-технічне забезпечення. ПАТ КБ «Надра» звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовними вимогами 05 серпня 2013 року, а тому в даній позовній заяві необхідно застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки ПАТ КБ «Надра» не просив суд поновити строк позовної давності та не наводить поважних причин пропуску цього строку. Крім того, в заяві про скасування заочного рішення представник відповідача-2 просила відмовити в задоволенні позову, вказуючи, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручитель) взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 10 березня 2028 року, сплачуючи кожного місяця суму платежу у розмірі 1275,48 доларів США, тобто частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Як вбачається з п.3.3.1 Договору, сплата заборгованості здійснюється щомісячно, сума мінімально необхідного платежу складає 1275,48 доларів США. ОСОБА_3 повертає Кредит та сплачує Банку передбачені п.п. 1.3.1 цього Договору платежі з перерахуванням або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок №79464556 тарифного порядку передбаченому п.3.3.3, шляхом сплати мінімального платежу у валюті Кредиту, п.3.3.3 визначено, що позичальник вносить мінімально необхідний платіж по кредиту, визначений п.п.3.3.1 щомісячно до 10 числа поточного місяця, а банк здійснює списання з поточного рахунку погашення заборгованості до 12 числа поточного місяця. У випадку, коли позичальник поточного місяця не вніс (повністю або частково) суми мінімально необхідних платежів, починаючи з 13 числа поточного місяця, застосовує до позичальника штрафні санкції передбачені договором. Якщо 10-е число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті. Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а за п. 1.3. договору поруки відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов’язань, так і при невиконанні позичальником зобов’язань в цілому, відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя. Таким чином, не враховано, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення щомісячних платежів, а за договором поруки відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов’язань, так і при невиконанні позичальником зобов’язань в цілому, також не з’ясовано, чи пред’явив Банк вимогу до поручителя в межах шести місяців по кожному місячному платежу та по яких платежах порука припинилась, а по яких ще діє. З посилань самого позивача починаючи з жовтня 2008 року позичальник перестала виконувати кредитні зобов’язання, а тому починаючи з квітня 2009 року на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинилася, а отже припинився і обов’язок поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.

07 жовтня 2013 року ухвалене заочне рішення у справі про часткове задоволення позову.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року заочне рішення скасоване.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2017 року витребувано від позивача докази у справі у виді оригіналів кредитного договору, договору поруки, заяви про видачу готівки.

18 квітня 2017 року оригінали кредитного договору, договору поруки отримані судом. Доказу у виді оригіналу заяви ОСОБА_1 про видачу готівки суду не надано.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року позов залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позовна заява у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до таких висновків.

Судом по справі встановлено, що 26 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є позивач /а.с.13-15/) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 807463/ФЛ /а.с.4-6/.

Згідно з умовами договору, передбаченими пп.1.1. - 1.5, ВАТ КБ «Надра» зобов’язалося надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 104876,56 доларів США, а ОСОБА_1, в свою чергу, зобов’язалась повертати кредит до 10 березня 2028 року, щомісячно до 10 числа поточного місяця за розрахунковим, згідно з Графіком погашення заборгованості за Кредитним договором, сплачувати відсотки в розмірі 13,59 % річних за користування кредитом.

Позивачем виконані його зобов’язання за Кредитним договором, надано кредитні кошти в розмірі 104876,56 доларів США готівкою, що підтверджується меморіальними валютними ордерами № 201 та № 1 від 08 квітня 2008 року /а.с.10-11/.

З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 за Кредитним договором, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 08 квітня 2008 року укладено Договір поруки, відповідно до умов якого, останній зобов’язався перед позивачем відповідати по зобов’язанням ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору, в повному обсязі /а.с.7/. При цьому, Договором поруки передбачено, що поручитель відповідає перед Кредитором у повному обсязі. ОСОБА_3 і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право Кредитора вимагати виконання Зобов'язань, вказаних у п. 1.1. цього Договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від ОСОБА_3 та Поручителя разом, так і від кожного окремо (п.1.2). Відповідальність Поручителя виникає як у випадку невиконання ОСОБА_3 будь-якої частини Зобов'язань, так і при невиконанні ОСОБА_3 Зобов'язань в цілому (п.1.3).

Відповідно до п.2.1 Договору поруки Кредитор набуває право вимагати від Поручителя виконання Зобов'язання, що витікає із Кредитного договору при умові, якщо в установлений Кредитним договором строк виконання ОСОБА_3 Зобов'язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконанні, а також при умові обов’язкового направлення Поручителю повідомлення з вимогою виконати Зобов'язання ОСОБА_3 в цілому (або в тій чи іншій його частині). Поручитель зобов’язаний виконати взяті на себе зобов'язання по цьому Договору, не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання повідомлення від Кредитора про невиконання ОСОБА_3 Зобов’язань і необхідності їх виконання Поручителем (п.2.2). У повідомленні повинно бути визначено розмір невиконаних ОСОБА_3 Зобов'язань, а також розрахунок суми штрафних санкцій, в разі їх наявності, що необхідно сплатити (п.2.3).

Відповідно до п.5.3 Договору поруки, дія цього Договору закінчується належним виконанням ОСОБА_3 взятих на себе Зобов’язань по кредитному договору, чи виконанням Поручителем своїх зобов’язань, згідно з умовами цього Договору.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 в односторонньому порядку порушила вимоги як договору так і законодавства. З жовтня 2008 року допустила систематичне прострочення платежів. Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем, з яким суд погоджується, оскільки він повністю узгоджується з іншими матеріалами цивільної справи, станом на 21.06.2013 року за ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 190790,95 доларів США, що в еквіваленті становить 1524992,06 гривень, з яких: 814507,32 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 547250,97 грн. – заборгованість по відсоткам, 79405,90 грн. – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості, 83827,87 гривень – штрафи за невиконання зобов’язань /а.с.12/.

28 липня 2009 року Шевченківським районним судом м. Києва ухвалено судовий наказ, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «Надра» в особі Філії ВАТ КБ Надра» Дніпропетровське РУ заборгованість за кредитом в розмірі 869 681 грн. 54 коп., судові витрати у сумі 850 грн. - судовий збір та 44 грн. 10 коп. - інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи /а.с.67/.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2010 року судовий наказ від 28 липня 2009 року скасовано /а.с.68/.

Таким чином, з огляду на надані суду докази, суть позову вбачається наявність спору між сторонами з приводу стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання кредитного договору, договору поруки.

Вирішуючи спір по суті позову, суд виходить з наступних норм законодавства.

За частинами 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з чч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

При цьому, нормами статті 12 ЦПК України визначає принцип змагальності сторін. Зокрема, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

За ч.2 ст.13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з чч.5-7 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, позичальник зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та вимог закону.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

З матеріалів справи вбачається, що в Кредитному договорі та в Договорі поруки строк виконання основного зобов'язання визначений - до 10 березня 2028 року. Повернення кредиту здійснюється щомісячними платежами (щомісячна мінімально необхідна сума – 1275,48 доларів США), які повинні бути внесені до 10 числа поточного місяця (пп.3.3.1, 3.3.3 Кредитного договору).

З пункту 4.2.4 Кредитного договору вбачається, що банк має право вимоги дострокового виконання зобов'язань у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо внесення мінімального чергового платежу за цим договором у встановлені терміни.

Згідно з розрахунком суми позову, відповідач-1 з жовтня 2008 року в повному обсязі перестала виконувати взяті зобов'язання за кредитним договором, сплачувати чергові платежі.

Таким чином суд вважає наявними підстави для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за кредитом, процентами та пені.

Однак, суд вважає необґрунтованим позивачем нарахування штрафу за невиконання зобов’язань за кредитним договором у розмірі 83827,87 гривень, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 5.3. Кредитного договору, у разі прострочення виконання зобов'язань ОСОБА_3 щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п. 3.3.3 цього договору, ОСОБА_3 сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 5.3. Кредитного договору, у разі порушення позичальником вимог п. 4.3. за виключенням п.п. 4.3.3, 4.3.4 цього Договору, ОСОБА_3 зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% відсотків від суми Кредиту, визначеної у п. 1.1. цього Договору, за кожен випадок.

Однак, позивач не зазначає та з матеріалів справи не вбачається у чому саме виявилося порушення відповідачем вимог п. 4.3. Кредитного договору та чи мало воно місце. До того ж, позивач вказує лише на єдине порушення відповідачем вимог кредитного договору – несвоєчасне погашення кредиту та процентів за ним, а вказаний пункт 4.3. Договору (окрім п.п. 4.3.3., який згідно з п. 5.3. Договору не застосовується при нарахуванні штрафних санкцій за цим пунктом), взагалі цього не стосується. Що ж до п.п. 4.3.2. Кредитного договору, який зобов'язує відповідача «Суворо дотримуватися положень цього Договору, то вказаний пункт, з огляду на встановлені судом обставини справи, а також на те, що позивачем не доведено інше, може поширюватися лише на порушення відповідачем вимог щодо своєчасного погашення кредиту та процентів за ним. Але ж цивільно-правова відповідальність за вказане порушення передбачена п. 5.2. Кредитного договору у вигляді стягнення пені за прострочення ОСОБА_3 строку сплати платежів з погашення кредиту та процентів. Отже, позивач фактично просить стягнути як пеню, так і штраф за одне і те ж порушення умов Договору.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. За таких обставин, встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за одне і теж порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналізуючи вищенаведене, суд вважає вимоги щодо визначення (нарахування) позивачем заборгованості у вигляді штрафу задоволенню не підлягають.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, та за урахуванням того, що на виконання ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, перевіривши розрахунок суми заборгованості суд вбачає підстави для часткового задоволення позову та присудження до стягнення з відповідача-1 заборгованості за договором на користь позивача з відповідачів в сумі 133540,40 гривень.

При цьому, суд звертає увагу на той факт, що позивачем дійсно не доведено наявності подання відповідачем-1 після укладання договору заяви про видачу готівки (про що свідчить факт невиконання ухвали суду в цій частині), однак і відповідачами не спростовано факт отримання готівкових коштів на виконання договору, оскільки вимога про витребування оригіналів меморіальних валютних ордерів, за якими отримано кредитні кошти не заявлялася. Сама ж лише відсутність заяви відповідача-1 про видачу готівки не свідчить про невиконання зобов’язань позивачем за договором.

Що ж до вимог позову про солідарне стягнення, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов’язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.

Як свідчить кредитний договір, відповідач-1 (а відтак і поручитель – відповідач-2) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами 10 березня 2028 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає як у випадку невиконання ОСОБА_3 будь-якої частини Зобов’язань, так і при невиконанні в цілому, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред’явить вимоги до поручителя.

Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором.

При вирішенні таких спорів суд враховує, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов’язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання в повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Водночас, матеріали справи не містять доказів пред’явлення позивачем ОСОБА_3 вимоги про дострокове повернення кредиту, як не містять і доказів направлення Поручителю повідомлення про невиконання ОСОБА_3 зобов’язань за договором, вимоги про сплату заборгованості. З позовом Банк звернувся 05 серпня 2013 року, вказує на прострочення відповідачем-1 виконання зобов’язань за договором з жовтня 2008 року, а отже – суд приходить до висновку, що на момент звернення до суду дія договору поруки припинена і підстави для стягнення з відповідача-2 заборгованості відсутні.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд бере до уваги, що позивачем документально підтверджено сплату судового збору у сумі 3441 грн., тому у відповідності до ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача-1 на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд -

вирішив:

позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» (місцезнаходження: вул. Артема, 15, м. Київ, ЄДРПОУ 20025456) до ОСОБА_1 (зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_2 (зареєстрованого: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_2) – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість по кредитному договору № 807463-ФЛ від 26 березня 2008 року, що виникла станом на 21 червня 2013 року в розмірі 180303,29 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 1441164,19 грн., з яких: 814507,32 грн. – заборгованість за сумою кредиту, 547250,97 грн. – заборгованість по відсоткам, 79405,90 грн. – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості, а також судові витрати в розмірі 3441 гривень, а всього: 1444605 (один мільйон чотириста сорок чотири тисячі шістсот п’ять) гривень 19 копійок.

В решті позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.О. Парфьонов